47.Поняття маргінальності,її основні типи та їх характеристика

При переході індивідів або їх груп з однієї складової частини соціальної структури суспільства в іншу вони певний час можуть бути у проміжному становищі, коли місце їх у структурі суспільства ще не визначилось або коли вони ще не пристосувались до нового положення. Таке явище називається маргинальністю. Маргинальними можуть бути не тіль­ки індивіди та їх групи, а навіть цілі суспільства. Так, Україна як окреме суспільство зараз знаходиться у марги­нальному стані, тому що, відійшовши від соціаліс­тичного ладу, вона ще не визначилася щодо по­дальшого свого шляху. Робітник, опинившись за скороченням штатів без роботи, теж певний час знаходиться у маргинальному стані поки не зна­йде собі іншої роботи. Він може знайти собі місце у соціальній структурі вище, ніж займав раніше, тоді він переміститься уверх, а може посісти місце значно нижче, тоді він переміститься у нижню частину соціальної структури. У даному випадку індивід знаходиться нібито між стратами. Але навіть коли він займе місце в іншій страті чи в іншій складовій горизонтальної структури, він певний час буде знаходи­тись у маргинальному положенні до тих пір, доки не змінить попередній сте­реотип своєї поведінки і не пристосується до нових умов.

На відміну від положення індивідів у горизонтальній структурі, у вертикальній кожен індивід може одночасно знаходитись лише в одно­му соціальному шарі. Таким чином, у вертикальній структурі всі інди­віди займають одне певне положення, але можуть його постійно змінювати на краще чи на гірше завдяки соціальній мобільності, зменшенню перешкод на шляху переходу з однієї страти в іншу. Одним із суттєвих засобів соціальної мобільності у цивілізованих суспільст­вах є система освіти. Набуваючи знань з певних сфер людської діяльності, індивід тим самим отримує змогу підніматися вгору по соціальних сходинках. Отже соціальна мобільність є основою динаміки соціальної структури суспільства. Над проблемою маргінальності працювали Г.В.Ф. Гегель, Э. Дюркгейм, Г. Зіммель, К. Маркс, Г. Маркузе, Р.Е. Парк, Е. Стоунквіст, М. Фуко, М. Хайдеггер, Т. Шибутані. Серед вітчизняних дослідників даного феномена можна відзначити – А.І. Атояна, Т.В. Вергун, А.А. Галкіна, З.Т. Голенкову, І.В. Гордієнко-Митрофанову, Л.Н. Гумільова, Е.Д. Ігітханян, В.Л. Каганського, І.В. Казарінову, І.І. Кального, А.П. Лантух, В.І. Мельникова, І.П. Попову, І.П. Прибиткову, Е.Н. Старикова, Н.М. Харченко, В.А. Шапінського. Іхні роботи, а також соціологічне дослідження, проведенні Е.І. Головахою, Н.В. Паниною, І.П. Прибитковою і стали базою джерел даного дослідження.

Маргінальність завжди цікавила дослідників і виступала об'єктом соціального пізнання. Уже Г. Зіммель вивчав соціальний тип чужинця як людини, що знаходиться в межах групи, але не цілком приналежної їй. Відправним пунктом для самої постановки проблеми маргінальності стало вивчення процесів міграції, розпочате американським соціологом Р. Парком. Він увів поняття “маргінальна особистість” для позначення культурного статусу і самосвідомості іммігрантів, які опинилися в ситуації необхідності адаптації до нового для них способу життя. Р. Парк і Е. Стоунквіст, що продовжив дослідження маргінальної особистості, стали родоначальниками концепції культурної маргінальності. Слідом за ними відзначену концепцію розвивали А. Антоновські, Р. Хінрікс. Але, на відміну від своїх попередників, вони зосередили увагу на психосоціальному впливі на особистість подвійності соціального статусу і ролі, що виникають при конфлікті культур. Основоположниками статусно-рольової концепції маргінальності серед американських дослідників виступили Х. Дікі-Кларк, Р. Мертон, Е. Х’юз, Т. Шибутані.

Стоунквіст, описуючи внутрішній світ маргінальної людини, застосовує наступні психологічні характеристики, що відображують ступінь гостроти культурного конфлікту:

- дезорганізованість, приголомшеність, нездатність визначити джерело конфлікту;

- відчуття “неприступної стени”, непристосованості, невдачливості;

- занепокоєння, тривожність, внутрішня напруга;

- ізольованість, відчуженість, непричетність, незручність;

- розчарування, відчай;

- руйнування “життєвої організації”, психічна дезорганізація, безглуздість існування;

- егоцентричність, честолюбство, агресивність