56. Орфографія та її принципи.

Орфографія (грец.orthos-правильний, grapho-пишу) – система правил відтворення звукового мовлення на письмі;розділ мовознавства ,який розробляє і досліджує систему правил написання. Орфографія ,або правопис, ґрунтується на певних принципах – закономірностях,які обумовлюють розроблення правил написання. Основні принципи(за Карпенком) : 1)фонетичний – полягає в точному записі звучання мови ( переважає в білоруській мові , написання префіксів з,с в укр. мові);2)морфологічний – однакове написання морфем незалежно від їх вимови в окремих формах слова або споріднених словах( префікс роз в укр. мові , переважає в рос мові ).М. Панов називає цей принцип фонематичним , проте Ленінградська школа відкидає таку назву морф принципу,називаючи фонематичним фонетичний принци, в укр. мові однаково розвинутий і морфол і фонет принципи; 3)історичний (традиційний) – зумовлений давнім написанням слова чи звичкою(багато в франц мові, провідний в анг мові, написання флексій –его,-ого в рос мові); 4) диференційний( смисловий , символічний, ідеографічний , семантично-диференційний) передбачає графічне розрізнення слів, що мають однакове звучання, реалізується у перетворенні омонімів чи омоформ на омофони ,що дає змогу диференціювати значення слів за їх графічною формою ( зниклі орфограми та написання великої літери) ;деякі мовознавці виокремлюють ще грамематичний (Ю.Маслов), або принцип граматично-графічних аналогій(В.Іванова) виділяють для написання ь в рос мові після шиплячих, але більшість мовознавців не погоджуються з його виділенням, приєднуючи до інших.

57.Слово як одиниця мови. Відмінність слова від морфеми і речення.

Не зважаючи на те, що ми з легкістю можемо виділити слово в мовленнєвому потоці, вчені і досі знаходять для себе певні труднощі у тому, щоб дати слову точне визначення. На сучасному етапі існує більше 300 різноманітних визначень слова. Проблема полягає в тому, що більшість визначень, які вчені намагаються дати слову, можуть слугувати і для позначення інших мовних одиниць. Академік Л.В. Щерба, який займався дослідженням слова, писав, що в кожній мові дефініція слова є різною, а, отже, дати йому конкретне пояснення неможливо.

Слово - наслідок сполучення певних значень з сукупністю певних звуків, результат чого здатний до певного граматичного вживання.

Американські дискриптивісти пропонують замінити поняття слова окремими: графічне слово - ланцюжок літер між 2-ма пробілами фонетичне слово - звуковий комплекс, об`єднаний спільним наголосом граматичне слово - комплекс, що здатний виступати єдиним членом речення Дехто обмежує значення слова як одиниці, що має план вираження і план значення. Але ці ж ознаки мають також морфема і словосполучення. Таким чином, існує проблема окремості слова в тексті (що вимагає чіткого вирізнення його від морфеми з одного боку, з іншого - від словосполучення чи речення) та проблему тотожності слова, його ідентифікацію (так, чи є одним словом рос. "железная дорога", укр. - залізниця, адже референт лише один). Відмінності слова від морфеми і речення:

Слово: - має позиційну автономність, є вільним знаком

- може самостійно виконувати синтаксичну функцію - формувати речення

- становить лексико-граматичну єдність, поєднуючи в собі лексичне і граматичне значення

- не лише відтворюються, а й творяться (неологізми)

Морфема:

- найменша значеннєва одиниця, що реалізується в рамках певного слова

- не здатна до позиційної самостійності чи синтаксичною функції

- має лише 1 значення: або дериваційне (словотворче), або реляційне (граматичне)

- є повторюваною мовною одиницею, яка відтворюється в готовому вигляді

Речення:

- формується з одного чи кількох слів, кожне з яких має власне лексико-граматичне значення

- творяться, а не відтворюються (окр. випадок - фразеологічні вислови)

- є проникною системою: до складу речення можна вводити додаткові слова