Zbirka_Part2

ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ В УКРАЇНІ. БОЙОВІ ДІЇ НА УКРАЇНСЬКОМУ ТЕАТРІ ВІЙНИ

особливості підготовки офіцерських кадрів в Україні на самому початку війни, евакуацію училищ у глиб країни, налагодження там навчально-виховного процесу та участь їхніх випускників і курсантів у бойових діях.

Актуальність вивчення досвіду підготовки офіцерських кадрів у період війни 1941–1945 pp. – безперечна. Він має надати значну допомогу молоді, яка готується до вступу у військові навчальні заклади України, вихованцям військових інституцій, послужить справі патріотичного виховання майбутніх військових фахівців.

Напередодні війни (1937–1939 рр.) у СРСР розгорнули широкомасштабну підготовку військово-технічних кадрів (відкрили низку нових навчальних закладів). У країні лише за роки першої п’ятирічки кількість авіаційних, танкових, інженерних та інших технічних училищ збільшилась у 6 разів [11, 94]. На кінець 1940 р. лише в Київському особливому військовому окрузі налічувалося 16 військових навчальних закладів [13, 282]. Мережа тих, що знаходилися на території України, входила до загальної системи військових навчальних закладів Радянського Союзу, яка будувалася за єдиним задумом і мала чітко визначені завдання. Створенню розгалуженої мережі військових училищ в Україні сприяло її воєнно-економічне та географічне становище. Більшість військових навчальних закладів розташували у великих адміністративних

іпромислових центрах України, зокрема Києві, Харкові, Дніпропетровську, Ворошиловграді, Львові, Чернігові, Полтаві, Одесі, Севастополі, Сумах та ін. Військові училища одержали сучасне навчальне устаткування, за допомогою якого курсанти оволодівали знаннями, вчилися застосовувати нову бойову техніку й озброєння. Так, Севастопольське училище зенітної артилерії в 1939–1940 pp. отримало нові зенітні гармати, а в 1940 р. – прилад ПУАЗО-3, визнаний на той час одним із кращих у світі [7, 48].

Система військових навчальних закладів, яку створили ще до війни, стала базовою для підготовки фахівців усіх родів військ у важких воєнних умовах. Перед особовим складом училищ постали нові, ще складніші завдання. Потрібно було розгорнути широкомасштабну підготовку офіцерських кадрів для потреб фронту. Водночас, ситуація, що склалася в Україні в перші дні війни, вимагала від особового складу училищ активної участі у виконанні бойових завдань. Багато командирів, політпрацівників і викладачів відбули до лав діючої армії. З початком війни командування училищ почало отримувати заяви про відправку на фронт від багатьох офіцерів і курсантів, з яких формували підрозділи. Воєнна обстановка ускладнила роботу – перебудовується весь уклад життя й навчання в училищах, а особовий склад

ітехніку приводять у бойову готовість.

Вихованцівійськовихучилищізпершихдніввійнибралиактивнуучастьуборотьбі протинімецькихзагарбників,демонструваливисокийвишкіл,професіоналізмігероїзм. Так, в обороні Києва відзначився артилерійський полк, сформований з особового складу Київського артилерійського училища ім. С.М. Кірова, який з 3 липня 1941 р. увійшов до складу 147-ї стрілецької дивізії 19-ї армії генерал-лейтенанта І. Конєва. Полк провів значну роботу з будівництва оборонних рубежів, створення протитанкової та протиповітряної оборони південного сектора Київського укріпрайону. 7 липня

102Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги)

Матеріали міжнародної наукової конференції

1941 р. він зайняв оборону в районі північної околиці с. Тарасівки – північно-західної околиці Віти Поштової [4, арк. 4]. Незабаром батарея старшого лейтенанта Молодцова збила ворожий літак, що став першим на рахунку особового складу полку [12, 29]. Дві окремі артилерійські батареї обороняли станцію Васильків, забезпечуючи розвантаження військових частин, що прибували [4, арк. 4]. Київське військове училище зв’язку ім. М.І. Калініна у складі рухомих загонів загородження брало участь

узнищенні диверсійних груп у Васильківському, Димерському і Білоцерківському районах Київської області. Рота курсантів Київського танко-технічного училища під командуванням капітана П.Д. Барибіна надавала допомогу органам держбезпеки

узатриманні диверсантів. 2-ге Київське артилерійське училище ім. М.В. Фрунзе сформувало 5 рухомих загонів загородження, а рухомі загони Київського піхотного училища імені робітників Червоного Замоскворіччя охороняли аеродром у районі Гоголевому, вели боротьбу з десантниками супротивника [13, 281]. 10 липня 1941 р.

уКиївському військово-медичному училищі відбувся другий достроковий випуск двох батальйонів військових фельдшерів (близько 1200 осіб), яких направили в розпорядження Військово-медичних відділів фронтів, а з 4-го батальйону курсантів рішенням Військової ради округу сформували стрілецький батальйон у складі трьох стрілецьких та однієї кулеметної рот і гранатометного взводу. 11 липня створений батальйон отримав завдання обладнати оборонні позиції на південній околиці Святошина, а з 12 липня бути готовим відбити наступ противника. З поставленим завдання батальйон впорався повністю і своєчасно (за короткий період він тричі змінював бойові позиції, зазнав бомбардувань і обстрілів авіацією супротивника). Крім того, у ході бойових дій курсанти зарекомендували себе й добрими медичними фахівцями з надання допомоги пораненим не лише свого, а й сусіднього батальйону Київського радіотехнічного училища та пораненим із числа цивільного населення. 16 липня курсантський батальйон зняли з оборонного рубежу в зв’язку з евакуацією навчального закладу до м. Свердловська. Уже на новому місці дислокації 17 серпня 1941 р. начальник училища видав наказ про заохочення особового складу 4-го батальйону курсантів за участь в обороні м. Києва з 12 по 16 липня 1941 р. (18 курсантів нагородили цінними подарунками, командира батальйону капітана А.В. Біненбойма, політруків А.К. Ткалича та А.І. Євдокимова, командира кулеметної роти лейтенанта В.П. Пономарчука (порушили клопотання про дострокове присвоєння військового звання «старший лейтенант») і курсанта М. Маричева подали для нагородження командуванням Уральського військового округу, а всьому особовому складу батальйону оголосили подяку) [15, 6].

Факти свідчать, що військові підрозділи, які складалися з курсантів військових училищ, завжди демонстрували в боях високу витримку та вишкіл, становили серйозну загрозу для ворога, а їхні командири володіли мистецтвом управління, що впливали на рішення стратегічного характеру. З історії оборони добре відомі бойові дії загону особливого призначення (загін генерала Чеснова), створеного для підкріплення військ 40-ї армії Південно-Західного фронту. До його складу входили 1-ше Сумське артилерійське училище та Харківське артилерійське протитанкове

ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ В УКРАЇНІ. БОЙОВІ ДІЇ НА УКРАЇНСЬКОМУ ТЕАТРІ ВІЙНИ

училище, Харківське піхотне училище, два батальйони й півескадрон кіннотників. Цей загін упродовж вересня стримував наступ переважаючих сил противника в напрямку ст. Ворожба – м. Суми, завдаючи ворогові відчутних втрат. За мужність і героїзм багатьох курсантів відзначили орденами й медалями. Пізніше особовий склад загону був нагороджений медаллю «За оборону Києва», а одна з вулиць у Сумах названа іменем Загону генерала Чеснова. Високу бойову майстерність, витримку і героїзм курсантів, які входили до складу цього загону, визнали й гітлерівці. Зокрема, генерал Гудеріан у своїй книзі «Спогади солдата», що вийшла в ФРН у 1954 р., згадуючи ці бої, писав, що за доповідями командувача корпусу генерала Фітінгофа і особистих спостережень він дійшов висновку, що однією з основних причин затримки наступу були умілі дії та стійкість курсантів Сумського й Харківських училищ, які воювали тут під командуванням своїх викладачів [17, 28].

Непохитнустійкістьусерпні-вересні1941p.виявиликурсантиДніпропетровського артилерійського училища, захищаючи своє місто. Без достатнього озброєння й підтримки з боку інших частин, зазнавши значних людських втрат, училище тривалий час утримувало лівий берег Дніпра до підходу частин 6-ї армії. 21 серпня батарея 2-го дивізіону під командуванням капітана Дерев’янченка вміло діяла, розстрілюючи скупчення піхоти противника. Коли німецька артилерія розпочала обстріл міста, батарея Дерев’янченка отримала наказ знищити її. Так, влучним вогнем ворожі гармати були знищені й обстріл міста припинився, за що командувач резервної армії генерал-лейтенант Чибисов оголосив курсантам училища подяку [2, арк. 72].

26 жовтня 1941 р. на випуску 78 молодших лейтенантів командувач 6-ї армії генерал-майор Р.Я. Малиновський (майбутній маршал) відзначив, що училище в боротьбі за лівий берег Дніпра, у районі Дніпропетровська, відіграло вирішальну роль, створивши бар’єри, які ворог, незважаючи на величезну перевагу, не зміг подолати. З 3 серпня по 17 вересня 1941 р. за участь у боях 41 командир, політпрацівник і курсант, які виявили мужність і відвагу, були удостоєні орденів і медалей [12, арк. 84]. 27 березня 1942 р. за стійкість і героїзм, виявлені в цих боях, Указом Президії Верховної Ради СРСР училище нагороджено орденом Червоного Прапора [3, арк. 84].

У перший день війни на оборону Севастополя стало училище зенітної артилерії. З курсантів сформували сім зенітно-артилерійських батарей. Командувач Чорноморського флоту своїм наказом включив училище до складу протиповітряної оборони Головної бази і закріпив за ними окремий сектор у відбитті повітряних нальотів ворожої авіації [7, 55].

Самовіддано діяв 383-й зенітний артилерійський дивізіон на чолі з випускником Севастопольського училища зенітної артилерії капітаном Антоненком. За 26 днів війни ворог 11 разів намагався знищити міст через Дністер поблизу Бендер, але щоразу влучний вогонь зенітників змушував німецьких льотчиків скидати бомби поза об’єктом і з втратами повертати на захід. За перші два місяці боїв дивізіон збив 17 літаків, знищив 10 танків і близько батальйону піхоти супротивника. Командира дивізіону капітана Антоненка, комісара – старшого політрука Дегтярьова, командира батареї Лукіна нагородили орденом Червоного Прапора [9, 36].

104Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги)

Матеріали міжнародної наукової конференції

ЗпочаткомвійнивповнубойовуготовістьпривелиХарківськеавіаційнеучилище.

Учервні 1941 р. виділили ескадрилью літаків І–16 під командуванням старшого лейтенантаПавловаіоднуланкулітаківІ–15начолізістаршимлейтенантомБаклигіним для участі в бойових діях. Пізніше на базі училища сформували винищувальний полк у складі трьох авіаескадрилей – 30 літаків, який відправили на фронт [6, арк. 4].

Вивчення досвіду військових училищ України щодо участі в бойових діях на початку війни дає змогу зробити висновок про вишкіл, героїзм і високі моральні якості курсантів, їхніх командирів і викладачів. Це засвідчують і німецькі воєначальники. Ось що наголошувалося в наказі по військах танкової армії генерала Клейста: «У бій з рухомими загонами юнкерів Одеського піхотного училища дрібними частинами не вступати, а переважаючими силами оточувати їх і знищувати» [16, 48].

Ураховуючи важку ситуацію на фронтах, військові училища, що дислокувалися в Україні, переводять у глиб країни. Так, військова рада Київського особливого військового округу відправляє Чернігівське піхотне училище до Тамбова, Львівське

– до Кірова, Київське військове училище зв’язку ім. М.І. Калініна – до Красноярська, Васильківське військове авіаційно-технічне училище – до Міассу та ін. [13, 189]. Їхня евакуація відбувалася у складних умовах: часу обмаль, залізниця постійно скорочувала норми рухомого складу, тому багато потрібного майна залишилося на місцях. Так, евакуацію Дніпропетровського артилерійського училища проводили безпосередньо з фронту, коли підрозділи перебували на бойових позиціях і вели бій із ворогом. Унаслідок цього всю матеріально-технічну частину залишили 6-й армії: гармати, коні, прилади спостереження й управління вогнем, засоби зв’язку, автотранспорт та ін. [3, арк. 5].

У нових місцях дислокації училища розміщували в непристосованих для навчання приміщеннях, інколи в землянках або палатках. Навчально-матеріальна база була слабкою, не вистачало навчальних класів, а бойову техніку, зброю вилучили з навчального процесу й передали на потреби фронту та новостворених формувань. Нові зразки зброї і техніки тривалий час не надходили. Командний склад і викладачі мешкали у важких житлових умовах [7, 60]. Проте, незважаючи на труднощі, командування училищ докладало всіх зусиль для виконання головного завдання – підготовки військових фахівців для діючої армії.

Розглядаючи організацію навчального процесу в умовах евакуації, зупинимося на особливостях і основних напрямах діяльності колективів військових училищ. На нових місцях командно-викладацькому складу доводилося фактично відновлювати матеріально-технічну базу, яка б забезпечила одержання курсантами практичних навичок у стислі терміни. Через нестачу зброї і військової техніки заняття з вогневої підготовки планували й проводили майже цілодобово, у кілька змін, надто у 1941– 1942 pp. Хід навчального процесу вскладнювався ще й тим, що на фронт пішли багато кваліфікованих викладачів і командирів, тому зі свого особового складу готували військові підрозділи для Червоної армії. Але досить складна в 1942 р. обстановка на фронтах змушувала достроково направляти для потреб фронту курсантів як рядовий і сержантський склад. Через нестачу палива, нерівномірне й обмежене його постачання

ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ В УКРАЇНІ. БОЙОВІ ДІЇ НА УКРАЇНСЬКОМУ ТЕАТРІ ВІЙНИ

військово-технічні училища застосовували поточну систему підготовки командних кадрів, що передбачала випуск не всіх одночасно, а невеликих груп. Планування випусків за такою системою в авіаційних і танкових училищах проводилося щомісяця.

Зпереходом на прискорені строки навчання значно скоротили терміни перебування курсантів в училищах (до 4–6 місяців замість двох років у довоєнний період, у технічних і медичних військових училищах – до 6–12 місяців), переглянули навчальні плани і програми. Війна внесла корективи в навчальний процес: значну увагу приділяють вивченню досвіду війни і ведення боїв, цілу низку предметів вилучили з програм навчання, а теоретичну частину окремих дисциплін звели до мінімуму. Принцип “навчати тому, що необхідно на війні” у воєнний час набув нового змісту і виключно практичного характеру. До планів і програм навчання включали найнеобхідніше для успішної боротьби з ворогом: загальну тактику; тактику основних родів військ; бойову техніку; управління військами в бою; методи партійно-політичної роботи в умовах ведення бойових дій. Конче необхідною потребою в навчанні стало вивчення та врахування досвіду першого періоду війни з Німеччиною, а також особливостей, способів і методів ведення війни, які застосовував ворог.

Зметою збагачення знань командно-викладацького складу досвідом ведення війни в артучилищах основну увагу під час підготовки курсантів приділяли прищепленню навичок із підготовки й ведення бою, управлінню в бою, експлуатації та усуненню пошкоджень гармат і самохідно-артилерійських установок. Так, у Сумському артучилищі, що базувалося в м. Ачинську (Красноярський край) навчальні плани і програми пристосували до підготовки спеціалістів вузького профілю, що значно скоротило термін навчання, а головну увагу приділили формуванню бойових обслуг батарей. На заняттях постійно враховували досвід війни. Для цього частину командного складу відряджали на фронт для стажування в реальних умовах війни. На тактичних заняттях з курсантами особливу увагу приділяли навчанню боротьби з ворожими танками, веденню бою в оточенні й виходу з нього. Крім того, курсанти опановували службу в гарматних розрахунках, розвідці, зв’язку та ін. У практиці підготовки даних для стрільби застосовували метод стрільби без запису («на пам’ять»). Усі артилерійські стрільби на залік проходили з оцінкою «добре» і «відмінно» [17, 24, 30].

У Дніпропетровському артучилищі, яке розташовувалось в Омську, проводили показові заняття з дисципліни артилерія – арттренаж, матеріальна частина, вогнева служба та щотижневі показові заняття в батареях тривалістю 4–6 годин і 2-годинні в масштабі дивізіону. Крім того, організовували навчання снайперських розрахунків з урахуванням досвіду війни. Заняття з артилерії проводились на мініатюр-полігонах [2, арк. 86, 89, 91].

З1941 р. у навчальний процес запроваджували досвід боротьби з ворожою авіацією. У спеціальних інструкціях прописали нові способи стрільби по пікіруючих літаках і тих, що проходять по колу навколо об’єкта, а також по неспостережних цілях за допомогою радіолокаційної станції наведення СОН-2 [7, 62]. У Севастопольському училищі зенітної артилерії з курсантами проводили заняття з оволодіння прийомами

106Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги)

Матеріали міжнародної наукової конференції

багнетного бою, підготовки одиночного бійця-стрільця та винищувача танків, підготовки мінометників, кулеметників і гарматних розрахунків [2, арк. 5]. Починаючи з 1943 р. в училищі при навчанні курсантів особливу увагу звертають стрільбі прямою наводкою по нових німецьких танках «тигр». Підвищенню якості навчання тут, як і в інших училищах, сприяли листи випускників, які надходили з фронтів, що давало змогу викладачам значно доповнити практичні заняття з різних предметів. Так, у навчальний процес запровадили дані командира вогневого взводу лейтенанта Савкіна, випускника училища, про кути пікірування, що враховували різні типи німецьких літаків, способи атаки батареї та ін. [7, 35].

Ситуація на всіх фронтах вимагала постійного вдосконалення навчального процесу. Так, курсанти Харківського авіаційного училища постійно вдосконалювали свою бойову підготовку. У методику льотного навчання запроваджували раціональні методи ведення повітряного бою, схеми маневрів та інші елементи фронтового досвіду бойових льотчиків. Курсантів, які успішно засвоїли програму, зараховували до спеціальних загонів, а після додаткових занять зі штурманської підготовки й польотів за маршрутом відправляли на фронт [14, 16]. На казахстанській землі училище здійснювало підготовку льотчиків на новітні літаки, які надходили на озброєння, а саме: Ла ГГ-3, Як-7, УТі-4, Ла-5 [18, 4-5].

Вагомий внесок у справу підготовки офіцерських кадрів зробили загальновійськові командні училища. Так, Одеське загальновійськове командне училище після важких боїв на підступах до міста евакуювали в м. Уральськ. На новому місці базування училище готувало командирів, здатних володіти новими зразками техніки, правильно здійснювати взаємодію всіх родів військ на полі бою. У кожному батальйоні училища створили взвод з підготовки винищувачів танків. Майбутніх офіцерів навчали блокувати довготривалі оборонні укріплення й долати протипіхотні перешкоди. З метою подолання мінних полів у ході наступальних боїв у програмах з військово-інженерної підготовки училища більше уваги стали приділяти практичним заняттям саперів із мінування та розмінування. На завершальному етапі війни, в умовах безпосереднього зіткнення з противником, коли великого значення набув бій у населеному пункті, курсанти вивчали тактику наскрізної атаки піхоти за вогневим валом, дій малих груп, розвідку боєм, форсування водних перешкод та ін. [16, 16].

У важких умовах евакуації Київське військово-медичне училище в м. Свердловську здійснювало підготовку військових фельдшерів (на базі лісотехнічного інституту). У стислі терміни створили матеріальну базу, яка забезпечувала б весь комплекс спеціальної, навчально-бойової та військовоспортивної підготовки курсантів. Терміни навчання скоротили до одного року (нерідко і їх скорочували), бо фронту потрібні були фельдшери. У листопаді 1942 р. наказом Головного військово-санітарного управління Червоної армії створили «дівочий батальйон» (формувався виключно з добровольців), а в листопаді 1943 р. відбувся перший і єдиний випуск дівчат-курсантів, які отримали військові звання молодшого лейтенанта медичної служби та були направлені у військовопольові госпіталі, евакопункти, військові частини та підрозділи медичної служби

ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ В УКРАЇНІ. БОЙОВІ ДІЇ НА УКРАЇНСЬКОМУ ТЕАТРІ ВІЙНИ

різних фронтів [19]. Навчальні заняття, крім неділі, проводилися щоденно по 14–16 годин. Крім підготовки основного контингенту, в училищі в 1943 – 1944 рр. організували школу підготовки санінструкторів з 2–3-місячним терміном навчання. За час перебування у Свердловську особовий склад училища постійно залучали до виконання вантажно-розвантажувальних робіт на залізничних станціях. Для потреб фронту відвантажували військове майно та боєприпаси, а розвантажували військово-санітарні ешелони з пораненими і хворими воїнами, які прибували

зфронту, розміщували їх у місцевих госпіталях і лікарнях, несли чергування у медичних закладах міста й надавали допомогу в лікуванні [15, 11, 15].

Водночас слід зазначити, що поряд із позитивним у діяльності військових училищ у перші роки війни з підготовки фахівців мали місце й недоліки: чимало випускників в управлінні військами використовували схематизм і шаблонність, недооцінювали противника; мало уваги приділяли взаємодії всіх родів військ; командири підрозділів у бою часто не підтримували постійного зв’язку з сусідами; значні людські втрати зумовлювалися невмілою організацією та діями військ в обороні, виходу військ

зоточення; не завжди враховували особливості війни, сильні й слабкі сторони противника. Саме на подолання зазначених недоліків і підготовку кваліфікованих військових фахівців спрямувала свою роботу військова освіта.

Уцілому військові навчальні заклади України виконали покладене на них завдання. За роки війни підготували десятки тисяч командирів для діючої армії. Так, Чугуївське військове авіаційне училище льотчиків випустило 2562 льотчиків [5, арк. 5, 7], Київське артилерійське училище ім. С.М. Кірова – понад 6 тис. офіцерів [13, 291], Київське військово-медичне училище за роки війни – близько 7 тис. військових фельдшерів [15, 15], а Севастопольське артилерійське училище здійснило 33 випуски в кількості 5645 осіб [7, 120].

Відзначаючи внесок військових училищ країни у справу підготовки офіцерських кадрів, маршал Радянського Союзу Г.К. Жуков зазначав, що, незважаючи на труднощі початкового періоду, на кінець 1943 p. удалося успішно вирішити проблему підготовки кваліфікованих військових кадрів, що дало змогу задовольняти не лише потреби фронту, але й створити значні резерви [10, 534 – 535].

Працю колективів військових навчальних закладів України з підготовки командних кадрів у роки Великої Вітчизняної війни високо оцінила держава. Ряд училищ нагородили орденами, зокрема, Київське піхотне училище імені робітників Червоного Замоскворіччя у вересні 1943 p., Київське військове училище зв’язку ім. М.І. Калініна в лютому 1944 р. – орденом Червоного Прапора, Перше Київське Червонопрапорне артучилище ім. С.М. Кірова у травні 1945 р. – орденом Леніна [13, 221], Севастопольське артилерійське й Одеське піхотні училища – орденом Червоного Прапора і т. ін. [16, 50].

Випускники військових навчальних закладів, що розташовувалися на території України в роки війни і під час перебування в евакуації, з честю виконали свій обов’язок переднародом. Вонизробилизначнийвнесок узагальнуперемогу надворогом.Тисячі випускників училищ стали досвідченими командирами, фахівцями військової справи,

108Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги)

Матеріали міжнародної наукової конференції

умілими вихователями. З їхнього середовища вийшли відомі воєначальники Герої Радянського Союзу генерали армії М.Ф. Ватутін, І.Д. Черняховський, генерал-майор І.В. Панфілов та ін. У роки війни вихованці військових училищ, як і всі воїни Збройних сил СРСР, виявили масовий героїзм (серед них сотні Героїв Радянського Союзу, тисячі нагороджені орденами й медалями). Лише серед випускників Харківського військового авіаційного училища льотчиків на фронтах Великої Вітчизняної воювали 200 Героїв Радянського Союзу, 7 – двічі, а І.М. Кожедуб – тричі удостоєний цього високого звання [14, 22]. 29 вихованців училища повторили подвиг Миколи Гастелло, здійснивши повітряні тарани [14, 50]. Випускник Київського артилерійського училища командир розвідвзводу 133-го артполку 32-ї стрілецької дивізії лейтенант Єфим Бєлінський повторив безсмертний подвиг Олександра Матросова [12, 41]. Тисячі випускників Сумського артилерійського училища нагороджені орденами й медалями, 52 з них удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу [17, 32]. Усі випускники Київського військово-медичного училища відзначені орденами й медалями, а двоє з них – П.С. Жуков і М.А. Копитенков – удостоєні звання Героя Радянського Союзу [8, 510, 724].

Командири-фронтовики з вдячністю говорили про бойові риси випускників училищ. Зокрема, начальник управління зв’язку 1-го Українського фронту генералмайор І.Т. Буличов дав характеристику офіцерам, які закінчили Київське училище зв’язку: «Училище, яке носить ім’я Михайла Івановича Калініна, може гордитися своїми вихованцями, які обіймають високі пости в частинах і з’єднаннях фронту. Вони самовіддано захищають свою Батьківщину, забезпечують безперебійний зв’язок» [13, 291].

Отже, героїчні подвиги вихованців військових училищ України в буремні 1941– 1945 pp. навіки ввійшли в історію українського народу. В умовах, коли Україна стала незалежною, на героїчних подвигах фронтовиків виховують нові покоління захисників Українськоїдержави,якісьогоднінадихаютькурсантівіслухачіввійськовихнавчальних закладів, весь особовий склад Збройних сил України наполегливо вдосконалювати бойову майстерність і зміцнювати обороноздатність країни.

Джерела та література:

1.Військове будівництво в Україні у XX столітті: Історичний нарис. Події. Портрети. – К., 2001. – 448 с.

2.Галузевий Державний архів Міністерства оборони України. – Ф.118. – Оп.11123 с. – Спр.1.

3.Там само. – Ф.118. – Oп.11123. – Спр.2.

4.Там само. – Ф.217. – Оп.3844 с. – Спр.1. – Розділ 2.

5.Там само. – Ф.355. – Оп.14002. – Розділ З.

6.Там само. – Ф.355. – Оп.21341 с. – Спр.1.

7.Голованов Н.Я. Житомирское Краснознаменное им. Ленинского Комсомола. – М., 1977. – 231 с.

8.Герои Советского Союза: краткий биографический словарь: В 2-х т. / Пред. ред. коллегии И.Н. Шкадов. – М., 1987. – Т.1. – 784 с.

ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА ДО ІСТОРІЇ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ В УКРАЇНІ. БОЙОВІ ДІЇ НА УКРАЇНСЬКОМУ ТЕАТРІ ВІЙНИ

9.Десницкий Г.С. Часовые воздушных просторов Родины. – М., 1961. – 95 с.

10.Жуков Г.К. Воспоминания и размышления. – М., 1969. – 751 с.

11. История Великой Отечественной войны Советского Союза 1941–1945 гг.:

В 6-ти т. – М., 1960. – Т.1. – 850 с.

12.История Киевского высшего зенитно-ракетного инженерного ордена Ленина, Краснознаменного училища имени С.М. Кирова (1919–1979 гг.). – К., 1979. – 150 с.

13.Краснознаменный Киевский. Очерк истории Киевского военного округа (1918– 1988). – К., 1988. – 544 с.

14.Крылатые годы: Страницы истории Харьковского высшего военного авиационного ордена Красной Звезды училища летчиков имени дважды Героя Советского Союза С.И. Грицевца: Документальный очерк. – Харьков, 1990. – 135 с.

15.Луценко А.П. Киевское медицинское училище №2 (Краткий исторический очерк) 1939–1999 гг. // Матеріали музею історії Київського медичного коледжу №2 ім. П.І. Гаврося.

16.Одесское Краснознаменное (Краткий исторический очерк). – Одесса, 1960. – 115 с.

17.Сумське вище артилерійське командне двічі Червонопрапорне училище імені М.В. Фрунзе (1918–1993 гг.). – Суми, 1993. – 82 с.

18.Цвиркун П.П. Подготовка и воспитание военных кадров накануне и в годы Великой Отечественной войны (1937–1945 гг.) (На материалах военно-учебных заведений и местных партийных организаций Украины): Автореф. дис. ... канд. ист. наук. – К., 1969. – 21 с.

19.Фонова М. Дівочий батальйон // Вечірній Київ. – 1974. – 21 червня.

110Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги)

Матеріали міжнародної наукової конференції

Шаміль Рамазанов (Київ, Україна) Людмила Ігнатова (Київ, Україна)

Ігор Лебедєв (Київ, Україна)

ПАКТ МОЛОТОВА-РІББЕНТРОПА – ВАГОМА ПЕРЕДУМОВА В РОЗВ’ЯЗАННІ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Мюнхенська угода між Англією, Францією та Німеччиною від 29 вересня 1938 р., радянсько-німецький пакт про ненапад (пакт Молотова-Ріббентропа) від 23 серпня 1939 р. та договір про дружбу і кордони від 28 вересня 1939 р. залишаються в центрі уваги дослідників і світової громадськості навіть через 70 років після їхнього прийняття. Це пов’язано передусім із тим, що об’єктивна, правдива відповідь на питання, що сталося після їхнього прийняття, уможливлює дати оцінку обставинам початку Другої світової війни, участі та намірам СРСР у ній. Радянсько-німецькі договори та їхні наслідки для європейських країн спричинили основні суперечки в міжнародних відносинах, насамперед Росії з Польщею, країнами Балтії (анексія і окупація країн Балтії та східних воєводств Польщі), Україною.

Наступна проблема пов’язана з тим, як вплинули згадані угоди на розв’язання Другої світової війни, яка частка особистої відповідальності лежить на Сталінові й Гітлері, лідерах країн Західної Європи, насамперед Англії та Франції.

Більшістьдослідниківбулиодностайнівтому,щовійнасталанаслідкомпрагнення Гітлера до світового панування. Питання про те, хто розв’язав війну, не було таким спірним. На Нюрнберзькому процесі союзники поклали всю відповідальність за розв’язання Другої світової війни на Гітлера та його оточення.

Загальновизнаним фактом для істориків була й пасивна діяльність лідерів західних країн у приборканні загарбницьких планів Гітлера й цинічна роль Сталіна у драмі, що насувалася, його намагання досягнути компромісу з фюрером. Відомі західні історики Вільям Л. Ленджер, С. Еверет Глісон вважали, що в серпні 1939 р. Сталін допоміг Гітлеру здійснити свій воєнний план, підписавши пакт МолотоваРіббентропа та секретний протокол до нього, поділивши Східну Європу між СРСР та Німеччиною [1, 19].

Керівництво СРСР, радянська історіографія до горбачовської перебудови повністю заперечували сам факт існування секретного протоколу до пакту, який визначав нові кордони у Східній Європі між Німеччиною та Радянським Союзом (хоча стисло про цей протокол згадується у збірнику «Вторая мировая война». Кн. 1: Общие проблемы. (Москва, 1966. – С. 282).

Перебудова 1980-х рр. поклала край цій неправді й започаткувала пошуки радянськими істориками об’єктивних оцінок цих подій.