Трохи спокою

Слухаю пісню Keane – «Sunshine», вона спокійна. Зараз хочу спробувати нову фішку – ставитись до своїх емоцій поблажливо, не перейматися ними, а просто фіксувати, – оскільки помітила, що емоцій стало значно більше, вони різноманітні й одночасно спрямовані так однозначно, що деколи нудно від спрямованості. Я подумала про таку «операцію», почувши про це в аудіокнизі Ніцше – тому попереджаю про чистий плагіат, як і у всьому. Не збираюсь давати розумних порад, навчати, як тобі вдосконалитись чи подібними іграшками бавитись. Просто спокою хочу, навіть більше – гармонії й жіночої мудрості, пишу про подібне. Чого люди теперішнього прагнуть – насолод тіла чи насолод марнослав’я! Не знаю, як поводити себе за таких умов, якщо мені кожна секунда існування і воно загалом – купа вібрацій життя, вібрацій істот, що проходять поруч, істот, про яких ми знаємо тільки те, що вони називаються «люди», але коли говорити окремо з кожним, то виявиться, що кожне з них – Надлюдина, щось значно глибше, аніж людина, хоча саме часто не відчува цього. Відчуває тільки в хвилини святості – збагнув ти? Коли найповніше віддається якомусь процесу: молитви й спокути, бажання, виконання свого покликання… розповідаю я дуже дивно.

Якщо моєму організму стане соромно за щось, якщо він лютуватиме чи бажатиме; якщо навіть мозок змучить себе обтяжливими думками, упередженостями – то що до того особисто мені? Коли я хочу втілювать ніжність у комусь, це все захоплююче почуття-відчуття – треба примусити себе просто відпустити його для вільного його існування. Ось: відпустити! Як сьогодні написала мені Настя, одногрупниця, вона «готова віддати коханого, знаючи, що він буде щасливим без мене» – це її почуття, але вона поки що потребує об’єкта для його втілення. Її слова прийшли мені до вподоби, я задумалась: навіщо нам відчувати щастя стосовно об’єкта, коли щастя і є об’єктом, що достойний щастя? Об’єкт, гідний самого себе – звучить, погодься, з одного боку, як пишномовна дурниця, з іншого – як найвищий вияв поваги до частинки світу. Ну так поважай її і себе, нема чого шукати між вами посередника: так само й жінки не люблять ділити своїх партнерів; якби в тебе було тільки одне почуття, й не було б на що відволіктись – ти б беріг його і повністю присвоїв собі. Нитка життя твого умиротворення тягнеться з твого нутра; боїшся прив’язатись до неї навіки, перетвориш її в немічну павутину – світ стане бідним. Людина, яка заснувала одну нить і порвала її, заснувала й покинула п’яту й десяту – жалюгідний слабовольник, тривкий на тілі інших не більше, ніж подряпина слабкою гілочкою шипшини.

Питання тривалості: що для тебе означає «назавжди»? Думаю, це тоді, коли навіть забудеш. А для твоєї пам’яті вічність – рівно стільки, скільки ти потребуєш і скільки часу триватиме чистота зв’язку. Як тільки відчуєш, що нить, яка тчеться з тебе – не з душі, а із «просто так», з набору гаджетів і деталей, як дикий паросток троянди, – рубай все і йди геть назавжди. Разом не означає поруч: не дозволяй використовувати себе, не дозволяй собі юзання на рівні душі – з тими людьми, які з тобою щирі, з тими істотами, які з тобою в довірі. Хоча ти втікаєш від обов’язків, відповідальності… не можу нічим зарадити: попереджала, що не вчитель я, а просто пишу.

Тут все для гармонії: музика, приглушене світло; твоя безпричинна радість, бажання й тривоги – щоб урівноважити мозок й емоції з тобою самим, якого ти не бачиш. Кожна людина має те, що їй зараз потрібне. Сиджу, склавши руки на клавіатуру й слухаю вібрацію музики пальцями. А зараз грає 30 Seconds To Mars – «A Beautiful Lie»: з часом все більш розумію, за яким принципом вибирали місце для зйомки кліпу.