3.2 Речові та зобов’язальні відносини.

Залежно від способу задоволення інтересів уповноваженої особи розрізняють речові і зобов’язальні правовідносини. В речових правовідносинах інтерес уповноваженої особи задовольняється за рахунок корисних властивостей речей шляхом безпосередньої взаємодії з річчю. В зобов’язальних правовідносинах інтерес особи може бути задоволений тільки за рахунок певних дій зобов’язаної особи при наданні особі певних матеріальних благ. Практичне значення такої класифікації полягає в різній правовій регламентації поведінки осіб в речових і зобов’язальних правовідносинах. Речові правовідносини реалізуються діями самої уповноваженої особи. Тому її юридичний інтерес буде цілком задоволений, якщо ніхто не перешкоджатиме її поведінці. Так, юридичний інтерес власника буде задоволений, якщо ніхто не буде йому перешкоджати на свій розсуд володіти, користуватися і розпоряджатися речами, які йому належать. Через це в речових правовідносинах зобов’язані особи виконують пасивну роль, утримуючись від певних дій. Зобов’язальні ж правовідносини реалізується шляхом здійснення певних дій зобов’язаною особою. Тому юридичний інтерес уповноваженої в зобов’язальних правовідносинах особи може бути задоволений лише за допомогою здійснення зобов’язаною особою дій на її користь. Наприклад, інтереси продавця будуть задоволені, тоді, коли покупець передасть йому визначену за договором грошову суму за продану річ. [8, с.66]

Таким чином, речові права реалізуються безпосередньо уповноваженою особою, реалізація ж зобов’язальних правовідносин завжди пов’язана з виконанням обов’язку конкретною зобов’язаною особою (боржником). Через це в зобов’язальних правовідносинах зобов’язані особи вчиняють активні дії для надання матеріальних благ уповноваженій особі.

Отже, об’єктом речових правовідносин є речі, майно. До них належать відносини власності. У зобов’язальних відносинах об’єктом є дії.

3.3 Регулятивні та охоронні відносини.

В основу розмежування зазначених видів правовідносин покладено такий критерій, як підстави виникнення.

Регулятивні відносини — це правовідносини, через які здійснюється регу­лювання нормальних економічних відносин (власності, товарно-грошових) та особистих немайнових відносин. Тобто за допомогою регулятивних відносин від­бувається правомірна діяльність фізичних та юридичних осіб. Саме тому вони виникають із договорів, односторонніх угод.

Наприклад, цивільно-правові відносини, що виникають з договору зберігання. За цим договором одна сторона (зберігач) зобов’язана зберігати річ, що передана їй іншою стороною (поклажодавцем), і повернути йому цю річ у цілості. Діяль­ність зберігача є правомірною, корисною. Інший приклад. На підставі договору довічного утримання виникають цивільно-правові відносини, в яких одна сторона (фізична особа) передає у власність іншій стороні (фізичній або юридичній особі) будинок або його частину, квартиру, інше нерухоме або таке, що має значну цін­ність, рухоме майно, взамін чого набувач майна зобов’язується надати відчужувачеві або зазначеній ним третій особі довічне грошове або матеріальне утриман­ня в натурі у вигляді житла, харчування, догляду, медичного обслуговування, санаторно-курортного лікування та іншої необхідної допомоги. Тут також діяль­ність сторін є правомірною і взаємовигідною.

Дії спадкоємців з прийняття спадщини є односторонніми угодами, що поро­джують регулятивні цивільно-правові відносини, а саме — відносини власності.

Порушення правових норм і відповідного суб’єктивного права фізичних або юридичних осіб є юридичними фактами, на основі яких виникають цивільно-правові відносини між правопорушником і потерпілим. Внаслідок цих правовідносин у правопорушника з’являються обов’язки, які він виконує на користь потерпіло­го. Зазначені правовідносини в юридичній літературі називаються охоронними. Іноді охоронні відносини визначаються як такі, що оформляють види юридичної відповідальності, застосування інших правових санкцій, тобто правовідносини, пов’язані із застосуванням засобів державною примусу.[7, c. 88]

До них належать: цивільно-правові відносини, які виникають з факту витре­бування власником свого майна з чужого незаконного володіння (ст. 50 Закону України „Про власність”), а також цивільно-правові відносини, що виникають на підставі таких юридичних фактів: заподіяння шкоди, придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав.

Охоронні відносини є цивільно-правовою формою усунення наслідків право­порушень, поновлення нормального правового й економічного або особистого становища. Отже, охоронні відносини виникають із правопорушень, тобто пору­шень правових норм, суб’єктивних прав і заподіяння шкоди потерпілим.