2. Дослідження європ. Соц. Моделі

Європейська соціальна держава – модель, яка передбачає спільність дій держави та громадянського суспільства, спрямованих на забезпечення для всіх громадян, по-перше, задоволення основних матеріальних потреб, по-друге, участі у житті суспільства, по-третє, підсидення соціальної згуртованості.

Л. Вітте «Європейська соц. модель і соц. згуртованість: яку роль відіграє ЄС?» 2006 р.

Напрями:

1) легітимізація:

• недосконалість нормативної бази;

• зовнішньополітичні протиріччя між членами ЄС;

• історичні та культурно-ментальні розходження між членами ЄС.

Представники: Д. Деско-Баум «ЄС як символічний замінник.Внесок у обговорення європейської політики в контексті дослідження легітимізації європейської безпеки» 2009р.

С. Тібо «Осмислюючи передачу суверенітету»

2) Європейська ідентичність

Причини відсутності європ. ідентичності:

А) невизначеність сутності феномену європ. ідентичності та тих підстав, на яких вона повинна базуватися;

Чинники європейської ідентичності:

• географічний;

• редігійний;

• культурний.

Б) масштабні розбіжності у ставленні до ідей євроінтеграції громадськості та еліт;

В) лінгвістична гетерогенність;

Г) зміни національно-етнічної структури Європи.

Альтернативні концепції розвитку Європи:

- ісламізація Європи;

- європеїзація іслама.

Домінуючими елементами європ. самосвідомості є антиісламізм та антиамериканізм.

3. Європейська партійна система

Європартологія – розділ партології, що займається вивченням європартій та партійної системи ЄС.

Види європартій:

А) супранаціональна (наднаціональна) пол. партія – партія, яка об єднує споріднені партії різних держав, а рішення її керівних органів носять обов язковий характер для національних партій, що входять до її складу (принцип федералізму);

Б) транснаціональна пол. партія – партія, рішення керіваних органів якої носять дорадчий характер для нац. Партій у її складі.

Предст. М. Майєр «ЄС та пол. партії» 2002р.

На відміну від політичної науки США, де важливими були емпіричні дослідження, політична наука ФРН мала в основі теоретичне навантаження.

Джерела :філософська наука, юриспруденція

Етапи:

1. Етап - Кінець XIX – початок XX ст. – відокремлення політичної науки від традиційних наук

Виникає Юридична школа державознавства.

Основна риса: виникнення потреби у розмежуванні політичної науки та державознавства.

М.Вебер * політика – засіб отримання та утримання влади

* розмежував теорію та політику

* основна проблема політичної науки – співвідношення політики і науки

2) 20-ті – 50-ті рр. XX ст. – занепад політичної науки.

Держава не просто диктувала пошуки в межах політики, але й ставила під сумнів її існування та доцільність. Основна маса вчених з Німеччини зробили значний внесок у розвиток політичної науки США (поведінкові дослідження).

3. Етап - 60-80-ті рр. – організаційне оформлення і утвердження політики як самостійної науки в Німеччині.

Велику роль відіграла відновлена Німецька вища школи політики. Вона стала інституційною основою для відновлення політичної науки. Ця школа ввійшла в склад Вільного університету в 1959 р. і в перші роки своєї діяльності налічувала 10 кафедр політології.

Аналіз політичних рухів, партій та спілок, дослідження внутрішньої політики.

3. Етап - Кін. 80-х – до сьогодні – етап політичної науки сучасності.

Проблема самостійності політичної науки. Питання предмету політичної науки.

Загалом політолог К. Ленк виділив такі сучасні напрями політології (предмет політології у ФРН):

1. Одна група політологів вважає, що політична наука – це державознавство, яке доповнюється аналізом динаміки державних інститутів.

1. Друга група заперечує єдність предмета політичної науки, веде мову про політичні науки – історію, соціологію, економіку в їх політичних аспектах.

2. Третя група розглядає політологію як один із аспектів соціології.

3. Міркування четвертої групи зводиться до того, що завдання й мета політології полягає в історико-герменевтичному аналізі сучасності.