Трансформація норм міжнародних договорів у норми національного законодавства.

У сфері міжнародного приватного права положення міжнародних до­говорів застосовуються до юридичних та фізичних осіб держав-учасниць не прямо, а опосередковано - за допомогою надання чинності тому чи іншому міжнародному договору на території відповідної держа­ви.

Очевидно, здебільшого норми національного законодавства, що сто­суються іноземного елемента, формулюються на основі відповідних міжнародних договорів.

ВНУТРІШНЄ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ З МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА

Багато країн світу, передусім континентальної системи права, мають окремі закони про міжнародне приватне право. Польща прийняла такий закон ще в 1965 р., Угорщина - в 1979 р., Туреччина - у 1982 р., Швейцарія - у 1987 р., Румунія - у 1992 р., Україна в 2005 р. Очевидно, в окремих країнах такі закони справед­ливо можна вважати кодексами. Наприклад, у Швейцарії Закон з міжна­родного приватного права налічує близько 200 статей. Закони з міжна­родного приватного права є комплексними. Вони містять як колізійні, так і матеріально-правові норми (розглянемо їх у наступному розділі).

Для загального уявлення про міжнародне приватне право у контексті англосаксонської системи права наведемо коротку інформацію про його розвиток в Англії. Дослідники дивуються, що до XIX ст. в Англії цього права фактично не було, хоча Англія відома як торговельна країна з дав­ніх часів. Ця гілка права сформувалася протягом XIX-XX ст. Міжнарод­не приватне право було створене суддями, тобто його джерелом вважа­ється судовий прецедент. Протягом кількох останніх десятиліть XX ст. певний внесок у розвиток міжнародного приватного права зробив парла­мент, приймаючи відповідні закони, які британські правники називають "статутним законодавством".

Найдавніші судові справи стосувалися надання чинності іноземним судовим рішенням. У другій половині XVIII ст. помітний внесок у роз­виток міжнародного приватного права зробив суддя лорд Менсфілд, яко­му доводилося вирішувати справи про іноземні контракти, делікти, чин­ність іноземних судових рішень.

Міжнародне приватне право почало інтенсивно розвиватися у другій половині XIX ст. Цьому сприяли швидкі темпи розвитку міжнародної торгівлі та збільшення обсягу фінансових операцій. Суди сформулювали положення про доміцилій, дійсність шлюбів, визнання іноземних за­конів, відповідний закон контракту, деліктну відповідальність, визнання та виконання іноземних судових рішень. Суди враховували доктрини відомих юристів - голландця У. Губера та американця Дж. Сторі. Анг­лійський правник А. Дайсі вперше систематизував міжнародне приватне право Англії і, як уже зазначалося, у 1896 р. опублікував свій трактат "Конфлікт законів".

Окремі положення статутного законодавства, що стосуються інозем­ного елемента, використовуються в Англії з 1868 р. Статутне законо­давство стосувалося визнання і виконання іноземних судових рішень. Дослідники звертають увагу на ту обставину, що колізійних норм (пра­вил вибору права ) у ньому тривалий час не було.

Участь Великої Британії у міжнародних конвенціях сприяла прийнят­тю парламентом законів у сфері міжнародного приватного права і нині значна його частина має статутне походження.

У Стародавньому Римі Закон 12 таблиць був чинним упродовж ти­сячі років. Нинішнім законам таке довге життя не судилося. Образно ка­жучи, нинішня ситуація з міжнародним приватним правом в Україні на­гадує архіпелаг. Подібно до того, як у ньому є великі та дрібні острови, так само чинне законодавство України містить і великі нормативно-пра­вові акти, і невеликі за обсягом положення.

Існують акти, які стовідсотково стосуються іноземного елемента. Класичним прикладом може бути Закон України "Про зовнішньоеконо­мічну діяльність" від 16 квітня 1991 р. Він, власне, й виник з огляду на потребу врегулювати зовнішньоекономічну діяльність, коли її основни­ми суб'єктами стали фізичні особи - підприємці та юридичні особи, а не держава, що було характерно для періоду командно-адміністративної економіки, за якої існувала державна монополія на зовнішню торгівлю.

Для того щоб нормативно-правовий акт стосувався міжнародного приватного права, він повинен обов'язково містити іноземний елемент. Повністю стосується іноземного елемента постанова Ка­бінету Міністрів України від 27 серпня 1999 р. № 1569 "Про відчуження на митній території України транспортних засобів, що належать інозем­ним дипломатичним представництвам, консульським установам інозем­них держав, представництвам міжнародних організацій, їх персоналу та членам сімей персоналу" (див.: Офіційний вісник України. — 1999. — № 35 і розділ "Право власності" цього посібника).

4. Слово принцип відомо кожному юристу, з латинської principium перекладається як початок, основа, закон, головний, перший. Вища влада називалась в Стародавньому Римі – принципат, тому принципи права це основа, фундамент на якій побудована будь-яка правова наука. Це також провідні наукові ідеї, які панують в цій науці.

Принципи права - це нормативне відображення об’єктивного порядку речей, загальносуспільної практики, закономірностей розвитку, а не суб’єктивного сприйняття цих процесів.

Характерною особливістю міжнародного права є наявність у ньому сукупності принципів. У міжнародному приватному праві застосовуються загальні та спеціальні принципи.

Принципи МПП - це скеровані правила поведінки суб’єктів, що виникають як результат суспільної практики, одночасно це юридично закріплені основи міжнародного приватного права. Принципи виражають найбільш узагальнені визначення застосованого права на основі колізійних норм внутрішньодержавного права. Визначення застосованого права на основі уніфікованих колізійних норм. Метод регулювання за допомогою уніфікованих матеріально-правових норм.

Загальні принципи :

1. принцип суверенної рівності держав /складові принципу, його елементи: всі держави юридично рівні, держава користується правами притаманними певному суверену з німецької – верховна влада, кожен громадянин держави є носієм суверену, незалежність і самостійність держави, кожна держава повинна поважати правосуб’єктність інших держав, територіальна цілісність держави, політична незалежність держави недоторканна, вільність у обранні і розвитку політичних, економічних систем, соціальних, культурних цінностей, сумлінне виконання міжнародних зобов’язань, жити в злагоді з іншими народами/;

2. принцип незастосування сили або загрози силою /територія будь-якої держави не може бути окупована військами іншої держави/;

3. принцип нерушимості кордонів / визнання існуючих кордонів, відмова від будь-яких територіальних претензій зараз і в майбутньому, відмова від будь-яких посягань на кордони, включаючи загрозу силою або її застосування /;

4. територіальної цілісності держав /всі держави зобов’язані її поважати/;

5. мирного вирішення міжнародних спорів /виходячи з суверенної рівності держав, вільного вибору засобів мирного вирішення спорів Гаазька конвенція про мирне вирішення міжнародних спорів від 5(18).10. 1907 р. Манільська декларація про мирне вирішення міжнародних спорів від 15.11. 1982 р., Декларація ООН від 05.12.1988 р. Вирішення МС відбувається за допомогою переговорів, посередництва, примирення, судових процедур – Міжнародний суд, третейський суд, арбітраж /;

6. невтручання у внутрішні справи будь-якої держави;

7. загальної поваги прав людини;

8. рівноправності і самовизначення народів;

9. співробітництва;

10. сумлінного виконання міжнародних зобов’язань.

Зазначені принципи складають основу міжнародного права. Вони походять від норм звичаєвого права, їх кодифікація почалась з прийняттям Статуту ООН, більш повно вони сформульовані в Декларації про принципи міжнародного права від 24.10. 1970 р де налічується 7 принципів. Зазначені принципи обов’язкові для всіх держав незалежно від членства в ООН, та підписання інших міжнародних документів.

Спеціальні принципи.

Принцип 1. Автономії волі сторін.

Автономія волі - принцип, згідно з яким учасники правовідносин з іноземним елементом можуть здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до відповідних правовідносин. Сторони самі обирають закон для регламентації своїх прав та обов’язків. Зокрема, в міжнародних договорах може вказуватись цей принцип щодо вибору арбітражу, процедури, законодавства для врегулювання можливих спорів, місця слухання справи тощо.

Принцип 2. Режим найбільшого сприяння.

Цей принцип міжнародних економічних відносин означає, що держави на взаємній основі надають одна одній переваги та пільги щодо мита, яке стягується під час ввезення або вивезення товарів, а також у зв'язку з іншими правилами здійснення зовнішньоторговель­них операцій. Режим найбільшого сприяння не означає, що у якійсь країні юридичні та фізичні особи іншої держави перебувають у вигідні­шому становищі. Згідно з цим принципом, усі іноземні особи (на яких він поширюється) поставлені в однакове становище з особами відповід­ної країни.

У п. 2 ст. 3 "Режим найбільшого сприяння" Угоди між Україною та Швейцарською Конфедерацією про торговельне та економічне співро­бітництво від 20 липня 1995 р. зафіксовано:

Договірні Сторони надаватимуть одна одній режим найбільшого сприяння стосовно мита, різного роду зборів, якими обкладають товари, або у зв'язку з імпортом або експортом товарів, а також податків та інших видів оплати, що стягується прямо або непрямо від імпортованих або експортованих товарів, та стосовно методів обкладання таким ми­том, зборами та сплачуваннями, та стосовно всіх правил і формальнос­тей, пов'язаних з торгівлею.

2. Пункт 1 не тлумачиться як право однієї Договірної Сторони поши­рювати переваги та привілеї з метою полегшення порядку прикордонної торгівлі".