54. Герман Гельмгольц: засновник психофізіології

Гельмгольц — один із найвизначніших учених світового значення, природодослідник-енциклопедист. Виступив також як психолог. Народився в Потсдамі. Учився в Військово-медичному інституті Фрідріха-Вільгельма. Свої наукові інтереси розвивав під впливом Й. Мюллера. Працював у Берлінській лікарні, військовим лікарем у Потсдамі. З 1848 р. викладає анатомію в Берлінській академії мистецтв. З 1850 р. — професор фізіології Кенігсберзького університету, де здійснює ряд знаменитих досліджень з фізіології відчуттів. Далі робота фізіологом в Бонні, Гейдельберзі. З 1888 р. — директор Державного фізико-технічного інституту в Шарлотенбурзі. В 1891 р. світова наукова громадськість відзначила сімдесятилітній ювілей Г. Гельмгольца. Саме під час цих урочистостей ювіляр виступив перед гістьми з промовою, в якій, зокрема, торкнувся питань наукового пошуку, впливу на творче натхнення вченого спілкування з природою тощо. Його висловлювання з цього приводу стали хрестоматійним матеріалом.

Маючи схильність до загальнотеоретичних філософських досліджень, Гельмгольц вніс і в психологію низку визначних оригінальних ідей, найбільше пов'язаних з предметом фізіології органів чуття, міркувань про умовисновки, що мали, зокрема, несвідомий характер.

Гельмгольц виступив як визначний педагог, виховавши ряд відомих природодослідників.

Основні думки вченого щодо процесуального характеру людського зору пов'язуються з його досвідним характером і включають важливу роль м'язових рухів. Очі людини рухаються при зорові саме тому, що відшукують позицію найкращого бачення у зв'язку з наявністю по середині сітківки відповідних ділянок. Окомір дорослої людини пов'язується з такими рухами. Новонароджена дитина отримує досвід бачення за допомогою таких дій, як, зокрема, зведення очей, зорових осей назустріч. Ось ці рухи й оцінюють просторові відношення. Коли очі переходять від однієї точки предмета до іншої, виникають різні відчуття. Гельмгольц визнає необхідність припустити такий мінімум природженості в зорових рухах і відчуттях, щоб показати далі становлення досконалих форм сприймання предметного світу.

Але тут уже більш повно й ґрунтовно виступають психологічні чинники й насамперед здатність пам'яті в розвитку просторового бачення та інших психічних феноменів. Утворюються асоціації між рухом очей і зоровими враженнями. Це асоціювання м'язових відчуттів та образу предмета безконечно повторюється й закріплюється, причому відкидаються асоціації, невідповідні становленню успішного досвіду. Так виховується здатність сітківки до самостійного просторового бачення (133, 507).

Уперше проробив вимір швидкості проведення порушення по нервових волокнах. У психології сприйняття розвивав концепцію "несвідомих умовиводів", відповідно до якої актуальне сприйняття визначається вже наявними в індивіда "звичними способами", за рахунок яких зберігається сталість видимий світ, і в які істотну роль грають м'язові відчуття й рухи. Описав на основі даної концепції механізми сприйняття простору. Розвив "трикомпонентну" теорію колірного зору Т. Юнга. Розробив "резонансну" теорію слуху[11, c. 172-174].