Інтегров соц службим Київ 2007

Оці­ка потреб дитини та її сім’ї

­кою і приймати допомогу; зда­ність батьків ада­туватися і змінюватися.

Роль родичів може стати зна­ним джерелом підтри­ки

інавпаки – родичі не завжди можуть/хочуть підтримати сім’ю, дитину. Щоб детально оцінити вплив фа­торів сім’ї та середовища на потреби дитини і на зда­ність батьків ре­ агувати на них, слід проаналізувати цілу ни­ку індикаторів. Зо­рема ва­ливо, щоб зда­ність батьків піклуватися про свою дитину бралася до уваги в контексті стру­тури сім’ї

іосо­ливо­тей її життєді­льно­ті. Так, індикаторами оці­ки історії сім’ї та її фу­нці­нування є: зна­ні зміни у складі сім’ї; досвіддитин­свабатьків;хронологіява­ливихподійужитті

іїх значення для членів сім’ї; хара­тер фу­нці­нування сім’ї, охо­лю­чи стосу­ки між братами/се­срами та їхній вплив на дитину; сильні і сла­кі сторони батьків; стосу­ки між розлученими батьками.

У ході дослідження цього пока­ника з’ясовується: якою є життєва історія матері, батька; чи переживали батьки насиль­сво; яка хронологія ва­ливих сімейних подій; як члени сім’ї переживали смерть когось із рі­них тощо. Соці­ альному працівникові в аналізі цього фа­тора допоможе складання разом із батьками гено­рами сім’ї (фо­ми запису сімейного родоводу). У ній досту­но фі­сується інфо­мація про всіх членів родини протягом, принай­ні, трьох поко– лінь. Гено­рама графі­но зображує стосу­ки членів сім’ї, наявність пережитих втрат у зв’я­ку зі сме­тю родичів і дає змогу проаналізувати, як це впливає на розвиток дитини, сім’ї [14].

Соці­льні працівники, які проводять оці­ку, мають знати, щоісторіясім’їіко­ногоїїчленазо­ремаможевідчу­новпли­ ватинадитинутабатьків.Описсімейнихісторійідосвідудо­ помагає зрозуміти, що в даний момент відбувається з сім’єю. Зда­ністьдоро­логодоглядатиідбатипродитинуможебути безпосере­ньо пов’язаною з його дитячим досвідом сімейно­ го життя. Розуміння того, як сім’я фу­нці­нує зазвичай і як поводятьсячленисім’їустресовихситу­ціях,даєзмогувизна­

140

Оці­ка потреб дитини та її сім’ї

чати фа­тори, які допомагатимуть і заважатимуть батькам виконувати свої фу­нції.

Роди­чі. Суттєву емоційну, моральну, фінансову підтри­ку, практи­нудопомогубатькамідитині,уразіпотреби,можуть надати члени родини. За умов такої консолідації ресурсів сі­ м’янері­ковла­нимизусиллямидолаєскла­ніжиттєвіобста­ вини, виходить із кризи, прогнозує своє майбу­нє. Тож соці– альномупрацівниковіпотрі­ноз’ясувати:хтородичідитини; хто входить до кола найбли­чого оточення батьків; де про­ живаютьродичі;якча­товонипідтримуютьстосу­киздити­ ною,сім’єю;чиспри­ютьродичі,уразінеобхідно­ті,вихован­ ню й розви­ку дитини; хто з родичів пе­шим відгу­неться і допоможе у випа­ку го­срої потреби.

Жи­лово-побутові умови. Під час аналізу жи­лово- ­побутових умов сім’ї з’ясовується, наскільки спри­яли­ вим для дитини є жи­ло, й оцінюється: елеме­тарні комунальні умови (гаряча вода, опалення тощо), інтер’єр, зо­ні­ній вигляд поме­кання, його обла­тованість, чис­ тота. Ро­лять також аналіз переваг та сла­ких сторін мі­ця проживання сім’ї (мі­та, села, селища, регі­ну).

Зайнятість.Надзвичайнова­ливимидлясоці­льногопраців­ никаєрезультатиоці­кизайнято­тібатьків,асаме:інфо­ма­ ції про мі­це роботи батьків, рівень їхньої зайнято­ті, умови праці. При цьому потрі­но виявити: хто в сім’ї працює; який вплив має робота батьків на дитину, на стосу­ки з нею; який графік роботи батьків; чи працюють батьки ще десь за сумі­– ни­цвом,іякцевпливаєнадогляд,вихованнятарозвитокдити­ ни; якимчиномроботачиїїбракрозцінюєтьсячленамисім’ї.

Доходи. Оціню­чи доходи сім’ї, необхідно проаналізувати тіфінансовінадходженнячизаощадження,наякімо­нароз­ раховувати протягом тривалого періоду. Отож соці­льний працівник вивчає: заробі­на плата кого з батьків становить осно­ний дохід сім’ї; чи вистачає ре­льних доходів сім’ї для піклування про дитину, забезпечення її потреб у захи­ті, вихованні та по­ноцінному розви­ку; чи стабільний прибу­

141

Оці­ка потреб дитини та її сім’ї

токсім’ї;чисім’яотримуєвсінале­ніїйвиплати;якимчином сім’я викори­товує всі ресурси, розподіляє бюджет тощо.

Соціальна інтеграція сім’ї. Цей пока­ник хара­теризує сту– пінь­ інте­рації сім’ї у соціум, громаду. Його індикаторами є: чи дружить сім’я з іншими родинами; чи відчуває себе чле­ ном територі­льної громади; чи відвідує громадські заходи, масові свята; яку позицію (акти­ну, ней­ральну чи паси­ну) у житті громади займає сім’я тощо.

Ресурси громади. У ході аналізу цього пока­ника оцінюєть­ ся наявність, досту­ність, рівень ресурсів і їх вплив на сім’ю. Соці­льний працівник має з’ясувати: чи володіє громада необхідними ресурсами та резе­вами для підтри­ки й допо­ моги сім’ї; чи є за мі­цем проживання сім’ї кінотеатр, школа, будинок тво­чо­ті, лікувальні, розважальні заклади, соці– альна слу­ба, неурядові організації, що працюють із дітьми ідлядітейтощо;чикори­туєтьсясім’язазначенимиресурса­ ми, чи має до них доступ.

Таким чином, оці­ка потреб дитини та сім’ї має здій­нюва­ тися за ада­тованою «Моделлю оці­ки», що відображає вза­ ємодію і вза­мозумо­леність трьох си­тем (компоне­тів) – потреби дитини, батьківський потенціал для розвитку, фа­тори сім’ї та середовища. У свою чергу, ці си­теми мають ни­ку пока­ників, кожен із яких деталізується у відпові­них індикаторах. При цьому пока­ники потребують ґрунтовного вивчення, індивіду­льного підходу щодо визначення впли­ ву того чи іншого фа­тора, обговорення та зіста­лення з’я­ сованих позицій. Спри­тиме зазначеному відпрацьований алгоритм процедури проведення оці­ки та її докуме­туван­ ня (окремі фо­ми оці­ки потреб дитини і її сім’ї наведено в дода­ках).

Література:

1.Громада як осередок соці­льної роботи із дітьми та сім’я­ ми / За заг. ред. І. Д. Звєрєвої. – К.: Наук. світ, 2006. – 69 с.

2.Ді­сон Дж. Історії громади та пока­ники оці­ки розви­ку

142

Оці­ка потреб дитини та її сім’ї

громади. Жу­нал із питань розви­ку громади. – 1995. – № 30(4). – С. 327–336.

3. Дол. М., Ша­рлоу С. Практика соци­льной работы. – М.: Асект Пресс, 1995.

4.Інновації у соці­льних слу­бах / За ред. Т. В. Семигіної – К.: Пульсари, 2002. – 94 с.

5.Ке­велл Є., Батте­фос Ф­., Ф­раці­ко В. Відбір ефе­ти­них методів оці­ки. “Пра­тика сприяння здоров’ю”. – 2000. – № 1(4). – С. 307–313.

6.На­ковий супровід, моніторинг та оці­ка ефе­ти­но­–

10.Соці­льна педагогіка: те­рія і технології. Підру­ник / За ред. І. Д. Звєрєвої. – К.: Центр навч. літ-ри, 2006. – 316 с.

11.Соці­льна робота в Укра­ні: Навч. посіб. / І. Д. Звєрєва, О. В. Безпалько,С. Я. Харченкотаін.:Зазаг.ред.І. Д. Звєрєвої, Г. М. Лактіонової. – К.: Центр навч. літ-ри, 2004. – 256 с.

12.Соці­льнароботавУкра­ні:те­ріяіпрактика.–На­к.-метод. журн. / Реда­ційна колегія: С. В. Толстоухова, І. М. Пінчук, І. О. Шум. – 2003. – № 2.

13.Соці­льна робота: Коро­кий енци­лопеди­ний сло­ник. Книга 4. – К.: ДЦССМ, 2002. – 536 с.

14. Соці­льний супровід сімей, що опинились в склад­ них життєвих обставинах. Метод. посіб. / І. Д. Звєрєва, В. О. Кузьмінський, Ж. В. Петрочко та ін. – К.: ДЦССДМ, 2006. – 84 с.

15.Управление случаем в соци­льных слу­бах и при ме­ди­ци­лина­ном вза­модей­свии в решении проблем дет­сва. – М.: Поли­раф-се­вис, 2005. – 112 с.

143

2.2Раннє втручання як технологія соціальної роботи

Однією з ефективних технологій соціальної роботи є раннє втручання, яке одночасно може розглядатися і стратегією. За думкою дослідників соціальної сфери, стратегія – це бачення перспективи розвитку, досягнення мети, що передбачає вироблення й дотримання основних принципів певної діяльності. Втручання – це комплекс дій, спрямованих на досягнення результату. Таким чином, стратегія втру– чання–це загальний підхід до процесу надання допомоги.

Він передбачає перспективне планування і подальші дії (в тому числі, негайні), спрямовані на отримання позитив– ного результату. Стратегії втручання покликані допомогти індивідам змінити своє життя та покращити середовище їхнього існування.

•пряме втручання (безпосереднє надання послуг тим, хто їх потребує);

•втручання, спрямоване на зміну системи (на створення, підтримання або зміни тих інституцій, у яких надають послуги клієнтам);

•комбіноване або проміжне втручання (поєднуються елементи першого та другого типу втручання).

Український дослідник Т. В. Семигіна деталізує стратегії втручання за видом діяльності (див. Табл. 3).

Змістом стратегій втручання в рамках діяльності інтегрованих соціальних служб є визначення, планування та надання необхідних послуг на ранніх етапах прояву негативних явищ. Насамперед у полі зору соціальних працівників, що здійснюють стратегії втручання, є відмови від новонароджених, переміщення дитини в інтернатний заклад, жорстоке поводження з дитиною тощо. Саму тому

144

Раннє втручання як технологія соціальної роботи

виправданим є визначення стратегій раннього втручання як технології діяльності інтегрованих соціальних служб.

Таблиця 3. Стратегії втручання в соціальній роботі

Розрізняють такі види стратегії раннього втручання:

кризове і термінове.

При цьому стратегія кризового втручання має на меті здійс– нення соціальної роботи з клієнтом (дитиною, людиною, сім’єю), який перебуває у стані кризи. Головною метою цього є пом’якшення наслідків кризи; відновлення соціального статусу, фізичного та душевного стану, запобігання адитив– ній та деліквентній поведінці особистості, відновлення чи компенсацію втрачених функцій організму, обмежень життєдіяльності, а також підтримку оптимального інтелектуального, психічного, соціального рівнів та якості життя для досягнення соціальної і матеріальної незалежнос– ті,соціально-професійноїадаптаціїйінтеграціївсуспільство.

«Криза» – термін Гіппократа, який цілком можна замінити метафорами «розлад», «хвороба», «страждання». З іншої точки зору, криза – закономірний етап розвитку, в основі якого лежить зустріч–конфлікт старого й нового.

Китайськапіктограмаслова«криза»повнойточновідображає ідею духовної кризи. Вона складається з двох основних знаків

145

Раннє втручання як технологія соціальної роботи

чирадикалів:одинвідображаєнебезпеку,інший–можливість (розвитку, зміни власного стилю життя тощо). Подібний підхід та оцінка виявляються у творчості датського мисли– теля С. Кіркегора. Головним симптомом цієї хвороби Кірке– гор називає страждання, найвищим проявом якого є відчай.

У соціальній роботі виділяють поняття «життєва криза», що стосується не тільки особистості, але й сім’ї. Життєву кризу розглядають [1, с. 69-96] як перехідний період життя, коли відбувається ламання й активна зміна життєвих ролей особистості, якісний перехід із одного стану в інший. Він, як і всяка зміна, має два види детермінації: внутрішню (зумовлену поступовими внутрішніми змінами, що приво– дять до якісного стрибка), і зовнішню, зумовлену обстави– нами життя, труднощами міжособистісних стосунків, яки– мись значущими життєвими подіями тощо.

Характерне для багатьох особистісних криз прагнення «втекти від себе» – це, по суті, прагнення людини позбутися тієї ролі, яка чомусь стала причиною її дисгармонійного стану. В основі всілякої кризи лежать втрата і страждання. Яклюдинапереживаєкризу?Тількичерезсприйняття кризи як свого страждання, особистісної втрати можливе розв’я– зання критичної ситуації. Страждання або «больові точки» (втрати) людського життя при цьому постають точками збагачення життєвого досвіду і невпинно викликають у людини потребу аналізувати й оцінювати свою діяльність.

За запропонованою Робом Паже (Нідерланди) логічною матрицею кризи, вона має такі етапи: перший – шок – тяжке порушення життєдіяльності людини внаслідок гострого розладу її психічного стану, який характеризується емоцій­ ним та руховим виснаженням, тимчасовою втратою орієн– тації у часі, просторі тощо.

Шок – це одна з найнебезпечніших загальних неспецифічних реакцій організму на дію певних чинників, насамперед травматичного по–

­ходження. Хоча ця реакція була відома ще лікарям античного світу, зокрема Гіппократу, сучасною назвою вона завдячує­ французькому

146

Раннє втручання як технологія соціальної роботи

лікарю Ле Драну (H.F. Le Dran), який у 1737 pоці видав книгу «Traite on reflectiontirces de la pratique sur les playes d’rames a fen», де назвав цю реакцію терміном «секус», що означає­ поштовх, удар, і описав її клініку. Невдовзі книгу було перекладено англійською мовою

і термін “секус” було замінено відповідним англійським словом шок

(shock). Хоча потім для ціє­ї реакції було запропоновано й інші назви, проте англійський термін «шок» залишився.

Зашокомвідразупочинаєтьсядругийетап–відмоваповіри– ти – тобто неможливість усвідомлення певної втрати. Третій етап – переговори – характеризується ілюзорною можливістю «все виправити». З ним також часто пов’язане відчуття провини. Четвертий етап – прояви злості – усвідомленнятого,щовтратанасправдісталасьіповернути все назад неможливо. На цьому етапі існує два напрями розвитку кризи: спрямованість злості на себе або на інших. Злість на себе може привести людину до глибокого стану депресії. Злість на інших може проявлятися в асоціальних діях.Подоланняемоційнихнаслідківвтратипочинаєтьсяна етапі розуміння і прийняття, що супроводжується сильним стражданням. Коли людина досягає етапу розуміння своєї втрати, вона вже може виразити, залежно від віку та здатностей, свої почуття, розповісти про них. Цей етап, на якому з’являється відчуття надії на майбутнє, є сходинкою для наступного етапу – здатністю справи– тися із втратою.

З точки зору змісту й характеру психологічних проблем чи життєвих обставин, що спричинили кризову ситуацію, а також особистісних ролей, що виникають, розвиваються і зникають, виділяють певні типи життєвих криз. Так, нижченаведену класифікацію за П.П.Горностай [1] не слід розглядатиуніверсальноютипологією.

1. Кризи становлення особистості. Найхарактернішими кризамистановленняєвікові,щовважаютьсянормативними, тобто необхідними для нормального процесу становлення особистості. Кризи становлення особистості характерні не лише для дитинства, підлітковості та юності.

147

Раннє втручання як технологія соціальної роботи

ГейлШиіхірозглядає­такікризидорослішання:16років–«виривання

коренів»; 23 роки – «план на все життя»; 30 років – «корекція»; 37років–«усвідомленнясерединижиття»(SheehyG.1976;Максимов

М., 1986, 1987). Неважко помітити, що ці кризи пов’язані зі змінами

життє­вих ролей людини.

Кризи становлення у дорослому віці можуть супроводжу– ватися важливими життєвими подіями (втратами): зміною фаху, місця роботи, втечею з сім’ї, переїздом в інше місто, втратою роботи тощо. Але всі обов’язково передбачають зміну важливих соціальних ролей людини: професійних, сімейних, міжособистісних та ін.

Г. Шиіхі пов’язує­ спосіб переживання кризи людиною зі «стилем

проживання життя», що становить своє­рідні життє­ві ролі

людини: «вічна дитина», «клозет», «транзит», «інтегратор», «квочка», «кар’є­ристка з відлагодженим сімейним життям»

(G. Sheehy , 1976; Максимов М., 1986, 1987).

2. Кризи здоров’я. Часто людина переживає серйозну кризу у зв’язку з втратою здоров’я, каліцтвом чи іншими сер– йозними проблемами, що докорінно змінюють життя. Найбільш фрустральними кризовими чинниками є втрата, пов’язана зі зміною здоров’я, якихось важливих життєвих і соціальних функцій (а отже, і важливих психологічних ро– лей), відмова від важливих життєвих планів у зв’язку з не– можливістюїхвтілити(тобтовідмовавідмайбутніхролей).

Прикладом серйозної кризи здоров’я може слугувати історія життя письменника М. Островського, який ще молодим утратив зір і можливість ходити. Ця трагедія перекреслила всі життє­ві плани і мало не стала причиною самогубства.

3. Термінальні кризи. Дуже серйозними є кризи, пов’язані з термінальними цінностями людини, зокрема з імовірним чи неминучим близьким кінцем її життя. Приклади: звістка про невиліковне захворювання; певні обставини, що загрожують життю і яких неможливо позбутися; смертний вирок суду, онкозахворювання, СНІД тощо.

148

Раннє втручання як технологія соціальної роботи

4. Кризи знач­ущих стосунків. Надзвичайно важливою є сфера взаємин людини з іншими, а отже, значні зміни у структурі цих стосунків часто супроводжуються кризами і змінами міжособистісних ролей. Найбільш значущими причинами подібних криз можуть бути: смерть близької людини, вимушена розлука, зрада інших людей, розлучення (пов’язане із втратою міжособистісних ролей). До кризових явищможепризводитиіпоявановихміжособистіснихролей. Так, народження дитини для сім’ї може стати причиною кризи. Як окрему категорію криз значущих стосунків можна розглядати кризи кохання (нерозділене кохання, втрата кохання, розчарування в коханні).

5.Кризи особистісної автономії. Причиною кризи можуть бути обставини, пов’язані з втратою чи обмеженням особистісної автономії або свободи: несподівана фатальна залежність від людей чи обставин, позбавлення волі. Якщо криза значущих стосунків полягає у втраті важливих міжособистісних ролей, то криза особистісної автономії (що становить різновид попередньої) пов’язана з потраплянням у нову небажану міжособистісну роль.

6.Кризи самореалізації. Життєва криза може настати внаслідокобставин,пов’язанихізнеможливістюнормальної, звичної чи такої, що планується, самореалізації людини: втрата роботи, значущої соціальної ролі (програш на виборах, втрата високого соціального статусу і т.п.), вихід на пенсію, банкрутство, крах життєвих планів, усвідомлення помилковості життєвого шляху, змушене вигнання (наприклад, внаслідок соціальних конфліктів).

7.Кризи життєвих помилок. Часто кризові явища розвиваються внаслідок яких-небудь фатальних вчинків (криза, що переживається людиною через скоєну нею зраду, злочин,навітьякщоценепов’язанозвідбуваннямпокарання), втрата коштовної речі (автомобіль, будинок, квартира; сюди належать і злигодні стихійного лиха), кризи гріха. Кризи життєвих помилок можуть бути наслідком і нездійснених вчинків, якщо це мало фатальні наслідки.

149