1
.pdf
15.Зміст стратегії міжнародного бізнесу та її елементи.
Вданий час існують наступні види стратегій міжнародного бізнесу:
1) передача права на використання власних технологій фірми, на виробництво або збут її продукції закордонним фірмам;
2)посилення національного виробництва та вивезення продукції на закордонні ринки із застосування власних та інших збутових каналів;
3)слідкування багатонаціональній стратегій, в рамках якої розроблюється окрема стратегія для кожної країни, що відповідає запитам споживачів і конкурентним умовам країн. Дії фірми в однієї країні не залежить від діяльності фірми в іншій країні;
4)слідкування глобальній стратегії низьких витрат, при якій фірма орієнтована на низько витратне виробництво на всіх стратегічно важливих ринках світу. Мета - досягнення низького рівня витрата у порівнянні з конкурентами в межах світового ринку;
5)слідкування глобальній стратегії диференціації, при якій фірма диференціює свій товар за одними й тими ж характеристиками в різних країнах з метою створення свого постійного іміджу на світовому ринку; проводиться жорстока координація діяльності у всіх країнах;
розглянемо більш докладно, що собою являє багатонаціональна та глобальна міжнародні стратегії.
Багатонаціональна стратегія полягає у пристосування стратегічного підходу до умов кожної країни, де діє фірма. Це означає створення в цільових країнах юридично незалежних компаній, розробку приватних стратегій, які відповідають умовам даної країни, при мінімальній координації або навіть її відсутності в середині багатонаціональної компанії як цілого. Дана стратегія характеризується також орієнтацією на місцевих постачальників та повною адаптацією до специфіки національного попиту, культури та звичаям країни. Основною метою багатонаціональної стратегії є забезпечення відповідності місцевим умовам країни, а не конкурентної переваги в світовому або навіть регіональному масштабі.
Глобальна стратегія передбачає використання двох методів, завдяки яким фірми можуть досягнути конкурентної переваги або компенсувати певні недоліки роботи в будь-якій країні: поперше, розміщення певних видів діяльності в різних країнах для найкращої роботи на ринках багатьох країн; по-друге, координацію діяльності розосереджених відділень. Основна задача даної стратегії визначення ланцюжка цінностей, його ланок і здійснення діяльності в світовому масштабі. Тому обидва методи спрямовані на досягнення найкращих результатів діяльності підприємства, максимізацію цінностей.
При формуванні глобальної стратегії фірма повинна визначитися, по-перше, з тим, чи доцільно зосередити свою діяльністю в одній, декількох або багатьох країнах, а по-друге, на яких країнах зупинити свій вибір. У випадку зосередження діяльності в одній країні здійснюється постачання вже готових матеріалів в інші країни. Конкурентна перевага досягається за рахунок ефекту масштабу, зниження витрат при випуску нового виду продукції. Розосередження доцільно, коли місцеві потреби різноманітні, транспортування, зв'язок та збереження значно впливають на кінцеву ціну в сторону подорожчання.
Інша можливість досягнення конкурентної переваги координація діяльності фірми при здійсненні глобальної стратегії. Погодження діяльності передбачає обмін інформацією, розподіл відповідальності та погодження зусиль фірми в заданому напрямку. Перевага координації полягає в накопиченні та досвіду, придбаних в різноманітних місцях. Але здійснення погоджених дій різних відділів фірми в багатьох країнах ускладнюється труднощами організаційного характеру та погодженні інтересів філій та фірми в цілому, культурними та язиковими бар'єрами.
6) слідкування глобальній стратегії фокусування, при якій фірма обслуговує ідентичні ніші на кожному стратегічно важливому національному ринку; дії координуються на основі низьких витрат та диференціації.
До основних елементів стратегії, можна віднести:
—Місія та конкретні цілі підприємства
—Встановлення цілей
—Аналіз зовнішнього середовища.
—Аналіз альтернатив та вибір стратегій
—Проектування організаційної структури
16. Зовнішня торгівля як історично перша форма міжнародного бізнесу,
її суб’єкти та складові елементи
Зовнішня торгівля є історично першою і найважливішою формою економічних зв'язків між народами і країнами, яка відображає зв'язок між товаровиробниками різних країн, що виникає на основі міжнародного поділу праці, і виражає їхню взаємну економічну
залежність. Міжнародна торгівля включає експорт і імпорт товарів, співвідношення між якими називають торговельним балансом.
Можна виокремити такі етапи розвитку міжнародної торгівлі: 1.етап — початковий (з XVIII ст. до першої половини XIX ст.)
2.— друга половина XIX ст. — початок Першої світової війни (1914 р.)
3.— період між двома світовими війнами деякі фахівці називають «мертвим», або «чорним» періодом у розвитку міжнародної торгівлі.
4.— повоєнний (50—60-ті роки)
5.— сучасний (з початку 70-х років)
Сучасний етап розвитку міжнародної торгівлі характеризується такими чинниками міжнародного середовища, як посилення міжнародної конкуренції, зміцнення існуючих і поява нових інтеграційних угруповань, індустріалізація більшості країн, що розвиваються, проблема заборгованості як цих країн, так і постсоціалістичних (перехідних) економік, розпад світової соціалістичної системи господарства.
*** Суб'єктами міжнародних економічних відносин є учасники відносин, які можуть активно та відносно незалежно діяти для здійснення власних економічних інтересів. До них належать фізичні, юридичні особи, держава, міжнародні організації та деякі специфічні суб'єкти.
Під фізичними особами, які є суб'єктами міжнародних економічних відносин, розуміють окремих правоспроможних та дієспроможних індивідів, котрі виступають від свого імені (тобто не є представниками ніяких фірм чи організацій), ціллю яких є задоволення індивідуальних інтересів (наймані працівники, туристи, комерсанти-індивідуали).
Під юридичними особами, які є суб'єктами міжнародних економічних відносин, слід розуміти організації, фірми,корпорації, які існують постійно, мають власне майно, мають право купувати, володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами власності, право бути позивачем та відповідачем у суді, є носіями самостійної майнової відповідальності і займаються зовнішньоекономічною діяльністю (акціонерні, командитні товариства, товариства з обмеженою та необмеженою відповідальністю, одноосібні підприємства).
Держава є головним суб'єктом системи світового господарства, саме тому має безпосередній вплив на функціонування цієї системи. Головна роль держави — створення поля для діяльності інших суб'єктів різних рівнів через укладання угод та договорів про двостороннє чи багатостороннє співробітництво. До специфічних суб'єктів міжнародних економічних відносин належать багатонаціональні корпорації, міжнародні спільні підприємства та ін.
На сучасному етапі головними суб'єктами міжнародних економічних відносин є національні господарства, регіональні інтеграційні угруповання країн, транснаціональні корпорації, міжнародні організації.
До складу основних інфраструктурних елементів світової торгівлі належать:
•матеріально-технічна база (склади, бази, що обладнані необхідним устаткуванням);
•спеціалізовані підрозділи, що забезпечують допродажне та післяпродажне технічне обслуговування;
•організації, що забезпечують проведення розрахункових операцій;
•транспортна мережа світу;
•інформаційне забезпечення зовнішньоторговельних зв'язків тощо.
Зовнішню і міжнародну торгівлю характеризують три важливі параметри: загальний обсяг (товарообіг), товарна структура і географічна структура.
Зовнішня торгівля (ЗТ)- це вид зовнішньоекономічної діяльності, функціональна форма міжнародного бізнесу, система економічних відносин суб'єктів підприємницької діяльності з приводу купівліпродажу товарів, послуг, капіталу та робочої сили.
ЗТ на сучасному етапі перетворилась у важливу сферу економіку будь-якої крани, зростає її вплив на світовий економічний розвиток.
Підвищення ролі зовнішньої торгівлі в економіці кожної країни проходять при нестійких міжнародних торговельних зв’язках. Внаслідок цього в структурі товарообігу та в напрямках зовнішньоторговельних потоків постійно відбуваються зміни.
Структура ЗТ за формами ЗТ:
Традиційна торгівля – це торгівля між суб”єктами за традиційними правилами: гроші
– товар.
Торгівля продукцією у рамках кооперації – це спосіб реалізації продукції між суб”єктами міжнародної виробничої кооперації, яка здійснюється, як правило, за трансфертними цінами у пільговому режимі.
Зустрічна торгівля – це сукупністьміжнародних торговельних угод, при укладанні яких закупівля продукції супроводжується зворотнім постачанням товарів, з метою досягнення балансу експортноімпортних операцій:
а) бартер – це оцінені і збалансовані товарообмінні операції за єдиним договоромконтрактом без грошового еквівалента.
б) зустрічна закупівля.
в) компенсаційні угоди – це довгострокові угоди(10-20 років), при яких покупець оплачує вартість товарів постачанням інших товарів або наданням послуг, а при необхідності різницю доплачує грошима.
г) кліринг – це система безготівкових розрахунків за товари, цінні папери та послуги, яка базується на зарахуванні взаємних вимог і зобов”язань.
д) угода “світч” – передача зобов”язань, угоди з багаторазовим перепродажем товарів.
е) угода “оффсет” – це поєднання обміну товарів та послуг з вкладанням капіталу, який використовується головним чином для підтримки реалізації товарів на світовому ринку: для реклами, для поеращення упаковки.
Біржова торгівля – це оптова торгівля масовими товарами, що мають стійкі та чіткі якісні параметри, при посередництві бірж. Коньюнктура біржової торгівлі та ситуація на фондовій біржі є одним з найважливіших і достатньо достовірних показників динаміки світових товарних та валютних ринків.
ЗТ характеризують:
1)експорт;
2)імпорт;
3)торговельний баланс;
4)загальний обсяг зовнішньої торгівлі (зовнішньоторговельний оборот);
5)загальний обсяг міжнародної торгівлі (світовий товарообіг);6) товарна структура;
7)географічна структура.
По критерію суб'єктів, що здійснюють зовнішньоторговельні операції можна виділити:
1.Зовнішня торгівля держави - це сукупність експортно-імпортних операцій окремої країни.
2.Зовнішня торгівля окремих суб'єктів ЗЕД - це сукупність експортно-імпортних операцій, що здійснюється кожною з них окремо.
17. Інститут міжнародних відносин у структурі Київського національного університету імені Тараса Шевченка.(стр157)
ІМВ — структурний підрозділ КНУ імені Тараса Шевченка. У 1995 році інститут було визначено головним навчально-методичним центром з підготовки фахівців для роботи у сфері міжнар. відносин і зовнішньої політики України.
Початком історії Інституту міжнародних відносин вважається 1944 рік, коли на підставі наказу наркома освіти УРСР від 18 жовтня 1944 року в Київському університеті було відкрито новий факультет - міжнародних відносин. Головна мета - підготовка практичних працівників Міністерства закордонних справ. Очолювали факультет у перші повоєнні роки І.А.Василенко, М.П.Овчаренко. Першим завідувачем кафедри історії міжнародних відносин став професор О.К.Касименко, директор Інституту історії АН УРСР.
З 1971 року підготовку фахівців-міжнародників було продовжено на відновленому факультеті міжнародних відносин та міжнародного права. Структурно факультет включав кафедру історії міжнародних відносин і зовнішньої політики, кафедру міжнародного права та іноземного законодавства та кафедру російської мови для іноземців.
1972 рік. На факультеті відкрито ще одну спеціальність – «МЕВ». Незабаром було створено й відповідну випускну кафедру – МЕВ (завідувачі –професори В.С.Будкін, А.С.Філіпенко).
1975 рік. На базі факультету відкрито заочне відділення підвищення кваліфікації лекторівміжнародників з дворічним терміном навчання. На відділення зараховувалися громадяни України з вищою освітою, які займалися лекторською, викладацькою та науково-дослідною роботою.
1976 рік. Як структурний підрозділ факультету створено кафедру іноземних мов, яка забезпечувала підготовку вітчизняних студентів для роботи референтамиперекладачами з урахуванням спеціальності фахівців-міжнародників. За період свого функціонування (до 1990 року) факультет підготував понад 3500 фахівцівміжнародників (переважно з числа іноземців).
4 травня 1988 року факультет міжнародних відносин і міжнародного права було реорганізовано в Інститут міжнародних відносин і міжнародного права, який у грудні 1990 року перейменовано на ІМВ.
Якісно нова сторінка в історії інституту відкрилася з проголошенням незалежності України. Указом Президента України від 30 травня 1995 року інститут було визначено головним навчальнометодичним центром з підготовки фахівців для роботи у сфері міжнародних відносин і зовнішньої політики нашої держави.