32.Розклад родового ладу в афінах і виникнення держави і права

Перші державні утворення на території Греції з’явилися у ІІ тис. до н.е. Раніше класове суспільство і держава скла-лись на Криті і в південній частині Балканської Греції. З XІІ ст. до н.е. на південь з півночі Греції стали проникати племе-на дорійців, що знаходились на рівні первіснообщинного ла-ду. У результаті цього на всій території Греції знову встановлюються первіснообщинні відносини, після розкладу яких в історії Греції розпочинається новий етап: формування і розквіт полісів, рабовласницьких відносин класичного типу. Полісний етап історії Стародавньої Греції поділяється на три періоди: 1. Гомерівський період (XІ–ІX ст. до н.е.) – характеризується пануванням родоплемінних відносин, які починають розпадатись на кінець даного періоду. 2. Архаїчний період (VІІІ – VІ ст. до н.е.) – відбувається формування класового суспільства і держави у формі полісів. 3. Класичний період (V – ІV ст. до н.е.) – характеризу-ється розквітом стародавньогрецького рабовласницького сус-пільства, полісного ладу. Гомерівська Греція описана відомим поетом в “Іліаді” та “Одіссеї”. Населення проживало сільськими общинами, що займали невелику територію і були майже ізольовані від су-сідських общин. Політичним та економічним центром общи-ни було поселення, що називалось містом. Основну масу на-селення міста складали землероби, скотарі, а також не чисе-льні ремісники і торгівці. Земля була не племінною власністю і надавалась членам роду в користування за умови періодичного перерозподілу. Але вже в той час наділи багатих відрізнялись розмірами та якістю, а базилевси отримували, крім того, особливий наділ – “теменос”. У гомерівський період держави ще не було. Це був пері-од військової демократії. Управління суспільством здійсню-валось за допомогою наступних органів. Постійно діючим ор-ганом влади була рада старійшин (буле). Вона формувалась не стільки за віковими ознаками, скільки за знатністю і багат-ством. Первісна демократія ще зберігалась, тому народні збо-ри відігравали в суспільній організації значну роль. Очолю-вав усю організацію базилевс, який виконував функції воєна-чальника, верховного судді і верховного жерця. Він фактично діяв разом з представниками родоплемінної знаті. Посада бу-ла виборною, але при її заміщенні стали віддавати перевагу сину померлого базилевса, і, таким чином, посада закріплю-валась спадково в одній сім’ї. Таким чином, гомерівська Греція була країною, роздро-бленою на багато самостійних округів, з яких пізніше вирос-ли перші міста-держави або поліси. На рубежі ІX – VІІІ ст. до н.е. в історичному розвитку Стародавньої Греції відбулися законні зміни : родовий лад перетворюється на рабовласницький. Йде процес розвитку приватної власності. Багато простих землеробів позбавляються своїх ділянок, які зосереджуються в руках родової знаті. Формується велике землеволодіння. Розвиток ремісничого виробництва і торгівлі ще більш прискорював процеси соціально-правової нерівності. Стародавні форми об’єднання родів – філи і фратрії – ще деякий час продовжують зберігати своє значення, але скоро поступаються місцем новим формам поділу, що базувались на майнових і територіальних ознаках. Так, на базі родових і сільських общин ви-никли нові соціально-політичні організації, що одержали на-зву полісів.

Держава

Процес розкладу родового суспільного устрою і витіснення його державною організацією почався ще в період Гомерівської Греції (XI—IX ст. до н. е.) і закінчився в VII—VI ст. до н. е. У 594 р. до н. е. Солон був обраний першим архонтом, наділеним широкими повноваженнями відміняти і зберігати майновий порядок або вводити новий, бути «посередником», «законодавцем» і «примирителем». Законодавче визнання приватної власності та допущення передачі і роздрібнення земель становлять ядро солоновських реформ. Солон знищив політичні привілеї народження — геннекратії — в Аттиці встановлювався привілей майна і суспільної служби — тимократії (тиме — майновий ценз). Права й обов’язки громадян держави почали встановлюватися відповідно до розміру їхньої земельної власності, і оскільки імущі класи стали витісняти старі єдинокровні об’єднання, родовий лад потерпів свою поразку. Одним із перших був поділ усіх громадян на 4 розряди залежно від розмірів їхнього майна (прибутку). Вищим джерелом влади, суверенним правом за конституцією Солона, визнавався весь народ. Політичним органом, що виражав волю народу, були Народні збори (еклесія), у яких могли брати участь усі дорослі афінські громадяни чоловічої статі. Другим демократичним органом, введеним Солоном, був суд присяжних (геліея) — вищий судовий орган Афін. Геліея складалася з 6 тис. осіб, які обиралися щорічно жеребкуванням з числа громадян, які досягли 30-ти літнього віку. Від кожної філи по 600 осіб. Геліея ділилася на десять колегій — дикастерій. Коло справ, що підлягало розгляду, визначалося ранком того дня коли повинне було відбуватися засідання судів. Це робилося для того, щоб утруднити вплив на суди з боку зацікавлених осіб. Після того як Солон провів свої закони, він склав повноваження і виїхав з Афін. У 509 р. до н. е. відбувається нова реформа. Першою реформою Клісфена був поділ Греції за територіальним принципом. Аттика ділилася на три територіальні округи: 1) місто Афіни із передмістями; 2) внутрішня центральна смуга; 3) берегова смуга. Клісфенівська філа являла собою не суцільну територію, а об’єднання локально розділених громадських груп, які об’єднуються під час голосування. Мета реформи змішати населення, роз’єднати роди і тим самим послабити силу впливових членів, тобто евпатрідів. Старі філи з їх філобазилевсами залишалися, але їхнє значення зводилося до простих культових об’єднань. З метою охорони держави від можливого перевороту, від захоплення влади тираном, Клісфен встановив екстраординарний «суд черепків» – остіракізм. Рада 400 була скасована і замінена радою 500, яка складалася з представників 10 філ по 50 від кожної. Законодавство Клісфена відіграло велику роль в історії Афінського полісу як заключний етап реформі революцій, початих Солоном. Самі греки вважили Клісфена родоначальником грецької демократії. Після Клісфена, читаємо в «Афінській політиці» Аристотеля, Афінська держава зробилася значно демократичнішою, ніж вона була при Солоні. Суспільний і державний лад 1. Повноправність громадян Афін (у політичному відношенні) вважалася з 18-ти літнього віку. 2. Метеки — особисто вільні, працювали, займалися торгівлею, мали майно, але не мали політичних прав. 3. Вільновідпущені. За особливі заслуги раб відпускався на волю. Його становище було таке ж, як і іноземця. 4. Раби — безправні. Раби в Афінах були двох категорій: раби приватних осіб, і раби державні, які мали своє господарство і могли набувати майно. Вони були в кращому становищі, між раби приватних осіб. З держених рабів в Афінах вербувалися поліцейські, тюремщики, виконавці судових вироків та інших обрядів, що використовувалися з метою насильства. Найважливішими державними органами в Афінах у V—IV ст. до н. е. були: 1) Народні збори; 2) Рада 500 (буле); 3) Виборні посадові особи – стратеги, архонти; Судові органи — ареопаг (до реформи 462 р.) і геліея.

Право афін

Афіняни не залишили після себе такого правового спадку, як римляни. Єдиним відомим кодексом Афін були Закони Драконта (621 рік до н. е.) - можливо, перший запис законів звичаєвого права, що мали на меті обмежити свавілля суддів-евпатридів. Закони скасовували кревну помсту, жорстоко карали за найдрібніші злочини. Смертну кару призначалося за дрібну крадіжку, "дозвільний спосіб життя", не говорячи вже про більш тяжкі злочини. Закони Драконта було частково скасовано, частково пом'якшено Солоном. Надалі афінське право не кодифікувалося, хоча йшлося його інтенсивне розроблення.

Доктриною державного права Афін були громадянська рівноправність та верховенство народу. Кожному громадянину з 20 років належали право участі в народних зборах, законодавча ініціатива, право критикувати будь-яку посадову особу, право переслідування у суді будь-якого злочину. Народні збори видавали закони, обирали архонтів, стратегів, воєначальників, оголошували війну, укладали мир, контролювали посадових осіб, затверджували бюджет, були верховним судом у найважливіших справах. Голосування проходило відкрито, крім випадків остракізму. Рішення зборів оформлювалися протоколом та розпочиналися формулою: "Постановила Рада та Народ". Рада п'ятисот, геліея, ареопаг, колегії архонтів та стратегів були підконтрольними народним зборам. Афіняни не знали поняття кворуму: вважалося, що громадяни, які не з'явилися на збори, довірили своє право присутнім. Будь-який громадянин на народних зборах міг опротестувати запропонований закон чи рішення. Такий протест-обвинувачення "графе параномон" розглядався судом присяжних під головуванням архонтів-фесмофетів. Якщо протест пропонував скасувати закон чи рішення, тоді на автора закону, якщо його не підтримала 1/3 суддів, накладався штраф.

Афінська демократія, звичайно, не поширювалася на рабів та метеків. Співвідношення в Афінах вільних, метеків та рабів точно не відоме. Можна припустити, що вільних громадян з родинами було 60 тис, метеків - 25 тис, рабів - 70 тис. Раби в Афінах коштували досить багато. У 418 році до н. е. раб-чоловік коштував у середньому 167 драхм, жінка - від 135 до 220 драхм, раби-ремісники коштували більше (бик в Афінах коштував п'ять драхм). Раб не вважався особистістю, хоча в Афінах заборонялися самочинні розправи з рабами. Раб жорстокого хазяїна міг скористуватися правом сховища у храмах, де він вважався недоторканним та міг бути перепроданим іншому хазяїну. Державні раби мали власне житло, родину, вели власне господарство. Значну кількість рабів використовували в державному апараті. Державні раби охоронялися законом та у разі образи могли через заступника-простата звернутися до суду по захист. У разі військової небезпеки держава могла звільняти державних рабів, аби використовувати їх як воїнів. Вони ставали метеками, сплачуючи при цьому податок у три оболи (2/6 драхми). Метеками були осілі в Афінах іноземці. Вони займалися торгівлею, ремеслом та сплачували податок метойкіон. Метеків розписували за лемами, вони одночасно з громадянами сплачували військовий податок "ейсфору"; багаті брали участь у літургіях (витрати зі своєї власності на громадські потреби); метек повинен був мати опікуна - простата з числа афінських громадян.