33.Суб»єкти і об»єкти міжнародного договору

Об’єктом міжнародного договору є відносини між суб’єк­тами міжнародного права з приводу матеріальних і немате­ріальних благ, дій та утримання від них. Фактично об’єктом міжнародного договору можуть бути будь-які міжнародні відносини. За об’єктами регулювання договори поділяють­ся на політичні, економічні, науково-технічні й ін.Суб'єктами (учасниками) міжнародного договору за Віденською Конвенцією 1969 року є тільки держави. У такому розумінні термін «договір» ужитий у всій Конвенції. Проте це не означає заперечення того, що й інші суб'єкти міжнародного права (наприклад, міжурядові організації, нації, що борються за національне звільнення і державну незалежність) не можуть укладати міжнародні договори. Навпаки, застереження, зроблене в статті З Конвенції, підтверджує таку можливість: «Той факт, що дійсна Конвенція не застосовується до міжнародних угод, укладених між державами й іншими суб'єктами міжнародного права або між такими іншими суб'єктами міжнародного права, і до міжнародних угод не в писемній формі, не торкається: а) юридичної чинності таких угод; б) застосування до них будь-яких норм, викладених у даній Конвенції, під дію яких вони потрапили б у силу міжнародного права, незалежно від даної Конвенції; в) застосування даної Конвенції до відносин держав між собою в рамках міжнародних угод, учасниками яких є також інші суб'єкти міжнародного права». Віденська Конвенція 1986 року не тільки знімає питання про розширення кола суб'єктів права міжнародних договорів, але і практично аналогічним способом регулює їхні дії за участю в процесі укладання, виконання і припинення дії міжнародних договорів. З визначення витікає, що учасниками міжнародного договору згідно Віденських конвенцій 1969 і 1986 років повинні бути як мінімум два суб'єкти міжнародного права. Двостороння угода, у котрій тільки один з учасників є суб'єктом міжнародного права, а інший — юридичною або фізичною особою, не вважається міжнародним договором. Такі договори, як, наприклад, договори міжнародної купівлі-продажу товарів, укладені між підприємствами, що знаходяться в різних державах, не підпадають під регулювання зазначених Віденських конвенцій. У відношенні них діють інші міжнародно-правові акти.

34.Умови дійсності договорів.

Дійсним вважається міжнародний договір, якщо він у цілому або в будь-якій частиніне суперечить основним принципам або імперативним нормам міжнародного права. Ця загальновизнана точка зору закріплена у Віденській конвенції 1969 р. У ст. 53 цієї Конвенції говориться: «Договір є нікчемним, якщо в момент укладення він суперечить імперативним нормам загального міжнародного права».

Тільки дійсні міжнародні договори можуть породжувати правомірні наслідки для сторін, і тільки за такими договорами сторони можуть набувати законні, а не уявні права і обов'язки, на досягнення яких була спрямована воля учасників договору.

Одним з найважливіших умов дійсності договору є дотримання встановлених правил при його заключеніі. Укладати договір повинні належні суб'єкти, а переговори вести належним чином уповноважені представники, які повинні: не застосовувати силу і дотримуватися повної добровільність; не допускати обману в ході переговорів і не вчиняти дій, що викликають помилки в тексті договору; дотримуватися конституційну процедуру укладання договорів; не допускати підкупу представника держави або міжнародної організації. Дійсність договору або згоди держави на обов'язковість для неї договору може оскаржуватися тільки на основі загальновизнаних норм міжнародного права.

Договори, що не відповідають перерахованим вище умовам, є недійсними.

Умови і наслідки недійсності договорів. У ст. 45-53 Віденської конвенції 1969 вказано на конкретні обставини недійсності міжнародного договору. Міжнародний договір оголошується недійсним, якщо:

1) він укладений з явним порушенням внутрішніх конституційних норм, що стосуються компетенції та порядку укладання договору(Ст. 46);

2) згода назобов'язання за договором дано за помилку, якщо помилка стосується факту або ситуації, що існували при укладанні договору і являли собою істотну основу для згоди на обов'язковість договору (ст. 48);

3) держава уклала договір під впливом обманних дій іншої бере участь у переговорах держави (ст. 49);

4) згоду держави на обов'язковість для неї договору було виражено в результаті прямого або непрямого підкупу його представника іншим беруть участь у переговорах державою (ст. 50);

5) представник держави дав згоду на умови договору під примусом або погрозами, спрямованими проти нього (ст. 51);

6) укладення договору стало результатом погрози силою або її застосування в порушення принципів міжнародного права, втілених уСтатуті ООН (ст. 52);

7) договір в момент укладання суперечить основним принципам міжнародного права (ст. 53).

35.Підстави недійсності договору перелічені в статтях 47—53 Віденської конвенції 1969 р. До них належать помилка, обман, підкуп представника держави, примушення представника держави, примушення держави за допомогою загрози силою або її застосування, суперечність договору імперативній нормі міжнародного права.

У міжнародному праві на підставі недійсності договори поділяють на дві групи: абсолютно недійсні й заперечні. До перших належать ті договори, недійсність яких очевидна і не потребує доказування. Це застосування сили або загрози силою, суперечність договору основним принципам міжнародного права тощо. До заперечних належать ті, недійсність яких потребує доведення, наприклад, підкуп, обман, вихід за межі повноважень тощо.

Договір може бути припинено відповідно до положень самого договору, виходу з нього, денонсації, у зв'язку з укладенням наступного договору, неможливості його виконання, корінної зміни умов, розриву дипломатичних чи консульських відносин або виникнення нової імперативної норми міжнародного права і на інших підставах.

Припинення міжнародного договору означає, що він утратив юридичну силу і більш не породжує для його учасників правових наслідків. Припинення договору у будь-яких випадках, крім випадків недійсності, не тягне анулювання наслідків дії договору. При недійсності договору, як зазначалося, визнаються недійсними й всі наслідки договору. Припинення договору, як правило, пов'язане з правомірними діями. Вони або випливають з самого договору, тобто його припинення було передбачене учасниками договору, або з норми загального міжнародного права, насамперед з Конвенції 1969 р.

Договір може бути припинено закінченням терміну його дії. Як згадувалося, договір може укладатися на певний термін, — закінчення його терміну і відсутність ясно вираженого наміру його пролонгації, тобто продовження терміну дії, тягне припинення договору.

Договір припиняється з настанням анулювальної умови, тобто передбаченої у самому договорі умови, настання якої тягне припинення правовідносин за договором і, таким чином, й самого договору.

Анулювання міжнародного договору здійснюється узгодженням держав, які його уклали. Нерідко це відбувається при укладанні нового договору.

Денонсація — це припинення міжнародного договору на умовах, передбачених самим договором. Звичайна формула денонсації має такий зміст: "Цей Договір буде діяти протягом п'яти років з моменту набрання чинності. Договір буде залишатися набраним чинності на наступні п'ятирічні періоди, якщо одна з Сторін, що домовляються, не менш як за шість місяців до закінчення чергового терміну не повідомить іншій Стороні, яка домовляється, про свій намір його денонсувати". Денонсація може бути заперечена.

Анулюванням міжнародного договору є його припинення в односторонньому порядку. Як згадувалося, одностороннє припинення договору суперечить принципу pactasundservanda і тому недопустиме. Проте, якщо інша сторона у договорі навмисне і систематично порушує договір, не виконує свої обов'язки за договором, він може бути анульованим. Анулювання, якщо воно належним чином мотивоване й обґрунтоване, не є протиправним.