1. Оцінка забруднення території України………………………………….…..5-9

2. Види екологічних збитків та їх визначення………………………………….10-27

3. Соціально-економічні наслідки забруднення земель 28-30

ВИСНОВКИ………………………………………………………………31-32

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………………………………………..33-34

ВСТУП

Об`єктом курсової роботи є визначення економічних збитків від забруднення землі.

Предмет курсової роботи – дослідження стану земельних ресурсів в Україні.

Мета курсової роботи – визначити основні шляхи покращення стану землі.

Завдання:

- розглянути теоретичні аспекти проблеми забруднення;

- визначити основні шляхи покращення та засади ефективного подолання проблеми.

Інформаційна база - статистична звітність сучасного стану України за 2008-2012 рр.

Ключові слова: забруднення, земне господарство, земельні ресурси.

ОЦІНКА ЗАБРУДНЕННЯ ТЕРИТОРІІ УКРАЇНИ

Охорона й оздоровлення навколишнього середовища розглядається з позицій охорони життя людей і включає єдність всіх зусиль (правових, соціальних і т.д.), спрямованих на підтримку й відновлення природного середовища. У сучасному світі проблеми охорони навколишньої людини середовища найбільше яскраво виявилися у великих міських агломераціях і промислових регіонах. Охорона навколишнього середовища й раціональне використання її ресурсів в умовах бурхливого зростання промислового виробництва стала однієї з проблем сучасності. Результати впливу людини на природу необхідно розглядати не тільки у світлі розвитку технічного прогресу й росту населення, але й залежно від соціальних умов, у яких вони проявляються. Відношення до природного середовища є мірою соціальних і технічних досягнень людського суспільства, характеристикою рівня цивілізації.  Співробітництво між країнами в області охорони природи здійснюється через такі організації як Європейський економічний союз (ЄЕС), Організація об'єднаних націй (ООН) у рамках “Програми ООН по навколишньому середовищу”. До головних напрямків діяльності її ставляться екологічні проблеми населених пунктів, а також проблеми здоров'я й добробуту людини, охорона наземних экосистем і боротьба з поширенням пустель, діяльність, пов'язана з екологічним утворенням і інформацією, торговельні,економічні й технологічні аспекти по захисту природи, захист Світового океану від забруднення, охорона рослинності й диких тварин, екологічні питання енергетики.

Економічна проблема охорони навколишнього середовища полягає в оцінці збитку, нанесеннонго забрудненням атмосфери, водних ресурсів, розробкою й використанням надр. Економічний збиток являє собою витрати, що виникають внаслідок підвищеного (поверх того рівня, при якому не виникає негативних наслідків) забруднення повітряного середовища, водних ресурсів, земної поверхні.

У наш час, у період науково-технічної революції особливо важлива правова охорона природи та об’єктивна оцінка забруднень навколишнього середовища, під якою розуміється система юридичних заходів, спрямованих на збереження навколишнього природного середовища, раціональне використання природних багатств; відтворення природних ресурсів і оздоровлення (поліпшення) навколишньої людини природного середовища. Правова охорона природи - складова частина природокористування в Україні, тобто повсякденна діяльність, спрямована на оздоровлення навколишнього природного середовища (різними засобами й у різних напрямках, а також складова частина природноресурсового законодавства, не менш значна, чим саме природокористування.)

Етапи розвитку природоохорони на Україні У нашій країні на першому етапі становлення господарського механізму природокористування недоліки адміністративної системи керівництва проявлялися більш явно й чітко, чим в інших країнах. Економічні методи керування на цьому етапі були відсутні практично повністю. На це, зокрема, указує безконтрольний порядок фінансування більшості галузей і підприємств, зайнятих відтворенням природних ресурсів, відсутність достовірної грошової оцінки результатів діяльності цих галузей, безкоштовність більшості видів природокористування й т.д. До найбільш істотних недоліків ставилося практично повне ігнорування економічних і тим більше ринкових стимулів, або їхнє формальне застосування, що не зачіпає належною мірою економічні інтереси предприятий-природокористувачів; централізоване директивне встановлення занижених цін на природну сировину й продукти його переробки, що приводило до марнотратного використання ресурсів підприємствами; обмеження самостійності й відсутність необхідної економічної відповідальності в підприємств за забруднення природного середовища й ощадливе використання природних ресурсів; відомча система керівництва народним господарством обумовлювала перевагу галузевого підходу до регулювання природокористування, що суперечило територіальній організації екологічних систем і комплексному характеру багатьох природних об'єктів; державна монополія на природні ресурси, одержавлення всіх сфер і галузей природокористування, що приводить до марнотратного використання природних ресурсів. Недоліки командно-адміністративної системи керівництва природокористування ще більше збільшувалися через відсутність відпрацьованої законодавчої бази природокористування. Внаслідок цього природокористування було марнотратним і неефективним. У більшості регіонів країни помітно погіршилася екологічна обстановка, особливо в промислових центрах.

Значний перехід до економічних методів регулювання екологічних проблем був зроблений у нашій країні в другій половині вісімдесятих років, коли вийшло Постанову ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР “Про корінну перебудову справи охорони природи в країні” (від 7.01.1988 р.). Із цього моменту почався новий етап формування господарського механізму природокористування. Він тривав до початку дев'яностих років і основною його рисою був перехід від адміністративно-командних до економічних методів природокористування. Були проведені певні підготовчі робота з перекладу керування природокористуванням на економічну основу. У СРСР минулому створені нові органи керування на чолі із союзно-республіканським Державним Комітетом з охороні природи, що имели розгалужену мережу регіональних підрозділів. Розширилася практика платного природокористування. У ряді регіонів країни вперше стали формуватися спеціальні фонди охорони природи для цільового фінансування засобів на проведення екологічних заходів.

Ще одна проблема, що коштує перед країнами з перехідною економікою - фінансування заходів, пов'язаних з охороною навколишнього середовища. В 70-80 роки існувало бюджетне фінансування охорони природи, що давало хоч невеликі, але стабільні засоби на ці мети. У цей час традиційні бюджетні джерела різко скоротилися. У зв'язку із цим загострилася проблема пошуку нових фінансових ресурсів. У країнах з розвитий ринковою економікою фінансування аналогічних витрат ґрунтується на принципі «забруднювач платить». Державні витрати, пов'язані з наданням колективних екологічних послуг (наприклад, постачання чистою водою), фінансуються за рахунок зборів і податків з користувачів. У період переходу до ринкової економіки існує багато факторів, що обмежують здійснення цього принципу й утрудняють створення ефективної системи фінансування природоохоронної діяльності. Державі доводиться зіштовхуватися із проблемою скорочення бюджетів і відсутністю внутрішніх довгострокових і недорогих кредитів. Занижені ціни на енергетичні й природні ресурси також являють собою серйозна перешкода для довгострокових капіталовкладень у природоохоронну діяльність. Невизначеність національної природоохоронної політики нерідко підриває життєздатність майбутніх капіталовкладень і витрат. Місцеві влади рідко можуть впливати в розподіл виділюваних центральним урядом фондів, але при цьому не можуть очікувати від споживачів оплати повною мірою послуг таких муніципальних служб, як водопостачання. На рівні підприємства багато об'єктів, що викликають значне забруднення, не в змозі фінансувати капіталовкладення в природоохоронну діяльність. На початку 90-х років у нашій країні був прийнятий закон “Про охорону навколишнього природного середовища”. З його прийняттям почався новий період у формуванні механізму природокористування, що характеризується як етап переважного застосування економічних, включаючи ринкові, методів. Прийняття закону сприяло формуванню й зміцненню екологічного правопорядку й забезпеченню екологічної безпеки на території країни. Господарська, управлінська й інша діяльність, що робить негативний вплив на стан навколишнього природного середовища, зобов'язувалася керуватися наступними основними принципами: пріоритетом охорони життя й здоров'я людини, забезпечення сприятливих екологічних умов для життя, праці й відпочинку населення; науково обґрунтованим сполученням екологічних і економічних інтересів суспільства, що забезпечують реальні гарантії прав людини на здорову й сприятливу для життя навколишнє природне середовище; раціональним використанням природних ресурсів з урахуванням законів природи, потенційних можливостей навколишнього природного середовища, необхідності відтворення природних ресурсів і недопущення необоротних наслідків для навколишнього природного середовища й здоров'я людини; дотриманням вимог природоохранительного законодавства, невідворотністю настання відповідальності за їхні порушення; гласністю в роботі й тісному зв'язку із громадськими організаціями в рішенні природоохранительных завдань; міжнародним співробітництвом в охороні навколишнього природного середовища. Закон визначив об'єкти охорони навколишнього природного середовища, до яких віднесені природні екологічні системи. Були розмежовані питання, що входять у компетенцію різних структур державної влади, органів місцевого самоврядування. У законодавчому порядку зафіксоване право громадян на охорону здоров'я від несприятливого впливу навколишнього природного середовища Закон визначив економічні механізми охорони навколишнього природного середовища й сформулював перелік завдань, на рішення яких спрямована дія зазначених механізмів: планування й фінансування природоохранительных заходів; установлення лімітів використання природних ресурсів, викидів і скидань забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище й розміщення відходів. 

Планування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища й природокористування здійснюється в складі програм, прогнозів соціально-економічного розвитку на основі державної екологічної програми з обліком природоресурсного потенціалу окремих регіонів.  Крім того, у законодавчому порядку передбачається міжнародне співробітництво в області охорони навколишнього середовища, що припускає забезпечення вільного й безперешкодного обміну науково-технічною й екологічною інформацією, надання допомоги в надзвичайних екологічних ситуаціях, установлення контролю за станом і змінами навколишнього середовища й природних ресурсів на глобальному рівні.

ВИДИ ЕКОЛОГІЧНИХ ЗБИТКІВ ТА ЇХ ВИЗНАЧЕННЯ

1. Розрізняють прямі та опосередковані екологічні збитки, котрі виникають внаслідок зміни природного середовища або його забруднення.

2. Прямі збитки виникають внаслідок безпосереднього знищення матеріальних цінностей, погіршення умов господарювання або впливу на здоров'я людини. Існують збитки різних часових інтервалів та ступенів впливу, наприклад, крім одномоментного збитку може виникати перманентний збиток (наприклад, ерозія та засолення ґрунтів). Можливе виникнення латентних (прихованих) збитків, котрі проявляються лише з плином часу.

3. Опосередковані збитки виникають внаслідок негативного впливу на продуктивні сили суспільства і на людину зокрема. Такі збитки спричиняють зростання захворюваності та інвалідності.

4. Частковим випадком збитків, що завдаються природному середовищу, є збитки, котрі завдаються середовищу, що оточує людину. Універсальних критеріїв оцінки цього виду збитків не існує. Соціальною межею збитків, що завдаються середовищу, котре оточує людину, є дискомфорт хоча б однієї людини, супроводжуваний порушенням її нормальної діяльності. В економічному аспекті такий поріг — це руйнування або перешкоди щодо функціонування важливих у господарському значенні об'єктів. Такий вид збитку може бути непомітним потягом короткого періоду часу, але може стати значним і навіть катастрофічним протягом тривалого часу.

5. Економічний збиток виражається в грошовій формі і може бути фактичним (розрахунковим), можливим та таким, котрого вдалося запобігти.

6. Фактичний (розрахунковий) збиток — це фактичні втрати, збитки, котрі завдаються об'єктам господарювання внаслідок забруднення навколишнього середовища.

7. Можливий збиток — це збиток, котрий міг би бути завданий об'єктам господарювання через відсутність природоохоронних заходів.

8. Збиток, котрого вдалося запобігти — це різниця між можливим та фактичним збитками протягом певного періоду часу.

9. Таким чином, економічний збиток, що завдається навколишньому середовищу — це виражені у

вартісній формі фактичні та можливі збитки, котрі завдаються об'єктам господарювання забрудненням навколишнього середовища, або додаткові видатки на компенсацію цих збитків. 1 Економічний збиток є не лише засобом економічних розрахунків, але і єдиною мірою комплексної оцінки впливу промислових забруднень на зовнішнє середовище. Економічний збиток формується під впливом трьох груп факторів:

10. — впливу (характеризують ступінь забруднення того чи іншого елемента навколишнього середовища);

11. — сприйняття (представляють об'єкти, котрі сприймають негативний вплив забруднення);

12. — стану (відбивають рівень нормативних економічних показників, котрі переводять натуральні показники у вартісні).

Кількісна оцінка економічного збитку здійснюється трьома основними методами:

13. — метод прямого розрахунку, котрий ґрунтується на порівнянні показників забрудненого та умовно чистого (контрольного) районів;

14. — аналітичний, котрий базується на отриманні математичних залежностей між показниками стану відповідної економічної системи та рівнем забруднення навколишнього середовища;

15. — емпіричний, котрий полягає в тому, що залежність збитків від рівня забруднення, отримана на підставі двох перших методів на окремих об'єктах, узагальнюється і переноситься на однорідні досліджувані об'єкти.

16. При розрахунку економічного збитку методом прямого розрахунку враховують локальні збитки:

17. З = З_з + З_к + З_л + З_с + З_р + З_п , (3.11)

18. З_з — збиток від погіршення здоров'я населення;

19. З_к — збиток, завданий житлово-комунальному господарству;

20. 20. З_л — збиток, завданий лісовому господарству;

21. З_с — збиток, завданий сільському господарству;

22. З_р — збиток, завданий рибному господарству;

23. З_п — збиток, завданий промисловості.

24. Збиток від погіршення здоров'я населення є матеріальним збитком і складається з додаткових витрат на лікування і витрат на створення основних фондів охорони здоров'я в розширеному обсязі. Збиток у житлово-комунальному господарстві можна розглядати як додаткові витрати на машинне прибирання вулиць від пилу, більш часте фарбування металоконструкцій і т. ін.

25. В практичній діяльності промислових підприємств розрахунок збитку частіше здійснюють емпіричним методом. Відповідно до усередненої оцінки збитку при викиді забруднюючих речовин в атмосферу збиток З_азалежить від декількох складових:

26. З_а = ƒ(d‚σ‚М‚А‚φ‚γ), (3.12)

27. де d — безрозмірна константа, що характеризує географічний район розміщення підприємства (виробництва);

28.σ — безрозмірний показник відносної небезпеки забруднення атмосферного повітря, що враховує характер використовуваної території (території курортів мають значно вищий показник, ніж території пасовищ);

29. М — річна маса викиду домішки, т;

30. А — показник відносної агресивності домішки, рівний 1/ГДК_нм домішки (ГДК_нм — ГДК в повітрі населених місць), ум. т/т;

31. φ — параметр, що враховує особливості розсіювання домішки;

32. γ — коефіцієнт, за допомогою якого бальна оцінка збитку переводиться в економічну (вартісну), обумовлений рівнем інфляції.

33. При розрахунку економічного збитку від забруднення водних джерел З_д використовується формула:

29. З_д = Е_пит • П, (3.13)

30. де Е_пит — питомий збиток на одиницю приведеного об'єму стічних вод, грн/млн. м³ ;

31. П — приведений об'єм стічних вод, млн. м³ .

32. Приведений обє'м стічних вод — це умовна величина, що дозволяє в порівняльному вигляді (шляхом розведення до норм ГДК) виразити шкідливість забруднюючих інгредієнтів, які містяться в стічних водах різних виробництв.

33. Збиток від забруднення навколишнього середовища твердими відходами виробництва визначається за формулою:

29. З_відх = З_відх + З_тер + З ^вт _атм + З ^вт _вод (3.15)

30. де З_відх — витрати на проведення завантажувально-розвантажувальних операцій, транспортування відходів від підприємства до місця їхньої ліквідації, приведені затрати на створення й експлуатацію систем знищення, складування або поховання відходів;

31. З_тер — збиток, який завдається народному господарству вилученням території під складування, створення відвалів, поховання відходів;

32. З^вт _атм , — збиток, пов'язаний із вторинним забрудненням атмосфери;

33. З ^вт _вод — збиток, пов'язаний із вторинним забрудненням водойм.

2. Оцінка економічних збитків від різних видів порушень земельних ресурсів

Для забезпечення гармонійного розвитку всіх галузей, народного господарства, задоволення зростаючих потреб суспільства необхідне впровадження ефективних заходів знедопущення забруднення сільськогосподарських земель. Для визначення економічної ефективності таких заходів необхідно, перш за все, кількісно та в грошовому виразі оцінити втрати сільського господарства внаслідок забруднення довкілля відходами промислового виробництва.

Слід оцінювати фактичні і прогнозні економічні втрати, визначати економічну ефективність заходів щодо їх зменшення і недопущення.

Впливом забруднення вважають прямі збитки (недовиробництво) частини продукції(заржавіле обладнання, зниження продуктивності праці через хвороби, зменшення продуктивності сільськогосподарського і лісового виробництва) або непрямівтрати, тобто додаткові затрати (ремонт обладнання, профілактика та відпочинок людей, внесення додаткових добрив, отрутохімікатів, догляд за рослинами та ін.). Екологічні ж втрати досі не визначені в економічних розрахунках, що пов'язано із складними методиками визначення втрат, які мають певні особливості.

Перша особливість- багатоадресність; шкідливі відходи надходять до навколишнього середовища; девід них страждають суміжні підрозділи народного господарства; через недобір продукції страждають і самі підприємства-забруднювачі. В цих умовах важливо знайти конкретних винуватців.

Друга особливість- збитки не є будь-яким самостійним видом вартості, а є звичайними виробничими затратами або зменшенням економічних результатів (обсягу продукції, прибутку,рентабельності та ін.).

Третя особливість- поступове зростання як обсягу забрудненості, так і ціни ресурсів, отже втратистають вагомішими.

Сучасне виробництво через недосконалість технологій несе в собі певний антагонізм,відтворюючи два протилежні процеси: створення і руйнування. Щодо першого — створюються корисні для людини продукти і різні матеріальні цінності. Разом зтим, іде процес руйнування, внаслідок чого забруднюється природне середовище. При цьому в одному технологічному процесі співіснують дві принципово різнітехнології. Перша — створює матеріальні цінності, друга — екологоочисна.Виробничі цілі досягаються за рахунок економіки; досягнення екологічних цілейстримує матеріальне виробництво.

Відтвореннязабрудненого середовища здійснюється за рахунок очисних технологій. Затрати на функціонування певної технології формують вартість природного середовища, яка входить в собівартість одержаного продукту і спричиняє економічні втрати.

Екологічна технологія не має економічних орієнтирів, отже стає тягарем для виробника.Вартість очисної системи часом сягає 15-20% загальної вартості основних фондів підприємства, а іноді більше, отже підвищує собівартість продукції. Тому підприємства не прагнуть до екологічно-чистого виробництва. Екологія має свій економічний критерій — величина, що характеризує недопущення економічних втрат.На основі даних щодо недобору врожаю, зниження продуктивності худоби,економісти різних країн прагнули оцінити величину економічних збитків,понесених через забруднення атмосфери.

У США збитки від забруднення повітря оцінюються в 500 млн. доларів на рік. Лише у штаті Каліфорнія нанесені збитки в окремі роки сягали 100 млн. доларів.

Робляться спробив кількісному виразі оцінити зв'язок між рівнем забруднення атмосфери і врожайністю сільськогосподарських культур або величиною економічних втрат,нанесених сільському господарству через забруднення атмосфери. В нашій країні такі досліди проводились у Сумському філіалі Харківського політехнічногоінституту, в інституті економіки НАН України. Більшість вчених визначають економічні втрати від забруднення як величину (вартість) недоодержаної продукції (валової,чистого доходу з 1 га та ін.). При такому підході не враховуються затрати,необхідні для забезпечення відповідного рівня виробництва, особливо продуктів харчування. Затрати на компенсацію необхідно включати в склад економічних витрат. Таким чином, під економічними втратами забруднення атмосфери слід вважати втрати сільськогосподарського виробництва у вартісній формі, а також затрати,віднесені на компенсацію їх.

Для оцінки величини економічних втрат у вартісному виразі необхідно визначити величину втрат певного виду не сільськогосподарської продукції. Разом з тим, на урожайність сільськогосподарських культур впливає багато факторів і виділити вплив, принаймні одного з них досить важко, тому необхідно застосувати метод контрольних ділянок певних регіонів, який базується на економічному аналізі порівняльних даних про забруднення площі певного виду культури із данимиконтрольної ділянки, яка не забруднена атмосферним повітрям. При цьому використовується одна агротехнічна технологія.

Відхилення даних про врожайність забрудненої площі буде означати вплив фактора забруднювача атмосфери. Метод контрольних районів використовують через зниження продуктивності худоби і птиці (зменшення приплоду і приросту молодняка, молока, продукування шерсті, яєць тощо).

Визначити економічні втрати від забруднення атмосфери можна методом емпіричних залежностей, що базується на статистичній обробці економічних показників. Він дозволяє отримати рівняння регресії — залежності величини економічних витратвід концентрації забруднення атмосфери. При цьому важливо мати великий обсяг інформації.

Забруднення атмосфери шкодить якості продукції, а звідси -її реалізації, призводить до зниження цін. Якщо господарства будуть компенсувати падіння врожайності додатковими агротехнічними заходами, це підвищить собівартість продукції, отже ціни реалізації. А ринок буде диктувати свою ціну; невигідну виробнику.

Перехід доринкової економіки, впровадження приватного виробництва передбачає компенсацію збитків за рахунок винних — підприємство не вживає заходів протии понад нормативного забруднення атмосфери газовими викидами, від яких хворіють люди, сільськогосподарські тварини, рослини, забруднюються ріки, озера. Платити за забруднення довкілля повинно підприємство, яке забруднює навколишнє середовище.

При визначенні рівня забруднення ґрунту потрібно враховувати гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у ґрунті. Розбіжність у показниках при цьому характеризуватиме грунтово-екологічну оцінку.

Екологічна оцінка землі здійснюється за двома групами: рентною і затратною.

Якщо земля привсіх рівних умовах (засоби виробництва, організація праці та ін.) щорічно приносить диференціальну ренту Р, то при нормативі ефективності Ен її можна оцінити за формулою

Отримані на основі рентного підходу оцінки складають в середньому для сільськогосподарських угідь 500-600 грн. за 1 га, ріллі — 1100-18800 грн. за 1 га.

Економічна оцінка земельних ресурсів визначається вартістю землі (підготовка, використання і відшкодування втрат сільському господарству при відведенні аграрних угідь).Можна виділити два види оцінки: оцінка компенсаційних затрат на відшкодування сільському господарству при відчуженні продуктивних земель на несільськогосподарські потреби і оцінка міських земель.

Компенсаційні платежі використовуються для освоєння нових земель у сільському господарстві або підвищення родючості освоєних земель.

В основі оцінки міських земель лежать затрати на інженерне освоєння земель, творення інфраструктури тощо.  

Бонітування ґрунтівє основним критерієм визначення їх якості та ефективності і проводиться у відповідності до вимог Державного земельного кадастру, введення якого на Україні перед бачене земельним законодавством. Науковою основою останнього бонітування ґрунтів є раціональне і високоефективне використання земельнихресурсів (підвищення родючості ґрунтів врожайності сільськогосподарських культур).Бонітування є завершенням досліджень ґрунтів. Його матеріали використовують у землеробстві, землевпорядкуванні та при оцінці земель.

Як основа економічної оцінки земель і складова частина земельного кадастру, бонітування ґрунтів сприяє вирішенню таких завдань: обґрунтоване вирішення питань організації,розміщення та спеціалізації сільськогосподарського виробництва, оцінка результаті ввиробничої діяльності сільськогосподарських підприємств, удосконалення системи ринкових відносин, матеріально-технічного постачання, оподаткування,кредитування та ін.

Величезне значення має бонітування ґрунтів при переході до ринкових відносин(госпрозрахунку, оренди, індивідуальних селянських господарств).

Бонітування ґрунтів проводиться за єдиною методикою з урахуванням місцевих особливостей ґрунтів іприродних умов. При загальному бонітуванні враховуються екологічні фактори — клімат, рельєф, грунт, ґрунтові води, ґрунтоутворюючі породи, рослинність якелемент єдиної динамічної системи, у відповідності до біологічних особливостей вирощування сільськогосподарських культур. Бонітування ґрунтів з урахуванням вирощування окремих культур — це спеціалізована класифікація їх за природними властивостями і кліматичними умовами, які характеризують родючість різнихсільськогосподарських культур.

Об’єктом бонітування є агровиробничі групи ґрунтів, узагальнені на основі єдиного загальнодержавного номенклатурного списку.

Показником якості(родючості) ґрунтів є бонітет, виражений у балах. Він встановлюється на основі об'єктивних природних властивостей і показниках ґрунтів, до яких відносять показники, що безпосередньо характеризують здатність ґрунтів задовольняти потреби рослин у воді і поживних речовинах, тобто оцінити їхню родючість.Такими показниками є вміст гумусу та фізичної глини в орному шарі, глибинигуму-горизонту, кислотність (рН) орного шару, глибина залягання глейового горизонту, специфічні властивості ґрунтів, які можуть мати достатню кількість вологи і поживних речовин, але наявність токсичних речовин, несприятлива реакція ґрунтового розчину, здатність їх до запливання і утворення кірки при підсиханні можуть різко знизити продуктивність. Ці обставини потребують обов'язкового врахування та оцінки. Якщо несприятливі властивості мають місцевий характер, вони враховуються за допомогою поправочних коефіцієнтів, Оціночний бал,визначений за основними критеріями, коригується модифікаційними критеріями шляхом введення поправок на оглеєння, змитість, щебетованість, кислотність, щільність складу та ін.

Оцінка родючості грунтів проводиться за 100-бальною системою замкнутою шкалою. Через неоднорідність грунтово- кліматичнихумов області (республіки) і різні вимоги до вирощуваних культур, складно визначити єдиний еталон ґрунтів, який можна було б оцінити 100 балами. Тому за 100 балів приймається еталонний грунт для кожної культури в зоні її вирощування. Такими культурами є озима пшениця,озиме жито, ячмінь, кукурудза, цукрові буряки, картопля.

2.1. Земельний кадастр і земельний кодекс, їх призначення, структура і зміст

Для обліку кількісних,якісних та інших характеристик природних ресурсів обсягу, характеру та режиму їх використання ведуться державні кадастри природних ресурсів. В Україні найбільшого поширення набув земельний кадастр, перші спогади про який датуються XIІ—ХIII ст. У давнину опис земель і лісів мав на меті справедливий розподіл податей і повинностей серед князівських підданих. Існують відомості про оцінкуі перепис Київської землі 1275 р., в якій подушна подать залежала від обсягу земель, що підлягали обробітку. У XV—XVII ст. роль кадастрів виконували спеціальні книги, в яких фіксувався доход окремих власників землі. НаприкінціXIX ст. під керівництвом земств виконувалося спеціальне обстеження ґрунтів і економіко-статистичне обстеження багатьох територій. Значний внесок в організацію і проведення цих оціночно-кадастрових робіт зробив В. В. Докучаєв,який також брав участь в обґрунтуванні методології і практики оцінки землі.

Земельний кадастр містить відомості про якісну оцінку ґрунтів і ступінь придатності їх під сільськогосподарські культури, про вилучення земель і цілий ряд інших відомостей, спрямований на організацію ефективного використання земельних ресурсів.

Основними умовами ведення кадастру земельних ресурсів є: єдність, узгодженість, безперервність,наочність, економічність.

Єдність кадастру означає, що він розробляється на загальній методологічній основі і систем іпоказників, що характеризують земельці ресурси в екологічному, господарському і правовому відношенні.

Узгодженість кадастру забезпечується послідовною розробкою його розділів і підрозділів,повною і об'єктивною інформацією про кількість, розміри, розподіл, якісний станта використання земельних ресурсів.

Безперервність ведення земельного кадастру пов'язана з періодичним поновленням оціночних матеріалів, їх уточненням і доповненням новими відомостями, які більш досконало характеризують стан ґрунтів і рівень використання земельних ресурсів.

Наочність кадастру ресурсів забезпечується доступністю його даних для спеціалістів задопомогою графічних форм і методів, таблиць і наочних посібників.

Економічність ведення земельного кадастру пов'язана з використанням сучасних методів і засобів вимірювань і обстежень, обчислювальної техніки, в тому числі персональних електронно-обчислювальних машин, при визначенні окремих і комплексних показників використання земельного фонду.

Призначення і зміст кадастру населених пунктів. Призначенням державного земельного кадастру населених пунктів є забезпечення необхідною інформацією органів державної владита органів місцевого самоврядування, зацікавлених підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин щодо раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням земель і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Основне завдання ведення державного земельного кадастру в населених пунктах є таким:

· забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки населеного пункту;

· застосування єдиної системи просторових координат та систем ідентифікації земельних ділянок населених пунктів;

· запровадженняєдиної системи земельно-кадастрової інформації та забезпечення її достовірностів населених пунктах.

Планомірне іраціональне використання земель населених пунктів досягається через управління цими землями, зокрема, при розв'язанні питань планування і забудови, зумовлених рівнем розвитку продуктивних сил, характером виробничих відносин. Управління здійснюється у таких архітектурно-планувальних формах, як схема районного планування, генеральний план, проект детального планування, правила забудови,проект земельно-господарського впорядкування території. Вони мають важливе практичне значення для регулювання землекористування в населених пунктах. Для виконання архітектурно-планувальних робіт щодо прогнозування використання земель і перспективного розвитку населених пунктів необхідно мати вихідну інформацію про сучасний правовий, природний та господарський стан земель. Така інформація забезпечується в процесі проведення земельного кадастру.

Земельний кадастр населених пунктів є складовою частиною державного земельного кадастру країни.Державний земельний кадастр повинен забезпечити вивчення земельного фонду всіхнаселених пунктів — сіл, селищ і міст.

З ростом кількості та розмірів населених пунктів актуальним стає питання управління будівництвом у селах, селищах і містах з метою задоволення запитів населення,яке там проживає. Тут доречно нагадати, що земля у населених пунктах є просторовим операційним базисом. Не є виключеним її використання як головного засобу виробництва — для ведення особистого підсобного господарства,садівництва, городництва і тваринництва. Значення верхнього родючого шару ґрунту для міського будівництва не є таким великим, як для земель сільськогосподарського призначення. Зрозуміло, що для скверів, парків, газонів потрібен родючий грунт, але його не так складно отримати при будівництві,зберігаючи і переміщаючи верхній гумусовий шар.

Завданням земельного кодексу є регулювання земельних  відносин з метою створення умов для раціонального використання й  охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на  землю і господарювання, збереження та відтворення родючості  ґрунтів,поліпшення природного середовища, охорони прав громадян,  підприємств, установі організацій на землю.

2.2. Методи і форми економічного стимулювання раціонального природокористування

Економічні стимули, які могли б змусити підприємства турбуватися про охорону природи і зменшення збитків, поки що недостатні. Але й ці кошти спрямовувати на охорону природи підприємствам невигідно, оскільки в результаті їх проведення підвищується собівартість виробництва продукції, зростає обсяг основних фондів.Водночас багато очисних споруд перевантажені, стоки перебувають у незадовільному стані, відбувається їх змішування з різними шкідливими речовинами, що призводить до синергізму і затрудняє очищення. Необхідним є загальне підвищення культури виробництва, поліпшення збереження сировини і матеріалів, правильна експлуатація устаткування.

Слід виявити зв'язок між збитками від забруднення навколишнього середовища і забруднювальною діяльністю підприємства. Важливо визначити гранично допустимі викиди, за перевищення яких підприємства і його керівники повинні нести матеріальну відповідальність. Для підприємства гранично допустимий викид — набагато конкретніша норма, ніж гранично допустима концентрація, джерелом якої може бути забруднення середовища з різних підприємств. Плата за забруднення, що знімається з підприємства, повинна бути такою, щоб спонукати його до повного використання як коштів, що виділяються централізовано, так і коштів самого підприємства.Зменшення забруднення середовища повинно бути вигідним підприємству до тих пір,поки викликані цим витрати будуть меншими від плати за забруднення. Значить,плата за забруднення природного ресурсу повинна бути досить високою, виходячи зі збитків, які завдаються народному господарству.

Доцільно в цьомуплані розрізняти нормативні збитки, які відповідають нормальним умовамвиробництва і підлягають усуненню за рахунок виділених централізованих коштівабо кошторису самого підприємства, і понаднормативні збитки, які є наслідкомнедоліків господарювання. Такі збитки повинні відшкодовуватись за рахунок фондівматеріального заохочення.

Методи плануваннядозволяють реалізувати основні принципи територіального планування.

Одним ізнайважливіших методів є нормативний. Норми і нормативи якості середовища єобов’язковими для застосування в розрахунках народного сподарських проектів.Нині назріла необхідність обґрунтувати для території показники гранично допустимого навантаження (концентрації) виробництва на природно-ресурсний потенціал.

У комплексному територіальному плануванні для раціоналізації використання природних ресурсів найширше застосовують балансовий метод, який дозволяє науково вмотивувати співвідношення між наявністю природних ресурсів та їх споживанням. Для окремих територій — району, області доцільно розробляти баланс лісових, водних,земельних, мінеральних ресурсів.

Перспективним у практиці прогнозування є застосування еколого-економічних моделей. Для їхстворення необхідні автоматизовані системи планових розрахунків (АСПР). Мета такого моделювання — вдосконалити систему планування, застосовуючи економіко-математичні методи, моделі та обчислювальну техніку. У системі еколого-економічних моделей вирізняють три групи:

а) моделі економічної активності, які дозволяють визначити не тільки основні пропорції розвитку народного господарства, а й збалансованість їх з урахуванням наслідків, зумовлених забрудненням довкілля;

б) моделі техногенного впливу на довкілля, до яких належать моделі поширення, міграції таперетворення забруднювальних речовин у різних середовищах;

в) моделі динаміки факторів виробництва під прямим чи опосередкованим впливом забруднення довкілля, які дозволяють визначити економічні, соціальні та екологічні наслідки забруднення і соціальну та економічну ефективність упровадження природоохоронних заходів.

Математико-статистичні методи використовуються для обробки та аналізу екологічної інформації. Вони,зокрема, дозволяють визначити необхідний обсяг інформації для обґрунтування висновків (вибірковий метод), виявити і кількісно визначити щільність зв’язків між антропогенними навантаженнями та змінами в навколишньому середовищі(кореляційні методи), визначити емпіричні залежності між різними показниками,наприклад, забрудненням середовища і захворюванням населення (регресійний аналіз).

Варіантні методи передбачають розробку альтернативних рішень, розробку кількох варіантів реалізації конкретних цілей. Вони можуть бути використані при порівнянні принципово різних підходів до використання ресурсів регіону та оцінки антропогенного навантаження на природно-ресурсний потенціал.

Для поліпшення екологічної ситуації в Україні потрібні виважені планові рішення в інвестиційній політиці. Фонд охорони навколишнього природного середовища в сучасних умовах прогнозується в обсязі 22—23 млн. грн. на рік. У цілому наприродоохоронні заходи передбачаються витрати, що становлять 17,2 % бюджету Міністерства охорони навколишнього природного середовища України.

Основними заходами держави щодо запровадження інноваційної моделі розвитку є: розробка концепції, науково-методичних засад формування Комплексного прогнозу науково-технологічногота інноваційного розвитку України до 2020 року; запровадження механізму постійного моніторингу інноваційної активності, оцінки інновацій та їх рейтингу, оцінки ефективності використання державних коштів учасників інноваційних процесів; розробка системи стимулів та механізмів ефективної комерціалізації і широкого практичного використання результатів виконання державних наукових і науково-технічних програм, державного замовлення нанауково-технічну продукцію; створення централізованого комп'ютерного банкуданих з метою забезпечення інформацією про вітчизняні та світові ринки новітніх технологій та високотехнологічних товарів; поглиблення міжнародного співробітництва у сфері науково-технічної та інноваційної діяльності.

Згідно з Концепцією економічної стабілізації і зростання в Україні для забезпечення екологічно стабільно розвитку необхідно щорічно залучати близько 40 млрд. грн. Іноземних інвестицій, у тому числі близько 10 млрд грн. — для реалізації програм та проектів першочергового державного значення для забезпечення екологічної й енергетичної безпеки, розвитку сучасних екотехнологічних сфер та інфраструктури. У зв'язку з цим необхідно переорієнтувати державну інвестиційну та податкову політику щодо вдосконалення механізму залучення екоінвестицій,а отже, — стимулювання розвитку екобізнесу як нового суспільно необхідного і динамічно розвинутого міжгалузевого комплексу.

Залученню іноземних інвестицій для здійснення природоохоронних

програм тапроектів в Україні повинно сприяти:

· мобілізація коштів усіх джерел інвестиційних ресурсів використання;

· активна інтеграція України в європейські та світові природоохоронні процеси;

· формування сприятливих умов та ефективної системи залучення іноземних інвестицій як в економіку України в цілому, так і в охорону довкілля та використання природних ресурсів;

· активізація інвестиційної діяльності та формування привабливого інвестиційного іміджу України.

На найближчу перспективу основною метою інвестиційної політики є утвердження ефективної системи мобілізації інвестиційних ресурсів з усіх можливих джерел та спрямування їх на реалізацію пріоритетних цілей економіки. Це дозволить суттєво нарощувати інвестиційний потенціал національної економіки з метою забезпечення сталого економічного розвитку країни, підвищення життєвого рівня населення,покращення екологічної ситуації в державі.

Система показників та методи планування природокористування

Методи планування дозволяють реалізувати основні принципи територіального планування.

Одним із найважливіших методів є нормативний. Норми і нормативи якості середовища є обов’язковими для застосування в розрахунках народногосподарських проектів.Нині назріла необхідність обґрунтувати для території показники граничнодопустимого навантаження (концентрації) виробництва на природно-ресурснийпотенціал.

У комплексному територіальному плануванні для раціоналізації використання природних ресурсів найширше застосовують балансовий метод, який дозволяє науково вмотивувати співвідношення між наявністю природних ресурсів та їх споживанням. Для окремих територій — району, області доцільно розробляти баланс лісових, водних,земельних, мінеральних ресурсів.

Перспективним у практиці прогнозування є застосування еколого-економічних моделей. Для їх створення необхідні автоматизовані системи планових розрахунків (АСПР). Мета такого моделювання — вдосконалити систему планування, застосовуючи економіко-математичні методи, моделі та обчислювальну техніку. У системі еколого-економічних моделей вирізняють три групи: а) моделі економічної активності,які дозволяють визначити не тільки основні пропорції розвитку народного господарства, а й збалансованість їх з урахуванням наслідків, зумовленихзабрудненням довкілля; б) моделі техногенного впливу на довкілля, до якихналежать моделі поширення, міграції та перетворення забруднювальних речовин урізних середовищах; в) моделі динаміки факторів виробництва під прямим чи опосередкованим впливом забруднення довкілля, які дозволяють визначити економічні, соціальні та екологічні наслідки забруднення і соціальну та економічну ефективність упровадження природоохоронних заходів.

Математико-статистичні методи використовуються для обробки та аналізу екологічної інформації. Вони,зокрема, дозволяють визначити необхідний обсяг інформації для обґрунтування висновків (вибірковий метод), виявити і кількісно визначити щільність зв’язків між антропогенними навантаженнями та змінами в навколишньому середовищі(кореляційні методи), визначити емпіричні залежності між різними показниками,наприклад, забрудненням середовища і захворюванням населення (регресійний аналіз).

Варіантні методи передбачають розробку альтернативних рішень, розробку кількох варіантів реалізації конкретних цілей. Вони можуть бути використані при порівнянні принципово різних підходів до використання ресурсів регіону та оцінки антропогенного навантаження на природно-ресурсний потенціал.

Для поліпшення екологічної ситуації в Україні потрібні виважені планові рішення в інвестиційній політиці. Фонд охорони навколишнього природного середовища в сучасних умовах прогнозується в обсязі 22—23 млн. грн. на рік. У цілому на природоохоронні заходи передбачаються витрати, що становлять 17,2 % бюджету Міністерства охорони навколишнього природного середовища України.

Загальна сума витрат розподіляється між окремими статтями: на охорону повітряного басейну, на утримання заповідників, природних парків, ботанічних садів тощо.

Соціально-економічні наслідки забруднення земель

Грунти - органічно-мінеральний продукт багаторічної спільної діяльності живих організмів, води, повітря, сонячного тепла й світла. Ці природні утворення характеризуються родючістю, забезпечують рослини поживними речовинами (калієм, вуглецем, азотом, фосфором тощо) і всім необхідним для їхньої життєдіяльності.

Грунти виконують активну фільтруючу роль у очищенні природних і стічних вод.

Грунтово-рослинний покрив планети е регулятором водного балансу суходолу, оскільки він поглинає, утримує й перерозподіляє велику кількість атмосферної вологи. Це — універсальний біологічний фільтр і нейтралізатор багатьох видів антропічних забруднень.