Надмірна повільність дитини.

У порівнянні з гіперактивними повільні діти привертають увагу дорослих, переважно, коли стикаються з низкою проблем, навчаючись у школі, не витримують умов «шкільного конвеєра» і потрапляють до лікаря з неврозом. Як правило повільні діти на момент вступу до школи демонструють готовність до навчання. Проте початок безпосереднього навчання доводить незрілість і неготовність таких дітей продовжувати навчання. Так відбувається тому, що у зв’язку з особливостями і швидкістю протікання нервових процесів, дитина не встигає за темпом пояснень вчителя, розрахований на середньо статистичного учня. Нерозуміння навчального матеріалу у школі ускладнюється нездатністю виконання усіх домашніх завдань. Внаслідок цього викає перевтома, яку компенсувати така дитина не може через об’єктивно прискорений темп навчальної та дозвілєвої діяльності як у навчальному закладі, так і в сім’ї.

Намагаючись бути «гарним» у старшому дошкільному віці, відповідати новому статусу «учень» у молодшому шкільному віці, не викликати насмішок однолітків у підлітковому віці, повільна дитина приречена знаходитись у постійному стресі, що негативно впливає на процес і результати навчання дитини (знижуючи показники пам’яті, уваги, мислення) та психологічний клімат у сім’ї (не виправдовуючи очікувань батьків). Негативні наслідки такої ситуації різноманітні: від неврозів до психосоматичних хронічних захворювань.

Поради батькам повільної дитини:

1. Уважно та регулярно спостерігати за дитиною, щоб з’ясувати, чи дійсно вона є повільною. Можливо темпи нервової діяльності батьків і дитини різні?

2. З’ясувати, що може бути причиною надмірної повільності дитини. Можливо це пов’язано зі складністю завдань чи незрозумілістю інструктажу.

3. Не докоряти дитині за повільність виконання завдань та не карати її за це.

4. Намагатись дотримуватись спокійного режиму дня, це допоможе повільній дитині почувати себе впевненіше, допоможе довше зберігати працездатність, а отже результативність виконання делегованих їй завдань.

5. Обговорювати з дитиною плани на день та пропонувати за необхідністю власну допомогу.

6. Педагогам і батькам необхідно відмовитися від чіткої регламентації часу, відведеного на виконання завдань. З метою покращення мотивації самостійності дитини та покращення результатів виконання завдань можна використовувати годинник з піску.

7. Делегувати збільшення часу повільній дитині для організаційних моментів.

8. Заохочувати дитину за найменші успіхи та обов’язково говорити з нею про те, що допомогло їй у власних досягненнях.

9. Сприймати дитину такою, якою вона є.

4. Психологічна готовність дитини до школи.

Для того щоб у дитини виникла внутрішня позиція школяра, необхідний певний ступінь готовності — рівень її психічного розвитку. У психологічній готовності до навчання виділяють такі компоненти: мотиваційна; розумова чи пізнавальна; вольова; емоційна готовність. Однак психологічна готовність не зводиться до простої сукупності її компонентів, а складає єдине ціле. У разі неготовності до навчання в школі кожен з цих компонентів може потребувати свого формування. Тоді говорять про мотиваційну, вольову та ін. неготовність, чим підкреслюється основна проблема, що негативно впливає на інші складові цього утворення.

Підготовка дитини до школи забезпечується спільними зусиллями педагогів дошкільної установи і батьків. Завдання дитячого садка — розкрити батькам значення дошкільного періоду в загальному розвитку дитини, розповідати їм, як формувати потрібні якості й звички. Кожна родина в міру своїх можливостей знайомить дитину з навколишнім світом, дає певні знання, тобто бере на себе важливі функції у підготовці до школи. Від того, як вона це робить, багато в чому залежить успіх майбутнього навчання.

Батьки, що хочуть навчитися організовувати керівництво розвитком свого сина або доньки, позитивно відгукуються на пропозиції й зауваження вихователів, враховують їх у родинному вихованні. У таких родинах вдається правильно організувати спілкування, добре підготувати дитину до шкільного життя.

Таким чином, соціальну ситуацію розвитку при переході дитини із дитячого садочку до школи складають:

• невідповідність між старим «дошкільним» способом життя і новими можливостями дітей, що вже випередили його, — головна суперечність, що виступає джерелом розвитку особистості дитини;

• вчитель є максимально авторитетною для дитини людиною;

• оцінка і успіх у навчанні стають головним критерієм у ставленні однолітків один до одного і визначають місце дитини в класі;

• учбова діяльність соціально значуща, обов'язкова для всіх дітей, підпорядкована строгому розпорядку.