9.Шанування влади повелителя повинно бути настільки міцно відображено в серцях його солдатів і підданих, щоб жоден з них не мав сміливості не послухатися його або збунтуватися проти нього.

10.Щоб все, що робить повелитель, робив би він сам, і щоб він був непохитний у наказах одного разу виданих; бо твердість у наказах складає найбільшу силу для монархів: для них це – скарб, армія, народ

іціле покоління принців.

11.В управлінні, при оприлюдненні наказів, монарх повинен остерігатися визнати кого-небудь за співтовариша, і він не повинен брати собі товариша при управлінні.

12.Інша, не менш важлива і корисна обережність для монарха: це знати тих, хто його оточує, і бути постійно насторожі стосовно їх. Часто зустрічаються люди зловмисні, які розголошують все. Їх головна турбота – передавати візирам та емірам всі слова і дії правителя. Цього я зазнав, коли велика частина мого дивана складалася з шпигунів, що були підкуплені моїми візирами й емірами.

Правила для формування армії

Укожній роті з десяти добірних воїнів обирався один, що поєднував у собі мудрість і хоробрість, і, після згоди дев’яти інших, його було затверджено начальником під ім’ям унбаші(начальник десяти, десятник).

Здесяти унбаший також обирався гідний за розумом і діяльністю, він ставав начальником своїх співтоваришів і мав назву юзбаші(тобто начальник сотні, сотник). Десять юзбаший мали начальником мірзу, досвідченого, майстерного у військовій справі і відомого своєю хоробрістю. Цього начальника називали мінбаші(або тисячник, начальник тисячі).

Унбаші користувалися правом заміщати солдатів, що втекли або померли, таким же чином юзбаші призначали унбаший, а мінбаші в свою чергу вибирали юзбаший. Проте я вимагав, щоб мені доповідали про смерть і дезертирство людей та про заміщення їх.

Увійськовій і цивільній службі мінбаші, або начальники тисяч, користувалися повною владою над юзбашами, або сотниками, а начальники сотень – над десятниками, або унбашами, останні ж – над солдатами. Ці офіцери мали право карати неслухняних, виганяти зі служби всіх тих, що недбало виконували свої обов’язки; вони повинні були заміщати їх.

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

95

Правила про дарування армії, офіцерам і солдатам

Ось в якому розмірі я наказав роздавати жалування мінбашам, юзбашам і унбашам.

Дарування простого солдата, хороброго і діяльного, дорівнювало вартості його коня; оклад добірного воїна тягнувся від вартості двох до вартості чотирьох коней.

Унбаші (десятник) одержував вдесятеро простого солдата. Жалування юзбаші (сотник) було подвійним окладом проти жалування унбаші, а мінбаші (тисячник) одержував потрійний оклад жалування юзбаші.

Кожен військовий, провинившись по службі, втрачав десяту частину жалування. Унбаші мав право одержати жалування тільки за поданням від юзбаші; юзбаші повинен був отримати подання від мінбаші, який для себе одержував таке ж подання від головнокомандуючого моєї армії (емір Аль-Отра).

Жалування головнокомандуючого вдесятеро переверщувало жалування простого офіцера. Начальник дивана і візирі одержували десять офіцерських окладів. Дарування різних орд калькачі та осавула могло простиратися від вартості1 000 до вартості 10 000 коней.

Я прагнув роздавати землі, нагороди, пенсії на прожиток нащадків пророка, законознавців, вчених, лікарів, астрологів та істориків мого двору за їх заслугами. Жалування піхотинцям, слугам і людям, які займалися розміщенням наметів, коливалося від вартості ста до тисячі коней.

Головнокомандуючий міг одержувати жалування лише за поданням візира і начальника дивана. Ці два міністри подавали мені розписки жалування, і вони ж зводили рахунки. Кожен солдат, щоб одержати своє жалування, мав особливий лист, на якому записував, у міру видачі, суми, які одержував.

Правила роздачі дарування військам

Я наказав, щоб піхотинці, варта і воротарі одержували жалування щорічно, щоб у строки платежу їх жалування їм видавалося в будівлі ради.

Щоб жалування інших чинів армії, рівно як і жалування сміливців, видавалося кожне півріччя, і щоб вони всі одержували асигновку в казначействі особисто.

Нарешті, щоб жалування унбашам(десятникам) формувалося з податей з міст і областей; щоб мінбашам давалося повноваження на отримання прибутків з внутрішніх земель і щоб офіцери і головнокомандуючий одержували доходи із земель, що лежать на кордонах.

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

96

Розподіл прибутків з областей

Прибутки з областей і держав розділялися на декілька нерівних частин. Кожен емір і кожен мінбаші брав одну частину за жеребом– і якщо сума, одержана таким чином, перевищувала жалування, то ділили, якщо ж вона була менше жалування, то той, хто одержував її, брав на свою частку ще одну частину. Емірам і мінбашам було суворо заборонено збільшувати встановлені податі, коли збирали державні доходи.

Кожна область, обкладена податтю, мала двох завідувачів. Один з них спостерігав за областю і захищав жителів від утисків та грабежу з боку особи, що користується доходами від неї; він же вів і точний рахунок всьому, що доставлялося областю.

Інший завідувач вів записи витрат, роздавав наступні солдатам частини. Кожен службовець, якому були віддані прибутки з якоїнебудь області, користувався ними протягом трьох років, після чого робилася ревізія, і, якщо область була в квітучому стані і жителі не заявляли претензій, все залишалося без зміни; в іншому ж випадку прибутки відбиралися від правителя на три роки.

Страх і погрози можна з успіхом пускати в справу при збиранні податей, але не слід вдаватися до ударів і різок. Правитель, авторитет якого є слабшим за батіг і різки, не гідний свого звання.

Утримування моїх дітей і нащадків

Я ухвалив, щоб мій старший син і спадкоємець Магомет Джегангир мав у своєму розпорядженні утримування12 тисяч вершників і прибутки з однієї області.

Мій 2-й син Омар-Шейх одержував утримування10 тисяч вершників і прибутки з однієї області.

Мій 3-й син Миран-Шах користувався жалуванням 9 тисяч вершників і мав наміснитцтво.

Шах-Pax, мій 4-й син, одержував суму, рівну жалуванню 7 тисяч вершників, і прибутки з однієї області (як і попередні).

Моїм онукам я давав утримування від3 до 7 тисяч вершників з наміснитцтвом.

Що стосується моїх родичів, я розділив між ними гідність і владу, починаючи від еміра 1-го ступеня до еміра 7-го як слід було за їх гідністю і становищем.

Кожному була надана певна влада, за перевищення якої він піддавався суворому покаранню.

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

97

Про покарання моїх синів, родичів, емірів і візирів

Якщо хто-небудь з моїх синів осмілювався зробити замах на верховну владу, я не віддавав наказу про позбавлення його життя або знівечення, але задовольнявся утриманням його у в’язниці до тих ,пір поки він не відмовлявся від своїх домагань. Цим усувалася громадянська війна в царстві Бога. Якщо мій онук або інший родич повставав проти мене, то я позбавляв їх почестей і всього стану.

Начальники – опора держави. Якщо у момент дії вони забували виконати належне, я позбавляв їх влади і почестей. Якщо вони робили що-небудь, що може викликати збентеження в державі, я зміщував їх на нижчі посади. У разі недбалості до своєї служби, вони зміщувалися на посади писарів, якщо ж і тут вони виявляли щонайповнішу безтурботність і неслухняність, то їх виганяли із служби безповоротно.

Постанови для міністрів – осіб службовців твердих і вірних стовпів величі

Якщо який-небудь міністр виявиться зрадником або задумає повалити вищу владу, навіть і тоді не слід дуже поспішно виносити йому смертний вирок. Зібравши найповніші довідки про обвинувачів, потрібно ще перевірити справедливість самих звинувачень. Тому що нерідко трапляється, що злі люди і заздрісники, підбурені своїми поганими схильностями, майстерно надають брехні вигляд істини. Зустрічаються низькі зрадники, які підбурюють ворогів проти влади і пускають у хід всілякі хитрощі, щоб згубити вірних слуг. Часто силою своєї підступності вони підривають спокій держави.

Отже, Емір Хусейн у співтоваристві з одним із моїх візирів, якого він підкупив, намовив його підбурити мене проти Еміра Іку Тімура й Еміра Джаку, найнадійніших моїх помічників. Я дізнався про його задуми і не повірив його доносу.

Аббас, один з найвідданіших мені емірів, викликав заздрість моїх придворних, які говорили на нього явно і таємно. Їх наклепи розпалили в мені гнів ,і не розібравши справи, я віддав смерті безневинного, але час висвітив мені віроломство обвинувачів, і я мучився каяттям і жорстоко картав себе.

Якщо міністр, у віданні якого знаходиться державна скарбниця, провиниться в привласненні її, йому слід залишити викрадену суму, якщо вона не перевищує його жалування; якщо вона удвічі більше, то у міністра потрібно відняти його прибутки, якщо ж вона втричі більше жалування, то слід конфіскувати майно винуватця. Я прагнув не виказувати жодної пристрасті до осіб, з остраху, що, виказавши її, я міг дати їм мотив зробитися негідними шанування, і я дотримувався суворої

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

98