- •Тема 2.5. Розвиток особистості дошкільника (2 год.)
- •Тема 2.6. Розумовий розвиток дошкільника (2 год.)
- •1. Розвиток мовлення у дошкільному віці
- •2. Особливості сприймання дошкільника
- •3. Загальна характеристика розвитку мислення в дошкільному віці
- •4. Розвиток пам'яті дошкільника.
- •5. Розвиток уваги та уяви дошкільника.
- •Особливості уваги дитини немовлячого віку
- •Розвиток уваги у ранньому дитинстві
- •Досягнення у розвитку уваги в дошкільному віці (3—6 років)
- •Психолого-педагопчні умови розвитку уваги дошкільника
- •Зародження уяви в ранньому дитинстві
- •Уява в молодшому та середньому дошкільному віці
- •Уява старшого дошкільника
- •Психолого-педагогічні умови розвитку уяви дошкільника
- •Тема 2.7. Індивідуальні відмінності дітей. Психологічна готовність до школи.
- •1. Витоки індивідуальності. Відмінності у розумовому розвитку та рівні сформованості самосвідомості.
- •Особливості поведінки дітей з різними типами темпераменту
- •2. Індивідуальна робота з дітьми різних типів темпераменту.
- •3. Психічні стани (дитячі страхи, гіперактивність, повільність). Дитячі страхи.
- •Витоки страхів та їх диференціація у дошкільників.
- •Переважання докорів дорослих у загальній стратегії виховання дитини.
- •Диференціація видів страху у дітей дошкільного віку.
- •Гіперактивність та повільність дитини.
- •Гіперактивність дитини.
- •Надмірна повільність дитини.
- •4. Психологічна готовність дитини до школи.
- •Мотиваційна готовність дитини до шкільного навчання.
- •Пізнавальна готовність дошкільника до школи
- •Вольова готовність дитини виконувати вимоги школи
- •Емоційна готовність дошкільника до входження у систему взаємовідносин шкільного середовища
Гіперактивність та повільність дитини.
Традиційно, дорослі переважно однозначно оцінюють ці категорії дітей, пов’язуючи їх з відхиленнями від норми. Проте особливості поведінки активних і повільних дітей говорять у першу чергу про їх фізіологічні відмінності. І якщо такі відмінності вчасно не враховуються дорослими – це може стати головним чинником шкільної неуспішності дитини, порушень її стосунків у різних системах: однолітки, батьки, педагоги, дорослі.
Гіперактивність дитини.
Для гіперактивної дитини, що відвідує ДНЗ, важливо вчасно спрямовувати її надмірну енергію у конструктивне русло (просити про допомогу, давати завдання). Ускладненість стосунків такої дитини з вихователем може погіршувати процес і результат перебування дитини у групі дошкільного закладу. Особливу складність у батьків і педагогів викликає початок навчання такої дитини у школі, оскільки вона неготова фізіологічно і психологічно до виконання завдань, що вимагають довільності пізнавальних та емоційних процесів. Жорсткі вимоги з боку дорослих і змушування дитини до виконання нецікавих для неї навчальних завдань є складною діяльністю у психологічному та фізіологічному аспектах, оскільки дитина об’єктивно не може витримати таких навантажень. Необхідно поступово розвивати і вольові якості гіперактивної дитини. Вона має вчасно йти до школи і навчатися за традиційною програмою, яка не передбачає перевантажень. Для гіперактивної дитини важливо не отримання великої кількості навчальної інформації, а оволодіння нею прийомами регуляції власною поведінкою.
Якщо інтелектуальне і фізіологічне навантаження буде відповідати можливостям дитини, то до завершення навчання у початковій ланці загальноосвітньої школи гіперактивність поступово минається.
Батькам гіперактивної дитини необхідно постійно консультуватись у відповідних фахівців (психолога, невропатолога) на предмет з’ясування чинників і природи надмірної активності дитини. І якщо за висновками фахівців, дитині не потрібно медичної допомоги, батькам варто намагатись у процесі міжособистісного спілкування не поглиблювати проблеми, дотримуючись відповідних рекомендацій:
Підтримувати усталений для дитини режим дня, не допускаючи надмірного перезбудження. Для виконання домашнього завдання краще відвести конкретно фіксований час.
Після відвідування навчального закладу (школи чи ДНЗ) погуляти з дитиною на свіжому повітрі, надаючи перевагу активному відпочинку. Починати вчити уроки тільки після прогулянки.
Перед сном краще уникати перегляду телевізора. Краще погуляти на свіжому повітрі.
Намагатись якомога більше часу проводити разом.
Поступово привчати дитину до самостійності і відповідальності, доручаючи їй спочатку ті завдання, з якими вона впорається.
Фіксувати увагу дитини на тому, що повільне виконання завдань є більш результативним через меншу кількість помилок.
Заохочувати та емоційно підтримувати дитину у ситуаціях найменших проявів самостійності і розважливості.
Не намагатись змінити дитину, якщо вона чинить всупереч вимогам та очікуванням батьків.
Не карати дитину за надмірну активність позбавленням можливості рухатись.