7. Що таке компетентність соціального працівника?

Досі немає однозначного підходу щодо визначення поняття "компетентність”: У зарубіжних джерелах під компетентністю розуміють "поглиблені знання", "стан адекватного виконання завдання", "здібність до актуального виконання діяльності" тощо. У вітчизняній літературі компетентність визначається як: певний психічний стан, що дозволяє діяти самостійно та їдеально; здібність і вміння виконувати певні трудові функції; наявність спеціальної освіти, широкої загальної та спеціальної ерудиції, постійне підвищення своєї професійної підготовки; професійну підготовленість і здатність суб'єкта праці до виконання завдань й обов'язків повсякденної діяльності потенціальну готовність розв'язувати завдання "зі знанням справи”. Таким чином, компетентність може визначатися як рівень досяг­нень у сфері певної компетенції. Під компетенцією розуміють область діяльності, значущої для ефективної роботи закладу (організації, підприємства тощо) в цілому, де індивід має проявити певні знання, уміння поведінкові навички, здібності й професійно-важливі якості. Компетенція це область відповідальності та визначених повноважень. У термінах тестології "компетенцію" інтерпретують як назву шкали, а "компетентність як рівень на шкалі. Тому достатньо часто зустрічаються визначення компетентності за належністю до сфер прояву (комунікативна, емоційна), за рівнем усвідомленості (усвідомлена, неусвідомлена), за функціями (батьківська, материнська, викладацька, управлінська) тощо.

Компетентність соціального працівника розглядається з точки зору такого феномена, як "компетентність спеціаліста" або "професіональна компетентність". У сфері соціальної роботи компетенцію розглядають як знання та навички, необхідні для виконання специфічної для спеціаліста ролі в межах організації або агенції, що допомагають їй виконувати свою місію. Розрізняють методологічний, інформаційний, комунікативний, соціальний і культурологічний рівні компетенції соціального працівника. До специфічних сфер компетенції соціального працівника відносять: задоволення потреб у повноцінному розвитку дитини, захист та виховання дитини; підтримка стабільності в житті дитини; представлення інтересів дитини; робота в команді тощо. Фактично, компетенції соціального працівника реалізуються з орієнтацією на клієнта соціальної роботи, його проблеми, потреб, інтереси, особливості віку тощо.

Компетентність спеціаліста із соціальної роботи формується не тільки завдяки отриманим знанням та апробованим навичкам та вмінням, а й на основі власної позиції фахівця, аналізу свого досвіду на рівні теорії, розуміння різних підходів до соціальної ситуації та вибору методів. Теоретичне осмислення досвіду на рівні структурованих, узагальнених знань, що стають засобом діяльності, є механізмом саморозвитку, основою якого є самоосвіта. Самоосвіта характеризується, перш за все, самостійністю і неперервністю, що орієнтовано на: потреби особистості, суспільства, держави; розширення освітнього простору; варіативність підготовки спеціалістів соціальної сфери; певне науково-методичне забезпечення професійно-особнстісного становлення соціального працівника на різних етапах його життєвого шляху.

Література:

1. Дутова О. Б., Христофорова С. В. Инновации и образование - Сборник материалов конференции. Серия "SYMPOSIUM". Вьш. 29. - СПб Санкт-Петербургское философское общество, 2003. - С. 304-309.

2. Торп С., Клиффорд Дж. Коучинг: руководство для тренера и менеджера. - СПб.: Питер, 2004. - С.26-27.