2. Аналіз собівартості окремих видів продукції.

Важливим показником собівартості є собівартість окремих видів продукції. Для аналізу викорис­товують планові й фактичні калькуляції собівартості про­дукції. Об'єктом калькулювання можуть бути продукція чи роботи (послуги). Проте головний об'єкт калькулювання — це готові вироби, які поставляються за межі підприємства. Враховуючи значну трудомісткість процесу калькулювання, підприємства обмежуються калькулюванням собівартості лише найбільш важливих видів продукції.

Під час аналізу встановлюють ступінь виконання плану за собівартістю окремих видів продукції, вивчають відхилен­ня за статтями калькуляції від плану або базових показ­ників, визначають причини, що зумовили значні відхилення за найбільш вагомими статтями калькуляції.

Якщо підприємство тривалий час випускає певний вид продукції, обов'язково треба вивчити динаміку показників її собівартості за цей період. Вважається, що собівартість про­дукції має тенденцію до постійного зниження. Проте існують і протилежні напрями її зміни. Так, підвищен­ня якості продукції в деяких виробництвах поєднується із зростанням її собівартості. Причому її зростання, починаючи з визначеної межі, може мати нестримний характер (рис. 1). В інших випадках періоди сталого зниження витрат виробництва поступово переходять наприкінці в повільне їх зростання, коли погіршуються умови роботи або склад руд у гірничій промисловості (рис.2). У машинобудуванні та інших фінішних виробництвах, де періодично оновлюється асортимент продукції, зміна показників собівартості може мати пульсуючий характер. Періоди плавного зниження витраті чергуються із різким стрибком внаслідок освоєння виробництва нової моделі виробу (рис. 3).

Аналіз собівартості окремих видів продукції слід завершу­ вати пошуком резервів її зниження. Поточні резерви собівар­тості включають усі види непродуктивних витрат (як явні, так і приховані), а також виявлені під час аналізу перевитрат ти ресурсів і надмірні витрати грошових коштів.

Перспективні резерви зниження собівартості продукції, як правило, передбачають проведення значних організаційних, технологічних, конструкторських та інших видів робіт, що потребує певних додаткових інвестицій. Насамперед це стосується можливого збільшення обсягів виробництва. Добре відомо, що за інших однакових обставин збільшення обсягів виробництва приводить до зниження собівартості продукції через відносно сталі витрати на управління виробництвом (так звані умовно-постійні витрати). Цей шлях зниження собівар­тості хоч і дуже простий, проте має певні згасаючі можливості отримання позитивного ефекту (рис. 4). До того ж наявні виробничі потужності підприємства і попит на даний виріб мо­жуть обмежувати зростання обсягів виробництва продукції.

Собівартість одиниці продукції розраховують за формулою:

С =П\q +V,

Де П – умовно-незмінні, V – змінні витрати, q – обсяг виробництва

П=900 тис.грн., V=50 грн./шт.

Q1=30 тис. шт., С1=900\30+50=80 грн

Q2=90 тис. шт., С2=900\90+50=60 грн

Q3=150 тис. шт., С3=900\150+50=56,0 грн

Одним із варіантів розглянутого вище впливу обсягу ви­робництва на собівартість є природне збільшення кількості виробів нової продукції у міру засвоєння технології її ви­робництва і відповідного її вдосконалення. Проте тут почи­нає діяти ще й новий чинник — час. Між тим, коли підкрес­люють позитивний вплив концентрації виробництва на со­бівартість продукції, мають на увазі передусім вплив на неї фактора обсягу випуску продукції.

Важливим чинником здешевлення виробництва основ­ної продукції може стати виготовлення побічної з відходів основного виробництва (комбінування виробництва). Цей шлях особливо ефективний у харчовій галузі, сировинних, підприємствах будівельних матеріалів тощо.

В галузях обробної промисловості добрі результати дають чинники, пов'язані із стандартизацією (нормалізацією, уні­фікацією) продукції, а також зі спеціалізацією і кооперуван­ням підприємств. Усе це разом дає змогу збільшувати обся­ги та економити ресурси виробництва, а отже, зменшувати собівартість продукції.

Попередні фактори будуть діяти ще результативніше, коли вони спираються на чинник упровадження досягнень науко­во-технічного прогресу. Цей фактор завжди потребує знач­них інвестицій і часу, однак він один із найвпливовіших і довготермінових. Його дія має різні напрями і терміни. Од­ним із наслідків його дії є поява нових видів продукції й підвищення якості інших, що зумовлює здебільше потребу в одночасних значних додаткових затратах і, природно, підвищує собівартість нової продукції.

Фактором подорожчання виробництва є також погіршення умов видобутку палива і сировини і поступове погіршення якості продукції видобувних галузей промисловості.