Zbirka_Part2

ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ В УКРАЇНІ. БОЙОВІ ДІЇ НА УКРАЇНСЬКОМУ ТЕАТРІ ВІЙНИ

висадки переходив у підпорядкування командувача десанту та відповідав за охорону бази висадки, підтримку флангів, підтримку шляхів, евакуацію через море і т.ін. Далі ролі розподілялися так: комендант посадки, начальник флотилії транспортів, комендант висадки, начальник бази висадки, командир загону підтримки тощо. У разі скорочення масштабу операції й засобів, залучених до неї, кількість окремих керівних осіб скорочувалася шляхом поєднання подібних функцій, наприклад, начальником бази висадки міг бути начальник флотилії транспортів, комендант посадки – він же комендант висадки і т.д. [7, 181].

Поряд із розробкою теорії морської десантної операції розроблялися й первинні питання протидесантної оборони. Так, І.С. Ісаков вважав, що для успішного відбиття морського десанту необхідне послідовне виконання кількох груп заходів.

Особливе значення у зміцненні протидесантної оборони мав розвиток рухомих компонентів військ. Механізовані з’єднання та авіація дозволяли створювати сильні оперативні й тактичні резерви в глибині оборони. Залишаючись у певній безпеці від впливу морських і повітряних сил, ці резерви могли швидко розгортатися на тому напрямку, де передбачалося висадження десанту противника, і вступати в бій у вирішальний період протидесантної операції. До того ж, потужні резерви давали змогу зберегти кількість військ на передньому краї (узбережжя). Зазвичай протидесантна оборона будувалася на широкому фронті у вигляді окремих опорних пунктів на десантно небезпечних ділянках, а також у районах військово-морських баз. Щодо рухомих резервів, то вони розташовувалися на віддалі від узбережжя в районах вузлів комунікацій, що ведуть до моря.

Розвиток авіації, радіотехнічних засобів спостереження та розвідки, поява радіолокації створювали сприятливі умови для своєчасного виявлення підготовки десантної операції. Той, хто обороняється, одержував потрібний час для розгортання сил протидесантної оборони. Створення морської авіації відкривало можливості для самостійних і спільних із флотом дій проти десантів на етапах їхньої підготовки й переходу морем.

Одночасно відбувалося подальше посилення берегової артилерії та сил флоту. Швидкість великих надводних кораблів (лінкорів, авіаносців) збільшилася з 21 – 23 до 28 – 32 вузлів, що дозволило підвищити маневреність морських з’єднань, а отже, і їхньої можливості для боротьби проти десантних загонів. До оборони узбережжя могли залучатися й швидкохідні торпедні катери. Підсилилося озброєння надводних кораблів і підводних човнів [8, 764].

Відтак у міжвоєнний період можливості сухопутних військ, флоту й авіації в боротьбі з десантами значно розширилися. Удосконалення сил і засобів оборони створювало нові труднощі для десантних дій. Значно посилилися можливості інженерного обладнання місцевості шляхом створення ДОТів, ДЗОТів, різного роду інженерних перешкод, мінних загороджень на суші й на морі. Розвиток вогневих засобів відбувався за рахунок збільшення дальності стрільби й швидкострільності артилерії, кулеметів, широкого запровадження у військах мінометів та автоматичної стрілецької зброї.

82Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги)

Матеріали міжнародної наукової конференції

І.С. Ісаков вважав, що у майбутньому варто очікувати захоплення найважливіших пунктів на березі, що забезпечуватимуть десант повітряною операцією, яка передуватиме безпосередньо морському десанту. Надалі боротьба зводитиметься до бойових дій на березі й за морські шляхи десанту.

У1930-х роках вийшло три видання книг Н.В. Новикова, які узагальнюють досвід морських десантів на Чорному морі в період Першої світової та громадянської воєн

[9].Частково цей досвід знайшов відбиття в навчальному посібнику Військовоморської академії [10], монографіях, присвячених окремим проблемам теорії морської десантної операції.

Питання підготовки й ведення десантних операцій розглядалися в Головному морському штабі, Військово-морській академії, на сторінках «Морського збірника» і безпосередньо на флотах. Подальший розвиток теорія десантних операцій одержала в Тимчасовому бойовому статуті Морських сил 1937 р. [11] і Тимчасовій настанові з ведення морських операцій 1940 р. [12].

УIX розділі Тимчасового бойового статуту Морських Сил розглядався один із видів спільних бойових дій – «обхід флангу противника тактичним десантом». Статут визначав його важливе значення в операціях на приморських напрямках: «Потай підготовлений і стрімко проведений обхід флангу противника через море дає велику перевагу і може зумовити успіх бою за узбережну ділянку фронту. Тому для уповільнення темпу наступу приморського угруповання військ супротивника або для одержання переваги в період наступу може бути висаджений тактичний десант у фланг і тил противника, якщо цьому не перешкоджає морська обстановка. Кінцевою метою десантного маневру повинно бути оточення і знищення флангового угруповання противника» [13, ст. 362].

З огляду на близькість фронтових частин і резервів противника до району висадження, статут особливу увагу приділив секретності підготовки, вибору вигідних ділянок акваторії, стрімкому переходу й висадженню, надійному бойовому забезпеченню. Бій за висадку й саму висадку рекомендувалося проводити в темряві, з розрахунком закінчення розгортання десанту на березі до світанку. Висадження першого кидка й наступних ешелонів рекомендувалося проводити стрімко, при безпосередній вогневій підтримці корабельною артилерією, танками десанту та авіацією, придушуючи сили оборони берега (батареї, вогневі точки, прожектори).

Передбачалися різні заходи забезпечення: розвідка, оперативне прикриття, безпосереднє прикриття посадки, переходу й висадки, сприяння десанту артилерією кораблів, попереднє придушення авіації противника в районі операції, особливо, якщо десант висаджується вдень, тралення фарватерів і проведення за тралами, викидання допоміжного повітряного десанту для відвернення і сковування частини сил супротивника. Вважалося, що для секретності та швидкості маневру десант може перекидатися на бойових кораблях, що унеможливлює збір транспортних засобів і, у свою чергу, прискорює перехід, скорочує загальний склад кораблів у маневрі. Як засоби висадки рекомендувалися самохідні баржі (ліхтери) і моторні боти. «Увесь перший кидок і перший ешелон повинні висаджуватися без перевантаження, безпосередньо із транспортних кораблів або із засобів висадки», – відзначалося

•ретельнапідготовкадесантноїоперації;

•потаємність підготовки операції і розгортання сил, ведення розвідки на

широкому фронті, боротьба з повітряною розвідкою противника, використання ночі для переходу, початок висадження – у темряві або на світанку, демонстративні дії;

84Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги)

Матеріали міжнародної наукової конференції

•частини десанту повинні поєднувати в собі високе насичення вогневими

засобами при максимальній маневреності та рухливості;

•ешелонуваннядесантупривисадці:першийкидок(розвідувальнийіпередовий

загони), головні сили (перший і другий ешелони), тили;

•найкращимвирішеннямзавданняпотаємногоперевезеннядесантувважалося

використання бойових кораблів;

•перехід десанту морем планувалося забезпечувати охороною і прикриттям, а

його висадку підтримкою кораблями та авіацією;

•найбільш зручні ділянки для висадки – невеликі торговельні порти, бухти з

рибальськими селищами, а також пологі безлісні береги (пляжі);

•головнавимогадоорганізаціїкомандуванняйкеруваннясиламивоперації;

•правильна й надійна взаємодія всіх родів військ (сил): сухопутних, морських і

повітряних;

•десантнаопераціявимагаєєдностікомандуваннянавсіхетапах[19,ст.241].

УНастанові були досить докладно визначені можливі варіанти вибору часу висадки. Найзручнішим вважався світанок. Темний час доби рекомендувалося використати для потаємного підходу й тактичного розгортання десантних загонів. При достатній попередній підготовці десантних частин (хоча б для першого кидка) не виключалася висадка в темряві із закінченням її до світанку. Денна висадка (для перших ешелонів) допускалася тільки в тому випадку, якщо сили противника, що обороняється, і його авіація безупинно придушувалися й були не в змозі чинити сильний опір.

Серйозна увага приділялася діям, спрямованим на забезпечення, і безпосередній підтримці десанту. «Безпосередня підтримка дій десанту під час висадки і під час розвитку головного удару повинна виявлятися, насамперед, у ГШО десанту, у сприянні йому артилерійським вогнем, у придушенні й захопленні берегових батарей, у прикритті десанту від ударів» [20, ст. 240]. Одним із заходів забезпечення вважалася висадка допоміжного повітряного десанту або десанту з підводних човнів з метою скувати частину сил противника в його тилу для полегшення висадки основних сил.

До складу морського десанту могли бути причетні польові частини або морська піхота. Відсутність десантних суден змушувала розглядати бойові кораблі як найбільш зручний засіб для перевезення й висадки військ. Передбачалося також використання самохідних транспортів і допоміжних суден, які мають порівняно велику швидкість. Для висадки тактичних і диверсійних десантів, а також окремих груп у десантній операції не виключалося застосування літаків і підводних човнів.

Організація сил у десантній операції передбачала створення окремих угруповань

ізагонів: сили прикриття, сили висадки, десант, сили підтримки, сили охорони, загони транспортів і загони засобів висадки. Хоча для участі в десантній операції активно залучалася авіація, у запропонованій схемі її завдання не визначалися. Командувачем десантноїоперацііїнавесьчасїїпроведеннямігбутипризначенийзагальновійськовий командир або морський офіцер.

Уцілому розроблена та офіційно ухвалена теорія десантної операції відбивала зміни, що відбулися у способах ведення війни на морі, і правильно орієнтувала

ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ В УКРАЇНІ. БОЙОВІ ДІЇ НА УКРАЇНСЬКОМУ ТЕАТРІ ВІЙНИ

командний склад на складність і труднощі виконання десантної операції. Однак теорія вирішила далеко не всі питання. Деякі з них були розроблені не в повному обсязі. Усе ще тривали суперечки про момент закінчення десантної операції. Одні вважали її закінченням висадки всіх сил десанту на берег. Інші висловлювали думку, що десантна операція повинна завершитися лише після остаточного виконання поставлених завдань [21, 768].

У Настанові пріоритети віддавалися іншій думці. Автори виходили з того, що десантна операція – спільна. Тому її закінченням мало бути досягнення оперативної мети, визначеної вищим командуванням. У статті 245, зокрема, наголошувалося: «Згортання (перерозгортання) десантної операції повинно відбуватися відразу ж після виконання завдання десантом на березі» [22, ст. 245]. В іншій статті вказувалося, що командувач десантної операції призначається «на весь час її виконання, тобто до вирішення десантом головного завдання, поставленого йому на березі». Були визначені й наступні завдання флоту із забезпечення висаджених військ. «У більшості випадків десантна операція переростає в послідовні операції, які з неї випливають: постійну або епізодичну підтримку комунікацій через море або повітрям для забезпечення висаджених частин, перевезення військ на зайняте узбережжя для розвитку досягнутого успіху, підтримка флангу десанту» [23, ст. 243].

Однак Настанова не давала відповіді на ряд важливих питань, пов’язаних із діями флоту в період після висадки десанту. Не були відпрацьовані шляхи й методи поповнення та можливого посилення десанту. Нічого конкретного не говорилося про перевезення й висадку військових тилів, про їхнє розгортання на захопленому плацдармі. Не розглядалися питання евакуації поранених, організації керівництва десантними силами.

Найбільш показовою була проблема розгортання бази висадки й обладнання плацдарму. З досвіду Першої світової війни база висадки являла собою своєрідну сполучну ланку між десантом і силами флоту. Це було спеціальне з’єднання, що вирішувало завдання обладнання плацдарму (будівництво причалів, під’їзних колій, складів, навігаційного огородження, інженерно-оборонних споруджень, розгортання засобів зв’язку і пунктів медичної допомоги). Усе це мало сприяти висадці основних сил десанту й техніки, а також прикрити тил висаджених військ із моря, забезпечити зберігання транзитних вантажів і евакуацію поранених, певною мірою забезпечити відхід і посадку військ при вимушеній евакуації.

Однак, незважаючи на важливість усіх цих моментів, ні в Статуті, ні в Настанові база висадки взагалі не згадувалася. Хоча ще в Морському статуті Петра І щодо цього були вказівки: «Ежели какой десант учинен будет на землю и когда солдаты далее пойдут в землю, чтоб доброе опасение имел от неприятеля. И ежели потребно, то надлежит сделать транжамент, или какую иную крепость, по пропорции, для возвращения высаженных людей» [24].

Увага офіцерського складу загострювалася на стрімких, рішучих діях десанту зі швидким просуванням на плацдармі. Згадувалося лише про комендантів посадки й висадки: «Для розвантаження бойових командирів від розпорядницьких

86Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги)

Матеріали міжнародної наукової конференції

функцій на пунктах посадки й висадки призначаються коменданти, які повинні підпорядковуватися командирові висадки» [25, 769].

УНастанові наголошувалося на важливості випередження противника у протидесантних заходах. Однак ці положення давалися в загальній постановці. Не були розроблені конкретні способи прискорення висадки військ, не визначалися ширина фронту висадки і його темпи. Слабким місцем у теорії десантної операції було обґрунтування оперативно-тактичних норм. Особливо це стосувалося розрахунку сил і засобів для придушення протидесантної оборони противника, норм витрати стрілецьких та артилерійських боєприпасів.

Тимчасовий польовий статут РККА 1936 р. також, загалом, визнавав роль десантів: «Потай підготовлений і добре виконаний тактичний десант може принести великий успіх у боротьбі за узбережжя» [26, ст. 314]. Крім цієї констатації, у ньому також указувалося на можливість проведення десантних операцій на широкому фронті. Однак конкретні питання підготовки й ведення десантних дій не були висвітлені

восновному тактичному документі Червоної армії. Відзначалися тільки загальні положення, що становили «основу успіху десантного маневру». До них належали:

• продуманість усіх деталей організації, потаємність підготовки, стрімкість

переходу й висадки десанту; найбільш вигідним є десантування в темряві з розрахунком закінчити розгортання на березі до світанку;

• вибір найвигіднішого місця висадки з урахуванням можливої протидії

противника й запасного місця висадки на випадок, якщо у першому напрямку ворог вчинить сильний опір;

• організація взаємодії тактичного десанту на березі із частинами, що діють із

фронту;

• забезпечення десанту з повітря, надто у випадку, якщо десант здійснюється у

світлий час доби;

• на випадок невдачі десанту на березі повинен бути передбачений план

зворотної посадки десанту [27, ст. 312].

УСтатуті були визначені основи організації взаємодії з’єднань та окремих кораблів із сухопутними військами. Установлювався порядок підпорядкування й взаємної підтримки, указувалося на необхідність обов’язкового обміну «делегатами» (офіцерами зв’язку) і фахівцями. Документ містив положення про врахування загальновійськовим командиром особливостей використання сил флоту: «Під час ухвалення рішення по тактичному використанню доданих йому або підтримуючих його морських сил загальновійськовий командир заслуховує міркування морського начальника про найбільш доцільне використання засобів флоту» [28, ст. 318].

Тож у період, що передував Великій Вітчизняній війні, радянське воєнне і воєнноморське мистецтво вже мало власну теорію морської десантної операції. Вона, як і кожна теорія, мала свої сильні й слабкі сторони, проте перетворювалася в практику військового будівництва, оперативної і бойової підготовки сухопутних військ, сил флоту та авіації. Основні її положення були відбиті в керівних статутних документах. Окремі елементи морської десантної операції опрацьовувалися в ході командно-

ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ В УКРАЇНІ. БОЙОВІ ДІЇ НА УКРАЇНСЬКОМУ ТЕАТРІ ВІЙНИ

штабних та оперативно-тактичних навчань. Свій подальший розвиток вітчизняна теорія морської десантної операції одержала вже у перші місяці Великої Вітчизняної війни, у ході якої було проведено близько двохсот морських десантів різного масштабу, що сприяли здобуттю загальної перемоги Червоної армії та Військово-морського флоту над ворогом.

Джерела та література:

1.Боевой устав Военно-Морских Сил РККА. – М., 1930.

2.Шломин В.С. Морские десанты (опыт Великой Отечественной войны 1941 – 1945 гг.) // Стратегические решения и Вооруженные Силы: В 2-х т. – М., 1995. – Т. 1. – Ч. 1 – 3.

3.Исаков И.С. Десантная операция // Избранные труды. – М., 1984. – С. 178 – 186.

4.Там же.

5.Флот в Первой мировой войне. – М., 1964. – Т. 1.

6.Исаков И.С. Десантная операция // Избранные труды. – М., 1984.

7.Там же.

8.Шломин В.С. Морские десанты (опыт Великой Отечественной войны 1941 – 1945 гг.) – Т. 1. – Ч. 1 – 3.

9.Новиков Н.В. Операции против берега на Черном море. – М., 1937.

10.Благов Н.А. Мировая империалистическая война 1914 – 1918 гг. – М., 1938.

11.Временный боевой устав Морских Сил. – М., 1937.

12.Временное наставление по ведению морских операций. – М., 1940.

13.Временный боевой устав Морских Сил.

14.Там же.

15.Там же.

16.Временное наставление по ведению морских операций.

17.Там же.

18.Там же.

19.Там же.

20.Там же.

21Шломин В.С. Морские десанты (опыт Великой Отечественной войны 1941 – 1945 гг.) // Стратегические решения и Вооруженные Силы. – Т. 1. – Ч. 1 – 3.

22.Временное наставление по ведению морских операций.

23.Там же.

24.Морской устав Петра І // Бережинский В.Г., Машков Д.В. Первые отечественные военно-морские уставные документы ХVІІ – ХІХ вв. – К., 2004.

25.Шломин В.С. Морские десанты (опыт Великой Отечественной войны 1941 – 1945 гг.). – Т. 1. – Ч. 1 – 3.

26.Временный полевой устав РККА. – М., 1936.

27.Там же.

28.Там же.

88Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги)

Матеріали міжнародної наукової конференції

Андрій Науменко (Київ, Україна)

ГВАРДІЙСЬКИЙ КРЕЙСЕР «КРАСНЫЙ КАВКАЗ» У ВЕЛИКІЙ ВІТЧИЗНЯНІЙ ВІЙНІ

Історія корабля почалася напередодні Першої світової війни. 18 жовтня 1913 р. у Миколаєві відбулося закладення двох легких крейсерів. Одному з них, що став у подальшому «Красным Кавказом», дали назву «Адмірал Лазарев», яку він офіційно мав до 14 грудня 1926 р. Корпус корабля спустили на воду 15 травня 1916 р., але добудувати його до революції не встигли. Під час національно-визвольної боротьби 1917–1921 рр. крейсер був зарахований до складу військового флоту відновленої Української Народної Республіки й на короткий час дістав найменування «Гетьман Петро Дорошенко» [6, 586]. Лише у вересні 1927 р. будівництво корабля відновили. Крейсер успішно пройшов усі етапи приймальних випробувань і 25 січня 1932 р. ввійшов до складу Морських сил Чорного моря.

Його тактико-технічні характеристики такі: водозаміщення повне 9030 тонн, довжина 169,5 м, ширина 15,7 м, осадка 6,6 м, потужність механізмів 55 000 кінських сил, максимальна швидкість ходу 29 вузлів. Озброєння: чотири 180-міліметрових, дванадцять 1000-міліметрових, дві 76,2-міліметрових, чотири 45-міліметрових і десять 37-міліметрових гармат, шість 12,7-міліметрових кулеметів, чотири тритрубні 533-міліметрові торпедні апарати, два бомбомети. Крейсер міг умістити на борт близько 100 мін загородження і 40 глибинних бомб. Екіпаж корабля – 878 осіб [1, 21].

Восени 1933 р. крейсер «Красный Кавказ» здійснив закордонні рейси, зокрема з 17 жовтня по 7 листопада він відвідав Стамбул (Туреччина), Пірей (Греція) і Неаполь (Італія). З 11 січня 1935 р. входив до складу Чорноморського флоту [1, 21].

Під час Великої Вітчизняної війни судном командували офіцери А.М. Гущин і В.М. Ярошенко. «Красный Кавказ» брав участь у мінних постановках, обороні Одеси й Севастополя, а також у Керченсько-Феодосійській операції.

Напередодні Великої Вітчизняної війни великі надводні кораблі Чорноморського флоту були об’єднані в ескадру, яка включала лінійний корабель, загін легких сил (ЗЛС)

ібригаду крейсерів. До складу ЗЛС належали нові кораблі — крейсери «Ворошилов»

і«Молотов», лідери ескадрених міноносців «Москва» і «Харьков», есмінці типу «Сторожевой» («Смышленый», «Сообразительный», «Способный», «Свободный»). Лідери й есмінці складали 3-й дивізіон ескадрених міноносців.

До бригади крейсерів входили крейсери: «Красный Крым», «Красный Кавказ» і «Червона Украина», 1-й дивізіон ескадрених міноносців типу «Новик» («Дзержинский», «Железняков», «Незаможник», «Фрунзе», «Шаумян») і 2-й дивізіон ескадрених

ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ В УКРАЇНІ. БОЙОВІ ДІЇ НА УКРАЇНСЬКОМУ ТЕАТРІ ВІЙНИ

міноносців типу «Гневный» на чолі з лідером «Ташкент» («Быстрый», «Бодрый», «Бойкий», «Безупречный», «Бдительный», «Беспощадный») [7, 373 – 374].

Німеччина не мала на Чорному морі свого військового флоту, але розраховувала залучити до бойових дій флот королівської Румунії, що складався із семи міноносців, двох допоміжних крейсерів, які могли використовуватися як мінні загороджувачі, трьох канонерських лодок, трьох торпедних катерів, дванадцяти тральщиків і одного підводного човна. Таким чином, Чорноморський флот в усіх відношеннях значно переважав військово-морські сили ймовірного противника [7, 373 – 375].

На початку другої години ночі 22 червня 1941 р. у штабі Чорноморського флоту була прийнята телеграма наркома ВМФ М.Г. Кузнецова, що містила наказ усім флотам, крім Тихоокеанського, негайно перейти на оперативну готовність № 1. Командувач Чорноморського флоту оголосив по флоту оперативну готовність № 1.

З 23 червня по 21 липня 1941 р. на Чорноморському флоті здійснювалася постановка оборонних мінних загороджень. Терміни були надто стислі, і тому, крім кораблів охорони водного району, до мінних постановок були залучені і великі судна.

Постановка мін у районі головної бази в період 23 – 27 червня покладалася на бригаду крейсерів у складі «Красного Кавказа», «Червоной Украины», есмінців «Бойкий», «Беспощадный» і «Безупречный», і на мінний загороджувач «Коминтерн». Керував загоном загороджувачів командир бригади крейсерів капітан 1 рангу С.Г. Горшков [7, 385]. «Красный Кавказ» розмістив на борту 110 мін. Під час переходу морем до місця постановки мін на крейсер напали ворожі літаки, але завдяки вдалому маневруванню та якісній роботі керуючого зенітної стрільби лейтенанта П.І. Машеніна, влучній стрільбі зенітних гармат мічмана І.М. Гойлова напад було відбито. Постановкою мін керував командир мінно-торпедної бойової частини старший лейтенант А.Е. Герасимов. Було виставлено всі 110 мін. У подальші дні мінні постановки тривали.

До кінця червня і на початку липня обстановка в Севастополі не змінювалася. Німецька авіація продовжувала нічні нальоти, вперто прагнучи замінувати виходи і гавань. Кораблі ескадри були розосереджені в бухті і вночі, щоб не демаскувати себе, вогню не відкривали. Великі кораблі фактично були бездіяльними і, перебуваючи на якірних стоянках, постійно піддавалися загрозі атак із боку німців. У цих умовах командування флоту ухвалило рішення частково перебазувати кораблі в Новоросійськ.

«Красный Кавказ» узяв участь в обороні Одеси. Він прибув туди 10 вересня на заміну крейсера «Червона Украина». Командувач флоту П.С. Октябрьський заборонив вводити судно в гавань. Командування Одеського оборонного району (OOP) не встигло призначити для його 180-мм артилерії відповідних цілей. Корабель півдня маневрував у морі, ризикуючи піддатися атаці німців із повітря. Для прикриття крейсера з повітря довелося залучити з фронту частину винищувачів. Командир крейсера капітан 2 рангу А.М. Гущин змушений був запитати штаб OOP: «Чому тримаєте на зовнішньому рейді і не даєте цілей?» Після цього з крейсера на берег направили коректувальний пост на чолі з командиром дивізіону головного калібру старшим

90Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги)

Матеріали міжнародної наукової конференції

лейтенантом М.И. Мартиновим. З корабля зійшов також флагманський артилерист флоту капітан 1 рангу А.А. Рулль, щоб організувати стрільбу кораблів по берегу.

Удругій половині дня «Красному Кавказу» призначили цілі у Східному секторі оборони. Пізніше крейсер перевели на Південний сектор, де противник продовжував вклинюватися у нашу оборону. Саме 11 вересня 1941 р. уперше «Красный Кавказ» відкрив вогонь головним калібром [2, 112]. Керував вогнем командир артилерійської бойової частини капітан-лейтенант В.А. Коровкін. Артилерія крейсера надала значну допомогу дивізії генерала І.Е. Петрова [7, 396 – 397].

Усередині вересня командування ухвалює рішення щодо висадки десанту в районіс.Григорівки,розташованогонаузбережжіза16кмвідлініїфронту.Планувалося посилити OOP 157-ю стрілецькою дивізією, висадити десант силами до одного полку

уфланг угруповання противника, а потім зустрічним ударом відновити положення, що було у Східному секторі на 10 серпня 1941 р. Для перевезення полку до місця висадки командувач флоту ухвалив рішення сформувати десантний загін із крейсерів «Красный Кавказ», «Красный Крым» і трьох ескадрених міноносців. «Красный Кавказ» прийняв на борт батальйон кількістю близько семисот бійців 3-го Чорноморського полку морської піхоти і під прапором командира бригади крейсерів капітана 1 рангу С.Г. Горшкова вийшов у море [7, 398 – 401]. Загін кораблів мав прибути до с. Григорівки і зранку наступного дня здійснити висадку тактичного десанту. Не зустрічаючи опору противника, наші кораблі вночі почали висадку військ, відкривши по берегу нищівний гарматний вогонь. На 4 годину ранку, виконавши бойове завдання, «Красный Кавказ» знявся з якоря і відбув у Севастополь.

Коли за наказом Ставки Верховного Головнокомандування проходила евакуація Приморської армії, крейсер протягом трьох діб прикривав своєю далекобійною артилерією відхід наших військ, завдаючи ворогові значних втрат, а потім, взявши на борт більше 2 000 бійців і фонди Одеського банку, останнім залишив Одесу. На переході морем «Красный Кавказ» здійснював охорону чотирьох теплоходів, на борту яких перебувало близько 40 000 солдатів Приморської армії. П’ять жорстоких атак німецької авіації відбили зенітники крейсера, жоден бомбардувальник не прорвався до теплоходів. Усі вони без втрат прибули в Севастополь [5, 178].

Першу половину жовтня 1941 р. крейсер провів у безперервних походах між Одесою і Севастополем, беручи участь в евакуації військ Одеського оборонного району. Потім відбувалися термінові військові перевезення з Новоросійська в головну базу.

Під час оборони Севастополя крейсер разом із «Красным Крымом», ескадреними міноносцями «Бодрый», «Незаможник» і лідером «Харьков», що базувалися в Новоросійську, взяв на борт 79-ту морську стрілецьку бригаду й доставив її у Севастополь.Одночаснонакорабліпокладалосязавданняпідтриматиартилерійським вогнем наші сухопутні війська, що захищали місто.

20 грудня вночі загін кораблів під прапором командувача флоту П.С. Октябрьського вийшов із Новоросійська. Флагманським кораблем був крейсер «Красный Кавказ». До ранку загін вийшов до мінного фарватеру, що вів до Севастополя. Під