fin_menedzhment

· врахування фактору ризику.

Під час вибору конкретних форм і методів виплати дивідендів необхідно

Факторів, що зумовлюють конкретний зміст дивідендної політики

пріоритетним напрямком використання чистого прибутку є інвестиційний розвиток, що обмежує виплату дивідендів. На пізніх стадіях, навпаки, стабілізуються темпи зростання прибутку, і дивідендні виплати можуть суттєво

використана позикова місткість підприємства і є можливість пролонгувати або залучити додаткові довгострокові кредити, зменшується потреба в нарощенні акціонерного капіталу, і дивідендна політика може бути більш виваженою.

5.Фінансові обмеження. Необхідність першочергового погашення заборгованості за зобов'язаннями з фіксованими виплатами(кредитами, облігаціями, привілейованими акціями) зменшує дивідендний коридор, в рамках якого може здійснюватися дивідендна політика.

6.Договірні обмеження. Акціонерне товариство при виборі методів і форм виплати дивідендів повинно дотримуватися договірних обмежень, включених в його установчі документи.

7.Склад акціонерів та їх пріоритети. Дрібні акціонери (в тому числі пенсіонери, працівники-акціонери) зацікавлені у збільшенні дивідендів , і відповідно, у підвищенні коефіцієнта виплат дивідендів. І, навпаки, високодохідні акціонери (в тому числі стратегічні інвестори) зацікавлені у зменшенні сумарних податків ,і відповідно, у відтоці чистого прибутку у вигляді дивідендів. Якщо сформувався постійний контингент акціонерів, яких задовольняє дивідендна політика корпорації, то тоді менеджери не повинні часто змінювати дивідендну політику. І, навпаки, якщо є коло

потенційних акціонерів, зацікавлених у новій дивідендній політиці і попит на акції з їх боку буде переважати пропозицію акційнезадоволених акціонерів, то акціонерне товариство може змінити дивідендну політику з метою підвищення ринкової ціни акцій.

71

конкуруючими фірмами може призвести до суттєвого зменшення ринкової ціни акцій та їх масового розпродажу, що може збільшити ризик фінансового захоплення підприємства конкурентами.

ФОРМИ ГОШОВОЇ ВИПЛАТИ ДИВІДЕНДІВ У теорії дивідендів залежно товариствавиділяють три

•метод залишкових виплат;

•метод стабільного співвідношення дивідендних виплат(стабільного коефіцієнта виплат);

2) помірковану (компромісну):

•метод стабільної величини дивідендів;

полягають у нестабільності величини дивідендних виплат, непередбачуваності їх розмірів у майбутньому і навіть повній відмові від виплати дивідендів у періоди високих інвестиційних потреб, що може негативно позначитися на рівні ринкової ціни акцій. Таку дивідендну політику доцільно використовувати лише на ранніх

враховувати таке правило фінансового менеджменту: інвестори віддають перевагу акціям фірми, що реінвестує прибуток замість виплати поточних дивідендів лише у тому випадку, якщо в результаті реінвестування рентабельність активів фірми перевищуватиме той рівень дохідності, який інвестори можуть отримати, самостійно інвестуючи грошові кошти.

1.2. Метод стабільного співвідношення дивідендних виплатполягає в тому,

що задається пропорція розподілу чистого прибутку(після здійснення обов'язкових виплат) між акціонерами й акціонерним товариством, тобто фіксується коефіцієнт виплати дивідендів (дивідендний вихід). Перевагами такої політики є простота її формування і тісний зв'язок з розміром прибутку. Недоліком політики є нестабільність розмірів виплат на акцію, що збільшує перепади ринкової ціни акцій.

ІІ. Поміркована (компромісна) стратегія.

2.1. Метод стабільної величини дивідендівполягає у встановленні фіксованої ставки доходу на оплачений акціонерний капітал. Перевагою цього методу є його

72

низького обсягу прибутку інвестиційна діяльність підприємства зводиться до нуля.

2.2. Метод постійної і змінної частки дивідендівпередбачає регулярні стабільні невисокі дивіденди і додаткові виплати в сприятливі роки. Перевагою

результатами підприємства, що дає змогу збільшити розмір дивідендів у період ефективної господарської діяльності. Основним недоліком цього методу є те, що виплати мінімального розміру дивідендів протягом довгого періоду зменшують інвестиційну привабливість акцій компанії. Відповідно падає і їх ринкова ціна.

ІІІ. Агресивна стратегія.

3.1. Метод постійного зростання величини дивідендів. За використання цього методу встановлюється фіксований темп зростання дивідендів. Переваги цієї політики полягають у забезпеченні високої ринкової вартості акцій компанії і створенні позитивного іміджу серед потенційних інвесторів. До недоліків цієї політики слід віднести відсутність гнучкості в її проведенні і постійне збільшення фінансової напруги у випадку, коли фонд дивідендних виплат зростає швидше, ніж сума прибутку. В результаті інвестиційна активність підприємства та коефіцієнт фінансової стабільності знижуються.

ФОРМИ НЕГРОШОВОЇ ВИПЛАТИ ДИВІДЕНДІВ.

І. Крім перелічених методів грошових виплат дивідендів з метою впливу на ліквідність акцій і утримання їх ринкової ціни в межах оптимального діапазону

фірма може використовувати операції подрібнення й укрупнення акцій.

1.1. Подрібнення акцій (спліт) передбачає випуск додаткових акцій без збільшення розміру акціонерного капіталу. При цьому відповідно до масштабу подрібнення зменшується номінал акцій і збільшується їх кількість. Зменшення ринкової ціни акцій робить їх більш привабливими для інвесторів, особливо якщо величина дивіденду на одну акцію зберігається або зменшується в меншій пропорції, ніж номінал. У результаті курс акцій в майбутньому зростає. Після подрібнення акції фірми стають більш доступними для дрібних інвесторів.

операція, яка полягає в обміні декількох акцій на меншу кількість з більшим номіналом відповідно до обраного масштабу укрупнення. Як і попередня операція, консолідація не змінює загального розміру власного капіталу, має швидше психологічний вплив на інвесторів. Позитивним моментом консолідації є зменшення флуктації ринкової ціни акцій і підтримання її в оптимальному діапазоні. Особливо велике значення укрупнення акцій має у випадку значного інфляційного знецінення акцій і переоцінки активів компанії.

Але як і у випадку спліту, при консолідації акцій мають місцедодаткові витрати з випуску цінних паперів.

73

ІІ. Політика виплати дивідендів акціями. За цієї негрошової форми розрахунків акціонери отримують замість грошових виплат додатковий пакет акцій. Як правило, акціонерна компанія вдається до виплати дивідендів акціями у випадку погіршення фінансового стану або тимчасового дефіциту фінансових ресурсів для реалізації інвестиційних програм за загальної фінансової стійкості.

неможливістю їх концентрації до моменту виплати дивідендів або наявністю більш пріоритетних для акціонерної компанії напрямків використання чистого прибутку.

До переваг цієї дивідендної політики слід віднести:

•суттєву податкову економію у випадку, якщо дивіденди виплачені акціями, не оподатковуються або оподатковуються за меншими ставками;

•збереження сталого складу акціонерів (на відміну від випадку публічного розміщення акцій, коли відбувається розпорошення власників капіталу);

•можливість реінвестування прибутку без розкриття інвестиційного

об'єкту (у випадку нового випуску акцій і облігацій мета залучення коштів обов'язково оприлюднюється, а тому виплата дивідендів акціями є чи не єдиним способом формування інвестиційних ресурсів у випадку, коли акціонерна компанія планує поглинути іншу фірму, і не розголошує своєї комерційної таємниці);

• підвищення ліквідності акцій через зниження їх ринкової ціни (замість використання такого штучного прийому регулювання ринкової ціни акцій як подрібнення).

Найчастіше політика виплати дивідендів акціями здійснюється без зміни обсягу валюти балансу шляхом перерозподілу джерел власного капіталу. В

результаті такої реструктуризації відбувається зростання акціонерного капіталу за рахунок зменшення розподіленого прибутку. При цьому, якщо випуск акцій здійснюється за ринковими цінами, статутний фонд зростає на суму додаткового випуску акцій в межах номіналу, а додатковий капітал — на величину сумарного перевищення ринкової ціни над номіналом додатково випущених акцій.

ІІІ. Політика викупу акцій. У зв'язку з тим, що при викупі акціонерною компанією своїх власних акцій її чистий прибуток використовується на виплати власникам капіталу, цю політику можна розглядати як альтернативну грошовим виплатам дивідендів.

Акції можуть викупатись:

· через механізм фондового ринку за ринковою ціною; · на спеціально організованих в оголошений період часу тендерах

фіксованою ціною;

·на аукціонах за найменшою запропонованою ціною;

·шляхом прямого викупу пакету акцій у одного великого(стратегічного) акціонера за ціною на домовленість.

Але з погляду акціонерного товариства варіант викупу акціймає низку

переваг:

—по-перше, зростає дохід на одну акцію і відповідно підвищується їх

74

інвестиційна привабливість;

—по-друге, за рахунок податкової економії акціонери отримують непрямий дохід, оскільки у випадку викупу акцій немає необхідності сплачувати податок на дивіденд.

ЗМІШАНА ФОРМА ВИПЛАТИ ДІВІДЕНДІВ. В окремих випадках акціонерна компанія може здійснюватипрограму автоматичного реінвестування прибутку, яка є змішаною формою дивідендних виплаті дає акціонеру право вибору між двома альтернативами:

—отримати дивіденд у грошовій формі;

—реінвестувати частину або всю суму дивідендів і отримати додаткові акції (як правило, з метою стимулювання акціонерів нові акції продаються з дисконтом).

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ 1. Які фактори впливають на формування прибутку підприємства?

2. Які доходи визнаються і не визнаються при розрахунку балансового прибутку?

3.Назвіть основні ознаки класифікації витрат.

4.У чому полягає сутність методів оцінки змішаних витрат?

5.У чому полягає сутність основних понять операційного аналізу?

6.Як розраховується точка беззбитковості?

7.У чому полягає сутність операційного важеля? Як він розраховується?

8.У чому полягає сутність фінансового важеля? Як він розраховується?

9.У чому полягає сутність цінової політики підприємства?

10.Які фактори впливають на дивідендну політику підприємства?

ТЕСТИ

1.При розгляді факту віднесення витрат до певного виду продукції або виробничого цеху їх підрозділяють на:

а) прямі й непрямі; б) постійні, змінні, змішані;

в) виробничі і невиробничі.

2.Загальна класифікація витрат передбачає їх розподіл на:

а) виробничі і невиробничі; б) прямі й непрямі; в) постійні, змінні, змішані.

3. Під запасом фінансової міцності розуміють:

а) різницю між сумою виручки і змінних витрат; б) різницю між сумою постійних і змінних витрат;

в) різницю між сумою виручки і порогом рентабельності.

4. Показником, що дає можливість найкращим чином порівняти ефективність роботи підприємства за різні звітні періоди є:

а) чистий прибуток; б) рентабельність основної діяльності;

в) собівартість реалізованої продукції.

75

5.При розгляді факту віднесення витрат до певного виду продукції або виробничого цеху їх підрозділяють на:

а) прямі й непрямі; б) постійні, змінні, змішані;

в) виробничі і невиробничі;

6.Сутність теорії Міллера-Модільяні полягає у наступному:

а) розміри дивідендів визначають величину реінвестованого прибутку; б) величина реінвестованого прибутку визначає розмір дивідендних виплат;

в) величина реінвестованого прибутку не залежить від дивідендної політики, яку проводить компанія.

7.По відношенню до готового продукту витрати підрозділяються на:

а) прямі й непрямі; б) витрати, що відносяться до готового продукту, і витрати періоду часу;

в) постійні, змінні, змішані.

8.Згідно класифікації витрат за ознакою їх залежності від обсягу виробництва вони поділяються на:

а) виробничі і невиробничі; б) витрати, що відносяться до готового продукту, і витрати періоду часу; в) постійні, змінні, змішані.

9.Під порогом рентабельності розуміють:

а) такий обсяг виручки від реалізації, який забезпечує покриття змінних витрат підприємства;

б) кількість реалізованих одиниць, яка дозволяє покрити змінні витрати; в) такий обсяг виручки від реалізації, який забезпечує покриття постійних

витрат підприємства.

10. Сила впливу операційного важеля показує:

а) наскільки зміняться змінні витрати при зміні обсягу виробництва; б) наскільки зміниться прибуток при зміні виручки від реалізації; в) наскільки зміниться прибуток при зміні постійних витрат.

76

Тема 6. УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ

План

1.Завдання, тактика та стратегія управління активами підприємства.

2.Управління оборотними активами підприємства.

3.Особливості управління необоротними активами підприємства.

1.Завдання, тактика та стратегія управління активами підприємства До активів відносять всі види майна підприємства, що належать йому

на праві власності й використовуються для здійснення статутної діяльності. Політика управління активами суб'єктів господарювання базується на розумінні їх як джерела отримання грошових потоків. Класифікація активів за різними ознаками враховуючи їх переваги й недоліки дає можливість ефективніше ними управляти (Рис.6.1).

77

виробництва у сферу обігу і знову повертаються у виробництво. Та частина

оборотного капіталу, яка постійно перебуває у сфері виробництва,

називається оборотними фондами. До складу оборотних фондів відносять:

Друга частина оборотного капіталу перебуває у сфері обігу і відповідно називається фондами обігу(готова продукція на складі, відвантажені товари, грошові кошти, дебіторська заборгованість, поточні фінансові інвестиції та інші оборотні активи).

Залежно від рівня контролю за процесом формування і використання оборотні активи підприємства можуть бути:

·нормовані (всі оборотні виробничі фонди, а також та частина фондів обігу, що представлена залишками нереалізованої продукції на складі);

·ненормовані (всі інші елементи фондів обігу, крім залишків нереалізованої

стимулювання збуту та можливості отримання відстрочок платежів з боку постачальників).

• Зменшити фінансовий цикл можна шляхом прискорення обороту виробничих запасів та дебіторської заборгованості і некритичного уповільнення оборотність кредиторської заборгованості підприємства постачальникам.

На тривалість фінансового циклу впливають такі чинники:

·тривалість виробничо-комерційного (або операційного) циклу підприємства та його окремих стадій;

·темпи зростання обсягів діяльності;

·рівень інфляції та необхідність створення страхових резервів виробничих запасів;

·сезонність виробництва, реалізації та постачання сировиною;

·стан кон'юнктури на ринку сировини та ринку готової продукції.

Зпогляду можливостей оперативного управління тривалістю фінансового циклу важливим є останній з перелічених чинників.

78

2. Прискорення оборотності загальної суми оборотних активів. Це

короткострокову дебіторську заборгованість; усі форми поточних фінансових інвестицій строком більше шести місяців; неліквідні фінансові інструменти).

3.Забезпечення ліквідності оборотних активів, достатньої для підтримки платоспроможності підприємства за поточними фінансовими зобов'язаннями. Це управлінське завдання реалізуєть ся за допомогою постійного контролю за розміром оборотних активів у грошовій, абсолютно ліквідній формі, а також шляхом забезпечення відповідної частини високоліквідних активів у вигляді поточних фінансових інвестицій та інших активів, які за необхідності можуть швидко трансформуватися у грошові кошти.

4.Забезпечення підвищення рентабельності оборотнихактивів.

мінімізацію ризику їх втрат на підприємстві, особливо в умовах дії інфляційних факторів. Також необхідно враховувати ризики формування оборотних активів та їх можливі негативні наслідки:

·недостатність грошових коштів може призвести до перебоїв у виробничому процесі, невиконання зобов'язань, втрат можливого прибутку;

·недостатність виробничих запасівспричинює перебої у виробництві, зайві витрати, недоотримання реалізаційного доходу;

79

коштів. Але за цієї моделі підприємство має обмежені можливості збільшення прибутків за рахунок розширення обсягів діяльності, не може швидко реагувати на зміни ринкової кон'юнктури. При цьому збільшується ризик, пов'язаний із формуванням оборотних коштів. Що ж до ліквідності, то якщо підприємство має невеликий обсяг поточних зобов'язань і

намагається якомога швидше зменшити зайві запаси та безнадійну дебіторську заборгованість, ця політика може підтримувати необхідний рівень ліквідності. Але при значних розмірах поточних зобов'язань і обмежених обсягах оборотних активів

(за умови формування переважної частини його оборотних коштів на довгостроковій основі) збільшується. Проте ця політика є затратною і управління оборотними активами має будуватись на виборі між затратами, пов'язаними зі збільшенням оборотних активів, і вигодами від збільшення оборотних активів.

Стратегії фінансування оборотних активів залежать від покладених у їх основу

капіталом. Чистий оборотний капітал = Оборотні активи - Поточні зобов'язання.

Чим більший чистий оборотний капітал, тим менший ризик втрати ліквідності.

Залежно від вибору фінансовим менеджером джерел покриття змінної частини оборотних активів, виділяють чотири стратеги фінансування оборотних активів:

1. Ідеальна стратегія – поточні активи фінансуються за рахунок поточних зобов'язань., Необоротні – власний капітал та довгострокові зобв’язання. Тоді довгострокові пасиви (капітал) = Необоротні активи, а чистий оборотний капітал = 0. З позиції ліквідностіця модель є найбільш ризикованою,

80