Недоліки одноособового володіння :

1. Виникають труднощі із залученням додаткових фінансових коштів, бо більший рейтинг при банківському кредитуванні, звісно, у крупних фірм.

2. Найбільш важливий недолік – необмежена відповідальність, тобто відповідальність у тому числі і своїм майном.

3. Труднощі у розподілі праці та менеджменті, що призводить до великого фізичного та психологічного навантаження ( працює більше 12 годин на добу, без вихідних ).

4. Таке підприємство існує до того часу, доки його власник є дієздатним. У випадку його психічного захворювання, банкрутства, ув’язнення, смерті – підприємство юридично перестає існувати. У зв’язку з цим інші бізнесмени неохоче укладають довгострокові угоди з власником одноособового підприємства.

Переваги товариств ( колективних підприємств ) :

1. Фінансові можливості більші, ніж у приватних підприємств, за рахунок поєднання капіталів кількох учасників. До того ж, банки надають товариствам пріоритет у кредитуванні.

2. Додаткові можливості у розподілі праці за професійними та діловими якостями партнерів.

Недоліки товариств :

1. Помилка одного з партнерів може призвести до розорення інших, бо вони несуть солідарну відповідальність за збитки.

2. Нестача досвіду або несумісництво інтересів партнерів сприяють гальмуванню в управлінні підприємством, що позбавляє підприємство частини прибутку.

3. Виникають труднощі з розподілом прибутку ( особливо, якщо учасники мають різні внески у капітал або трудові внески у діяльність підприємства – різна кількість відпрацьованого часу, різні за вагою операції тощо ), а також з розподілом майна та боргів при ліквідації підприємства.

Модуль 3. Функціонування національної економіки

Тема 7. Суспільний продукт і його форми. Національний дохід.

1. Форми суспільного продукту. Поняття ВВП та ВНП.

2. Національне багатство і його структура.

3. Розподіл національного доходу.

1. Суспільний продукт - це виражена в ринкових цінах сукупність товарів і послуг, зроблених протягом одного року. В ньому відображається ефективність національної економіки й добробут народу.

За своїм натурально-речовим складом суспільний продукт поділяється на засоби виробництва та предмети споживання. За функціями окремих складових елементів суспільного продукту розрізняють фонд заміщення, фонд споживання і фонд нагромадження. Фонд заміщення – це засоби і предмети праці, які йдуть на відновлення зношених засобів виробництва. Фонд споживання – це частка суспільного продукту, яка йде на задоволення матеріальних та духовних потреб людей. В умовах простого відтворення в його складі є лише предмети споживання, а в умовах розширеного відтворення виникає необхідність у фонді нагромадження, тобто збільшенні особистих і речових факторів виробництва.

Якщо позначити фонд заміщення буквою c, необхідний продукт - v, а додатковий - m, то за своєю вартісною структурою сукупний суспільний продукт( W ) визначається за формулою: W = c + v + m

Якщо з суспільного сукупного продукту вирахувати фонд заміщення, то отримаємо чистий продукт, або національний дохід (НД). Отже, НД = v + m.

Чистий продукт, або національний дохід – це дохід, який використовується в суспільстві для особистого споживання та розширеного відтворення, тобто його можна поділити на фонд споживання та фонд нагромадження. Національний дохід як економічна категорія виражає виробничі відносини між людьми, класами з приводу виробництва, розподілу та споживання необхідного та додаткового продукту.

Необхідний продукт – частина НД, яка йде на відтворення потреб людини ( витрати на житло, одяг, продукти харчування, соціальні та духовні потреби).

Додатковий продукт – частина НД, яка використовується для розширеного виробництва, створення резервного фонду, виплати дивідендів, збагачення панівного класу ( придбання ним предметів розкоші, спорудження розкішних особняків, будівництво дорогих яхт тощо ).

Національний доход може бути обчислений двома способами або методами (вимір НД по сумі витрат (метод потоку товарів) і вимір НД по сумі доходів (метод потоку витрат). У господарській практиці розрізняють зроблений і використаний НД. Зроблений НД - це весь обсяг знов створеної вартості товарів і послуг. Використаний НД - це зроблений НД за винятком втрат від стихійних лих, збитку при зберіганні тощо.

Існують два методи обчислення суспільного продукту – система національних рахунків ( СНР ) і система балансу народного господарства ( БНГ ). Зараз майже всі країни світу використовують СНР.

Система національних рахунків – це адекватний ринковій економіці національний облік, побудований у вигляді набору рахунків і балансових таблиць, що розкривають результати економічної діяльності, структуру економіки та найважливіші взаємозв’язки в національному господарстві. Спрощено СНР можна уявити як бухгалтерію гігантського підприємства, яким є економіка країни в цілому без принципового розмежування матеріальної і нематеріальної сфери. Інформація, яку дає СНР, є основою для формування та проведення державної політики в області економіки.

Баланс народного господарства являє собою систему взаємопов’язаних балансових таблиць, кожна з яких відображає окремі, найбільш принципові сторони економічного процесу. Для БНГ характерне розмежування двох сфер – матеріального виробництва ( групи А та Б ) та невиробничої сфери. Система балансів – це зведений матеріальний баланс, міжгалузевий баланс, баланс грошових доходів, баланс трудових ресурсів тощо. БНГ обов’язково включає розрахунки результатів виробництва проміжного продукту, тобто подвоєний рахунок. Однак в БНГ може бути й чистий продукт, без подвоєного рахунку.

Безумовно, з часом метод БНГ буде вдосконалений, але з урахуванням досягнень СНР, бо поки що альтернативи СНР немає.

Головними показниками СНР є валовий внутрішній продукт (ВВП) та валовий національний продукт (ВНП), в статистиці України показник ВВП введений з 1987 р.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) виражає в ринкових цінах сукупну вартість кінцевих товарів і послуг, створених у поточному періоді на території країни, незалежно від національної належності підприємств. Отже, ВВП підраховується за територіальним принципом.

Кінцевими товарами й послугами є ті з них, які здобуваються протягом даного часу для кінцевого споживання, а не з метою проміжного споживання, перепродажу тощо. ВВП - це вартість кінцевих товарів і послуг, тому вартість проміжних товарів і послуг не входить у ВВП (тому що у вартість кінцевих продуктів уже входять всі проміжні угоди, що мали місце, ) , бо інакше показник містив би подвійний рахунок.

Уникнути подвійного рахунку можна з використанням поняття додана вартість. Додана вартість — це вартість, що відображає реальний внесок підприємства в створення вартості конкретного продукту, тобто заробітну плату, прибуток, амортизацію, відсоток за кредит тощо. Вартість спожитих сировини й матеріалів, які придбані в постачальників у додану вартість не включається. У радянській практиці цей показник називався умовно чистою продукцією.

Приклад. Припустимо, що процес виробництва вовняного костюма, перше ніж він потрапить у руки кінцевого споживача, включає п'ять стадій. Як показано в таблиці 1, фірма А, вівцеферма, поставляє фірмі Б (підприємству з переробки вовни), вовни на суму 60 грн. Зароблені фірмою А 60 грн. розподіляються у вигляді заробітної плати, рентних платежів, відсотка й прибутку ( умовно будемо вважати, що всі 60 грн., зароблені фірмою А - її додана вартість ). Фірма Б обробляє вовну й продає її фірмі В, виробникові костюма, за 100 грн. Що фірма Б робить із цими 100 грн.? Як відзначалося, 60 грн. йде фірмі А, а 40 грн. використає фірма Б для виплати заробітної плати, рентних платежів, відсотка, прибутку й для покупки ресурсів, необхідних для переробки вовни. За такою ж схемою здійснюються й всі наступні угоди. Виробник продає костюм фірмі Г, оптовому продавцеві одягу, що у свою чергу продає його фірмі Д, роздрібному торговцеві, а потім споживач, що є кінцевим користувачем продукту, купує костюм за 250 грн.

Ключове питання: яку частину вартості зробленого костюма варто враховувати при визначенні ВВП? Відповідь: тільки 250 гр., тобто вартість кінцевого продукту. Якщо скласти вартості всіх проміжних продуктів з вартістю кінцевого продукту (у таблиці 1 ця сума дорівнює 750 грн) і включити б отриманий результат у ВВП, то це б істотно завищило його обсяг (це був би подвійний рахунок ).

Таблиця 1. Додана вартість при п’ятистадійному виробничому процесі

Стадії виробництва	Продажна ціна матеріалів або продукції	Додана вартість
Фірма А, вівцеферма	60	60 = 60 - 0
ФірмаБ, вовнопереробне підприємство	100	40 = 100 – 60
Фірма В, виробник костюмів	125	25 = 125 - 100
Фірма Г, оптовий продавець одягу	175	50 = 175 - 125
Фірма Д, роздрібний продавець одягу	250	75 = 250 - 175
Загальна вартість продажів	710
Додана вартість (загальний дохід)		250

Валовий внутрішній продукт розраховується трьома методами:

1) За доходами підсумовуються доходи (приватних осіб, акціонерних товариств, приватних підприємств, а також доходи держави від підприємницької діяльності та у вигляді податків ) , а також амортизаційні відрахування.

2) За витратами (метод кінцевого використання) підсумуються витрати всіх економічних агентів, які використовують ВВП: домогосподарств, фірм, держави та іноземців, які експортують товари з даної країни. У підсумку отримуємо сукупну вартість усіх товарів і послуг, спожитих суспільством.

3) За виробленою продукцією (виробничий метод) ВВП оцінюється як сума доданої вартості всіх галузей. Для цього спочатку розраховують валовий випуск, який потім зменшують на величину проміжного споживання.

Важливим похідним показником є ВВП на душу населення - це вартість зроблених товарів і послуг на кожну людину в країні, включаючи дітей й інших непрацюючих. Ясно, що ВВП країни обсягом, наприклад, 50 млрд.дол при населенні 10 млн. і 100 млн. – це різний рівень життя в країні. Але душовий розмір ВВП може надати спотворене уявлення про рівень життя, бо він не відображає реальний розподіл створених матеріальних благ. Реальністю може бути, наприклад, такий розподіл, при якому 90 % ВВП належать 10 % населення.

Обчислення ВВП ускладнюється інфляцією ( зростанням цін ), тому розрізняють поняття номінального і реального ВВП. Номінальний ВВП - це обсяг виробництва, обчислений за діючими, фактичними цінами. Реальний ВВП – це обсяг виробництва, вартість якого скоригована на величину річного зростання цін, тобто з урахуванням індексу цін. Індекс цін виражає відносну зміну середнього рівня цін широкої групи товарів за певний період. Він визначається за формулою:

Індекс цін поточного року = (Ціни поточного року / Ціни базисного періоду)*100%

Таким чином, реальний ВВП буде дорівнювати відношенню номінального ВВП до індексу цін, помноженому на 100%. Відношення номінального ВВП до реального ВВП показує збільшення ВВП за рахунок росту цін і називається ВНП-дефлятором.

Другий найважливіший макроекономічний показник - ВНП. Валовий національний продукт (ВНП) — виражає сукупну вартість кінцевих товарів і послуг, створених вітчизняними підприємствами в країні і за її межами. ВНП розраховується так само, як ВВП, але відрізняється від нього на величину сальдо розрахунків із закордонними країнами. Отже, ВНП розраховується за національним принципом. У закритій економіці за відсутності зовнішніх потоків товарів ВНП і ВВП рівні. Відмінності між складом ВВП та ВНП: в реальності певна частина створених в країні доходів може бути власністю іноземців, тому в склад ВНП такі доходи не враховують, але вони включаються у ВВП. Разом з тим, доходи, отримані громадянами даної країни за кордоном, враховуються у ВНП, але не входять у обсяг ВВП.

Велике значення для визначення реального ВНП має виключення з нього непродуктивних угод, які бувають двох основних видів: чисто фінансові угоди й продаж старих товарів. Чисто фінансові угоди, у свою чергу, підрозділяються на три основних види: трансферні виплати з державного бюджету, приватні трансферні платежі, а також купівля-продаж цінних паперів. У державні трансферні платежі включаються виплати по соціальному страхуванню, допомоги безробітним і пенсії ветеранам, які держава надає певним родинам й утриманцям. Приватні трансферні платежі - щомісячні субсидії, одержувані студентами університетів від батьків або дарунки від багатих родичів тощо.

У світовій практиці існує два методи розрахунку ВНП: по витратах на створену в країні продукцію (виробничий) та по доходах, отриманих в результаті виробництва продукції.