71.Відповідальність

Цивільно-правова відповідальність як різновид санкції – це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які виявляються у позбавленні його певних прав або в заміні невиконаного обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на особу нових, додаткових обов'язків як міри відповідальності має місце, зокрема, при пред'явленні до правопорушника вимог про відшкодування ним збитків або сплату неустойки (штрафу, пені). Так, за договором поставки, укладеним строком на один рік, постачальник повинен здійснювати поставку покупцеві товарів рівномірно рівними щомісячними партіями. Якщо, наприклад, протягом одного місяця (скажімо, квітня такого-то року) поставки товарів не було, непоставлена в цьому місяці кількість товарів підлягає поставці в наступному місяці поточного року за умови, що покупець у встановленому порядку не відмовиться від прострочених поставкою товарів. За порушення умов договору щодо кількості поставки постачальник, крім того, повинен відшкодувати завдані покупцеві збитки і сплатити неустойку, якщо вона передбачена договором.

Отже, до основного обов'язку – допоставити товари – приєднуються нові, додаткові обов'язки у вигляді відшкодування збитків або сплати неустойки.

72.Класифікація цивільно-правових договорів

Договором визнається угода двох і більше осіб, яка спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. Оскільки договір є різновидом угоди, то класифікація договорів може проводитися за тими ж критеріями, що й класифікація угод. Так, договори поділяються на платні і безоплатні. У платному договорі дії однієї сторони відповідає обов’язок іншої сторони вчинити зустрічну дію, пов’язану з наданням будь-якого майна. У безоплатному обов’язок здійснити те чи інше майнове надання покладається на одну сторону. Наприклад, передача майна за договором дарування. В залежності від моменту виникнення договори поділяються на консесуальні і реальні. Для укладення консенсуального договору достатньо погодження волі учасників договору. В момент, коли узгодження волі проведено відносно всіх суттєвих умов, угода вважається укладеною. Більшість угод є консенсуальними. Для укладення реального договору одного волевиявлення сторін недостатньо. Потрібно також вчинити фактичні дії і лише після їх вчинення договір вважається укладеним (передати річ). За значенням підстав для дійсності договору вони поділяються на казуальні та абстрактні. Наприклад, договір майнового найму дає можливість наймачеві одержати чужу річ у тимчасове користування за плату, а за договором дарування дарівник передає безоплатно другій стороні майно у власність. Ці договори, а також більшість є казуальними, оскільки мають на меті досягнення певного правового результату. В абстрактному договорі допускається замовчування мети договору. Але договором властиві й певні особливості, що зумовлюють наступний їх поділ. Так, за правилами формування змісту договори поділ. на іменні і безіменні. Іменні договори це ті, які мають легальну назву, представлені в ЦКУ або в інших н.а., що визнають їх поняття, коло прав та обов’язків сторін. Безіменні договори безпосередньо законодавством не регулюються, але сторонами на практиці застосовуються (агентський договір). За ознакою розподілу прав та обов’язків між сторонами розрізняють односторонні і двосторонні. В односторонньому договорі одна сторона має лише суб’єктивні права, а інша лише суб’єктивні обов’язки (договір позики, дарування). У двосторонніх договорах права та обов’язки поклад. на обидві сторони (купівля-продаж, поставка). Розрізняють також договори комутативні і алеаторні. Комутативні – це договори, при укладенні яких сторонам відоме співвідношення та обсяг прав та обов’язків сторін. Алеаторні – це договори на ризик, тобто при укладенні договору сторони не можуть чітко визначити межі виконання своїх обов’язків, а втрата чи збагачення однієї із сторін залежіть від випадку.

Залежно від послідовності досягнення цілей сторонами, що укладають договір: попередні та основні. За попереднім договором сторони зобов’язуються у певний строк укласти в майбутньому договір на умовах, передбачених попереднім договором. Основним вважається такий договір, укладення якого передбачено попереднім договором.

Залежно від того, на чию користь обумовлено виконання зобов'язань за договором, – на користь сторін за договором чи третіх осіб, які не беруть участі в укладенні договорів, останні можна поділити на дві групи. Першу, найбільш поширену групу, становлять договори, в яких виконання здійснюють взаємно самі сторони без участі третіх осіб. У цих договорах обумовлюється виконання сторонами їхніх взаємних зобов'язань: однією на користь другої (наприклад, продавець на користь покупця тощо). У договорах другої групи виконання зобов'язання обумовлюється на користь третьої особи. Коли особа, яка уклала договір, обумовила виконання зобов'язання, що виникло з договору, третій особі, то, якщо інше не передбачено в договорі і не випливає з його змісту, виконання може вимагати як сторона за договором, так і третя особа, на користь якої виговорено виконання. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй за договором, то особа, що уклала договір, може скористатися цим правом, коли це не суперечить змістові договору. Новим ЦК України передбачено, крім того, що з моменту вираження третьою особою наміру скористатися своїм правом сторони, якщо інше не передбачено законом або іншими нормативно-правовим актами чи договором, не можуть розірвати або змінити укладений договір без згоди третьої особи. Прикладом договору на користь третьої особи може бути договір змішаного страхування життя, за яким страхова сума у разі смерті громадянина (застрахованої особи) виплачується зазначеній у договорі третій особі – вигодонабувачеві.

У новітній літературі дедалі частіше оперують поняттям підприємницького договору, хоч його суть не розкривається. У новому ЦК України, зокрема в книзі п'ятій, містяться правила, які відображають специфіку договорів і зобов'язань, пов'язаних з підприємницькою діяльністю. Господарським (підприємницьким) можна вважати такий цивільно-правовий договір, в якому обома сторонами або хоч би однією з них є юридичні чи фізичні особи – підприємці і за яким передаються товари, виконуються роботи або надаються послуги з метою здійснення підприємницької діяльності або для інших цілей, не пов'язаних з особистим (сімейним, домашнім) споживанням. Серед господарських договорів окремо можна виділити біржові угоди (ф’ючерсний контракт, форвардний контракт, опціон та ін.).

73/Договір комісії За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента. Умови договору комісії Договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з визначенням або без визначення території його виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії. Комітент може бути зобов'язаний утримуватися від укладення договору комісії з іншими особами. Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну. Комісійна плата Комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії. Якщо комісіонер поручився за виконання правочину третьою особою, він має право на додаткову плату. Якщо договором комісії розмір плати не визначений, вона виплачується після виконання договору комісії виходячи із звичайних цін за такі послуги. Якщо договір комісії не був виконаний з причин, які залежали від комітента, комісіонер має право на комісійну плату на загальних підставах. У разі розірвання або односторонньої відмови від договору комісії комісіонер має право на плату за фактично вчинені дії. Виконання договору комісії Комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться. Якщо комісіонер вчинив правочин на умовах більш вигідних, ніж ті, що були визначені комітентом, додатково одержана вигода належить комітентові.

Договір доручення За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного. Строк договору доручення Договором доручення може бути визначений строк, протягом якого повірений має право діяти від імені довірителя. Право повіреного на плату Повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо в договорі доручення не визначено розміру плати повіреному або порядок її виплати, вона виплачується після виконання доручення відповідно до звичайних цін на такі послуги. Зміст доручення У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними. Виконання доручення Повірений зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення. Повірений може відступити від змісту доручення, якщо цього вимагають інтереси довірителя і повірений не міг попередньо запитати довірителя або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення як тільки це стане можливим. Повіреному, який діє як комерційний представник (стаття 243 цього Кодексу), довірителем може бути надано право відступати в інтересах довірителя від змісту доручення без попереднього запиту про це. Комерційний представник повинен в розумний строк повідомити довірителя про допущені відступи від його доручення, якщо інше не встановлено договором.