6. Юридична газета http://yur-gazeta.Com/publications/practice/ekologichne-pravo-turistichne-pravo/kontrol-poekologichnomu.Html Контроль по-екологічному

Відповідно до ст. 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки держави є одним з основних напрямків державної політики України. Особливого значення ця конституційна вимога набуває зараз, коли євроінтеграційні прагнення нашого суспільства переходять у площину конкретних внутрішніх реформ та змін, які в підсумку спрямовані на покращення рівня життя наших людей.

Одним з найголовніших завдань забезпечення екологічної безпеки держави є недопущення потрапляння на її територію радіаційно забруднених, екологічно небезпечних для здоров’я та навколишнього середовища речовин. На сьогодні це один з надважливих напрямків роботи Держекоінспекції. Для досягнення зазначеної мети необхідно встановити ефективний контроль за переміщенням територією України небезпечних вантажів. Сьогодні особливого значення набуває радіологічний контроль, який здійснюється з метою недопущення переміщення через державний кордон радіоактивних речовин (РР) і ядерних матеріалів (ЯМ) з порушенням вимог чинного законодавства. Вказаному виду контролю в обов’язковому порядку підлягають усі види товарів, крім електроенергії, які переміщуються через кордон, у тому числі трубопровідним способом.

Так, лише за 8 місяців цього року на пунктах контролю обласних держекоінспекцій було проведено екологічний контроль майже 107 тис. партій вантажів сумарною вагою понад 14 млн тонн та радіологічний контроль 96 тис. партій вантажів вагою понад 160 млн тонн. Це – мільйони вантажних вагонів, сотні тисяч автомобілів, тисячі суден та літаків, сотні тисяч контейнерів. Як результат, за порушення екологічних та радіологічних норм при переміщенні через кордон вантажів та товарів інспекторами складено більше ніж 5 тис. протоколів. Частину вантажів було затримано або повернуто. Наприклад, у серпні цього року на посту екологічного контролю «МАПП Рава-Руська» було затримано вантажний автомобіль, який перевозив 20 тонн цинкового шлаку з підприємства м. Артемівська до Німеччини. Під час проведення радіаційного контролю вказаного транспортного засобу було встановлено, що гамма-випромінювання вантажу у деяких місцях перевищує допустимі норми. За цим фактом відкрито кримінальне провадження та проводяться слідчі дії.

У країні, де відбуваються воєнні дії, проходять антитерористичні операції, де з соціальних мереж і потоку медійних новин постійно просочується інформація про радіоактивні матеріали, «брудну» ядерну зброю, задля забезпечення екологічної та радіаційної безпеки велике значення для всієї спільноти має здійснення та посилення радіаційного контролю. Важливим заходом, щодо підвищення ефективності радіологічного контролю (виявлення випадків незаконного перевезення радіаційно-небезпечних об’єктів) та прискорення процедури проходження товарів через пункти пропуску на державному кордоні є проведення першого етапу радіологічного контролю (експрес аналізу) за допомогою стаціонарної апаратури у пунктах пропуску через державний кордон. Наразі стоїть завдання максимально автоматизувати цей процес. Це дає змогу, як прискорити контроль, зробити його якіснішим, так і уникнути можливих корупційних проявів з боку недобросовісних інспекторів.

У багатьох країнах цивілізованого світу використовуються стаціонарні прилади на пунктах радіаційного контролю. Застосування такого обладнання є виправданим і ефективним. Однак, впровадження автоматизованої системи радіаційного контролю в інших країнах тривало досить довго (від 2 до 5 років). І нам необхідно активніше переймати апробований досвід та забезпечувати пункти пропуску новітнім обладнанням.

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 18.03.2015 №357-р «Про затвердження плану заходів щодо дерегуляції господарської діяльності» були прийняті постанови Кабінету Міністрів України про внесення змін до чинного законодавства, а саме постанова Кабінету Міністрів від 07.07.2015 №491 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» (далі – постанова №491) та постанова Кабінету Міністрів від 07.07.2015 №492 «Про внесення змін до Правил охорони внутрішніх морських вод і територіального моря України від забруднення та засмічення» (далі – постанова №492), з метою спрощення процедур контролю, у тому числі екологічного та радіологічного контролю в морських портах. Державна екологічна інспекція України підтримує ініціативу внесення змін до деяких нормативних документів та усвідомлює необхідність приведення всіх нормативних документів, які регулюють відносини у сфері екологічного контролю у відповідність до сучасних вимог міжнародного права та національного законодавства.

У зв’язку з тим, що Постанова №491 прийнята лише у липні 2015 р. на сьогодні існує ряд невирішених питань, а саме – необхідність в оснащенні пунктів пропуску через державний кордон України стаціонарними системами радіологічного контролю як в режимі експорту, так і у режимі імпорту, що відповідають вимогам законодавства про метрологію й метрологічну діяльність, та у їх використані відповідно до інструкцій щодо їх застосування.

Держекоінспекція бере участь у розробці та внесенні змін до нормативно-правових актів, які регулюють питання стосовно здійснення радіологічного контролю вантажів та транспортних засобів (у тому числі суден) у пунктах пропуску через державний кордон. А саме, постанови КМУ від 20.03.1995 №198 «Про здійснення екологічного контролю в пунктах пропуску через державний кордон», наказу Мінприроди від 15.05.2000 №27 «Про затвердження Інструкції щодо проведення радіаційного контролю транспортних засобів і вантажів у пунктах пропуску через державний кордон та на митній території України», наказу Мінекобезпеки від 08.09.1999 №204 «Про затвердження Положення про екологічний контроль у пунктах пропуску через державний кордон та в зоні діяльності регіональних митниць».

Після запровадження Урядом постанов №491 та №492 Держекоінспекція здійснює екологічний контроль суден виключно у тих випадках, коли з судна скидаються видимі плавучі частки або з’являються видимі сліди нафти чи інших забруднюючих речовин у районі їх викидів, що призводить до фактичного погіршення якості води. Так, п. 4, 5 «Правил охорони внутрішніх морських вод і територіального моря України від забруднення та засмічення», затвердженими постановою КМУ від 29.02.1996 №269 заборонено скидання із суден у внутрішні морські води та територіальне море України вод, які містять забруднюючі речовини у концентраціях, що перевищують нормативи гранично допустимих концентрацій основних забруднюючих речовин. Додаток до вказаних Правил встановлює нормативи допустимих концентрацій основних забруднюючих речовин у внутрішніх морських водах і територіальному морі України. Держекоінспекцією, на підставі зібраної та узагальненої інформації, із залученням наукових установ, інститутів з питань моніторингу та оцінки забруднення Чорного моря, ініціюється проведення дослідницьких робіт, з метою встановлення відповідності чинних нормативів гранично допустимій концентрації.

На жаль, чинним законодавством і нормативними актами не врегульовано порядок визначення фактичного погіршення якості води в акваторії морських портів. Не регламентований законодавчо і порядок взяття проб ізольованих баластних вод та проведення їх аналізу. Тому Держекоінспекцією розробляються і будуть внесені на розгляд Уряду проекти постанов щодо порівняння вод при контролі забруднення з фоновими показниками, про порядок взяття проб ізольованих баластних вод та проведення їх аналізу.

Сьогодні перед нами стоїть завдання, у рамках Угоди про асоціацію з Євросоюзом, гармонізувати наше природоохоронне законодавство таким чином, щоб воно одночасно сприяло створенню всеосяжної Зони торгівлі та забезпечувало дієвий контроль за переміщенням через кордон екологічно та радіаційно небезпечних вантажів.

Андрій Заїка 22 жовтня 2015, 16:01

7. Юридична газета http://yur-gazeta.com/publications/practice/civilne-pravo/shchodo-nabrannya-zakonnoyi-sili-uhvaloyu-sudu-v-civilniy-spravi.html

Щодо набрання законної сили ухвалою суду в цивільній справі

Момент набрання судовим рішенням законної сили – важливе питання, з яким, передусім пов’язується настання певних правових наслідків для сторін у справі. Втім, якщо щодо рішення суду не виникає сумнівів, з якої саме дати воно набирає законної сили з огляду на відповідні положення ЦПК України, то щодо ухвали суду такої однозначності зазначений процесуальний закон не встановлює.

Частина 1 ст. 208 ЦПК України передбачає, що і рішення і ухвала суду є видами судових рішень. Водночас, незважаючи на те, що обидва процесуальні документи фактично є лише формами судового акта, який приймає суд за наслідкам вирішення певного питання, процесуальний закон визначає порядок набрання законної сили лише рішенням суду, залишаючи неврегульованим питання набрання законної сили ухвалою.

Так, відповідно до ст. 223 ЦПК України рішення суду набирає законної сили, після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Ймовірно, відсутність такого положення у ЦПК України щодо ухвали суду обумовлена тим, що це судове рішення, як правило, є проміжним актом суду, що регулює процедурні аспекти судового розгляду, пов’язані із рухом справи. Водночас така його природа жодним чином не виключає необхідність врегулювати питання набрання цим судовим актом законної сили.

Більше того, в окремих випадках розгляд справи закінчується саме постановленням ухвали, а не ухваленням рішення. Наприклад, вирішення спору у справі на взаємних поступках сторін відбувається шляхом постановлення судом ухвали про визнання укладеної сторонами мирової угоди, яка є кінцевим процесуальним судовим документом у справі, оскільки одночасно із визнанням мирової угоди суд цією ухвалою закриває провадження.

Крім того, питання, пов’язані із роз’ясненням рішення суду та внесенням виправлень у рішення, також вирішуються ухвалою суду, яка по-суті з моменту набрання нею законної сили (а такий момент, як вже зазначалося, законодавчо не визначений) стає частиною зазначеного рішення. Окремі важливі питання примусового виконання рішення суду на етапі виконавчого провадження так само вирішуються шляхом постановлення відповідної ухвали судом, який ухвалив рішення, щодо якого здійснюється виконавче провадження (наприклад, відстрочка і розстрочка, зміна чи встановлення способу і порядку виконання рішення, заміна сторони виконавчого провадження, виправлення помилки у виконавчому листі або визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поворот виконання рішення тощо).

За таких обставин відсутність у ЦПК положень, які б чітко визначали, яким чином та коли ухвала суду набирає законної сили, суттєво ускладнює фактичне виконання цього судового рішення (за винятком ситуації, коли сам суд зазначив у тексті ухвалі, що це судове рішення набрало законної сили). Як правило, зазначене має місце тоді, коли ухвалою суду задоволено клопотання про забезпечення позову, і ця ухвала є виконавчим документом (оскільки згідно зі ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» дата набрання законної сили рішенням є одним із обов’язкових елементів виконавчого документа, а відповідно до ч. 3 ст. 210 ЦПК України, якщо ухвала суду має силу виконавчого документа, така ухвала оформлюється з урахуванням вимог зазначеного Закону). Проте навіть у такій ситуації незрозуміло, яким чином суд визначає момент, з якого відповідна ухвала набирає законної сили.

Варто зазначити, що вказана непевність щодо набрання законної сили ухвалою суду може бути лише у цивільному процесі. В адміністративному та господарському процесах питання набрання законної сили ухвалою суду більш-менш врегульоване.

Так, згідно з ч. 1 ст. 254 КАС України постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Більше того, ч. 4 зазначеної статті передбачає, що якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Дещо інший підхід застосовується у господарському процесі. Хоча ГПК України так само як і ЦПК України, не містить окремої норми, яка б регулювала порядок набрання законної сили ухвалою господарського суду, Вищий господарський суд України у п. 12 постанови Пленуму від 23.03.2012 №6 «Про судове рішення» зазначив, що ухвали господарських судів набирають законної сили в день їх винесення, якщо інше не передбачено законом.

Отже, незважаючи на відсутність єдиного підходу до правового регулювання питання набрання законної сили ухвалою суду (що, безумовно, є суттєвим недоліком процесуального законодавства України), норми КАС України та положення постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про судове рішення» все-таки дають змогу визначити момент набрання законної сили цим судовим рішенням в адміністративних та господарських справах, на відміну від ЦПК України, який це питання взагалі не регулює.

Очевидно, що зазначені різні підходи щодо визначення порядку набрання законної сили ухвалою суду мають бути уніфіковані, а до процесуальних кодексів слід внести відповідні зміни і доповнення.

Логічним є врегулювати це питання так, щоб ухвали суду, якими закінчується розгляд справи чи вирішується питання по суті заявлених до суду вимог (наприклад, ухвали про визнання мирової угоди, закриття провадження у справі, відстрочка і розстрочка, зміна чи встановлення способу і порядку виконання рішення, заміна сторони виконавчого провадження, виправлення помилки у виконавчому листі тощо) набирали законної сили в порядку, передбаченому для рішення суду, тобто після спливу строку для апеляційного оскарження такої ухвали чи після закінчення апеляційного перегляду, а процедурні ухвали суду (наприклад, ухвали про відкладення розгляду справи, витребування доказів, залучення третіх осіб і т.д.) – в день їх постановлення судом.

Євген Левіцький 09 липня 2015, 10:29