1.2. Погляди економістів на природу структурної кризи в економіці

Створення теоретико-методологічних засад структурних криз знайшло відображення в працях таких вітчизняних і зарубіжних вчених як П. Боккара, А. Гальчинського, В. Гейця, К. Жугляра, Дж. М. Кейнса, К. Кларка, Л. Клименка, М. Кондратьєва, Я. Корнаї, В. Крючкової, С. Кузнеця, Е. Мандела, С. Меншикова, С. Мочерного, К. Перес-Перес, В. Парето, Е. Рехтциглера, В. Фрімена, В. Хаблюк, А. Чухно, Л. Шаблистої, Й. Шумпетера та інших.

Структурні кризи почали вивчатися вченими- економістами лише останнім часом як з метою подолання наслідків кризових явищ в економіці, так і для побудови ефективної структурної політики держави, оскільки ще до 1930-х рр. серед західних економістів панувала думка, що будь-які кризи в економіці пояснюються випадковими причинами. Нині серед вітчизняних і зарубіжних науковців немає єдності навіть у визначенні суті поняття структурної кризи, отже дискусійними є питання її походження, класифікації структурних криз, а також шляхів їх подолання.

Поняття структурних криз в економіці одні науковці трактують як порушення у функціонуванні окремих складових економіки і ототожнюють структурні кризи з галузевими. Такої точки зору дотримуються, зокрема, С. Мочерний, а також група російських вчених С. Далін, Г. Куманін, Б. Расін. Є також вчені, які розрізняють поняття структурних і галузевих криз. Так, на думку німецького вченого Е. Рехтциглера, яку поділяє і автор статті, галузеві кризи не змінюють пропорцій народного господарства і не виходять за межі галузей, які, до того ж, не є стратегічними і пріоритетними. Галузеві кризи, які охоплюють ключові галузі, проте не всю економічну систему, а лише її окремі сфери, за Е. Рехтциглером є структурними і поділяються на кризи відносного надвиробництва і відносного недовиробництва. Прикладом таких криз можуть бути енергетичні, а також сировинні, приміром, кризи в кольоровій і чорній металургії, що повинні за ринкових умов конкурувати з галузями, які виробляють нові конструкційні матеріали, а також виживати в умовах зниження попиту на власну продукцію через перехід до ресурсозберігаючих технологій. Кризи перевиробництва, що охоплюють всю економіку, є циклічними. Це цілком слушно не ототожнювати циклічні кризи зі структурними. Така ж точку зору на походження структурних криз аргументовано висвітлена в роботах В. Хаблюк. Проте серед економістів - дослідників кризових явищ можна виділити групу вчених - представників різних наукових шкіл, що поділяє думку відносити до структурних криз негаразди в економіці різного походження, різних масштабів і, відповідно, різних наслідків, а це вносить плутанину в тлумачення поняття і визначення суті структурних криз.

В поглядах науковців щодо характеру структурних криз серед науковців також є розбіжності. Так, С. Мочерний вважає, що структурні кризи мають тривалий нециклічний характер. Є науковці, які, розрізняючи поняття структурної і циклічної кризи, вважають, що структурні кризи не мають яскраво вираженого циклічного характеру.

Інший погляд щодо циклічності структурних криз висловлювали у своїх працях дослідники “довгих хвиль” в економіці. Так, на думку П. Боккара, дослідника механізму “довгої хвилі”, структурна криза є не лише обов’язковим елементом довгохвильового циклу, а його визначальною фазою. Такої ж думки К. Перес-Перес, а саме: структурна криза є вихідним моментом кожної довгої хвилі. Висновки про те, що структурні кризи є невід’ємним елементом циклічного характеру діяльності економічної системи, можна знайти в роботах інших вчених-дослідників “довгих хвиль”. Автор теорії довгоциклічних коливань економіки М. Кондратьєв розрізняв в “великому циклі”, на відміну від звичайного “малого циклу”, три основні фази: структурну кризу - знижувальну фазау; період структурної стабілізації, або адаптації; структурне піднесення у вигляді підвищувальної хвилі “великого циклу”.. В цілому погляди науковців про те, що періоди спаду в “довгій хвилі”, які спричинені структурними кризами, свідчать, в свою чергу, про виникнення і наявність в економіці цих криз, є правильними, а отже, структурну кризу можна розглядати як одну з фаз “довгої хвилі”.

Проте глибший аналіз поглядів авторів і прихильників теорії “довгих хвиль” показує, що одностайності у поглядах щодо походження і, відповідно, щодо суті структурних криз, не спостерігається. Так, дослідники “довгих хвиль” в економіці С. Меншиков і Л. Клименко причинами структурних криз вважали довготривалі порушення в кредитно-грошовій і валютній сферах, в фінансах, міжнародній торгівлі, посилення внутрішніх суперечностей існуючих форм організації та регулювання економіки: “Така криза демонструє, що подальше розширення економічної активності темпом, що перевищує історично середні темпи зростання, неможливо без корінного зламу галузевої структури виробництва, системи міжгалузевих зв’язків і технологічних залежностей, міжнародного поділу праці, панівних форм організації економіки та існуючих методів ринкового та державного регулювання”. Серед вчених-економістів є й такі, хто вважає причиною структурних криз суто монетарні явища.

Прихильники теорії диспропорцій в економіці (М. Туган-Барановський, Р. Гільфердінг) та недоспоживання (С. Сисмонді, К. Родбертус, К. Каутський) вважали, що саме диспропорції між обсягом виробництва та рівнем споживання спричиняють виникнення і посилення кризових явищ. На думку прихильників концепції періодичної зміни техніко- економічних парадигм структурні кризи є результатами періодичного проходження еволюціонуючими економічними системами порогових точок, коли соціально- інституціональний механізм господарювання стає бар’єром на шляху розвитку нових технологій, що породжує циклічні коливання в економіці. Подолання кризи вимагає пристосування існуючих інститутів та обумовленої ними господарської поведінки до умов технологічних зрушень. Схожі погляди містяться в роботах вчених-економістів К. Фрімена, К. Кларка та інших.

Дослідники структурних криз, користуючись різними методами аналізу різних об’ єктів дослідження, пропонують всі різні шляхи їх подолання. Слушно зауважити, що структурні кризи можуть виникати на всіх рівнях організації економіки, проте нас цікавлять насамперед національна структурна криза та регіональна, тобто локальна криза всередині національної економіки.