lekcii_z_dialektologii

В усталених висловах типу к о′сен’і, к весн’і′, к л’і′ту, к пра′знику такі конструкції з давальним відмінком зрідка зустрічаються в усіх українських діалектах (замість з конструкцій з прийменником до з родовим відмінком).

Південно-західні діалекти протиставляються іншим своїм давальним безприйменниковим: мин’і′ засла′бла ма′ти, мин’і′ були′т’ гулува′, рука′,

нуга′; куро′в’і р’іг в’ідби′8с’а.

В інших діалектах і в літературній мові цим формам відповідає родовий

Улітературній мові, південно-східних та в більшості північних діалектів

утаких конструкціях виступає прийменникпро: ду′мају про зе′мл’у, про

прийменник о: ду′мају о н’ім, о н’іј, проси′ти о по′моч’і.

Условосполученнях із значенням цільової, направленої дії у південносхідних та північних діалектах переважають конструкції знахідного відмінка

зприйменником по: по во′ду, по дро′ва, по гриби′, по ја′годи. Проте в цих же говорах можливі й паралельні форми: по гриби′ – за гриба′ми, по во′ду – за водо′ју.

Упівденно-західних діалектах переважають відповідні конструкції

знахідного відмінка з прийменникомна: п’ішо′8 на карто′пл’у, на во′ду, до л’і′са, на дры′ва. У буковинських, подільських говірках переважають

відповідні їм конструкції орудного відмінка з прийменникомза: за водо′8, за

ожи′но8, за гриба′ми.

У південно-західних говорах типовими є конструкції, до складу яких входять: дієслова чекати, ждати + прийменник на + знахідний відмінок:

чека′jу на учи′тел’а, на не′јі, на н’о′го. В інших діалектах їм відповідають конструкції без прийменника на: чека′jу (жду) учи′тел’а, не′јі, його′.

Специфіка знахідного відмінка проявляється й у вживанні з ни специфічних діалектних прийменників. Так, у ряді південно-західних говорів активно вживається прийменник без (брез, през) у значенні через: іду′ без л’іс, без во′ду, брез по′ле.

Конструкції з орудним відмінком виразно виділяють південно-західні говори.

Так, у карпатських говірках вживаються словосполучення Орудний+ прийменник з із значенням знаряддя дії: р’іза′ти з нужо′м, злуви′8 з рука′ми,

коси′8 з косо′м, написа′8 з ру′чко8.

У середньозакарпатських говірках – конструкції орудний + прийменник перед із значенням причини(через): пе′ред гул’а′н’ом і учи′ти му н’′іколи,

зим’і′, о покро′в’і, гуво′рит’о л’у′д’ах.

Відмінності в структурі простого речення нечисленні. Зводяться вони в основному до особливостей вираження членів речення, насамперед головних, та до окремих особливостей у структурі деяких різновидів речень, зокрема ускладнених.

Так, у питальних реченнях у південно-східних і північних діалектах вживається частка чи, тоді як у частині південно-західних наявний її фонетичний варіант ци.

Стверджувальні слова-речення (еквіваленти речень) у південно-східних і північних говорах представлені варіантамида, еге, в південно-західних –

відмінка: је нас штро′х брат’і′8, двох хлопц’і8 п’ішло′, двох нас мулути′ло, трох нас на л’оні і руби′ло;

2) поширені також складені підмети двочленного типу з неузгодженими компонентами називного й родового відмінків: три мулуди′х хло′пц’і8, два

до′брих брат’і′8 не свару′ц’с’а; 3) простий присудок , що виражає володіння чимсь, має, як правило,

особову форму дієслова мати, що зумовлює вираження володіння в активній

формі: ја ма′ју кни′гу, ма′ју ж’і′нку, ма′ју д’і′ти; ма′ју двох син’і′8; ма′ју гро′ш’і.

У південно-східних і північних говорах їм відповідає простий присудок, виражений дієсловом бути в теперішньому часі: у ме′не је кни′га;

4) складений присудок з дієслівною зв’язкою бутив теперішньому часі (є, рідше архаїчна формасуть), як правило, поширений в усіх південнозахідних говорах. Зв’язка в ньому, на відміну від інших говорів, ніколи не

опускається: в’ін је машин’′іст; р’і′чка је широ′ка, је глибо′ка; с ко′жним днем је т’іпл’і′ше;

5) окремі дієслова (насамперед брати, взяти, боліти, мерзнути) мають безприйменникове керування з давальним відмінком додатка(на відміну від прийменникового керування в інших говорах і в літературній мові): мин’і′

тісним зв’язком їх компонентів, перевагою сурядності над підрядністю, більшою поширеністю безсполучникових конструкцій.

Здебільшого відмінності зводяться до вживання специфічних діалектних сполучників, сполучних слів, або до своєрідного вживання окремих сполучних засобів, властивих і літературній мові.

Складносурядні речення.

Для вираження в складносурядних реченнях протиставних відношень в південно-західних говорах широко вживається сполучник але′, у карпатських

протиставному, так і в розділовому значеннях.

У південно-східних і східнополіських говірках активно вживаються

приєднуються, як і в літературній мові, сполучниками що, щоб, щоби. У багатьох же південно-західних говорах наявні сполучникиже (жи), ож (ош),

аби, би, жеб, жеби, ожби, оби, коб, коби: наказа′ла д’і′т’ам / коб (жеб, же′би)

уха′т’і сид’і′ли.

Упідрядних означальних в південно-західних і ряді південно-східних говірок уживається багатозначний сполучникде: п’ід’іјшли′ до де′рева / де бу′ло дупло′.

У багатьох південно-західних діалектах у підрядних означальни

реченнях активно вживається сполучне слово котрий: пуда′ј в’ідро′ / котре′ 8 ха′т’і.

У обставинних часу в південно-східних говорах активно вживаними є сполучники доки, поки; в північних часто вживаються сполучникипокуль, покиль, покіль, докуль, докуля (жду / поку′л’ хтос’ пријде′); в південно-

західних – заким, заки, закля, докля, покля та деякі інші.

Уобставинних умови в південно-західних говорах активно вживаються сполучники коби, кобись, коб, кеби, би та деякі інші: коби′ не дошч / п’ішла′ би по гриби′.

Уобставинних мети підрядні приєднуються в південно-східних та в більшості північних за допомогою сполучника щоб, рідше – аби. У південнозахідних поряд із сполучникомаби вживаються сполучники оби, уби, коб, коби, жеби, жиби, би та деякі інші: жиби′ јі′сти / тре ма′ти зу′би.

Уобставинних способу дії наявні відмінності у південно-західних діалектах. Так, у карпатських, галицько-буковинських говірках у них вживаються сполучники ги, ге, гі, гей, гий, гиби, геби, гейби, гайби:

гуво′рит’ / гиби′ вуди′ 8 рот набра′8.

У буковинських говірках у обставинних реченнях способу дії активно вживаними є сполучники акик, акік: така фа′јна / а′кик би намал’о′вана.

Запитання і завдання до самостійної роботи

1.Дайте загальну характеристику особливостей синтаксису простого речення української діалектної мови(насамперед – з точки зору способів вираження головних членів речення).

2.Дайте характеристику сполучним засобам у сполучниковому складному реченні в українській діалектній мові.

Умовні позначення

При транскрибуванні текстів користуємося знаками спрощеного

фонетичного письма:

·8, ) – нескладові у, і / кра)? /во8к?

·1, @, ¹, % - проміжні звуки /д@с’а′ток?

·’ – проривний звук / ’а ′нок?

·зс, жш, бп, дт – частково оглушені дзвінкі приголосні звуки /д’іжшка?

·сз, шж, пб, тд –частково одзвінчені глухі приголосні звуки /про′с’з’ба?

·E, B, C, J, K – дифтонги /п’Bч?

·Палаталізованість позначається знаком мінути (′)

Напівпалаталізованість позначається знаком апострофа (’)

·Наголос позначається знаком акута (′)

·довга вимова приголосних звуків позначається двокрапкою (:)

При записі речень коротка пауза позначається знаком| , а довга пауза у

кінці фрази - ||. Власні назви слід писати з великої букви.