Органи, які здійснюють фінансову діяльність.

Систему органів управління дер­жавними фінансами, складають: державні органи законодавчої влади; державні органи виконавчої влади загальної компетенції; спеціальні органи державної виконавчої влади з управління фінансами.

Відмінність між державними та приватними фінансами, адже державні фінанси на відміну від приватних: а) визначаються рішеннями держави і діями публічної влади; б) можуть за­безпечуватися у примусовому порядку; в) пов'язані з грошовою системою держави; г) є засобом досягнення загального інтересу.

Централізовані фінанси формуються на рівні держави згідно з прийнятими законодавчими і нормативними документами і охоплюють державний та місцеві бюджети, Пен­сійний фонд, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездат­ності, Фонд зайнятості населення тощо. На відміну від централізованих,

де­централізовані фінанси формуються на рівні підприємств для забезпечення їхньої господарської діяльності за рахунок своїх прибутків і включають фонд обігових коштів, амортизаційний фонд, ремонтний фонд, фонд оплати праці, фонди економічного стимулювання, резервний фонд тощо.

Фінансова політика та фінансова система України.

Фінансова політика – система державних заходів, спрямованих на мобілізацію фінансових ресурсів, їх розподіл i використання державою при здійсненні її функцій.

фінансові відносини структуризованi в фінансову систему України.

Побудова фінансової системи, кількість, види i призначення елементів, що входять до неї, різні для кожної країни i залежать від багатьох факторів, серед яких: форма правління, форма державного устрою, політичний режим, тип економіки, національні традиції та інше.

Фінансова система - це сукупність і взаємозв'язок урегульованих фінансово-правовими нормами окремих взаємопов'язаних різ­них груп фінансових відносин (фінансових інститутів, ланок фінансів), у про­цесі яких мобілізуються, розподіляються та використовуються кошти центра­лізованих і децентралізованих фондів. Студентам слід уяснити поняття окре­мих

1) ланок (ф-х інстутів) фінансової системи: бюджетної системи, позабюджетних цільових фондів, фінансів підприємств, установ та організацій різних видів власності, державного особистого та майнового страхування, кредитування (державне і банківське), які +

2) сукупність держорганів і установ, що здійснюють в межах своєї компетенції фінансову діяльність,

І складають фінансову систему України.

На сьогодні фінансову систему України складають такі елементи:

1) - Державний бюджет України;

- бюджет Автономної республіки Крим;

- бюджети м. Києва та Севастополя;

- бюджети областей, міст, селищ;

- цільові державні i місцеві фонди;

- фінанси обов’язкового державного соціального страхування;

- фінанси галузей народного господарства (децентралізовані фінанси);

- державний кредит.

2. Поняття фінансового права та система фінансового права.

Фінансове право виділено в окрему галузь права, оскільки воно мас свої специфічні ознаки, предмет i метод правового регулювання.

Із загальної теорії держави i права необхідно пам’ятати, що предметом правового регулювання є суспільні відносини, які регулюються правовими нормами. Отже, предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають в процесі фінансової діяльності держави. Ця діяльність є об’єктивною за своєю сутністю, являє собою процес планомірного збирання, розподілу, перерозподілу i використання централізованих i децентралізованих фондів коштів.

Відносини в сфері фінансової діяльності держави поділяються на різні групи в залежності від певних критеріїв:

а) в залежності від функцій фінансової діяльності;

б) в залежності від суб’єктів, між якими виникають ці відносини;

в) в залежності від фiнансово-правового регулювання за фiнансово-правовими інститутами.

Слід зазначити, що методом фiнансово-правового регулювання є органічна система прийомів, способів безперервного правового впливу на поведінку учасників фінансових відносин, на характер взаємозв’язків між ними.

Розрізняють такі методи регулювання фінансового права:

а) метод владних приписів (нерівність сторін);

б) метод субординації (відносини між вищестоящими i нижчестоящими державними органами);

в) метод погодження – застосовується в поєднанні з методом владних приписів (податковий кредит);

г) метод рекомендацій – застосовується в поєднанні з методом владних приписів (наприклад, перелік місцевих податків i зборів міститься в законодавстві, з числа яких органи місцевого самоврядування мають право вибирати i вводити платежі на своїй території).

Фінансове право — це самостійна галузь публічного права, що регулює суспільні відносини в сфері мобiлiзацiї, розподілу i використання централізованих i децентралізованих фондів держави з метою забезпечення виконання нею своїх завдань i функцій.

Система фінансового права — це об’єктивно обумовлена внутрішня побудова, об’єднання i розміщення фiнансово-правових норм в певному взаємозв’язку i послідовності.

Складається з: - частин; - інститутів; - розділів; - пiдроздiлiв.

Система фінансового права як галузі права складається з 2-х частин:

1. У загальну частину включаються норми, що закріплюють:

• загальні принципи, правові форми i методи фінансової діяльності держави;

• систему державних органів, що здійснюють фінансову діяльність, їх ієрархію, компетенцію, правовий статус, завдання, функції, форми i методи роботи;

• основні риси фiнансово-правового положення інших суб’єктів з якими ці органи вступають в фiнансово-правовi відносини;

• зміст, форми, методи фінансового контролю тощо.

2. Особлива частина складається з певних розділів, які називаються підгалузями, які в свою чергу складаються з фiнансово-правових інститутів — це система фiнансово-правових норм, що регулюють групу однорідних фінансових відносин, а в розділи об’єднуються групи споріднених фінансово правових інститутів,

н-д, розділ ІІІ “Правове регулювання державних витрат” складається з інститутів:

1) „Правовий режим кошторисно-бюджетного фінансування” i