- •1. Глобальні кризи. Передумови виникнення і характер протікання.
- •2. Міжнародні організації ти їх роль в становленні глобального світового порядку.
- •3. Глобальні виміри екологічної проблеми.
- •4. Інноваційна складова конкурентоспроможності національних економік на сучасному етапі глобального розвитку.
- •5. Створення українських фінансово-промислових груп та конгломератів як альтернатива експансії тнк.
- •6. Загальні підходи до виокремлення стадій глобального розвитку.
- •7. Проблема прогнозування і управління глобальними кризами на міждержавному рівні.
- •8. Інституційне оформлення унітарного сценарію глобального розвитку.
- •9. Трансформація функцій держави в умовах глобалізації.
- •10. Проблема конкурентоспроможності України в глобальній економіці.
- •11. Система критики глобальних процесів.
- •12. Консолідаційні корпоративні стратегії в глобальних економічних умовах.
- •13. Бідність і поляризація в глобальних умовах розвитку.
- •14. Оон і нові пріоритети світового розвитку. Проблема трансформації і механізму функціонування.
- •15. Динамізм, напрямки і результати взаємодії "Україна - сша" в умовах глобальних економічних трансформацій.
- •16. Характеристика глобального етапу розвитку економічної системи світу.
- •17. Перспективні сценарії глобального розвитку.
- •18. Феномен глобальних корпорацій.
- •19. Статус і характер діяльності неурядових організацій в глобальних умовах.
- •20. Геополітичний формат глобальної конкуренції.
- •21. Глобалістика як нова самостійна наука, етапи її становлення.
- •22. Соціо-культурний вимір глобалізації.
- •23. Країни, що розвиваються в умовах глобалізації. Потенціал і характер формування конкурентних переваг.
- •24. Україна на геополітичній карті світу. Проблема збереження суверенного статусу в умовах глобалізації.
- •25. Наслідки розширення єс і проблеми геоекономічного статусу України.
- •26. Основні школи сучасної глобалістики.
- •27. Біполярний сценарій глобального розвитку і основні напрями його реалізації.
- •28. Природа і типізація глобальних економічних парадоксів. (доделаю)
- •29. Роль і функції держави в умовах глобальних трансформацій
- •30. Вплив сучасної світової кризи на економіку України.
- •31. Фактори економічного розвитку країн, що розвиваються, в умовах глобалізації.
- •32. Глобалізація в науково-технологічній сфері. Становлення “нової економіки”
- •33. Проблема державної економічної і політичної безпеки в умовах глобалізації
- •34. Потенціал формування транснаціонального характеру економіки України
- •35. Варіанти позиціонування України на пострадянському просторі і проблеми реінтеграції в глобальних умовах
- •36. Цивілізаційні виміри глобального економічного розвитку
- •37. Характеристика ключових глобальних проблем економічного розвитку
- •38. Вплив глобалізації на країни-лідери світової економіки
- •39. Проблема ефективності регіональних економічних блоків.
- •40. Регіоналізація як сценарій глобальних трансформацій
- •41. Інноваційно-інтелектуальна стратегія розвитку України в умовах глобалізації
- •42. Принципові підходи до визначення глобалізації
- •43. Основні суперечності глобальних трансформацій
- •44.Нерівномірність економічного та соціального розвитку країн в умовах глобалізації
- •46. Динамізм, напрямки і результати взаємодії “Україна-Російська Федерація” в умовах глобальних економічних трансформацій
- •47. Соціокультурні та політичні аспекти глобалізації
- •48. Негативні прояви сучасного стану глобального розвитку
- •49. Альтерглобальні сценарії світового розвитку
- •50. Об’єкти і суб’єкти глобальної системи економічного регулювання
- •51. Динамізм, напрямки і результати взаємодії Україна-єс в умовах глобальних економічних трансформацій.
- •52. Цивілізаційнф виміри стратегій глобалізму
- •53. Дезінтеграція та реінтеграція в глобальній економіці
- •54. Національні фірми в транснаціональних корпоративних системах в умовах глобалізації
- •55. Вплив глобалізації на країни, що розвиваються
- •58. Державно-корпоративний глобалізм і проблема силової глобалізації.
- •59. Транснаціоналізація як основний фактор формування глобальної економіки
- •60. Глобальна економічна безпека та шляхи її забезпечення
- •61. Субрегіональний вектор інтеграційної політики україни в глобальних умовах
- •62. Проблема визначення часових меж глобалізації
- •63. Індустріально розвинуті країни в умовах глобалізації.
- •64. Перспективи фінансової діяльності тнк у контексті сучасних тенденцій глобалізації
- •65. Проблема національної конкурентоспроможності в умовах глобалізації
- •66. Наслідки і результати співробітництва України з організаціями глобального профілю діяльності
- •67. Фактори економічного розвитку країн-лідерів світового господарства в глобальних умовах
- •68. Проблема формування глобального інформаційного суспільства
- •70. Стратегії та перспективи консолідації корпоративних структур.
- •70. Стратегії та перспективи консолідації корпоративних структур.
- •71. Євроатлантична інтеграційна стратегія України і проблеми її реалізації
- •72. Глобалізаційні та інтеграційні процеси в сучасній економічній системі
- •73. Парадокси фінансової глобалізації
- •74. Взаємодія країн Центру та країн Периферії в умовах глобалізації
- •75. Глобальні виміри продовольчої проблеми
- •76. Перспективи та проблеми членства України в сот
- •77. Політико – правовий вимір глобалізації
- •78. Антиглобалістські рухи. Мотивація і результати.
- •79. Тнк як рушійні сили глобальних економічних трансформацій
- •80. Сучасна глобальна фінансова криза: причини та прояви
- •81.Євразійський інтеграційний вектор України. Характеристика і сценарії реалізації
- •82. Тенденції постіндустріалізму та новітня поляризація світу
- •83. Глобальні виміри демографічної проблеми
- •84. Антиглобалістські рухи.Ідеологія і програми.
- •85. Державний суверенітет і проблема відкритої економічної
- •86.. Сучасні міжнародні інтеграційні пріоритети для України
- •87.Торговельна глобалізація та її масштаби
- •89. Нова економіка як форма реалізації національних конкурентних переваг
- •90. Феномен країни-системи в глобальній економіці.
- •1. Глобальні кризи. Передумови виникнення і характер протікання.
14. Оон і нові пріоритети світового розвитку. Проблема трансформації і механізму функціонування.
У світовій політиці почали формуватись якісно нові принципи міжнародних відносин, які передбачають: суверенну рівність держав, незастосування сили або погрози силою, непорушність кордонів, територіальну цілісність держав, мирне врегулювання суперечок, невтручання у внутрішні справи, повагу прав людини і основних свобод, співробітництво між державами, сумлінне виконання обов´язків з міжнародного права.
Сучасне співтовариство прагне виробити різні механізми, норми, процедури щодо питань міжнародного життя. Функції дипломатії все більше зміщуються від силового тиску до процедур переконання, врегулювання та узгодження.
Значну роль на міжнародній арені відіграють міжнародні урядові й неурядові організації. Найбільш представницькою з них є Організація Об´єднаних Націй, утворена в 1945 p., після Другої світової війни, з метою збереження миру і розвитку міжнародного співробітництва. ООН як складний механізм взаємодії держав відчутно впливає на зовнішньо- і внутріполітичний курс країн, допомагає, незважаючи на суперечливість інтересів держав, шукати шляхи до міжнародної згоди з найважливіших питань світового розвитку.
Головним міжнародно-правовим документом сучасності, в якому визначені основні принципи міжнародного права, передбачені заходи щодо їх дотримання, є Статут Організації Об´єднаних Націй, прийнятий 1945 p. 50 державами—засновниками ООН. Статут визначає цілі ООН:
1. Підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією метою застосовувати ефективні колективні заходи для запобігання й усунення загрози миру і придушення актів агресії або інших порушень миру.
2. Розвивати дружні відносини між націями на основі рівноправності й самовизначення народів.
3. Здійснювати міжнародне співробітництво щодо розв´язання міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру і в заохоченні розвитку поваги до прав людини і основних свобод для всіх, незалежно від раси, статі, мови і релігії.
4. Бути центром узгодження дій націй у досягненні цих загальних цілей.
ООН відіграє помітну роль у врегулюванні конфліктних ситуацій. За деякими підрахунками з 1945 р. у світі відбулося понад 300 конфліктів, у врегулюванні майже 200 з них брала участь ООН. Результати миротворчої діяльності ООН не завжди давали цілком позитивні наслідки, однак вони є вагомими. Американські соціологи Р. Ригас і Д. Плано, проаналізувавши дії ООН щодо врегулювання 123 конфліктів з 1945 по 1980 pp., дійшли висновку, що рівень успішності становить 51%. А Л. Бенкет визначив, що понад 90% конфліктів були певною мірою врегульовані внаслідок миротворчих зусиль ООН.
Нині ООН зосереджує свої зусилля на забезпеченні узгодженої та надійної системи міжнародного миру і безпеки. Найважливішим її органом є Рада Безпеки, яка концентрує у своїх руках всю політичну владу. Згідно зі ст. 39 Статуту Рада Безпеки визначає існування загрози мирові, порушення миру або акту агресії і дає рекомендації або вирішує, яких заходів слід вжити для підтримання або відновлення міжнародного миру і безпеки.
Останнім часом обговорюється доцільність реформування ООН, демократизації діяльності її закладів. Піддається сумніву правомірність збереження положення, згідно з яким п´ять ядерних держав зберігають статус постійних членів Ради Безпеки, володіють правом “вето” з питань, які мають всесвітнє значення, а Генеральна Асамблея, членами якої є майже всі держави світу, не має жодних контрольних функцій щодо Ради Безпеки.
Нині жодна держава одноосібне не зможе контролювати міжнародну ситуацію, диктувати свої умови, оскільки існують серйозні обмеження для концентрації влади.
На сучасному етапі простежується тенденція до нарощування зусиль міжнародних організацій, багатьох держав, політичних і громадських організацій, політиків і вчених для подолання конфронтації, відмови від насильницьких засобів вирішення конфліктних ситуацій, надання пріоритету загальнолюдським інтересам й інтересам людини.
Однак тенденція до демократизації та гуманізації міжнародних відносин, стабілізації міжнародного життя наштовхується на серйозні перешкоди.
У світі ще існують намагання силового, навіть збройного, розв´язання проблем між державами, про що свідчать локальні війни в різних регіонах. У 1945—1986 pp. відбулося до 250 війн, у яких брало участь до 90 держав, а втрати в них перевищили 35 млн осіб. Численними конфліктами супроводжувалися розпад колишніх СРСР, Югославії, утворення на їх теренах нових суверенних держав.
Скорочення ядерної зброї водночас супроводжується і її вдосконаленням, про що свідчить випробування її Францією, Китаєм. Крім п´яти держав, які володіли ядерною зброєю на час укладення Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, можливості виробництва її нині мають Індія, Пакистан, Ізраїль, Південна Африка, Аргентина. Не всі ці держави готові відмовитися від її виробництва. Прагнення заволодіти ядерною зброєю розглядається деякими державами як спосіб гарантувати власну безпеку, оскільки навіть мала держава з ядерною зброєю є серйозною силою навіть для могутнього агресора.
Не всі держави дотримуються правових норм, розроблених і підтриманих ООН, ЄС, іншими міжнародними організаціями. Так, наприклад, США під приводом захисту людей, запобігання поширенню агресії, встановленню диктатури здійснили збройні акції щодо Лівії, Панами, на Гаїті. Без санкції ООН були використані збройні сили НАТО в Югославії.
Враховуючи неможливість повністю виключити війну з практики міжнародних відносин, світове співтовариство виробляє норми міжнародного права, які визначатимуть головні вимоги щодо ведення війни. Ці норми зазначені в Женевській конвенції 1949 р., у додаткових документах до неї 1977 р., у багатосторонніх міжнародних угодах. У них йдеться про захист жертв війни, заборону певних видів зброї масового знищення, режим утримання військовополонених, зокрема поранених і хворих, про поводження під час війни з цивільним населенням, заборону використання найманців у збройних конфліктах, заборону залучення до бойових дій осіб, молодших 15 років. Порушення цих норм є воєнним злочином і підлягає покаранню.