0. 3.5. Особистість водія та його професійна діяльність

Для правильного розуміння дій та вчинків водія у складних дорожніх умовах, необхідно знати не тільки його окремі якості (увагу, сприйняття, мислення, швидкість реакції тощо), а й психофізіологічні властивості його особистості. Особистість кожної людини індивідуальна й неповторна. Будь-яка людина відрізняється від іншої цілою низкою особливостей, які й складають її індивідуальність. Загальноприйнятого визначення особистості немає.

Особистість – це сукупність індивідуально виражених вроджених та набутих психічних, моральних та фізичних якостей людини. Особистість – це конкретна людина з усіма її достоїнствами та недоліками, сильними та слабкими сторонами. Людина стає особистістю вже у дитинстві, подальше остаточне формування відбувається у суспільстві, колективі, родині, у спілкуванні з іншими людьми. Проте особистість не є пасивними продуктом соціального середовища. У процесі життя і діяльності людина активно засвоює соціальний досвід. Це проявляється у своєрідних для нього мотивах поведінки, способів дій та вчинків, різноманітності діяльності, спрямованої на пошук та самозатвердження у суспільстві.

Особистість завжди пізнається у діяльності людини. Про особисті якості сплячої людини не можна нічого сказати. Поведінка людини у родині, на відпочинку, відношення до людей, до себе, до своєї роботи, світогляд – все це визначає й поведінку водія за кермом. Водії, які у звичайному житті на перше місце ставлять задоволення власних забаганок, не рахуючись з іншими, і під час керування автомобілем ведуть себе так само. Вони не переключають фари з дальнього світло на ближнє при зустрічному роз’їзді, різко перестроюються з ряду в ряд, не інформують інших про свої наміри попереджувальними сигналами тощо. Такі дії іноді призводять до ДТП, причому самі винуватці часто виходять із складних ситуацій неушкодженими: вони-то про свої наміри знали завчасно, тоді як для інших ці наміри невідомі, а у невизначеній ситуації в умовах дефіциту часу водіям дуже важко діяти адекватно.

Найбільш суттєвими і постійними рисами особистості є: спрямованість, потреби, інтереси, здібності, темперамент і характер.

Спрямованість – сукупність поглядів і переконань людини, які стали керуючими у його житті та діяльності.

Потреби – стан, який переживає людина при бажанні чогось. Потреби тварин елементарні і обмежуються задоволенням основних інстинктів: статевого, самозахисту,та добування їжі. Потреби людини значно ширші. Окрім матеріальних (потреба у їжі, сні, захисту від холоду та спеки тощо) існують духовні (культурні) потреби – у спілкуванні, набутті знань, у праці, засвоєнні духовної культури тощо. Різноманітність та глибина духовних потреб залежить від освіти, інтересів, культурного рівня людини. Коли праця стає життєвою потребою людини, вона викликає позитивні емоції, дає велике моральне задоволення, підвищує продуктивність та ефективність праці. «Щаслива людина! – було сказано про одного відомого музиканта. – Він робить улюблену справу та ще й отримує за це гроші!». Задоволення від праці особливо важливо для виконання роботи, пов’язаної із високою нервово-емоційною напругою та потребуючої фізичної витривалості, до якої належить й праця водія.

Спрямованість особистості у значній мірі визначається інтересами людини. Інтерес – це особлива увага до чогось, бажання вникнути, пізнати, зрозуміти. Інтерес є стимулом у пізнанні та у вдосконаленні майстерності. Відсутність професійного інтересу веде до зниження кваліфікації, що особливо небезпечно для водія, оскільки знижує його надійність. Наприклад, опитування 380 водіїв, проведені у Німеччині, показали, що тільки 10% керують автомобілями без задоволення.

Іноді інтерес до роботи, предмета, спочатку відсутній. Він може з’явитися при набутті необхідних професійних навичок, більш глибокому вивченні, наприклад, автомобіля. Відсутність знань не може пробудити інтерес до роботи. І навпаки, глибоке вивчення технічних особливостей і можливостей автомобіля, методів безпечного керування їм у різних дорожніх умовах, активне удосконалення водійської майстерності може пробудити у водія інтерес до його професійної діяльності і сприяти підвищенню майстерності. Тому фахівцям з організації перевезень та організації руху, інженерно-технічним робітникам автомобільного транспорту необхідно проводити постійну роботу з підвищення професійних знань водіїв, піднімати престиж професії водія.

Для виникнення інтересу до того або іншого виду діяльності дуже важливо мати здібності. Здібності – сукупність психічних властивостей особистості, які забезпечують успішне виконання тієї або іншої роботи.

Розвиваючись в процесі діяльності, здібності впливають на саму діяльність, підвищуючи її якість. Керувати автомобілем може будь-яка здорова людина, але легкість оволодіння водійськими навичками різна в різних людей. Це залежить від певних здібностей, наявність яких полегшує, а відсутність утруднює набуття необхідних навичок.

Здібності, які необхідні водію:

• швидке й точне сприйняття, яке забезпечується відмінним станом органів почуттів, а особливо зору, а також м’язово-рухового почуття, слуху тощо;

• спритність, фізична витривалість, хороша координація рухів;

• висока швидкість та точність сенсомоторних реакцій;

• широкий розподіл, висока інтенсивність, швидке переключення та стійкість уваги;

• кмітливість, ініціатива і спостережливість;

• добра пам’ять, особливо зорова, а також хороша готовність пам’яті;

• інтерес до техніки, технічне мислення;

• легке формування та переформування рухових навичок та навичок мислення;

• висока емоційна стійкість, самовладання, дисциплінованість, наполегливість, сміливість.

Наявність таких здібностей не тільки полегшує навчання, але й самі здібності, удосконалюючись у процесі подальшої професійної діяльності, підвищуючи надійність водія та безпеку руху.

Кожна здорова людина здебільшого може навчитися керувати автомобілем, тільки одному для цього буде потрібно менше зусиль, іншому – більше. Крім цього, останній повинен бути особливо уважний за кермом для компенсації нестачі деяких здібностей, необхідних для безпечного керування автомобілем. Разом з тим є люди, в яких не тільки відсутні водійські здібності, а й присутні деякі негативні психологічні якості, що перешкоджають безпечно керувати автомобілем. Для вчасного виявлення та відсторонення таких осіб в багатьох країнах світу введений психологічний відбір при вступі на курси підготовки водіїв.

Люди відрізняються один від одного не тільки спрямуваннями, здібностями, а й темпераментом.

Темперамент – психологічні особливості особистості, які характеризуються відмінностями психічних процесів, що відбуваються у корі головного мозку: силою, рівновагою та рухливістю подразнюючого та гальмівного процесів в нервових клітинах кори головного мозку.

Сила нервових процесів – найважливіший показник, має найбільше життєве значення. Показником сили є працездатність та витривалість до дії сильних подразників. Це виражається у здатності витримувати сильні нервові навантаження, проявляється у самовладанні у важких життєвих ситуаціях, відсутності нервових зривів, розладів після них, витривалості у будь-яких екстремальних умовах діяльності.

Рівновага між силою та рухливістю нервових процесів виражається у відсутності підвищеної дратівливості, здатності стримувати непродумані дії й вчинки і разом з тим вчасно реагувати при необхідності.

Рухливість нервових процесів проявляється у легкості переходу від збудження до гальмування і навпаки. Це проявляється у швидкості звикання до нової обстановки, швидкості переключення з одних дій до інших, навіть протилежних, легкості переключення уваги та мислення.

Таблиця 1.4

Співвідношення сили, рухливості і врівноваженості при різних темпераментах

Темперамент	Характер нервових процесів
	Сила	Рівновага	Рухливість
Сангвінік	Сильний	Врівноважений	Рухливий
Флегматик	Сильний	Врівноважений	Інертний
Холерик	Сильний	Неврівноважений	Рухливий
Меланхолік	Слабкий	Неврівноважений	Рухливий або інертний

Сила процесів збудження та гальмування у корі головного мозку, їх рухливість і рівновага в значній ступені визначають витривалість та працездатність водія, його вольові якості і емоційну стійкість, швидкість сенсомоторних реакцій і швидкість переключення уваги, кмітливість у складній обстановці тощо.

Сангвінік – активна людина, з швидкою зміною настроїв, легко змінює емоційний стан, що виражається у його жестах, міміці, мові. Він легко впорається із задачами, що вимагають швидкого реагування, легко береться за справу та переключається з одного виду діяльності на інший. Швидко приймає рішення, легко входить у контакт з людьми. Він швидко засинає й так само швидко просинається. В нього переважає бадьорий, хороший настрій. Такий тип – найоптимальніший для роботи водієм в умовах міста та на дорогах з інтенсивним рухом.

Флегматик – має сильну врівноважену, але інертну нервову систему, що проявляється в уповільненому переході від стану збудження до гальмування та навпаки. Це людини врівноважена, спокійна. Зміна емоційних переживань відбувається повільно, їх зовнішній прояв слабкий, їх важко вивести з себе. Міміка й жести одноманітні, мова уповільнена, не супроводжується емоційними жестами. Перш, ніж щось зробити, флегматик довго продумує дії, прийняті рішення втілює спокійно, невідступно, важко переключається на інший вид діяльності. Такий водій добре проявляє себе у довгих рейсах, витривалий до монотонних подразників, що робить маловірогідним його засинання за кермом. В умовах швидкозмінної дорожньої обстановки йому важко вчасно оцінювати інформацію й швидко переключатися з виконання одних дій на інші, але впертість та працездатність флегматика забезпечують йому при набутті досвіду хороші здібності до прогнозування розвитку дорожньої обстановки, що у поєднанні з відсутністю схильності до ризикованих дій дозволяє йому досить безпечно керувати автомобілем.

Холерик – людина із сильною, рухливою, але неврівноваженою нервовою системою. В нього подразнюючі процеси за силою переважають гальмівні. Він легко збуджується, енергійний, швидко загорається, його почуття мають яскравий зовнішній прояв. Він поривчастий, схильний до бурхливих емоційних реакцій, відрізняється різкою зміною почуттів, які охоплюють його всього. Така людина дуже активна, енергійна, менше, ніж інші, боїться небезпеки. Холерик ініціативний, але схильний до непродуманих поспішних дій.

Для холерика при керуванні автомобілем характерна різкість, поспішність, а часто й передчасні дії. Йому не вистачає витримки, терпіння. Він часто перевищує швидкість, різко гальмує, йде на ризиковані маневри. Підвищене збудження призводить до великих втрат нервової енергії, в результаті чого він швидше втомлюється, знижується його працездатність та надійність. Але дякуючи великій силі нервових процесів, холерик може досить успішно долати негативні риси свого темпераменту. Це досягається шляхом вольового подолання емоційних спалахів, поспішних, різких непродуманих дій.

Меланхолік - людина із слабкою нервовою системою, його нервові процеси неврівноважені, можуть бути рухливими або навпаки інертними. Він відрізняється нерішучістю, пасивністю, погано пристосовується до нових умов життя і роботи, часто відступає перед труднощами і навіть не намається їх подолати. Йому дуже важко вибрати який-небудь варіант з ряду можливих. При керуванні автомобілем він дуже дисциплінований, повільний, старанно прогнозує розвиток дорожньої обстановки, не схильний до ризикованих дій, тому у простих ситуаціях може досить надійно керувати автомобілем. Але при виникненні неочікуваної небезпеки схильний до проявів розгубленості, страху, навіть до паніки, внаслідок чого може виконати поспішні, неправильні, навіть безглузді дії, або ж взагалі припинити керування автомобілем. Меланхоліки найменш придатні до керування автомобілями.

У чистому вигляді вказані темпераменти зустрічаються дуже рідко; у процесі навчання, самовиховання, умов життя тощо людина здатна компенсувати негативні риси темпераменту позитивними.

Кожний темперамент має позитивні та негативні сторони. Пристрасність, активність, енергія холерика, рухливість і чуйність сангвініка, глибина та стійкість почуттів меланхоліка, спокійність та відсутність квапливості флегматика – приклади цінних якостей, які пов’язані із темпераментом людини. Проте не всі холерики активні і енергійні, не кожний сангвінік чуйний. Такі якості формуються лише в процесі індивідуального життя, а темперамент людини може ускладнювати або полегшувати цей процес.

Темперамент визначається вродженими властивостями нервової системи. Але в результаті виховання та самовиховання, умов життя людина може подолати негативні риси і компенсувати їх позитивними якостями.

Окрім темпераментів людини, існує поняття екстраверсії – інтроверсії та нейротизму.

Екстраверт багато спілкується, має багато друзів, схильний до ризику, діє під впливом почуттів, безтурботний, веселий, оптиміст, надає перевагу діям замість роздумів. Має тенденцію до агресії та гарячковості.

Інтроверт – спокійний, роздумливий, схильний до самоаналізу, стриманий, планує та розмірковує свої вчинки завчасно. Він серйозно ставиться до прийняття рішень, любить в усьому порядок, контролює свої почуття, рідко буває агресивним.

Нейротизм характеризує емоційну стійкість або нестійкість. Нейротизм пов’язаний з лабільністю (рухливістю нервових процесів) нервової системи. На полюсі нервової стабільності знаходиться тип особистості, який характеризується надзвичайною стійкістю, зрілістю, відмінною адаптацією, на іншому полюсі – надзвичайно нервовий, нестійкий тип, що погано адаптується. Характер – це індивідуальні, найбільш стійкі особливості особистості, які склалися під впливом середовища та виховання і проявляються в його поведінці, дії, вчинках. Основні риси особистості можна умовно поділити на чотири групи.

Перша група виражає найбільш загальне відношення людини до суспільних явищ та подій: принциповість або безпринциповість, оптимізм або песимізм, героїзм або боягузтво.

Друга група визначає відношення людини до інших людей: товариськість або замкненість, відвертість або скритність, чуйність або черствість, довірливість або підозрілість, ввічливість або грубість тощо.

Третя група – це риси характеру, які виражають відношення людини до праці: працелюбність чи ледачість, охайність чи неохайність, ініціативність або консерватизм, прагнення подолати труднощі або боягузливість.

Четверта група – риси характеру, які визначають відношення людини до самого себе: самокритичність чи самозаспокоєння, скромність чи самовпевненість, егоїзм, недооцінка чи переоцінка своїх можливостей.

Знаючи характер людини, можна прогнозувати його поведінку та дії в різних життєвих ситуаціях. В людини з сильним характером поведінка та вчинки незалежно від обставин, що склалися, як правило, відповідають його поглядам та переконанням. Слабохарактерність проявляється у тому, що високі цілі й наміри залишаються нереалізованими. Але сильний характер при егоїстичної спрямованості особистості може проявитися у антисуспільній поведінці, коли мета досягається будь-якою ціною, людина «йде по трупах».

Темперамент має великий вплив на формування характеру людини.

Сильний характер, здебільшого, формується в людини із сангвіністичним типом темпераменту, важче такий характер сформувати у флегматика. У меланхоліка в зв’язку із слабкістю нервової системи сформувати сильний характер практично неможливо. Характер впливає на розвиток здібностей, адже для цього необхідне вміння наполегливо, послідовно долати труднощі, не падати духом при невдачах, не переоцінювати досягнень, вміти організувати свою працю.

Темперамент, у свою чергу, впливає на особливості прояву характеру. Так, в сангвініків і холериків настирливість проявляється у бурхливій діяльності, у флегматиків та меланхоліків – у зосередженому обдумуванні. Перші працюють енергійно, пристрасно; другі – методично, послідовно. Водії з різним темпераментом при одному й тому характері в однакових дорожніх умовах можуть вести себе по-різному.

Безпека керування автомобілем залежить не тільки від стажу та досвіду, а й від того, наскільки дії водія відповідають дорожній обстановці, що склалася. Ці дії досить часто визначаються саме характером водія, його моральними якостями. Встановлено, що водії, які частіше порушують правила дорожнього руху, більш агресивні, вороже налаштовані, замкнені, байдужі до інших, схильні до необґрунтованого ризику. Водії, які найчастіше потрапляють у ДТП, здебільшого люди егоїстичні, легковажні, такі, що важко засвоюють не тільки правила дорожнього руху, а й норми суспільної моралі.

Навпаки, водії, які тривалий час працюють без аварій, характеризуються не тільки високою дисциплінованістю, а й врівноваженістю, винахідливістю, високими моральними якостями.

Прояви негативних рис особистості часто не є постійними і пов’язані з короткочасними недомаганнями, в тому числі стомленням, астенічними або занадто сильними стенічними емоціями тощо; можуть бути відносно стійкими (в тому числі пов’язані з вадами зору, слуху, опорно-рухового апарату, нестачі досвіду).

Помічено, що неповага до думки інших, агресивна поведінка в побуті, нестабільність сімейного статусу, проявляється, як правило, у водіїв, схильних до порушень Правил дорожнього руху.

Залежність надійності водія від віку, статі, освіти, кваліфікації. Мотивація діяльності

Вік обумовлює психологічну та фізичну зрілість. Обмеження за віком існують в усіх країнах, особливо для керування важкими вантажівками та автобусами. В Україні дозволено керувати легковими та ватажними автомобілями з 18 років, мотоциклами та мопедами – з 16 років, автобусами – з 19 років; перевезення пасажирів у міжнародному сполученні дозволяється з 21 року (крім того, останні три роки водій має працювати водієм автобуса).

Статистика ДТП показує, що найчастіше в ДТП потрапляють водії у віці 18-20 років. У віці 30 –50 років ризик потрапити в ДТП в два рази менший.

Має також значення, хто перебуває поруч з водієм в автомобілі. За даними досліджень у штаті Кароліна, США вірогідність потрапити в ДТП для 16-річного водія в 100 разів вища, коли поруч пасажир віком до 21 року (

Дослідження, проведені за кордоном, довели, що підвищення на один рік вікового обмеження для водіїв-новачків у межах від 16 до 21 року дозволяє зменшити ризик аварійності у перший рік на 5-10%. Саме тому найпоширеніша вікова межа допуску до керування автомобілем у багатьох країнах – 18 років. Цей вік співпадає з початком зрілості та дієздатності. В Канаді в 1962 році зменшили вікову межу для водіїв з 18 до 16 років. Це призвело до зростання на 12% загальної кількості ДТП, причому на 24% зросла кількість ДТП, в яких загинули люди.

Кваліфікація та стаж роботи часто пов’язані з віком, хоча багато випадків, коли посвідчення водія отримують люди у старшому віці.

Водії зі стажем роботи до 1 року в 3 рази частіше потрапляють у ДТП, ніж ті, стаж яких перевищує 5 років.

В процесі перших років керування автомобілем водій послідовно проходить 5 етапів:

1. Переважаюче відчуття небезпеки (перші тижні практичного навчання і самостійного водіння). Водій намагається уникати не тільки критичних, а навіть конфліктних ситуацій. Надмірна обережність, невпевненість у діях. Такі водії потрапляють у ДТП внаслідок помилок у керуванні, так як часто допускають дії неточні, передчасні або запізнілі.

2. Переоцінка безпеки, занижене почуття небезпеки. В результаті ухилення від небезпеки на першому етапі водій не потрапляв в складні ситуації, відповідно „не був битим”, що створило відчуття „всемогутності”, впевненості у власних водійських якостях. Водій починає водити автомобіль ризиковано, потрапляючи сам або створюючи аварійні ситуації. Такі водії потрапляють у ДТП внаслідок недооцінки ситуації, надмірного ризику в поєднанні з невпевненими руховими навичками.

3. Корекція підвищеного почуття безпеки. Накопичення досвіду все більш впевнює водія у власних можливостях, хоча насправді водію бракує досвіду та вмінь. Такі водії потрапляють у ДТП внаслідок самовпевненості, коли самооцінка значно перевищує реальні можливості.

4. Об’єктивна оцінка небезпеки в поєднанні з дійсним набуттям досвіду. «Проколи», що були на третьому етапі, дещо знижують самооцінку. Поведінка за кермом стає більш виваженою. Для таких водіїв ризик потрапити у ДТП дещо знижений.

5. Вторинне відчуття всемогутності. Хоча певний досвід вже є, навички залишаються недосконалими, тоді як самооцінка значно, неадекватно, підвищується. Цей період відповідає 3 – 4 року керування автомобілем. Спостерігається вторинний «пік» аварійності внаслідок неадекватності самооцінки і реальних можливостей.

Французькі фахівці вважають, що до пробігу у 500 км водій практично зайнятий тільки керуванням автомобіля, на інших учасників руху він майже не звертає уваги. Від 500 до 3 тис. км пробігу поведінка водія поступово починає відповідати дорожній обстановці, після пробігу 3 тис. км навички керування поступово стабілізуються, водій здатний надійно керувати автомобілем. Професійна майстерність досягається при пробігу 40 тис. км. Як правило, до цього часу людина влаштовує й особисте життя, з’являється почуття відповідальності за рідних, активізується інстинкт самозбереження. Найбільш «безпечними» вважаються водії у віці 30 – 55 років.

Після 55–60 років спостерігається спад фізіологічних можливостей (погіршується слух, зір, точність і вчасність реакції). Певним чином ці вади компенсуються життєвим і професійним досвідом, обережністю. Такі водії надійно керують автомобілем у відносно нескладних, звичних ситуаціях, але розгублюються у складних, незвичних.

Освіта підвищує рівень обізнаності, соціальної зрілості. Рівень освіти не має такого впливу, як вік, але розумові здібності впливають на процеси мислення, пам’яті, прогнозування, тому медичним протипоказанням допуску до керування є легка розумова відсталість, виражені форми (прояви) психічних розладів непсихотичного рівня.

Стать. Біологічна різниця жінок та чоловіків зумовлює й психічні особливості. Так, встановлено, що хлопці 12-13 років краще орієнтуються у просторі, тоді як дівчата краще вирішують словомовні задачі. Жінка більш гнучка у пристосуванні до середовища, краще навчається вирішенню типових задач, тоді як хлопці проявляють більші здібності до вирішення нестандартних, нових задач. Жінки частіше користуються емоціями, чоловіки – свідомістю. Відповідно, жінки краще працюють в умовах стандартних ситуацій, рідше скоюють порушення Правил дорожнього руху, більш надійні у відносно простих умовах. Але їх надійність швидше падає під впливом втоми, тоді як жінка більш емоційно реагує на різні негативні прояви, в тому числі і на напружені умови роботи.

Чоловіки більш рішучі при вирішенні нестандартних ситуацій, які часто виникають на сучасних дорогах. Крім того, для них менш значущі сімейні негаразди та інші конфлікти, отже, їх працездатність вища за жіночу. Але чоловіки більш схильні до порушень Правил дорожнього руху, і відповідно, частіше стають винуватцями аварій. Якщо жінка потрапляє в ДТП швидше внаслідок надмірної обережності, нерішучості або недооцінки своїх сил, чоловіки частіше самі створюють аварійні ситуації.

Важливий показник надійності водія – час реакції. На рис. 1.10 показана залежність часу реакції водіїв різних вікових груп.

Час реакції водіїв, с

1.22. Час реакції водіїв різних вікових груп на двосмугових дорогах:

(по вертикалі – забезпеченість)

1 – 18-25 років; 2 – 30- 40 років; 3 – 60 років і більше;

А – очікувані сигнали, Б – неочікувані сигнали

Водії у віці 18 – 25 років на гальмування автомобіля, що їде попереду (лідера), у порівняно простих ДТС показують хороші результати, але в складних умовах, особливо при малій вірогідності появи сигнала, показники були гірші, ніж у старших водіїв. Вони пізніше розпізнавали сигнали, розгублювалися та допускали помилки.

Водії старшого віку, уступаючи молодим водіям у швидкості знаходження сигналу, показують кращі результати у швидкості прийняття правильних рішень і в стабільності часу реакції (рис.1.22). В даному випадку вікові фізіологічні зміни компенсуються досвідом, що знижує неочікуваність появи сигналу, наявністю сформованих асоціативних зв’язків, що дозволяють швидко знаходити правильні відповіді.

Аналогічний зв’язок між часом реакції та кваліфікацією. Чим менший стаж, тим більшій час витрачається на розшифровування сигналу та прийняття рішення.

Суттєво також, в яких умовах переважно працюють водії: ті, що працюють у міських умовах, на автомобільних дорогах показують гірші результати, ніж у місті. Аналогічно водії, що працюють переважно на позаміських дорогах, в місті розгублюються, мають час реакції більший, ніж при роботі у звичайних умовах. Цей фактор потрібно враховувати фахівцям з організації руху та організації перевезень. Так, після їзди на позаміській дорозі для адаптування у місті водію потрібно дати перепочити на спеціальному майданчику, де бажано встановити карту (схему) міста із зазначенням маршрутів руху до пунктів, які користуються найбільшим попитом. Тому при зміні маршрутів руху (з міських на позаміські та навпаки) водіям потрібно призначати стажування на нових маршрутах роботи.

Мотивація, тобто те, заради чого здійснюється та або інша діяльність, найкраще розкриває спонукання людини.

Якщо навчитися керувати автомобілем – це мета, то мотивацією може бути інтерес до техніки, бажання добре заробляти, продовження сімейних традицій тощо.

Діяльність людини зазвичай має декілька мотивів:

• вигоди – заробити гроші, авторитет, досягнути чогось тощо;

• безпеки – уникнути як фізичних ушкоджень, так і різного роду соціальних покарань;

• зручності – більш легким способом, з меншими витратами сили досягнути мети;

• задоволення – отримати задоволення від процесів та результатів праці;

• «нівелювання» – бути не гіршим за інших.

Зазвичай усі ці мотиви присутні у діяльності водія в тій або іншій мірі. Проте вага та частка кожної з мотивація в різних людей далеко не однакові. Для одних провідним є мотив соціальної вигоди, для других – матеріальної, для інших – безпеки тощо. В ідеалі, якщо водій буде добросовісно виконувати свою роботу та Правила дорожнього руху, він і заробляти буде добре, і заслужить авторитет, і забезпечить безпеку і отримає задоволення від своєї праці.

Проте, на практиці мотиви вигоди та безпеки часто конфліктують. Наприклад, на початку зміни водій виявив несправність гальмової системи. Але ремонт займе півдня, водій втратить можливість заробити (наприклад, на ранішньому «піку», якщо це водій маршрутки).

Так ремонтувати машину чи ні? Тут у водія виникає конфлікт між мотивоом отримати вигоду (заробити) і безпекою (поїздка на несправній машині).

В даному випадку є два варіанти поведінки:

1. Прийняти рішення, керуючись мотивом безпеки. Тоді в нього будуть 100%-і шанси на неотримання бажаної мети (заробітку) та 100% -і шанси забезпечити безпеку.

2. Прийняти рішення, виходячи з бажаної вигоди. Тоді в нього будуть 100%-і шанси отримання вигоди, з одного боку, та далеко не такі шанси отримати покарання від ДАІ за їзду на несправному автомобілі та ще менші (на його думку) шанси потрапити в ДТП.

На жаль, другий варіант поведінки для декого з водіїв більш привабливий. Вибору цього варіанта сприяють й деякі властиві людям особливості мислення. Так, вигоду люди, як правило, оцінюють як цілком реальну та легко досяжну, тоді як аварію або іншу неприємність – як малоймовірну. Більшості людей властиво при оцінці ситуації перебільшувати шанси настання приємних та зменшувати ймовірність небажаних наслідків.

Ті або інші мотиви в діяльності водія обумовлені деякими індивідуальними особливостями людини. Так, водії. які у своїй поведінці орієнтовані більше на уникнення небезпеки, ніж на досягнення успіху, зазвичай тяжіють до безпечних та спокійних варіантів поведінки. Такі водії не будуть нехтувати безпекою заради якоїсь вигоди.

Існує два варіанти орієнтації водіїв: одні вважають, що успіх в роботі цілком залежить від них самих, інші – від зовнішніх обставин. Встановлено, що водії, які більш покладаються на себе, в конфліктних ситуаціях діють менш обережно і обачливо, ніж ті, хто більш орієнтований на зовнішні обставини.

Таким чином, мотивація водія до безпеки у роботі обумовлена низкою його індивідуальних якостей і саме ці якості визначають стиль поведінки відносно вигоди та безпеки. Виховання цих якостей є першочерговою задачею викладачів учбових закладів та керівників автотранспортних підприємств, а створення системи стимулювання мотивації безпеки – завдання держави.

Питання для самоконтролю

1. В чому різниця між простими та складними сенсомоторними реакціями?

2. Як впливає час сенсомоторної реакції на безпеку дорожнього руху?

3. Від чого залежить час сенсомоторної реакції водія і які причини його подовження?

4. Дайте визначення увазі та охарактеризуйте її роль для водія автомобіля.

5. Що таке довільна та мимовільна увага і як ці якості впливають на діяльності водія?

6. Що називають уважністю та організацією уваги водія? Яке їхнє значення для безпеки дорожнього руху?

7. Дайте визначення мислення та охарактеризуйте його роль для водія автомобіля.

8. Що таке оперативна пам’ять, готовність пам’яті і як ці якості проявляються в діяльності водія?

9. Охарактеризуйте позитивні та негативні емоції і їхній вплив на діяльність водія.

10. Охарактеризуйте риси характеру та їхній вплив на діяльність водія.

11. Як темперамент водія впливає на його психомоторні реакції?

12. Що таке «мотивація діяльності» і як вона впливає на надійність водія?

Розділ 2. Психофізіологічні основи надійності водіїв