4. Походження та розвиток адвокатури Стародавнього Риму

Виникнення і становлення адвокатури в Стародавньому Римі пов’язано з відповідними реформами, які спричинили появу адвокатської професії. Впродовж перших п’яти століть у Римі не було потреби у судовому красномовстві, оскільки діяв судовий патронат патриціїв, привілеєм яких було знання законів і процесу, і котрі вели справи своїх клієнтів без будь-якої винагороди.

З посиленням Риму, централізацією правосуддя значно збільшувалася кількість гучних судових процесів, де захист, як і обвинувачення, були незалежні, бо кожен мав право виступати як обвинувач у кримінальному суді. Кримінальний процес здійснювався перед усім народом — на площі, де розглядалися звинувачення у вимаганнях, насильстві, зрадах тощо. Отже, адвокати звертали своє слово до величезної кількості присутніх і мали робити це витончено, орієнтуючись на натовп, створюючи певний настрій, застосовуючи риторичні прийоми впливу на тих, хто прийшов на площу висловити своє ставлення до справи, що розглядалася. Зовнішній «красивості» промови приділялася величезна увага, кожен жест, гра голосу, наголос, емоційність спрямовувалися на те, щоб сподобатися натовпу, переконати його, викликати підтримку.

Більшість адвокатів у Римі займалися виключно веденням судових справ.

Адвокатом міг бути кожен, юридичних знань не вимагалося, бо це було прерогативою юрисконсультів — особливих повірених, які складали подання, записки з питань права, але котрі не виступали особисто на підтримку своєї думки в суді. Таким чином, професія адвоката була широко доступною для усіх, хто мав намір досягти популярності, здобути славу громадського діяча. Як зазначає Є. В. Васьковський, усі відомі державні діячі, політики, військові Риму свого часу були адвокатами, оскільки це був певний шлях до почестей, який вони проходили через виголошення судових промов перед народом, у якого й заручалися довірою надалі.

Адвокатський гонорар (гроші, подарунки) був заборонений у Римі (Закон Cіncіa). Однак нагорода вимірювалася іншим — визнанням, відомістю, громадськими посадами; багато хто з адвокатів досягав високих громадських посад, продовжуючи адвокатську діяльність.

Основу адвокатської професії в Римі становило вміння адвокатів складати і проголошувати судові промови, отже, на перший план висувалося мистецтво «судоговоріння», якому постійно навчалися, пристосовуючи мову для кожного конкретного випадку, не покладаючись на імпровізацію.

6. Види юридичних професій в Стародавньому Римі

Профессиональную деятельность знатоков права по оказанию юридической помощи в Древнем Риме условно можно разделить на три вида: cavere (составлять новые иски и сделки), agere (вести дело в суде), respondere (давать ответы). Cavere означало деятельность юристов по оказанию юридической помощи в форме составления исков, сделок и завещаний. Так, разрабатывались формулы сделок, исков, нередко получавшие имена своих создателей.  Agere — деятельность юриста по ведению дела в суде, где последний берет на себя функции стороны в процессе. Данная деятельность имела место быть как в гражданском, так и в уголовном судопроизводстве. Особое значение в Древнем Риме придавалось вопросу обеспечения юридической помощи лицу, привлекаемому к уголовной ответственности. Сами же защитники разделялись на три группы: advocati, laudatores, patroni. Возникновение термина «адвокат» традиционно связывается именно с судебной практикой в Древнем Риме. Сам термин происходит от латинского слова advocatus, под которым в республиканском Риме подразумевались друзья и родственники тяжущегося, сопровождающие последнего в суд и дававшие ему советы во время заседания. В строгом смысле описываемая категория лиц оказывала обвиняемому не юридическую, а психологическую помощь. В эпоху Империи термин «адвокат» приобрел более «техническое» значение — «правозаступник», которое сохранилось и до сих пор. Лаудаторы занимали среднее положение между защитниками и свидетелями. Например, они не сообщали факты, раскрывающие суть дела, а говорили о личных, положительных качествах обвиняемого. Наиболее весомую роль в оказании юридической помощи в уголовном процессе играли патроны. Именно они представительствовали в суде, держа речь в защиту обвиняемого. Однако не всегда приходится говорить о патронах как о юристах-профессионалах. Чаще всего это были достойные граждане, сведущие в ораторском искусстве, а их деятельность носила скорее общественный, чем профессиональный характер. Последнее подтверждает и тот факт, что патроны не получали вознаграждения, а лишь имели право принять почетный подарок от своего клиента по окончании дела. Отсюда и название вознаграждения юристу, который представительствует в суде — гонорар.