3. Національний режим.

Національний правовий режим означає, що іноземці користуються майже тим обсягом прав і мають майже ті самі обов’язки, що й громадяни своєї держави, а також, що юридичні і фізичні особи певної держави мають на території іншої держави такі самі права, пільги та при­вілеї, які ця держава надала власним юридичним і фізичним особам. Його закріплення Конвенції про правовий статус біженців та Конвенції про правовий статус осіб без громадянства, також міжнародних договорах він часто зустрічається у внутрішньому законодавстві багатьох країн світу, але повне зрівняння прав і обов’язків іноземців з власними громадянами не допускається. Зокрема, редакція ст. 26 Конституції України наголошує саме на рівних правах і обов’язках іноземців, якщо інше не передбачено законами або міжнародними договорами.

Зазначений принцип сформульовано у ч. 1 ст. 4 "Права іноземних та інших осіб" Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" від 15 грудня 1993 р.:

Іноземні особи та особи без громадянства мають рівні з особами Ук­раїни права, передбачені цим законом, відповідно до міжнародних дого­ворів України чи на основі принципу взаємності.

У п. 1 ст. 5 Права та обов'язки іноземців і осіб без громадянства За­кону України "Про охорону прав на зазначення походження товарів" від 16 червня 1999 р. встановлено:

"Іноземці та особи без громадянства мають рівні з громадянами Ук­раїни права та обов'язки, передбачені цим Законом, за винятком тих, що встановлені міжнародними договорами України".

Стаття 5 "Національний режим" Угоди між Україною та Швейцарсь­кою Конфедерацією про торговельне та економічне співробітництво від 20 липня 1995 р. сформульована так:

"Товарам, що походять з території однієї Договірної Сторони та ім­портуються на територію іншої Договірної Сторони, надаватиметься ре­жим не менш сприятливий, ніж той, що надаватиметься подібній про­дукції національного виробництва відповідно до внутрішніх податків та інших зборів та всіх законів, правил та вимог, що мають вплив на їх внутрішній продаж, пропозиції до продажу, придбання, перевезення, розподіл або використання".

4. Принцип взаємності

Взаємність означає, що особам (юридичним і фізичним) певної дер­жави надаються такі самі права і покладаються такі самі обо­в'язки, як і на осіб іншої держави , за умови, що особи іншої держави матимуть аналогічні права і нестимуть такі самі обов'язки у певній країні, як і її власні особи. Іншими словами надання особам іноземної держави прав і покладання на них обов’язків за умови, що особи власної держави користуватимуться аналогічними правами в цій іноземній державі.

У міжнародному приватному праві вирізняють два види взаємнос­ті - формальну і матеріальну.

Формальна взаємність передбачає, що іноземцям надаються права, встановлені для них національним законом.

Матеріальна взаємність означає ситуацію, за якої іноземцям надають­ся такі самі права, що й вітчизняним особам.

Дія зазначеного принципу набула поширення в країнах Євросоюзу. Зокрема, це еквівалентність атестатів, дипломів, наукових ступенів, вчених звань, питання працевлаштування, навчання тощо.

5. Реторсія з латинської мови retorsio – відповідна дія.

Під реторсією розуміють правомірні примусові дії певної держави, які вона вчиняє з огляду на недружній акт іншої держави, що ставить у дискримінаційні умови фізичні та юридичні особи певної держави. Іншими словами це відповідні дії, різні заходи на недружні або дискримінаційні рішення інших держав. Мета реторсії - відновити дію принципу взаємності у відносинах між відпо­відними державами. Міжнародне право визнає, що дії у межах реторсії мають бути порівнянними з недружнім актом, що викликав їх. Реторсія припиняється з моменту відновлення попереднього становища і не пе­редбачає застосування збройної сили.

Наведемо приклади формулювань, що стосуються реторсії, у законах України:

" 1. У разі порушення зобов'язань за міжнародним договором Украї­ни іншими учасниками Міністерство закордонних справ України, інші центральні органи державної виконавчої влади України, Уряду Респуб­ліки Крим за погодженням з Міністерством закордонних справ України подають Президентові України або Урядові України пропозиції про вжиття необхідних заходів відповідно до норм міжнародного права.

2. У разі суттєвого порушення міжнародного договору України ін­шими його учасниками, а також в інших випадках, передбачених норма­ми міжнародного права, такий договір може бути денонсовано у поряд­ку, встановленому статтями 23 і 24 цього Закону" (ст. 16. "Заходи, що вживаються у разі порушення міжнародного договору України іншими його учасниками" Закону України "Про міжнародні договори України" від 22 грудня 1993 р.).