2. . Шляхи подолання та державне регулювання структурної кризи в економіці України

Пошук фінансових ресурсів для структурної перебудови повинен здійснюватися насамперед через залучення прямих іноземних інвестицій. Якщо звернутися, знову ж таки, до методики теорії структурних змін, зазначимо, що частка інвестицій в національному доході визначає масу структурних змін, а такий показник як якість структурних змін визначається напрямками використання інвестиційних ресурсів. Якщо ці напрямки відповідають загальним тенденціям соціально-економічного прогресу, то в економіці держави загалом та її регіонів зокрема спостерігатиметься прискорення позитивних структурних змін, якщо не відповідають - відбудеться консервація існуючої структури або загострення структурної кризи.

Розглянемо напрями державного регулювання структурних зрушень. По-перше, слід застосувати комплексний підхід до всіх без винятку аспектів прояву структурної кризи, тобто здійснювати державне програмування економіки шляхом розробки і реалізації національних, регіональних та цільових комплексних програм. Для цього слід здійснити структурний аналіз причин, що обумовили появу і розвиток структурної кризи, і цілей державних регуляторних заходів. Цілком логічно спочатку проранжирувати всі цілі за рангом пріоритетності, і в визначеній послідовності забезпечувати концентрацію ресурсів, оскільки згідно з теорією структурних змін, здійснення позитивного структурного зрушення в системі вимагає прикладання певної мінімально необхідної сили або певного обсягу заходів і, відповідно, певного обсягу ресурсів, впродовж визначеного часу для того, щоб подолати інерцію системи. Іншими словами, нестача ресурсів для повного виконання поставленого завдання може призвести до їх безрезультатного використання.

На національному рівні доцільно навіть не обмежуватись лише розробкою програм, а прийняти спеціальне законодавство, яке б визначило пріоритети здійснення заходів державного регулювання щодо подолання структурних криз. Наприклад, в Японії у 1978 р. було прийнято соціальний надзвичайний закон терміном на 5 років щодо розвитку 14 галузей, яких торкнулася структурна криза. В цих галузях було демонтовано майже 20 % устаткування, держава стимулювала процес структурної перебудови (через надання податкових пільг, пільгових кредитів, прямі бюджетні асигнування, політику протекціонізму та інші заходи). У 1983 р. в Японії було прийнято новий варіант закону терміном на 5 років, який передбачав вже комплекс заходів щодо структурної перебудови багатьох галузей.

По-друге, держава навіть за відсутності спеціального законодавства повинна здійснювати заходи щодо регулювання грошової маси. За умов недостатності коштів, що стримує зростання виробництва, національний банк знижує резервну норму, зменшує процентну ставку по кредитах, які надаються комерційним банкам, тобто дисконтну ставку, а за умов різкого зростання рівня інфляції - підвищує резервну норму, проценти по кредитах комерційним банкам, продає їм облігації державних позик. Зменшення процентних ставок по кредитах комерційних банків у періоди депресії, що є фазою будь-якої, в тому числі і структурної, кризи, і є нижчою точкою спаду, дає змогу швидше здійснити перехід до фази пожвавлення через збільшення підприємницького доходу, обсягів держзамовлення і держзакупівель, інвестування отриманих у такий спосіб додаткових фінансових ресурсів у соціальну сферу, а також у ті галузі народного господарства, які визначені пріоритетними для здійснення структурної перебудови і вкладання в які також має стимулюватися засобами регуляторної державної політики.

По-третє, здійснювати регулювання податкових ставок та їх диференціацію. В період кризи держава повинна суттєво знизити прибутковий податок і податок на прибуток підприємств, в результаті чистий прибуток фірм зростатиме і ставатиме стимулом для розширення виробництва, оскільки надмірний податковий тягар пригнічує виробників і змушує їх приховувати власні реальні доходи. В подальшому, наприкінці фази піднесення, коли виробництво виходитиме за рамки платоспроможного попиту, держава має повернутися до діючих до кризи податкових ставок для призупинення подальшого розширення виробництва.

До того ж, держава повинна під час кризи, а особливо під час депресії, всіляко сприяти здійсненню масштабних закупівель з метою підвищення сукупного платоспроможного попиту населення.

По-четверте, здійснювати регулювання цін, а саме встановлювати верхню межу цін на продукцію природних монополій, забезпечуючи їм нормальний прибуток і захищаючи споживачів електроенергії, води, послуг зв’язку і міського транспорту.

Також, аби запобігти соціальним потрясінням, держава має здійснювати цілий комплекс соціальних програм, регулярно виплачувати соціальну допомогу безробітним, багатодітним сім’ям, непрацездатним та пенсії особам похилого віку, компенсувати частину витрат на лікування та освіту, здійснювати програми житлового будівництва.

Одним із напрямків підвищення ефективності та конкурентоспроможності вітчизняної економіки є використання інтенсивних технологій, які дозволяють глибоку переробку сировинних матеріалів, створення нових технологічних ла­нцюжків комплексної переробки природної сировини. Пошук внутрішніх дже­рел зростання - це друга проблема забезпечення безпечного розвитку країни та виходу з кризи. Якщо проаналізувати галузеву структуру індустріально розви­нених країн, то ми побачимо, що вона розвивається за такими напрямками як виробництво програмних продуктів, авіація, машинобудування, безпровідний зв’язок, сфера послуг, торгівля, житло, туризм, біотехнології, нанотехнології тощо. Для України такими напрямками можуть бути обробні галузі, опанування космосу, збільшення виробництва екологічно чистої сільгосппродукції, будів­ництво доріг, атомна енергетика, фармацевтика, розвиток туризму тощо.

З позиції економічної безпеки, особливе місце при формуванні сучасної структури економіки України необхідно надавати забезпеченню продовольчої самостійності. Забезпечення продовольчої безпеки України означає вирішення чотирьох взаємопов’язаних проблем:

• налагодити безперебійне постачання населення основними продуктами харчування за рахунок власного виробництва;

• забезпечити високу якість продовольчих товарів, в тому числі і тих, які закуповуються по імпорту;

• обмежити імпорт продовольства безпечним рівнем;

• створити необхідні резерви продовольства на випадок виникнення не­передбачених обставин.

Сьогоднішня криза є феноменом не стільки циклічним, скільки структур­ним, тому і відповідно до цього необхідно робити певні висновки. Вихід на тра­єкторію нового стійкого росту можливий за умови, коли уряди зможуть вирі­шити проблеми, які складають глибинні основи кризи. Це проблеми технологі­чні, економічні, регулятивні, соціальні і, можливо, геополітичні.

Можливі наслідки розвитку світової економіки у післякризовий період. По- перше, світова криза дає імпульс розвитку дезінтеграційних процесів, і призве­де до посилення протекціонізму в його найгірших виявах (створення регіональ­них валют, митних союзів тощо). По-друге, державне регулювання економіки стане більш жорстким та предметним. По-третє, реалізація прийнятої в країні стратегії національної безпеки потребує принципово нового, більш високо якіс­ного управління розвитку вітчизняної економіки.

Сучасна українська криза має внутрішні самовідтворювальні джерела, ос­новним з яких є структурна однобокість економіки (зростання сировинної скла­дової, спад у виробництві важливих видів продукції машинобудування). Струк­турна криза економіки України погіршується світовими фінансовими пробле­мами, спадом в економіці розвинених країн та країн, що розвиваються. В Укра­їні необхідна реальна структурна перебудова економіки, в інституціональній та політичній сферах не відбувається позитивних зрушень. Тому пріоритетним за­вданням державного регулювання економіки є пом’якшення майбутнього па­діння: гальмування кризових тенденцій, зниження глибини спаду, а також ство­рення передумов для розвороту тренду економічного розвитку між 2010 та 2015 роками у напрямку економічного зростання.

Криза, в якій опинилася Україна, стала для неї неочікуваною. Тому розроб­лені індикатори економічної безпеки або виявилися непридатними, або на них ніхто не звертає уваги, що говорить про відсутність в країні моніторингових структур із відстеження ситуації в економіці та повне ігнорування думок експе­ртів. Порівняння категорій "структурні диспропорції" і "структурна криза" до­зволяє оцінити стан структури економіки України з позицій кількісних і якісних параметрів функціонування цілісної системи та її окремих елементів.