військового мистецтва і засоби розбивати ворожі колони, не втрачати присутності духу у момент дії, не зупинятися ні перед якими труднощами, бути завжди в змозі спрямовувати рух своїх військ, у і разі будь-якого безладу, уміти негайно ж запобігти йому.

Той, хто під час миру або війни міг виконати обов’язки мого намісника, був також здатний стати і головнокомандуючим моїми військами; він зумів би командувати з твердістю та гідністю і суворо покарати всякого, хто б наважився його не послухатися.

Янаказав, щоб з середовища офіцерів або емірів, про яких я тільки що говорив, було вибрано: четверо в командири1-го рангу і ще один, щоб служити мені головнокомандуючим, щоб цей останній протягом війни і під час справи(битви) мав право командувати як офіцерами, так і простими солдатами; коли ж я сам ставав на чолі своїх військ – то, щоб він виконував при мені обов’язки лейтенанта.

Ядопустив до командування ще 12 талановитих людей, що мали гарну репутацію.

Яввірив тисячу вершників 1-му еміру і призначив його офіцером цього загону; дві тисячі – 2-му, надавши йому над ними таку ж владу; у такому ж порядку 3-й, 4-й і 5-й еміри командували трьома, чотирма і п’ятьма тисячами і так до 12-го, якого й було поставлено на чолі дванадцяти тисяч вершників; і всі ці еміри були лейтенантами один одного.

Перший був лейтенантом другого, другий – третього і т.д. до дванадцятого, який був головнокомандуючим; і цей останній був моїм лейтенантом; таким чином, у крайньому випадку нижчий виконував обов’язки свого старшого начальника.

Зсередовища цих трьохсот тринадцяти офіцерів я призначив сто десятників (унбаші), сто сотників (юзбаші) і сто тисячників (мінбаші).

Всі офіцери були підпорядковані головнокомандуючому і чітко несли кожен свій обов’язок, не обтяжуючи ним іншого, тому що те, що в змозі виконати один унбаші, не вимагає турбот з боку юзбаші. Так само буде зайвим юзбаші, якщо мінбаші в змозі виконати доручене йому.

Кожен офіцер, хто бажав (одержати) мати заняття, одержував його.

Правила для підвищення солдатів від найнижчого до найвищого рангу

Ті з добірних воїнів, хто відзначиться на війні незвичайною хоробрістю, можуть піднестися до рангу унбаші; при повторній відзнаці вони повинні одержати звання юзбаші, і нарешті – мінбаші. Я не бажаю, щоб нагороджувались прояви хоробрості, коли вони викликані тільки прагненням уникнути ворожої зброї, тому що це не перевершує

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

103

самозахисту бика, який протиставляє свої роги нападу, а необхідно звертати увагу на благородство і піднесеність почуттів, якими керувався солдат у справі.

Якщо мінбаші зі зброєю в руках зламає ворожий загін, то його можна підвищити до звання 1-го еміра; 1-й емір, який змусить втікати ворожу армію, може бути зведений у ранг 2-го еміра і так можуть підвищуватися всі офіцери, що блискуче відзначилися на полі битви.

Простому солдату в нагороду за надану хоробрість можна збільшити жалування. Солдат, що біг з поля битви, повинен бути позбавлений участі в розділі здобичі, але його можна вибачити і навіть пробачити йому, якщо його змусили до того переважаючі сили ворога. Той, хто повернеться з поля битви покритий ранами, повинен бути оточений шаною; якщо рани і змусили його віддалитися з поля битви, то всетаки слід обсипати його похвалами, оскільки ці рани доводять, що якщо не сам він нападав на ворога, то в усякому разі ворог був близько до нього.

Мною було суворо заборонено позбавляти солдатів належної нагороди. Посивілі на військовій службі не втрачали ані жалування, ані чину; їх служба не забувалася, тому що той, хто присвячує довге життя, яким міг би насолоджуватися, усім мінливостям війни, гідний нагороди; він має право вимагати багатств і відзнак. Умовчувати про заслуги, відмовляти йому в нагороді було б обурливою несправедливістю.

Япрагнув до того, щоб кожен офіцер, міністр або солдат, який своєю працею сприяв зміцненню моєї величі, чи то виграючи битви, чи то приєднуючи царства або виявляючи свою хоробрість, завжди одержував винагороду, якої чекав за свої заслуги. Старі воїни були глибоко вшановані, слова їх вислуховувалися, тому що все, що вони говорили, було засновано на досвіді; вони складали славу моєї держави,

ідіти їх успадковували ті посади, які ними займалися.

Язабороняв віддавати смерті полонених, надавав їм право вибору: вступити до мене на службу або одержати свободу. Так я дарував свободу 4 000 турків.

Якщо ворожий солдат після закінчення битви, після виконання законів солі по відношенню до пана, шукав у мене притулку з потреби або з доброї волі, то його приймав з пошаною; йому слід було приділити велику увагу, оскільки він був вірний своєму повелителю й обов’язку.

Саме так я віднісся до Шир Беграму. У битві, яку я дав еміру Хусейну, Беграм рушив проти мене і виявив чудеса хоробрості. Але згодом він був змушений удатися до мого заступництва і зустрів у мене почесний прийом.

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

104

Під час завоювання Балка емір Мангхалі Буга був на чолі ворожої армії; перед битвою я зробив йому деякі пропозиції, щоб привернути його на свій бік; але, незмінно відданий Туглук-Тимур-хану, він вишикував свої війська і дав мені кровопролитну битву, в якій був вщент розбитий.

Згодом він добровільно склонився переді мною; я незабаром дав йому блискучу посаду і своїми благодіяннями встиг згасити в ньому всі почуття помсти, бо я не пропускав жодного випадку, щоб висловити йому свою прихильність і свою великодушність.

Мангхалі Буга був хоробрим воїном, він це довів блискуче, коли довелося битися за мене, і надав мені неоціненні послуги у війні за Азербайджан (Мідію), коли мої війська затремтіли перед Кара-Юсуфом. Раптом Буга бере голову ворожого офіцера, надягає її на спис, запевняючи, що це голова Кара-Юсуфа. Тоді у війську розповсюджується слух, що цей генерал убитий. Ця звістка надихає моїх утікачів, вони атакують ворога з флангу й обертають ворогів на втечу. Я приписав свою перемогу над Кара-Юсуфом меткому Бузі, якого я звів у вищу посаду.

Прийоми заохочення емірів, візирів, солдатів і громадян щедротами і почестями

Я встановив три роди нагород для еміра, який підкорить царство або розіб’є ворожу армію; йому присуджувалися: почесний титул, значок з хвостом коня(бунчук) і литаври. Він одержував титул “сміливця”, вважався моїм співробітником і співучасником влади. Я допускав його в свою раду , інарешті, вручав йому управління прикордонною провінцією з числом офіцерів, достатнім для того, щоб скласти його свиту. Емір, який отримував перемогу над військом якого-небудь принца, сина принца або ж хана, одержував таку ж нагороду. Таким чином, коли емір Іку-Тимур, який був мною посланий проти Оруз-хана, повернувся переможцем, я зробив його начальником 10 000 чоловік, вручив йому бунчук, прапор і литаври, визнав його за співучасника в моїх успіхах, зробив його своїм міністром і радником. Я призначив його правителем прикордонної області з належною кількістю емірів у свиті.

Заздрісники стали наговорювати на цього еміра: вони обвинуватили його у тому, що він розорив область Оруз-хана і привласнив собі її багатства. Ці наклепи призвели до моєї байдужості до Іку-Тимуру. Але історія Бехрама Джубіна, яка була мені відома, послужила мені достатнім досвідом. Ось ця історія: Хакан, на чолі з 300 000 турків, які прагнули крові, виступив проти Хормуза, сина Нуширвана. Цей молодий принц виступив проти ворогів Бехрама Джубіна, колишнього візира,

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

105

радника і головнокомандуючого, армією свого батька. Він дав йому 320 000 осіб, і Джубін вступив у битву, що тривала три дні і три ночі. Хакан був розбитий. Переможець сповістив про те негайно ж Хормуза і поклав до його ніг всю захоплену здобич.

Наклепники і заздрісники, знайшовши засіб змусити вислухати обвинувачення в раді Хормуза, наважилися вимовити наступне: “Бехрам Джубін залишив собі велику частину багатства Хакана. Він приховав обсипані коштовним камінням корону і шпагу і прикрашені діамантами туфлі”. Підбурюваний духом жадібності, Хормуз забуває всі заслуги Бехрама. Сліпа легковірність спонукає його обвинуватити свого генерала в зраді; він посилає Джубіну жіноче покривало, намисто і ланцюг. Бехрам надягає намисто на шию, ланцюг на ноги, покривається фатою, викликає начальників, офіцерів і солдатів і у такому вигляді відкриває публічну аудієнцію. Побачивши це, обурена армія вигукує прокляття своєму державцю, а солдати зрікаються у вірності Хормузу.

Завдяки своєму генералу вони підступають до міста Мадаїну, де знаходився палац монарха, скидають його з персидського трону і зводять Хорзу-Первіза.

Пам’ятаючи цей приклад, я остерігався порушити нарікання армії, я викликав Іку-Тимура, сів на трон і велів впустити натовп; потім вся здобич від орди Оруз-хана була розкладена посеред зборів; я сам розділив її між Іку-Тимуром, сміливцями і воїнами, які служили під його начальством.

Емір, який виявить свою хоробрість у справі, який розіб’є ворожий батальйон, заслуговує підвищення.

В одній битві проти хана Тохтамиша, Табін Бегадер встиг наблизитися до прапороносця цього хана і звалив прапор, але цей подвиг коштував йому багатьох ран; злі та заздрісники прагнули затьмарити цей подвиг, але справедливість не дозволила мені закрити очі. Я зробив хороброго Табіна предводителем і до інших почестей приєднав військовий значок.

Якщо десятник, сотник або тисячник встигне змусити до втечі ворожий загін, то перший з них може бути зроблений начальником якого-небудь міста, а другий – начальником області.

Юзбаши Берлас Бехадер наважився напасти на Тохтамиша під час війни, яку я вів з цим ханом. У нагороду за те, що він розбив ворожу армію, я призначив його правителем області Хиссар-Шадамана.

Мінбаши, який візьме верх у битві, повинен одержати титул князя провінції. Так, під час завоювання Кетуера, чорна зграя, яка взяла гору над Берангманом, була розбита Магомет Азадом; у нагороду за цей подвиг я дав йому князівства Кандоз і Кулаб. Кожен емір, який

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

106