4.2. Види родючості ґрунтів.

Виділяють два типи родючості грунтів: природна і штучна, які поділяють на кілька видів. Природної родючості ґрунти набувають у процесі утворення під впливом природних факторів (загальні запаси елементів живлення, гумус, гранулометричний склад, фізико-хімічні властивості та ін.). Людина в результаті своєї діяльності (внесення добрив, пестицидів, обробітку ґрунту, хімічної меліорації) створює штучну родючість ґрунту. Ця родючість характерна для сільськогосподарських угідь, на які в процесі виробничої діяльності впливає людина.

Природна родючість значною мірою є родючістю потенційною. Потенційна родючість показує скільки елементів родючості знаходиться у певному ґрунті в нереалізованій формі, тобто ті, що не перейшли в біомасу. Вона визначається складом і сукупністю відносно сталих властивостей ґрунту. Тому під час використання звичайних агротехнічних заходів вона відносно стала і змінюється, зазвичай, повільно. Однак під впливом інтенсивної меліорації, а також унаслідок забруднення токсичними речовинами, вторинного засолення та інших несприятливих факторів потенційна родючість ґрунту може швидко та суттєво змінюватися. Потенційна родючість характеризується енергетичним потенціалом ґрунту, який здатний проявлятися в оптимальних умовах для фотосинтезу.

Під час сільськогосподарського використання ґрунтів частина потенційної родючості реалізується в урожаї культурних рослин. Саме вона є ефективною родючістю, якою і зумовлюється величина і якість урожаю сільськогосподарської продукції. Родючість реалізується у продуктивності рослин і кількісно може бути виміряна сумою затрачених на її створення ґрунтових елементів родючості. Більшість учених вважає, що ефективна родючість проявляється через продуктивність рослин або інших організмів, які заселяють біоценоз. Ефективна родючість досить динамічна, причому не тільки в багаторічному циклі, але й упродовж вегетації. Тому як мінімальний період часу для визначення її рівня можна використати ту чи іншу фазу розвитку сільськогосподарських рослин, які вирощують на певному ґрунті. Рівень ефективної родючості у природних умовах, незважаючи на залежність від погоди, має певні межі величин, що характерні для рівноважного стану такого біоценозу. На сільськогосподарських угіддях вони можуть дуже коливатися, залежно від сортів рослин, агротехнічних заходів, економічних умов. Ефективна родючість на ґрунтах сільськогосподарських угідь проявляється у формі

економічної, яка формується за умов конкретної господарської діяльності людини, коли можливі значні відхилення біологічного кругообігу речовин від незайманих природних ценозів як у сторону зниження, так і підвищення її ємності. Звідси економічна родючість може бути прибутковою, мінімальною і критичною.

Природна родючість характеризує вихідні потенційні можливості ґрунту, а ефективна (дійсна) - ступінь використання цих можливостей.

Людина, використовуючи ґрунт у сільськогосподарському виробництві, сприяє різкій активізації потенційної родючості, що зумовлює високі врожаї культурних рослин під час освоєння ґрунтів. Високий рівень ефективної родючості при неповній компенсації факторів ґрунтової родючості підтримується за рахунок одночасного зниження потенційної. Але за тривалого такого використання ґрунтів значно знижується і ефективна родючість. Унаслідок цього формуються деградовані, виснажені ґрунти з низькою потенційною та ефективною родючістю. На формування деградованих ґрунтів в умовах агроценозів впливають не тільки некомпенсований кругообіг речовин у системі ґрунт- рослина, але й негативні наслідки від використання агрозаходів, а також від ущільнювальної дії ходових систем тракторів і сільськогосподарських машин на ґрунт. Це зумовлює втрати гумусу, кальцію, руйнування структури, ущільнення, висушування, змитість ґрунтів, ерозійні явища тощо.

Продуктивність рослин не може бути єдиним критерієм ґрунтової родючості навіть через те, що вона не завжди відображає продуктивну здатність ґрунту. Наприклад, через нестачу вологи в посушливих районах, навіть на потенційно родючих ґрунтах одержують низькі врожаї. Причому фактична (дійсна) родючість не завжди значно нижча потенційної. Зміна родючості ґрунту часто відбувається у двох напрямах: збільшення ефективної родючості ґрунту з однієї сторони і зниження потенційної родючості - з іншої. Така ситуація дуже небезпечна, оскільки приховує втрати стійкості ґрунтів. Дані про врожай сільськогосподарських культур за тривалий період часу теж не формують чіткого уявлення про рівень ґрунтової родючості. Під час оцінювання можливе як заниження, так і завищення рівня родючості ґрунту. Тому, для визначення рівня економічної родючості ґрунтів продуктивність культур не повинна бути єдиним показником.