Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

fin_menedzhment

.pdf
Скачиваний:
29
Добавлен:
12.02.2016
Размер:
1.27 Mб
Скачать

капіталу ведеться за формулою:

 

D1

 

 

CE

=

+ g ,

(7.5)

 

 

 

P

 

де: СЕ – вартість власного капіталу; Р – ринкова ціна однієї акції;

D1 – дивіденд, який обіцяла компанія у перший рік реалізації інвестиційного проекту;

g – прогнозований щорічний ріст дивідендів.

Дана модель може застосовуватися лише для компаній, які мають постійну величину приросту дивіденду.

Цінова модель капітальних активів(CAPM: Capital Assets Price Model).

Розрахункова формула моделі має наступний вигляд:

 

 

CE = CRF + (CM - CRF )b ,

 

(7.6)

де: СRF

– показник прибутковості (віддачі) для

безризикового

вкладання

капіталу;

 

 

 

 

 

 

CM – середній за ринком показник прибутковості;

як регресійний

коефіцієнт

β – фактор

ризику, який

розраховується

залежності

між

прибутковістю

аналізованого

підприємства

та

середньою

ринковою прибутковістю.

Модель прибутку на акцію. Дану модель побудовано на основі показника прибутку на акцію, а не величину дивіденду. Згідно даної моделі вартість власного капіталу визначається за формулою:

CE =

EPS

,

(7.7)

 

 

P

 

де: EPS – величина прибутку на одну акцію;

 

P – ринкова вартість однієї акції.

 

Модель премії за ризик. Дана модель займає особливе

місце, оскільки

носить договірний характер. Договір заключається між підприємством та потенційним інвестором про ,теяка має бути премія за ризик вкладання капіталу. Якщо СН – рівень віддачі на вкладення коштів інвесторами у звичайні (номінальні) для нього можливості, то вартість капіталу, вкладеного у дане підприємство, оцінюється за формулою:

CE = CH + RP ,

(7.8)

де: RP – премія за ризик.

Потенційних західних інвесторів можна залучити до вкладення капіталу у підприємства України та інших країн СНД лише великою величиною премії за ризик.

Для державних підприємств з усіх вищезазначених моделей в більшій мірі підходить модель прибутку на акції за умови її адаптації до умов державного підприємства в умовах самофінансування. Вартістю капіталу у даному випадку служить відношення щорічного прибутку до суми його власних , коштів накопичених до року, який аналізується.

CE

=

П

,

(7.9)

 

 

 

S

 

Вартість знов залученого капіталу

111

Дохід, потрібний на новий(знов

залучений)

власний капітал,

звичайно

 

вищий за дохід, потрібний на існуючий власний капітал. Коли

компанія

 

випускає додаткові акції, вона звичайно одержує трохи менше ринкової ціни

 

існуючих акцій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

При

розрахунку

вартості

 

 

знов

залученого

капіталу

пр

використовувати наступну формулу у рамках моделі росту дивідендів:

 

 

 

 

CE =

 

D1

 

+ g ,

 

(7.10)

 

 

 

P(1 - F )

 

 

 

 

 

 

 

 

 

де: F – так звана вартість випуску, яка відображає закономірне зниження

 

ринкової вартості акцій, які знов випускаються.

 

 

 

 

Модель визначення вартості привілейованих акцій

 

 

Доходність по привілейованих акціях(вартість привілейованих акцій)

 

розраховується за наступною формулою:

 

 

 

 

 

 

CP

=

D

,

 

 

(7.11)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

P

 

 

 

 

де: D – величина щорічного дивіденду на акцію; Р – ринкова ціна однієї акції.

Так само, як і у випадку зі звичайними акціями, витрати на випуск нових привілейованих акцій підвищують їхню вартість. Цю оцінку можна зробити за аналогією, припускаючи, що g=0, оскільки привілейовані акції звичайно не мають росту:

CE

=

D1

,

(7.12)

P(1 - F )

 

 

 

 

Останнім етапом в оцінці загальної

вартості

капіталу для компанії є

комбінування вартості коштів, отриманих з різних джерел. Цю вартість називають середньозваженою вартістю капіталу, оскільки вона являє собою середню з вартостей окремих компонентів, зважених за їхньою питомою вагою у структурі капіталу.

СВЗ = (∑ ВКi · Чi) ÷ 100

(7.13)

де СЗВ — середньозважена вартість капіталу;

 

 

ВКi — вартість капіталу, залученого за рахунок і-го джерела, %; Чi

частка і-го джерела у загальній сумі постійного капіталу. Або

 

 

WACC = WD * CD * (1 – T) + WP * CP + WE * CE,

(7.14)

де: WD, WP, WE – відповідно питома вага позикових коштів, привілейованих

акцій, власного капіталу (звичайних акцій та нерозподіленого прибутку);

 

CD, CP, CE – вартості відповідних частин капіталу.

середній

рівень

Середньозважена вартість капіталухарактеризує

витрат для підтримки економічного потенціалу підприємства за наявної структури джерел коштів, вимог Інвесторів і кредиторів та прийнятої дивідендної політики. Середньозважена вартість капіталу порівнюється з внутрішньою нормою прибутковості інвестиційного проекту. Для того щоб реалізація проекту була доцільною, середньозважена вартість капіталу не повинна перевищувати його внутрішню норму прибутковості.

Середньозважена вартість капіталу використовується для оцінки ціни вже задіяного підприємством капіталу. У випадку, коли необхідно обґрунтувати

112

доцільність майбутнього нарощення капіталу, може визначатися гранична вартість капіталу за формулою середньозваженої(попередня формула). При цьому замість фактичного значення вартості капіталу з і-го джерела береться нова прогнозна ціна його залучення, а частка і-го джерела береться

відповідно до цільової (бажаної для підприємства) структури.

Середньозважена вартість капіталу

є одночасно мінімальною нормою

прибутку, яку очікують інвестори від

вкладення капіталу. Для визначення

теперішньої вартості майбутніх грошових потоків від інвестиційного об'єкта

ставку дисконту, як

правило, встановлюють на рівні середньозваженої ціни

капіталу. Основними

елементами

формування

середньозваженої

вартості

капіталу є безризикова частина норми прибутку на інвестиційний капітал, премія за ризик та інфляційна премія.

Середньозважена вартість капіталу= Безризикова частина норми прибутку на вкладений капітал + Премія за ризик + Інфляційна премія

В умовах інфляції необхідно одночасно включати інфляційну премію і в середньозважену вартість капіталу, і в множники нарощування. Для визначення реального інвестиційного доходу здійснюється інфляційна корекція грошових

потоків.

чином під

вартістю (ціною)

капіталу

розуміють

 

 

Таким

процентне

відношення витрат на обслуговування залученого капіталу до величини цього

капіталу. Середньозважена вартість капіталу характеризує середній

рівень

витрат для

 

підтримки

економічного потенціалу підприємства за існуючої

структури

капіталу і

порівнюється

з

внутрішньою

нормою

прибутковості

інвестицій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Управління структурою капіталу

 

 

 

Структура

капіталу

підприємства

 

пов'язана з так званим фінансови

лівериджем.

 

Взагалі

в

практиці

 

фінансового

менеджментуліверидж

розглядається

як важіль,

що

дає змогу

за

рахунок

незначних зусиль

суттєво

змінювати результати фінансово-господарської діяльності підприємства. При цьому розмежовується сфера впливу фінансового та операційного важелів:

-Сфера дії операційного важеля: Реалізаційний дохід (виручка від реалізації продукції) + Операційний прибуток;

-Сфера дії фінансового важеля: + Операційний прибуток + чистий прибуток

Операційний важіль (ліверидж), як зазначалося у темі5, полягає у потенційній можливості підприємства впливати на темпи зміни операційного прибутку шляхом зміни обсягів і структури операційних витрат(постійних і змінних).

Сила дії операційного важеля(рівень операційного лівериджу) = (Виручка від реалізації – Змінні витрати ) ÷ Операційний прибуток

Тобто, сила дії операційного важеля показує, на скільки відсотків зміниться операційний прибуток при зміні виручки від реалізації на 1 % .

113

Фінансовий важіль (ліверидж) полягає у потенційній можливості підприємства впливати на темпи зміни чистого прибутку шляхом зміни обсягів та структури власного і позикового капіталу.

Сила дії фінансового важеля(рівень фінансового лівериджу) = Операційний прибуток ÷ (Операційний прибуток – Фінансові витрати)

Отже, сила дії фінансового важеля показує, у скільки разів темпи зміни чистого прибутку підприємства перевищують темпи приросту його операційного прибутку. Таке перевищення забезпечується за рахунок так званого ефекту фінансового важеля.

Ефект фінансового важеля показує, на скільки відсотків підвищується рентабельність власного капіталу підприємства за рахунок залучення в господарський оборот позикового капіталу, незважаючи на його платний характер. Нарощення фінансової рентабельності(тобто рентабельності власного капіталу) може мати місце лише у випадку, коли економічна рентабельність використання всього інвестованого капіталу більша від середнього рівня фінансових витрат, пов'язаних із залученням позикових коштів. Для визначення ефекту фінансового важеля використовується формула:

ЕФВ = (1 - Коп)(ЕРа –СП) ·(ПК ÷ ВК)

(7.15)

де ЕФВ – ефект фінансового важеля(тобто нарощення

рентабельності

власного капіталу за рахунок використання позикового капіталу);

 

Коп коефіцієнт оподаткування прибутку; ЕРа економічна рентабельність активів(розраховується шляхом

відношення операційного прибутку до загального обсягу , капіталу інвестованого в активи підприємства);

СП – середня ставка процента за позиковими коштами(або рівень фінансових витрат);

ПК – позиковий капітал; ВК – власний капітал.

Ефект фінансового важеля складається з двох компонентів:

1.Диференціала (1 - Коп)(ЕРа -СП)різниці між рентабельністю інвестованого капіталу і середньою ставкою процента за позиковими коштами після сплати податків;

2.Плеча ПК/ВК співвідношення позикового і власного капіталу.

Плече фінансового важеля є мультиплікатором зміни диференціала, тобто посилює його дію як в позитивному, так і негативному напрямках. Так, якщо диференціал має

додатне значення, вигідно нарощувати частку позикового капіталу і тим самим

збільшувати

рентабельність

власного

капіталу. І, навпаки,

якщо

значення

 

диференціала від'ємне, в результаті збільшення плеча фінансового важеля відбувається

 

"проїдання" власного капіталу, і наслідки для підприємства можуть бути руйнівними.

 

Рентабельність

власного

капіталу

значною

мірою

залежить

від

уміло

маневрування величиною ефекту фінансового важеля. До певного моменту підвищити ефект фінансового важеля можна екстенсивно за рахунок збільшення його плеча. Але при цьому потрібно враховувати такі правила фінансового менеджменту:

1. Не можна надмірно збільшувати частку позикових коштів у структурі капіталу,

оскільки при цьому значно підвищується ризик втрати фінансової стійкості, і будь-які

114

затримки у виробничому процесі або несприятливі зміни ринкової кон'юнктури(на ринках кредитних ресурсів, готової продукції, сировини тощо) можуть призвести до значного від'ємного значення ефекту фінансового важеля.

2. Регулювати величину плеча важеля можна лише залежно від значення диференціала. Більші можливості для нарощення позикового капіталу мають ті підприємства, у яких значний запас диференціала. Але при цьому потрібно пам'ятати, що зміна плеча фінансового важеля в свою чергу впливає і на величину диференціала.

Чим більше плече, тим дорожче будуть коштувати для підприємства

позикові

фінансові ресурси за рахунок включення до їх вартості премії за ризик.

 

3. Підприємство завжди повинно залишати певний резерв

позикової

місткості, щоб у разі необхідності мати змогу покрити потребу у фінансових ресурсах за рахунок нового кредиту і при цьому не змінити знак диференціала з "+" на "-". Досвідчені фінансові менеджери намагаються маневрувати у межах оптимального діапазону частки позикових коштів у структурі капіталу (від ЗО до 50 %). Як свідчить досвід високорозвинутих країн, айкраще підтримувати частку позикового капіталу на рівні40 % (що відповідає значенню плеча важеля

0,67), оскільки у цьому випадку ринок цінних паперів найкраще оцінює акції підприємства.

Показник сили дії фінансового важеля характеризує фінансовий ризик, пов'язаний зі структурою капіталу. Чим більше значення цього показника, тим більший ризик неповернення кредитів з процентами для банкірів та ризик невиплати дивідендів для акціонерів. Ситуація ще більше ускладнюється, коли одночасно підвищується комерційний ризик, тобто ризик недоотримання операційного прибутку від основної діяльності підприємства.

Виділення

у

складі загального ризику власників капіталу комерційного та

фінансового

ризиків має

принципове значення при обґрунтуванні оптимальної

структури капіталу. В цьому

випадку комерційний ризик розглядається як ризик

негарантованості

фінансового

результату(операційного прибутку) при 100-відсот-

кому фінансуванні за рахунок власного капіталу.

Відповідно, фінансовий ризик розглядається як додатковий ризик власників капіталу в результаті залучення позикового капіталу.

Сукупний вплив комерційного та фінансового ризиків на чистий прибуток підприємства оцінюється за допомогою операційно-фінансового важеля.

Сила дії операційно-фінансового важеля = Сила дії операційного важеля · Сила дії фінансового важеля = (Виручка від реалізації– Змінні витрати ) ÷ (Операційний прибуток – Фінансові витрати)

Таким чином, операційно-фінансовий важіль показує, на скільки відсотків змінюється чистий прибуток підприємства, що користується позиковим капіталом, при зміні виручки від реалізації на 1 %.

Розрахунок сили дії операційно-фінансового важеля дає змогу виявити вплив змін комерційних умов виробництва (зміну попиту, ціни тощо) на розмір чистого прибутку і рентабельність власного

капіталу при різних варіантах співвідношення позикового і власного капіталу.

115

При виборі оптимального поєднання операційного і фінансового важеля необхідно враховувати, що одне й те саме значення сили дії операційно-фінансового важеля можна отримати шляхом різних комбінацій:

-слабкої дії операційного важеля і сильної дії фінансового важеля;

-сильної дії операційного важеля і слабкої дії фінансового важеля;

-помірної дії обох важелів.

Під фінансовою структурою капіталу розуміють співвідношення власних та позикових засобів, що використовуються підприємством у процесі господарської діяльності.

При вивченні структури інвестованих у підприємство матеріальних цінностей та грошових коштів необхідно розрізняти два поняття:

·структура фінансових джерел, тобто частка в загальній величині пасивів власного капіталу, довгострокових і короткострокових зобов'язань;

·структура капіталу – співвідношення між власним і позиковим капіталом, до якого

відносять лише довгострокові зобов'язання.

 

 

 

 

 

 

Від

фінансової

структури

капіталу

значною

мірою

залежать

умов

формування таких фінансових результатів підприємства як

рентабельність

активів, рентабельність власного капіталу, рівень фінансової стійкості та

платоспроможності, рівень

фінансових

ризиків

і

в

кінцевому

підсумк

ефективність

фінансового

менеджменту

в цілому. Саме тому фінансова

структура капіталу є об'єктом дослідження багатьох учених-економістів.

 

Теорія

Міллера — Модільяні (модель

М-М). Поштовхом для розвитку

теорії структури капіталу

стала

гіпотеза, висунута в 1958

р. американськими

 

економістами Ф. Модільяні і М. Міллером, згідно з якою структура капіталу не

 

впливає

на

ринкову

вартість

підприємства. За

допомогою

 

математичних

викладок ці вчені доводили, що у випадку, коли за рахунок фінансового лівериджу зростає ринкова вартість боргу, то відповідно на таку саму суму

зменшується

вартість

оплаченого

власниками

капіталу(капіталізованого

прибутку), а загальна ринкова вартість фірми не змінюється.

 

Ринкова

вартість

фірми=

вартість

оплаченого

капіталу

(капіталізованого прибутку) + Вартість боргу

Недоліки моделі М-М (Міллера - Модільяні) полягають у тому, що вона не

враховує підвищений ризик при збільшенні

позикових коштів у

структурі

капіталу, неоднакові умови оподаткування фірм, а

також додаткові витрати

на

вихід із кризового стану в періоди спаду фінансової активності.

Теорія статичного компромісу. Ця теорія враховує витрати фірми на вихід

із кризового становища в результаті фінансового спаду. Суть її

полягає у

зменшенні вартості фірми при значному збільшенні плеча фінансового важеля.

Чим

більша

заборгованість фірми, тим

більша

імовірність

фінансових

потрясінь, оскільки при несплаті боргів у строк втрачається ліквідність, і фірмі

набагато важче отримати нову позику для покращення свого фінансового стану.

Тобто, чим більше позикового капіталу використовує підприємство,

тим вищі

фінансові витрати на залучення позикових коштів і тим менші можливості капіталізації прибутку. Водночас зростає імовірність кризового стану і

116

виникнення значних витрат на його подолання, що суттєво зменшує поточну ринкову вартість фірми.

Теорія субординації джерел фінансування(теорія Г. Дональдсона). На початку 60-х років XX ст. Гордон Дональдсон розробив ряд положень, якими й

досі керуються фінансові менеджери фірм при обґрунтуванні структури капіталу. Наведено їх зміст:

·щоб зменшити рівень залежності фірми від зовнішніх джерел необхідно в першу чергу використовувати внутрішні джерела фінансування: прибуток (після оплати фінансових зобов'язань) і амортизацію;

· розробляючи

 

дивідендну

політику, потрібно

враховувати

майбутні

інвестиційні

 

потреби

та

грошові потоки підприємства і таким чином

розподіляти прибуток між акціонерами, щоб забезпечити фінансування

інвестицій

переважно

за

рахунок

внутрішніх

дже(прибуткуел

й

амортизації);

 

 

 

 

 

 

 

 

 

· якщо виникає потреба у зовнішніх джерелах фінансування, то доцільно

дотримуватися

такої

 

послідовності: банківські

кредити,

випуск

 

конвертаційних облігацій і тільки в останню чергувипуск нових. акцій

Запропонована Г. Дональдсоном субординація джерел фінансування.

 

 

Теорія асиметричної інформації(сигнальна

теорія

С. Майєра). Ця теорія

виникла на базі зіставлення теорій Міллера— Модільяні та Г. Дональдсона. її зміст полягає в тому, що фінансові менеджери своїми рішеннями інформують акціонерів і потенційних інвесторів про стан справ і можуть активно впливати на ринкову ціну акцій фірми. Так, якщо фірма випускає нові акції, збільшує обсяг інвестицій, підвищує дивіденди, ціна її акцій на ринку цінних паперів зростатиме. І навпаки, коли фірма зменшує розмір дивідендів, припиняє інвестування грошових коштів у виробничий розвиток, залучає додаткові зовнішні джерела фінансування, ціна її акцій на ринку цінних паперів неодмінно падатиме.

Крім згаданих вище концепцій існують і інші теорії. Але незважаючи на такий високий інтерес учених до проблеми структури капіт, налу

практиці встановлено, що не має єдиного оптимального рішення щодо співвідношення власного і позикового капіталу не тільки для однотипних підприємств, а й для одного підприємства на різних стадіях його розвитку та при різній кон'юнктурі товарного і фінансового ринків.

Єлише низка факторів, які потрібно обов'язково враховувати при

формуванні

цільової

структури

капіталу

підприємства

з

м

забезпечення

найбільш

ефективної

пріоритетності

між

 

рентабельності

власного

капіталу і

коефіцієнтом автономії. Основні

 

фактори, що впливають на фінансову структуру капіталу, систематизовано в табл. 7.4 [10].

117

Таблиця 7.4

Фактори, що впливають на структуру капіталу підприємства

Фактори

 

Характер впливу на структуру капіталу

 

Галузеві

• Чим більша фондомісткість галузі, тим нижчий кредитний рейтинг

особливості

і більше потрібно розраховувати на власний капітал.

 

діяльності

• Чим менша тривалість операційного циклу в галузі, тим більша

підприємства

можливість залучати позиковий капітал

 

Стадія життєвого

• Підприємства, що знаходяться на ранніх стадіях свого життєвого

циклу

циклу і мають конкурентоспроможну продукцію, можуть залучати

підприємства та

для фінансування активів більшу частку позикового капіталу.

 

темпи його

• Підприємства, які знаходяться в стадії зрілості, повинні більшою

розвитку

мірою використовувати власний капітал

 

Структура витрат і

• За високої частки постійних витрат не рекомендується мати високу

рівень

частку позикового капіталу. • Підприємства, у яких сила дії

 

операційного

операційного важеля незначна, а обсяги реалізації постійно

 

лівериджу

зростають,

можуть збільшувати частку позикового капіталу

 

Рівень

• Чим вищий рівень рентабельності, тим вищий кредитний рейтинг і

рентабельності

збільшуються можливості нарощення позикового капіталу.

 

діяльності

• З'являється можливість більшу частину прибутку реінвестувати у

 

виробничий розвиток і зменшити потребу в позиковому капіталі

 

 

Рівень

• В умовах низьких ставок податку на прибуток або використання

оподаткування

підприємством податкових пільг зменшується податкова економія і

прибутку

різниця у вартості позикового та власного капіталу із зовнішніх

підприємства

джерел є не настільки істотною. У цих умовах вигідніше

 

 

здійснювати емісію акцій.

 

 

• За високої ставки оподаткування прибутку збільшується ефект від

 

залучення позикових коштів

 

Необхідність

• Чим більша майбутня потреба підприємства в кредитах, тим менша

забезпечення

можливість нарощення позикового капіталу в цей момент

 

позикової

 

 

 

Кон'юнктура

• Чим стабільніша кон'юнктура товарного ринку, тим стабільніший

товарного ринку

попит на продукцію і безпечніше використовування позикового

 

 

 

Кон'юнктура

• Залежно від стану цієї кон'юнктури зростає або знижується

 

фінансового ринку

вартість позикового капіталу, що визначає ефективність його

 

 

залучення.

 

 

 

• У випадку, коли кредитні ресурси дорогі, вигідніше збільшувати

Ставлення

• Підприємство може мати негативний імідж серед кредиторів навіть

кредиторів до

за високої частки власного капіталу, що зменшує можливості

 

підприємства

нарощення позикового капіталу

 

Рівень

• У випадку, коли власники бажають зберегти фінансовий контроль

концентрації

за управлінням підприємством, додатковий капітал доцільно

 

власного капіталу

формувати на основі позикових коштів

 

Фінансовий

• У випадку,

коли керівництво має на меті збільшення прибутку,

частка

менталітет

позикового капіталу буде зростати.

 

власників і

• У випадку, коли керівництво ставить за мету мінімізацію

ризиків,

фінансових

частка позикового капіталу буде зменшуватися

 

Асиметричність

• У разі ринкової недооцінки фірми, коли інвестори не мають інформаці

інформації

про очікуване зростання прибутку, можна тимчасово збільшити част

 

позикового капіталу

 

 

 

 

 

З урахуванням перелічених факторів управління структурою капіталу на підприємстві потрібно здійснювати у двох напрямках:

·обґрунтування оптимальних пропорцій використання власного і позикового капіталу;

118

· залучення необхідних обсягів власного і позикового капіталу для досягнення цільової структури.

Оптимальна структура капіталу — це таке співвідношення між власним і позиковим капіталом, за якого одночасно забезпечується висока фінансова

рентабельність і не втрачається фінансова стійкість підприємства. Зрозуміло, що

 

чим

більша

частка

позикового

капіталу, тим

за

більшої

різниці

між

рентабельністю

інвестованого

капіталу

та

середньою

ставкою відсотка за

позиковими коштами після сплати податків буде більшим ефект фінансового

важеля

(тобто

нарощення рентабельності власного капіталу за рахунок

використання позикових коштів).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Разом із тим, фінансовий ліверидж може бути вигідним до певної міри, адже

 

забагато

боргів

у

структурі

капіталу

,означаєщо

підприємство

буде

неспроможне виконати свої фіксовані фінансові зобов'язання. З іншого боку,

 

надмірний випуск простих акцій може призвести до втрати контролю власників

 

над підприємством.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Таким

чином, крайнощі

в

управлінні

структурою

капіталу

досить

небезпечні і можуть мати руйнівні наслідки. Щоб їх уникнути, фінансові

 

менеджери повинні вивчити досвід найуспішніших у своїй галузі підприємств і

 

намагатися підтримувати баланс між позиковим і власним капіталом. Потрібно

 

будь-що

уникати

такого

розміру

боргів, за якого

виплати

за

фіксованими

зобов'язаннями перевищують розумну межу. Для цього необхідно кожного разу, приймаючи рішення про залучення додаткових позикових коштів, прораховувати найгіршу ситуацію (спад ділової активності, різке падіння попиту або цін на продукцію, подорожчання кредитів тощо) і з'ясувати, чи зможе підприємство виконувати свої фіксовані фінансові зобов'язання за несприятливих умов діяльності.

Отже, мета фінансового менеджменту полягає у забезпеченні виваженої структури капіталу, яка б відповідала цільовим настановам підприємства і забезпечувала мінімальний фінансовий ризик за достатньо високої ринкової вартості (але не обов'язково найвищої).

Методи обґрунтування фінансових рішень про зміну величини і структури капіталу залежать від обраних критеріїв оцінювання. Критеріями оптимізації

структури капіталу можуть бути:

 

 

 

 

—мінімізація середньозваженої вартості капіталу;

 

 

 

—максимізація

рентабельності

власного

капіталу

при

одночасн

мінімізації ризику;

 

 

 

 

 

—максимізація чистого прибутку на одну акцію.

Якщо за критерій оцінювання взятимінімізацію середньозваженої вартості капіталу, то оптимальним вважається такий варіант структури капіталу, який забезпечує найменшу середньозважену вартість капіталу або найменшу його

граничну вартість у випадку додаткового залучення коштів.

 

 

За

критерієм

максимізації

рентабельності

власного

капіта

оптимальним вважається таке поєднання власного і позикового капіталу, за

 

якого забезпечується найбільше нарощення рентабельності власного капіталу за

 

119

рахунок ефекту фінансового важеля і при цьому диференціал плеча перетворюється на від'ємну величину.

Критерій максимізації чистого прибутку на одну акціюнайчастіше використовується у випадку, коли необхідно вибрати альтернативне джерело фінансування активів підприємства: випуск акцій чи випуск облігацій. Обсяг чистого прибутку на одну акцію можна визначити за формулою. Є спосіб визначення граничного значення операційного прибутку, нижче якого вигідніше випускати акції, а вище — облігації. Для більш точних розрахунків треба враховувати постійний рух акцій і використовувати їх середньозважену кількість. При цьому беруться до уваги всі змінні кількості простих акцій в обігу, включаючи сплату дивідендів простими акціями, подрібнення акцій, консолідацію акцій, випуск пільгових акцій для існуючих акціонерів.

Скоригований чистий прибуток на одну акцію(або так званий розбавлений прибуток на одну акцію) обчислюється з урахуванням впливу простих акцій:

—облігацій, які можуть бути конвертовані у звичайні акції;

—привілейованих акцій, які можуть бути конвертовані у звичайні акції;

—варантів на акції;

—опціонів на акції;

—акцій, які можна продати за спеціальними програмами для працівників підприємства;

— контрактів, учасники яких мають право на отримання звичайних акцій підприємства залежно від виконання вимог, передбачених контрактами.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1.Перелічіть основні складові власного капіталу.

2.У чому полягають переваги й недоліки використання власного капіталу?

3.Назвіть основні види зобов’язань.

4.Що розуміють під ціною капіталу?

5.У чому полягають причини необхідності розрахунку ціни капіталу?

6. Що

розуміють

під

середньозваженою

вартістю

капіталу

і

як

розраховують?

 

 

 

 

 

 

7.Що таке гранична вартість капіталу?

8.Як розраховують ціну звичайних і привілейованих акцій?

9.У чому полягає сутність теорії структури Мілера-Модільяні (ММ)?

10.Які альтернативні ММ теорії структуру капіталу Ви знаєте?

ТЕСТИ

1. Привілейовані акції являють собою:

а) позичений капітал; б) залучений капітал; в) власний капітал.

120

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]