Тема 5. Державна регіональна економічна політика та управління регіональним розвитком.

Мета вивчення матеріалу теми:

• набути знання про основи державної регіональної економічної політики, виявити її суб’єкти та об’єкти;

• визначити основні цілі, принципи і завдання державної регіональної політики;

План лекції

1. Суть, мета і концепція державної економічної політики.

2. Основні напрямки та завдання державної регіональної економічної політики.

3. Сутність механізму реалізації державної економічної політики.

4. Роль органів місцевого самоврядування у здійсненні державної регіональної економічної політики.

5. Прогнозування і державні програми розвитку регіонів.

1. Суть, мета і концепція державної економічної політики.

Регіональна політика є важливою складовою державної по­літики України, яка набула особливої актуальності під час пере­ходу до ринкових відносин.

Здобуття Україною незалежності та широкомасштабні транс­формації всього суспільного життя зумовили необхідність ефектив­них реформ у сфері державного регулювання, відповідних інсти-туційних та технологічних змін у господарстві, перебудови дер­жавної політики у всіх її основних напрямах. Оскільки від розу­міння сутності поняття "політика" залежать визначення її змісту і напрями реалізації, необхідно зупинитися на дефініції цього по­няття. В українську мову воно прийшло з грецької від поняття "polis", що означає "держава". Протягом сходження країн сходи­нами цивілізаційного розвитку зміст цього поняття значно роз­ширився, а межі застосування поширилися та дещо "розмились". Сьогодні "політика" - це не тільки широкозмістовне, але й ужи­ване щодо суб'єктів управління поняття. Це поняття вживають у різних контекстах: може йтися про політику ООН щодо регулю­вання міжнародної діяльності в певній сфері; політику Євросоюзу, певної країни, її регіону, навіть підприємства. І в кожному ви­падку під політикою розуміють систему дій та заходів управлінняз боку певного суб'єкта щодо забезпечення певних стратегічних інтересів, вирішення кардинально-стратегічних проблем на світо­вому, міждержавному, національному рівнях навіть щодо підпри­ємства.

Таким чином, у найбільш загальному розумінні під "політи­кою" розуміють максимально широкий спектр усіх видів діяль­ності суб'єктів її реалізації: на міждержавному і національному рівні, рівні транснаціональних компаній, громадських і політич­них організацій, великих корпорацій та суб'єктів господарювання в цілому.

Наукове трактування поняття "політика" у спеціальній літе­ратурі відзначається узагальненістю, з одного боку, та суперечні­стю поглядів - з іншого. З.В. Герасимчук поділяє найважливіші визначення поняття "політика" на декілька груп:

• діяльність у сфері відносин між великими соціальними групами, пов'язана з регулюванням інтересів шляхом викорис­тання політичної влади;

• інструмент свідомої саморегуляції суспільства;

• характеристика способу дій, спрямована на досягнення певних цілей у стосунках між людьми;

• сукупність політичних інструментів, які здійснюють вла­ду й управління суспільства.

Останнє визначення, на нашу думку, досить точно характе­ризує державну політику в цілому. Державна політика знаходить свій прояв у системі дій, методів, засобів і механізмів, спрямова­них на забезпечення національних стратегічних інтересів у всіх сферах життєдіяльності країни.

Ефективність державної політики залежить від інструментів її реалізації, дієвості державного регулювання, від чіткого визна­чення, стратегічних інтересів країни, цілей управління суспільст­вом з боку держави. Сьогодні, в посткризовий період державна політика України має бути спрямована на побудову ринкової, конкурентоспроможної соціально орієнтованої економіки на за­садах постіндустріалізму. Це означає:

• необхідність забезпечення економічної та екологічної безпеки держави;

• пріоритетність інноваційної, інформаційної, інтелектуа­льної складової в інтегральному потенціалі розвитку;

• першочерговість розширеного відтворення виробництва та підвищення його конкурентоспроможності з акцентуванням уваги на випереджальному розвитку високотехнологічних та стратегічно важливих галузей третинного і четвертинного секто­рів економіки в усіх регіонах України.

Державна політика реалізується в багатьох напрямах: еко­номічному, соціальному, екологічному, зовнішньоекономічному, оборонному та інших.

Розгляд змісту поняття "політика" через призму регіональ­них аспектів соціально-економічного розвитку країни вносить додаткові ознаки у її тлумачення, обмежує сферу її дії певними територіальними рамками. Зважаючи на те, що будь-який напрям державної політики, і державної регіональної політики може здійснюватись у межах таксонів адміністративно-територіального поділу, у контексті даної теми під регіонами ми розуміємо облас­ті України та АР Крим.

2. Основні напрямки та завдання державної регіональної економічної політики.

У науковій літературі є багато визначень регіональної полі­тики як основного в теорії регіональної економіки поняття. Е.Б. Алаєв у відомому понятійно-термінологічному словнику за­значає, що така політика може проводитися тільки державою і визначає її як сферу діяльності щодо управління економічним, політичним і соціальним розвитком країни у просторовому, регі­ональному аспекті, спрямовану на вдосконалення взаємовідносин між державою і регіонами, а також регіонами між собою [1]. Д.М. Стеченко називає таку політику "державна політика регіо­нального розвитку" і визначає її як цілісну сукупність заходів, спрямованих на ефективність соціально-економічного розвитку регіонів, раціональне використання їхніх ресурсних потенціалів та реалізацію його пріоритетів, забезпечення вдосконалення те­риторіальної організації суспільства тощо [49].

О.Г. Гранберг зауважує, що за будь-яких модифікацій по­няття "регіональна політика" остання має включати свої цілі, об'єкти і суб'єкти, а також засоби її здійснення [13].

За визначенням учених РВПСУ НАН України, "така політи­ка" - "... це сукупність заходів, які здійснюються державою у сфері комплексного розвитку регіонів країни відповідно до її по­точних і стратегічних цілей". Погоджуючись у цілому з коректні­стю цього визначення, вважаємо, що до нього необхідно додати кінцівку "... а також можливостей і інтересів регіонів".

На наш погляд, найбільш вдалим є визначення "регіональної політики", відображає багатогранну діяльність державних, суспі­льних, громадських інституцій з регіоналізації суспільного життя, спрямовану на збереження територіальної цілісної країни, досяг­нення загальнодержавних цілей при реалізації індивідуально-конкретної стратегії розвитку кожного регіону із гармонізацією його інтересів із загальнодержавними" [54].

Адже саме гармонізація інтересів держави і регіонів та ви­рішення регіонально-конкретизованих проблем, поряд з підви­щенням конкурентоспроможності регіонального виробництва, добробуту населення та збереження природи, належить до стра­тегічних цілей державної регіональної політики в період перехо­ду України до постіндустріалізму суспільства. Необхідно зазна­чити, що забезпечення гармонізації зазначених інтересів та зба­лансованість соціально-економічного розвитку регіонів є необ­хідною умовою збереження територіальної цілісності держави. Досягнення цих цілей вимагає розробки науково обгрунтованої стратегії регіонального розвитку держави та задіяння численних методів і механізмів регулювання її реалізації. У спеціальній лі­тературі виділяють прямі і непрямі методи державного регулю­вання, які застосовуються у всіх напрямах державної, а значить і регіональної політики.

Державна політика здійснюється в усіх напрямах життєдія­льності суспільства: політичному, оборонному, економічному, соціальному, екологічному тощо. Усі вони, крім двох перших, ре­алізуються владними структурами не тільки на державному, але й

на регіональному та "місцевому" (локальному) рівнях територіа­льної організації соціально-економічного життя держави.

Особлива актуальність державної регіональної політики в сучасній Україні зумовлена кількома, змістовно досить різнорід­ними причинами.

По-перше, великими масштабами території та суттєвою те­риторіальною диференціацією природних, економічних, соціаль­них історичних умов.

По-друге, різким, у кілька разів, зростанням у 90-ті роки міжрегіональних диспропорцій соціально-економічного розвитку: за душовими обсягами промислової продукції- у шість разів, за доходами населення на душу населення - майже у 5 разів тощо.

По-третє, тим, ідо країна з отриманням незалежності, не за­вершивши етап індустріального розвитку, вступила у складний, перехідний до нових умов господарювання адаптаційний чи тран­зитивний період. Він характеризується одночасною докорінною перебудовою політичної і економічної системи, ідеології суспіль­ного розвитку, суспільно-природної взаємодії, а також менталіте­ту населення.

По-четверте, докорінною зміною Концепції зовнішньоеко­номічної діяльності держави із суттєвою перебудовою міжнарод­них економічних зв'язків. До позитивів цієї Концепції можна віднести суттєвий розвиток її фінансово-інвестиційної складової, значне розширення кола країн-партнерів із поступовим просу­ванням товарів на ринки Близького Сходу, Північної Африки та Південно-Західної Азії та ін. До негативів сучасної зовнішньо­економічної політики останнього десятиліття необхідно віднести надвелике і неефективне розширення імпортних операцій, погіршення структури експорту у зв'язку з різким скороченням частки машинобудування, хімічної, легкої промисловості, низькою акти­вністю зовнішньоекономічної діяльності більшості вітчизняних підприємств, низькою конкурентоспроможністю їх продукції, неза­безпеченістю участі України у престижних економічних союзах, транснаціональних компаніях тощо. Необхідно зазначити, що вхо­дження України у світовий економічний простір набагато затрудню-

егься викликами глобалізації, яка на початку XXI століття перетворилася в основну закономірність світового господарства.

Регіональна політика в Україні набула в останнє десятиліття особливої актуальності тому, що саме в регіонах, на мезорівні те­риторіальної організації суспільства, відбуваються основні рефо­рмації перехідної економіки: адаптація економіки і населення та роздержавлення власності, розвиток підприємницької діяльності та формування ринків праці, формуються (чи не дуже!) умови життєдіяльності населення. Саме в регіонах - областях, економі­чних і адміністративних районах - розвиваються приватизаційні, інвестиційні, інноваційно-трансформаційні процеси тощо.

Це зумовлює пріоритетність стратегії економічного зрос­тання в Україні та її регіонах, а значить і запровадження з цією метою адекватної регіональної політики держави.

Регіональна політика регулює всі, за винятком оборотних та "державно-політичних", сторони життєдіяльності регіонів і тому здійснюється в багатьох напрямах, як зазначалося вище.

До основних складових регіональної політики належать еко­номічна (зокрема фінансово-кредитна, бюджетна, податкова, ви­робнича), соціальна економічна політика (рис. 5). Ефективна реа­лізація такої поліаспективної регіональної політики лежить в ос­нові забезпечення стійкого, соціально-економічного та екологічно-збалансованого розвитку регіонів, повномасштабного виконання стрижневих для них фінансовозабезпечуючих функцій - як внутрі­шніх, так і зовнішніх. До перших належить досягнення розширеного накопичення регіональних фінансових ресурсів, покращання якості життя населення за умови гармонізації інтересів та держави.

До зовнішніх загальнодержавних функцій, у першу чергу, необхідно віднести грошове наповнення Державного бюджету (адекватне податковому потенціалу регіону) та активну участь ре­гіону у реформаційних процесах у державі на ринкових засадах.