Структура Генеральних штатів

Перша палата складалася з вищого духовенства. У другу обиралися виборці від дворянства. Причому найзнатніші (герцоги, графи) до складу палати не входили. Вони, як безпосередні васали короля, брали участь у розробці рішень у складі королівської курії. Третій стан обирав своїх депутатів. Як правило, у виборах брав участь міськийпатриціат, депутатами були мери й ешевени (члени міських рад). Усі питання розглядалися окремо по палатах, де рішення приймались простою більшістю голосів. Затверджувалося рішення всіма палатами, причому кожна палата, як колись у Стародавньому Римі, мала тільки один голос. Таким чином, привілейовані стани завжди мали гарантовану більшість. ^[7] Генеральні штати скликались за рішенням короля. Але, оскільки введення нових податків і одноразових грошових зборів потребувало попередньої згоди Генеральних штатів і, зокрема, згоди "третього стану", королі змушені були звертатися до них досить часто. Духовенство й дворянство від податків звільнялось (мали «податковий імунітет»). Вони давали лише згоду на обкладення «третього стану».

ВИСНОВОК

Саме на початок XIV ст. остаточно оформився побудований на політичному компромісі, а тому не завжди тривкий союз короля і представників різних станів, у тому числі і третього стану. Політичним виразом цього союзу, в якому кожна зі сторін мала свої специфічні інтереси, стали особливі станово-представницькі установи - Генеральні штати і провінційні штати, виникнення яких поклало початок змінам у формі правління, становленню станово-представницької монархії.

18.Джерела та основні риси права феодальної англії

Географічна відособленість Англії, особливості її історії, раннє розвиток в промисловості й торгівлі призвели до того, що протягом багатьох століть англійські юристи й судді не відчували значного впливу законодавства інших країн і самостійно творили право своєї країни. І римське право, і континентальна юридична доктрина мало позначились в англійському праві. Цим зумовлено своєрідність англійських правових інститутів.

Істотною особливістю англійського права є його архаїзм. Результатом англійської буржуазної революції було компроміс між дворянством і буржуазією. Через війну дореволюційний право був скасовано цілком і замінено новим. Значна наступність дореволюційного і післяреволюційного права — характерна риса англійського права. Але, безумовно, розвиток капіталістичних відносин були не зашкодити змісті права, та поступово його феодальна сутність поступилося місцем буржуазної. У результаті старого права залишилися лише його архаїчні форми, але де вони наповнені новим змістом.

Джерела права. Англія немає кодифікованого законодавства. Її приватне право значною мірою розвивалося у вигляді судового прецедентного права.Прецедентное право і двох частин: загального правничий та права справедливості.

Становлення загального права почався наприкінці ХІ ст., але в результаті XIII в. воно припинила свою розвиток. Консервація права викликала до життя право справедливості, що склалося вXIV—XV ст.

У 1873—1875 рр. суди загального правничий та права справедливості були "злиті на єдину судовою системою. Проте загальний право право справедливості збереглися і продовжує існувати нині. Відповідно до Закону 1873 р., на випадок суперечностей між судами загального правничий та судом лорд-канцлера перевагу надають розпорядженням права справедливості.

>Прецедентне право будь-коли мало і немає для судді безумовно обов'язкової сили. У окремих випадках суддя може відхилитися від прецедентів й винести нове за змістом рішення. Ця обставина надаєпрецедентному праву відому гнучкість разом із тим деяку невизначеність, тому що від судді залежать вибір одного чи іншого з багатьох наявних прецедентів та її тлумачення на власний розсуд.

Однією з основні джерела права є закон. З XIII в. в Англії було видано безліч законів, не зведених у якусь систему. Багато старі закони діють до нашого часу, але з допомогою судів і їх зміст докорінно змінилося. Деякі закони хоча й скасовані, але з застосовуються, бо відповідають потребам життя.

Громадянське право. Англійське право визнає як суб'єктів громадянського права як громадян, і юридичних. Всупереч принципу юридичного рівності правоздатність деяких категорій осіб обмежене. Це заміжні жінки, іноземці.

Речове право — одна з головних розділів буржуазного громадянського права. У Великобританії речове право трактується найширше, бо дійшли речам відносять і пояснюються деякі абсолютні права: права авторів, винахідників тощо. буд. Тому іноді неможливо розмежувати речові і зобов'язальні права.

Великим своєрідністю різна освіта у Англії класифікація речей. Англійське право знала розподілу речей на рухомі й нерухомі. Ще середньовіччі тут склалося розподіл речей на реальні і персональні. До реальним ставилися земля, рослини, будинку, і навіть документи, встановлювали декларація про земельні ділянки і предмети, пов'язані з землею. Персональні речі включали інші предмети і право й у своє чергу ділилися на два виду об'єктів: речі, які були у володінні,— тілесні речі; позови — права, які мали речовинного субстрату (наприклад, авторське право, патентне право тощо. п.).

Зобов’язальне право. У Великобританії немає загальної поняття зобов'язання. Окремимиподотраслями громадянського права є договірне право і реструктуризувати зобов'язання, що виникають із правопорушення.

Сімейне право. Англійське сімейне право довгий час відчувала вплив феодальних пережитків. Так, зберігається церковна форма шлюбу, цивільний шлюб є тільки зI8db р., форма шлюбу вибирається майбутнім подружжям. Якихось особистих стосунків подружжя засновані початку верховенства чоловіка. Чоловікові належало право «нагляду» за дружиною і навіть право «поміркованого покарання» дружини.

Кримінальну право та інформаційний процес. У кримінальному праві Англії чітко виявляється консервативний характер англійської буржуазної революції. У галузі права феодальні інститути надто повільно поступалися місце новим кримінально-правовим інститутам. Тільки до середини XVIII в. англійське кримінальна право було систематизованаБлекстоном, найбільшим юристом Англії.

Особливо консервативним виявилося кримінальна право Англії питанні покарання. Ще 1810 р. поширеними видами покарань були колесування, четвертування, вилучення нутрощів з живого тіла, і т. буд., а до 1873 р. страти піддавався той, кого протягом місяця вбачали у суспільстві циган.

19.БОРОТЬБА ПАТРИЦІЇВ В СТАРОДАВНЬОМУ РИМІ

Пережитки матріархату у плебеїв засвідчують, що в плебейському суспільстві був сильним етруський елемент. Традиція дозволяє стверджувати, що у Римі жило багато емігрантів, частина з яких могла пробитися в ряди корінних громадян і навіть досягти високих вершин у римській общині (Тарквінії), але більшість залишалася на правах іноземців, яких община не приймала.

Із часом стиралися протиріччя між громадянами та іноземцями, латино-сабінами й етрусками, але посилювалося інше протиріччя: патриції з корінних громадян перетворювалися у замкнуту групу знаті, яка протистояла широкій масі плебеїв.

Таким чином, оцінюючи походження плебеїв, слід зазначити, що завоювання, без сумніву, відіграло провідну роль в утворенні плебсу, римський господарський лад не був настільки розвинений, щоб це утворення було результатом економічного розшарування, а в традиції не залишилось ніяких згадок про те, що плебеї – нащадки кріпосних клієнтів.

Розорення плебеїв почалося ще в царський період. Ослаблені постійними війнами, плебеї, які не мали достатніх земельних наділів і робочих рук, потрапляли у боргову кабалу до патриціїв. З юридичної точки зору кабала (mancipium) відрізнялася від рабства, хоча закабалений іноді міг перебувати в гірших умовах, ніж раб.

Однак, не зважаючи на розорення значної частити плебсу, цей стан все ж представляв могутню соціальну силу, з якою патриції не могли рахуватися. Завдяки постійно зростаючій чисельності плебеїв, своїй військовій виправі і озброєнню, вони стали силою, яка загрожувала «римському народу». Починаються виступи проти патриціїв з вимогами:

1)  Допуск до общинних земель, обмеження патриціанського землеволодіння, тобто вирішення аграрного питання;

2)  Знищення боргової кабали та обмеження боргових процентів;

3)  Участь у народниз зборах, обрання на всі державні посади, тобто надання політичних прав.

Ця боротьба розпочалася з середини VI ст. до н.е. і завершилася лише на початку ІІІ ст. до н.е., поділяючись на три етапи:

1.  Середина УІ ст. – 494р. до н.е. – від реформи Сервія Туллія до введення посади народного трибуна

2.  494 – 444 рр. до н.е. – від введення трибунату до законів Канулея.

3.  90-ті рр.. ІУ ст. – 287р. до н.е. – від руху боржників Манлія і законів Ліцинія-Секстія до плебісциту Гортензія.