3.1 Науковий шлях: Микола Карпович Реннекампф

У грудні 1862 р. призначений екстраординарним професором кафедри енциклопедії законознавства університету Св. Володимира. Захистивши у квітні 1868 р. дисертацію "Очерки юридической энциклопедии", отримав ступінь доктора державного права й затверджений ординарним професором кафедри юридичної енциклопедії. 1869 р. обіймає посаду ординарного професора новоствореної кафедри "истории важнейших иностранных законодательств древних и новых". Водночас продовжував викладати на кафедрі юридичної енциклопедії. З 1880 р. переведений на кафедру енциклопедії юридичних та політичних наук. 1884 р. затверджений у званні заслуженого ординарного професора.

В університеті викладав енциклопедію законознавства та історію іноземних законознавств. Підготовлений ним підручник для студентів "Юридическая энциклопедия" перевидавався чотири рази (1899 – 1913).

1 травня 1883 р. міністром народної освіти затверджений на посаді ректора університету Св. Володимира. Обирався двічі на чотирирічний термін.

За ректорства М. К. Ренненкампфа відбувалася перебудова навчального процесу університету згідно зі Статутом 1884 р. До 50-річного ювілею університету Св. Володимира, що відзначався 1884 року, підготовлено низку видань з історії університету. При університеті було відкрито Акушерсько-гінекологічне товариство (1886). Для клінік медичного факультету (терапевтичної, хірургічної, гінекологічної, офтальмологічної) було споруджено спеціальні будівлі на Бібіковському бульварі, поруч із головним корпусом університету, у які вони були переведені 1886 року, а в їхніх колишніх приміщеннях на першому поверсі влаштовано аудиторії.

Мав чин дійсного статського радника (з 1875). Нагороджений орденами Св. Станіслава II (1868) і І (1884) ступенів, Св. Анни II (1872) і І (1888) ступенів, Св. Володимира III ступеня (1883), удостоєний відзнаки за бездоганну службу за 40 років (1897). Одержав італійський командорський хрест Св. Маврикія та Лазаря (1876).

3.2 Науковий шлях: Євген Миколайович Трубецькой

Написав понад 20 книг і брошур, чимало статей. Основні філософські твори — "Миросозерцание Владимира Соловьева" (1913), "Метафизические предположения познания" (1917), "Смысл жизни" (1918). Формування його філософських поглядів відбувалося у сімейному середовищі, через спілкування з братом, С. Трубецьким. В юності обидва захоплювалися нігілізмом і матеріалізмом; пізніше, під впливом B.C. Соловйова, слов'янофілів та німецької класичної філософії Т. стає на позиції релігійної філософії. Ініціатор і учасник книговидавництва "Путь" (1910—1917), один із засновників Психологічного товариства при Московському університеті та Релігійно-філософського товариства пам'яті B.C. Соловйова. Один з основних представників заснованої B.C. Соловйовим філософії всеєдності. З позицій "іманентної критики", тобто виходячи з усього комплексу ідей та інтуїцій вчення Соловйова про Боголюдство, він, приймаючи категоріально-понятійну мережу системи Соловйова, наповнює її дещо іншим змістом, переглядає філософію Соловйова у плані узгодження її ідей з ортодоксальною християнською доктриною та елімінації з учення Соловйова тез щодо позитивної всеєдності компонентів теократичної соціальної утопії, прогресизму, пантеїзму, подолання гіпертрофії значення часткових явищ, на зразок "андрогінної любові". Певні, подекуди істотні, розбіжності між Т. і Соловйовим помітні й у тлумаченні наріжних понять. Якщо Соловйов доводив єдиносутність бога і світу, то Т. шукає єдності такого співвідношення бога й світу, щоб існування світу не суперечило абсолютності й всеєдності бога, доходить висновку про незмінність, неподільність бога й світу, визнає автономний онтологічний статус світу, людської та космічної історії як позабожественної, але й причетної до бога через тенденцію свого руху до нього, до зникнення "світу як відокремленої й відмінної від царства Божого сфери". При цьому й соловйовську категорію всеєдності Т. модифікує у гносеологічному вимірі, надаючи їй вигляду Абсолютної (Всеєдиної) Свідомості (сукупності всіх істин), смислів, тотожних ідеям, ейдосам, ідеальним першообразам, "сперматичним логосам", що стосується водночас і сущого, і Абсолютного. Все, що існує у Всеєдності, в Абсолютному, існує, за Т., і як усвідомлене ним, Всеєдність є не тільки джерелом детермінантного й рушієм, формівним началом всіх своїх витворів, але й містить, разом з тим їх світ в цілому і в собі у вигляді різноманітних змістовних формоутворень, постаючи своєрідним всевіданням про можливе й дійсне, істинне та хибне.