3. Зміст роботи

Під час виконання розрахунково-графічної роботи передбачається по топографічній карті або плану кожному студенту ознайомитись з методикою вирішення наступних задач, що найбільш часто зустрічаються під час виконання геодезичних робіт у землевпорядній діяльності:

1. Визначення номенклатури листа карти за географічними координатами точки.

2. Визначення географічних координат точки.

3. Визначення прямокутних координат точки.

4. Визначення довжин ліній за допомогою поперечного масштабу.

5. Нанесення точки на карту за відомими прямокутними координатами.

6. Визначення дирекційного кута і географічного азимуту за допомогою транспортира.

7. Визначення дирекційного кута за відомими значеннями магнітного азимута, зближення меридіанів та схилення магнітної стрілки.

8. Визначення позначки точки на карті.

9. Побудова графіків закладень для кутів нахилу й ухилів.

10. Визначення кут нахилу і ухил скату.

11. Побудова лінії з заданим ухилом.

12. Побудова повздовжнього профілю по лінії ВС.

13. Зображення основних форм рельєфу за допомогою горизонталей.

14. Визначення точності масштабу карти.

15. Визначення площ земельних ділянок аналітичним та графічним способами.

4. Зміст топографічних карт і планів

Планом місцевості називають зменшене подібне зображення горизонтальної проекції невеликої ділянки місцевості, в межах якого кривизна рівневої поверхні не враховується. Картою називають зменшене зображення на площині всієї поверхні Землі або значної її частини, складене в прийнятій картографічній проекції з урахуванням кривизни рівневої поверхні.

Для того, щоб можна було вирішувати перераховані задачі, на топографічних картах та планах необхідно знати основні елементи карти або плану, та уміти орієнтуватись, що означає кожен елемент.

Основні лінії та графіки, що є на кожній топографічній карті, показані на рисунку 1 де: 1 – номенклатура даного листа карти; 2 – номенклатура сусідніх листів карт (трапецій); 3 – хвилинна рамка (сітка); 4 – внутрішня рамка даного листа карти; 5 – лінії координатної кілометрової сітки; 6 – графік взаємного розташування географічного, магнітного меридіанів та ліній координатної сітки; 7 – масштаб закладень; 8 – чисельний масштаб; 9 – рамка оформлення; 10 – умовні знаки; 11 – горизонталі; 12 – лінійний масштаб, 13 – іменований масштаб.

Рельєф місцевості на топографічних картах і планах відображають за допомогою горизонталей під якими розуміють лінії, що з’єднують точки земної поверхні з однаковими висотними відмітками. Іншими словами горизонталь це слід перетину горизонтальної площини із земною поверхнею. Горизонталі наносять через певний інтервал по висоті. На топографічних картах спокійні форми рельєфу зображаються горизонталями (пагорб, хребет, улоговина, лощина, сідловина), а обривисті-спеціальними умовними знаками (байрак, осип). Природні форми рельєфу зображаються коричневим кольором.

Рисунок.1. Склад топографічної карти

Графічне зображення рельєфу місцевості горизонталями зображено на рис.2.

Крутизна лінії АВ на місцевості характеризується кутом нахилу -  цієї лінії до горизонту. В інженерно-геодезичній практиці частіше користуються ухилом, тобто величиною

, (1)

де i - ухил лінії місцевості; h - висота перерізу рельєфу; d - відстань між двома сусідніми горизонталями на плані (закладення).

Чим менше закладення між горизонталями, тим крутіший схил, та навпаки, чим більше закладення, тим менший кут нахилу.

Рисунок 2. Зображення рельєфу місцевості за допомогою горизонталей

За допомогою географічної рамки можна визначити географічні координати точок та істинні азимути ліній. Графік взаємного розташування істинного, магнітного та осьового меридіанів дозволяє визначити географічний азимут, якщо відомий дирекційний кут, а також перетворювати магнітні азимути в географічні, та навпаки. Довжини ліній визначають або графічним способом за допомогою поперечного масштабу з урахуванням масштабу карти або аналітичним засобом - з рішення оберненої геодезичної задачі за прямокутними координатами кінцевих точок відрізку.