33. Економічна концепція монетаризму . М. Фрідман.

У 80-ті роки XX ст. в авангарді неоліберального контрнаступу з’явився монетаризм. Його представники — економісти Чиказької школи на чолі з Мілтоном Фрідменом (нар. 1912). Виступивши із критикою кейнсіанства, вони запропонували рекомендації, якими небезуспішно скористався ряд урядів і міжнародних організацій. В основі їхньої концепції класичний постулат про те, що ринкова система конкурентна, стійка і саморегулююча. Вона має здатність за допомогою цін автоматично досягати рівноваги. Основний фактор, що визначає їхній рівень і динаміку, — величина грошової маси. Тобто наступна посилка концепції — кількісна теорія грошей, відповідно до якої між грошовою масою і величиною національного доходу існує пряма функціональна залежність. Ця залежність виражена в рівнянні І. Фішера: MV=PQ, де M — грошова маса, V — швидкість грошового обігу, P — рівень цін, Q — національний продукт (PQ — національний дохід). Грошова маса, у свою чергу, визначається величиною попиту домогосподарств і фірм на гроші. Тому завдання аналізу монетаристів — у з’ясуванні факторів, що визначають величину грошового попиту, і механізму його впливу на обсяги і динаміку національного продукту. М. Фрідмен («Кількісна теорія грошей», «Капіталізм і воля») у світлі монетаристської концепції затверджував, що попит на гроші визначають розміри доходів, ставку відсотка, смаки і переваги господарюючих суб’єктів. Головний ефект впливу має очікувана прибутковість різних активів. Досліджуючи її, учений виділяє перманентний дохід, який споживач очікує одержувати протягом життя, виходячи із кваліфікації, моделі споживання, соціального статусу; і тимчасовий дохід, що носить непостійний, тимчасовий характер (він не істотно впливає на споживчу поведінку). Виходячи зі сталості більшої частини доходу, він робить висновок про відносну сталість грошового попиту. Антициклічна політика держави спричиняє непередбачені зміни грошової маси (порушення рівноваги між попитом на гроші ТА їхньою пропозицією) і, як результат, негативну реакцію економіки у вигляді кризового падіння виробництва або інфляції. Такі наслідки пояснюються тим, що між зміною обсягу грошової маси і відповідними змінами господарської кон’юнктури існують значні тимчасові ЛАГи (запізнювання в 5-12 місяців в умовах спаду і 13-24 місяці при підйомі виробництва). Звідси випливає, що в економічній політиці не потрібно прагнути досягнення багатьох цілей, а необхідно вибирати головну мету — цінову стабілізацію, якій підкорити всі інші завдання політики. Це визначило і вибір основного засобу вирішення проблеми — керування масою грошей в обігу як ключового фактору господарського механізму. Темп зростання грошей повинен, за Фрідменом, відображати два фактори: рівень очікуваної інфляції і темп приросту суспільного продукту. Зокрема, грошова маса повинна зростати в певній регулярній пропорції, що перевищує ріст ВНП у натуральному вираженні. Тому держава повинна рівномірно нарощувати грошову масу невеликими порціями (3-5 % на рік) незалежно від стану кон’юнктури і фази циклу, тобто дотримуватись «грошового правила». А всі інші макроекономічні показники не повинні бути об’єктами регулювання — вони будуть автоматично підлаштовуватися під рівень цін. Уважаючи механізм цін «нервовою системою» ринкової економіки, Фрідмен затверджує, що стабільний рівень цін є запорукою розвитку вільного підприємництва і нормального функціонування економіки в цілому. Крім даних ідей, в активі монетаристів теорія зайнятості («природного безробіття»). Відповідно до неї, існує певний «природний» рівень безробіття, сумісний із реальними умовами ринку праці, спроби змінити який силами держави приведуть до посилення диспропорцій в економіці.