- •1. Соціокультурна зумовленість філософії.
- •2. Філософське мислення та його специфіка
- •3. Своєрідність предмету філософії.
- •4. Історичні форми постановки основного питання філософії.
- •5. Структура філософського знання.
- •6. Співвідношення філософських, загальнонаукових і спец-наук. Методів.
- •7. Діалектика та метафізика як філософські методи
- •8. Основні функції філософії
- •9. Категорії філософії як роди буття, форми діяльності та мислення.
- •10.Особливості розвитку та функціонування системи філософських категорій.
- •11. Особливості філософської думки у Стародавній Індії і Стародавньому Китаї.
- •12. Філософія Античності: загальна характеристика.
- •13.Специфіка філософської думки в період Середньовіччя.
- •14. Особливості філософії епохи Відродження
- •15.Філософія Нового часу.
- •16. Класична німецька філософія
- •17. Своєрідність філософії українського духу
- •18.Марксистська філософія: сучасне осмислення основних положень.
- •19. «Філософська антропологія» як напрямок сучасної філософії.
- •20. Екзистенціалізм: загальна характеристика.
- •21. «Філософія життя»: загальна характеристика.
- •22. Філософські ідеї психоанаізу.
- •23. Герменевтика як напрям сучасної філософії..
- •24. Філософські ідеї структуралізму.
- •25. Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світу
- •26. Структура світогляду
- •27. Історичні типи світогляду
- •28. Класична онтологія та її фундаментальні проблеми.
- •29. Основні рівні буття
- •30. Філософський зміст категорії – матерія
- •31. Рух як спосіб, простір і час як форми існування матерії.
- •33. Визначальні категоріальні характеристики світу.
- •34. Поняття природи.
- •36. Поняття біосфери і ноосфери.
- •37 . Поняття глобалізаціїї та форми її існування.
- •38. Глобальні проблеми сучасності.
- •39. Екологічні проблеми та шляхи їх розвязання.
- •40. Інтелект,почуття, память і воля як здатності людини.
- •41. Співвідношення понять людина, індивід, особа, особистість, індивідуальність.
- •42. Проблема визначення сутності людини
- •43. Проблема сенсу життя людини
- •44. Проблема свободи і відповідальності.
- •45. Свідомість як найвища форма відображення
- •46. Феноменологічна концепція свідомості
- •47. Чуттєве,раціональне-когнітивне та емоційно-вольове у структурі свідомості
- •48.Еврестична і творча функції інтуїції
- •49. Рівні та форми суспільної свідомості
- •50. Несвідоме, свідоме і надсвідоме
- •51. Основні складові пізнавальної діяльності: суб’єкт і об’єкт, мета і ціль, засоби та результат.
- •52. Гносеологія та епістемологія.
- •53. Можливості та межі пізнавального процесу.
- •54. Проблема істини в теорії пізнання
- •55. Абсолютність і відносність як властивості істини.
- •56.Проблема критеріїв істини
- •57. Істина й правда
- •58. Поняття методу і методології
- •59.Основні форми наукового пізнання
- •60. Мова як засіб комунікації та пізнання
- •61. Функції мови
- •62.Поліструктурність мови.
- •Типи відношень у структурі мови
- •63. Поняття соціокультурної комунікації
- •65. Періодизація історії та її критерії.
- •66.Проблема спрямованості, сенсу історії та її цінностей.
- •67. Поняття суспільного та соціального у філософії
- •68. Основні характеристики суспільства.
- •69. Соціальна структура суспільства.
- •70. Сім’я як соціальна ланка суспільства.
- •71. Нація як соціокультурний феномен.
- •72. Ідеологія та утопія як форми організації суспільства.
- •73.Рушійні сили соціального процесу.
- •74.Дух, душа і духовність: особливості взаємозв’язку.
- •76.Гуманізм філософії.
- •77.Поняття філософії економіки.
- •78.Поняття суспільного виробництва та його різновиди.
- •79. Поняття власності і її форм.
- •80.Нтр: сутність, закономірності та соціальні наслідки.
- •81.Поняття політики.
- •82.Поняття політичної системи та її структури.
- •83.Держава – складова політичної організації суспільства.
- •84.Правова держава та громадянське суспільство: поняття, проблеми формування і розвитку.
- •85.Поняття культури.
- •86.Масова культура, контркультура і антикультура.
- •87.Поняття цивілізації.
- •88.Традиції і новаторство в культурі.
- •89. Співвідношення національного та загальнолюдського у культурі.
- •90.Поняття міжкультурної комунікації.
6. Співвідношення філософських, загальнонаукових і спец-наук. Методів.
Всі методи наукового дослідження можна розділити на три основних види, або групи залежно від того, у вузькій чи більш широкій сфері вони застосовуються. Це - універсальні філософські методи пізнання, загальнонаукові методи і методи конкретних наук. Універсальними називаються методи, що діють в усіх сферах пізнання і практики і регулюють та спрямовують різну пізнавальну і свідому діяльність. їх об'єктивною основою виступають загальнофілософські закономірності розуміння навколишнього світу, самої людини, її осмислення і процесу пізнання, і процесу перетворення світу людиною. Таким методом пізнання поряд з філософськими методами є і метод матеріалістичної діалектики, бо він має значення для пізнання в будь-якій сфері дійсності, пронизує собою весь пізнавальний процес. Філософські універсальні методи задають загальний напрям, принципи підходу до вивчення об'єктів. Матеріалізм, наприклад, орієнтує на розкриття закономірностей об'єктивних зв'язків, діалектика - на аналіз суперечностей.
Звичайно, філософські методи "працюють" у науці не безпосередньо, а через інші, більш конкретні методи.
Разом з універсальним філософським методом пізнання існує ряд інших досить загальних методів, які широко застосовуються в науковому пізнанні, їх об'єктивним підґрунтям виступають загальнометодологічні закономірності пізнання, які містять у собі і гносеологічні принципи. До їх числа насамперед відносяться методи пізнання, що застосовуються на різних рівнях пізнання: або лише на емпіричному, або теоретичному. Методи дозволяють розкрити напрям розвитку об'єкта і його будову, особливості функціонування на даному етапі, зібрати фактичний матеріал і розробити теорію, дослідити предмет безпосередньо або через його модель, одержати якісні і кількісні характеристики. До цих методів належать: експеримент і спостереження, моделювання, гіпотетико-дедуктивний, метод сходження від абстрактного до конкретного та ін. Залежно від того, на якому рівні проводиться наукове дослідження і які цілі воно переслідує, застосовують і відповідні загальнонаукові методи пізнання. їх розділяють на три групи: методи емпіричного дослідження; методи, що використовуються як на емпіричному, так і на теоретичному рівнях дослідження; методи теоретичного дослідження.
7. Діалектика та метафізика як філософські методи
Діалектика. Це один з методів філософії, згідно з яким будь-яке явище перебуває у процесі зміни, розвитку, в основі якого - взаємодія (боротьба) протилежностей. Він найпоширеніший серед філософських методів. Термін по-ходить від давньогрецького сііаіеістлісе - мистецтво вести
бесіду, полеміку, діалог. Ще давні греки розглядали діалог (зіткнення різних, навіть протилежних думок) як плідний спосіб досягнення істини. А сам термін змінював свій зміст, але з часів Гегеля за ним міцно закріпилося значення філософського методу, який визнає єдність протилежностей, розглядає поняття і предмети в розвитку.
Діалектика – це такий метод, який ґрунтується на основних принципах (базисна ідея):1.принцип об’єктивності(світ існує незалежно від волі і свідомості людини);2.принцип суб’єктивності(існує суттєва різниця між світом і поняттям світу. Світ – це об’єктивно існуюче, поняття світу – те, як людина формує бачення світу);3.принцип розвитку(все у світі знаходиться в процесі змін, який має упорядкований характер);4.принцип все загальності зв’язку(все у світі знаходиться у стані взаємовідношення);5.закон взаємного заперечення кількісних дій і якісних змін(один із основних принципів діалектики. Зміни у світі відбуваються як перехід з одного стану існування до іншого, завдяки тим властивостям. Які існують в самих предметах);6.закон єдності і боротьби протилежностей(джерело розвитку – це внутрішні суперечності, а зміст розвитку – це саморозвиток);7.закон заперечення заперечення(розвиток завжди має спрямований характер і здійснюється у формі циклу чи спіралі).
Діалектика як філософська теорія розвитку спирається на такі фундаментальні поняття, як зв'язок, взаємодія, відношення. Поняття зв'язку є одним із найважливіших у діалектиці.
Поняття зв'язку відбиває взаємообумовленість речей і явищ, розділених у просторі і часі. Існують різноманітні зв'язки. Вони класифікуються залежно від ознак, які кладуться в основу тієї чи іншої класифікації. Наприклад, залежно від рівня організації і форм руху матерії, зв'язки можуть бути механічні, фізичні, хімічні, суспільні. Суспільні зв'язки у свою чергу можуть бути виробничі, класові, національні, родинні, групові, особисті тощо.
Зв'язки можуть бути також об'єктивними і суб'єктивними, внутрішніми і зовнішніми, суттєвими і несуттєвими, простими і складними.
Спосіб мислення попередніх філософів, який будувався на незмінності понять і виключенні суперечностей, Гегель назвав метафізикою. Зрештою, особливого метафізичного методу мислення не існує, тому що не існує особливих метафізичних прийомів, підходів. Метафізика – це недіалектичний, а точніше, за Гегелем, не філософський спосіб мислення. В цьому розмежуванні суто філософського методу в філософії і методу, який не піднявся до філософського рівня, і полягає суть протиставлення діалектики і метафізики у Гегеля.
Метафiзика розглядалась як альтернативне щодо дiалектики вчення, як альтернативний метод, суть якого полягає в тому, що i свiт, i людина розглядаються як постiйнi i незмiннi. Рух в цьому вченнi визнається лише по колу, а все багатство свiту зводиться до безмежної кiлькостi комбiнацiй якiсно незмiнних об'єктiв. Можна це пiдсумувати так: дiалектика спрямувала свою увагу на рух, розвиток, змiннiсть i неоднозначнiсть людського буття. В її "полi зору" постiйно знаходиться людина з такою властивiстю, як можливiсть обирати варiанти дiй, а звiдси i варiанти розвитку. Метафiзика в бiльшiй мiрi акцентує увагу на стабiльностi свiту i намагається й саму людину втиснути в ряд зовнi обумовлених причинно-наслiдкових зв'язкiв, якi характернi для розвитку природи. Метафiзичний метод не враховує, що дiя людини може бути обумовлена не зовнiшнiми факторами, а внутрiшнiми iмпульсами. Людина в своїй духовностi несе причину, вона не лише iстота детермiнована, пiдлегла, але й iстота детермiнуюча, керуюча, пануюча, вiльна.