49. Походження письма. Виникнення основних алфавітів.

Письмо, порівняно зі звуковим мовленням, є додатковим засобом спілкування. Письмо виникло в глибокій давнині через необхідність передавати думки та історичний досвід іншому племені та потомкам. Найдавнішими його видами є послання та надмогильні надписи. З розвитком людського суспільства письмо розвивалось та вдосконалювалось, виникали нові його види та розширювалися функції.

Сучасні види письма виникли в результаті неоднократних пошуків та тривалого вдосконалення початково створених видів. Найпершими засобами утримання в пам’яті певної інформації були предмети природи. Сюди належать мисливські попереджувальні знаки та символіка самих предметів, уміння читати по слідах.

Піктографія. Предметна символіка була передісторією письма. Першим історичним типом письма була піктографія, тобто малюнкове письмо. Піктограми – одиниці такого письма – видряпувались, а потім і малювались на стінах печер, на скелях і каменях, на рогах і кістках тварин, на бересті.

Класичним прикладом піктографічного письма може слугувати прохання семи індійських племен, подане у січні 1849 р. президенту США. Племена представлені їх тотемами – племінними назвами – журавель, три куниці, ведмідь, морська людина і морський кіт.

Зараз піктографія не використовується як основний вид письма. Але піктограми широко використовуються на вітринах, рекламах, як дорожні знаки і т.д.

Ідеографія. Утративши зоровий образ та перетворившись у немотивований знак, піктограма перетворилася на ідеограму, а піктографія стала ідеографією. Вона виникла тоді, коли виникли країни, для яких письмо було необхідним для управління та обліку державного та храмового господарства, для запису законів та культових текстів. Найдавнішими ідеографічними системами були єгипетська, шумерська, китайська, ацтекська, майя.

Аналіз найдавнішого ідеографічного письма показує, що ідеограма виникла на базі малюнка і піктограми, особливо при зображенні конкретних понять, – таких, наприклад, як «будинок», «людина», «вода». Так, у єгипетському ієрогліфічному письмі і в шумерському клинописі поняття гори передавалося схематичним зображенням двох гір, між якими пролягає долина чи прірва; поняття води – хвилястою лінією, яка нагадувала зображення хвиль; поняття сонця – у шумерському (як і в китайському) письмі зображувалося кругом з крапкою. Виникнення ідеограми з піктограми прослідковується на найдавніших та пізніх ідеограмах китайського письма.

Найбільш стійким та розповсюдженим до цього часу ідеографічним письмом є китайське, чому сприяла особлива історія Китаю і односкладний характер китайських слів. Китайське письмо виникло давно: уже в XV ст. до н.е.

Китайське письмо складається із основних знаків (ієрогліфів) та додаткових смислових і фонетичних визначників (їх називають «ключами»). Складення ієрогліфів (основних елементів) відображає основний спосіб словотвору – складення коренів.

Ідеографічний принцип письма отримав широке застосування при записах рахунку та алгебраїчних понять, що й привело до створення цифр та наукової символіки (алгебраїчної, хімічної, логічної тощо)Найдавніші цифри з’явилися у Вавілонії та Єгипті. При виникненні алфавітів цифри позначалися буквами; наприклад, буква альфа в давнину позначала цифру 1. Зараз найбільш розповсюдженими цифровими системами є арабська та римська.

Фонографія. На відміну від піктографії та ідеографії, буква не має предметно-понятійного змісту. «Значення» букви є вказівкою на звук чи склад, який необхідно вимовити, щоб назвати слово чи його частину.

Фонографія поділяється на два основні види: консонантно-звукове (складове) та вокально-звукове (звукове) письмо. Вокально-звуковим (чи буквено-звуковим) письмом є, наприклад, російське та англійське, оскільки букви позначають в основному звуки мовлення. Прикладом складового письма може слугувати індійське письмо деванагарі, арабське та ефіопське письмо, японське письмо кана, корейське письмо кунмун. Розглянемо письмо деванагарі та арабське письмо.

Складові знаки (силлабограми) означають сполучення різних приголосних з коротким голосним , який вживається дуже часто.

Для передачі складів з іншими голосними використовуються інші знаки: склади з декількома приголосними покриваються зверху загальною горизонтальною лінією (лігатурою) – яскравим зовнішнім проявом деванагарі.

Кількість основних і лігатурних знаків у деванагарі досягає 600, багато дуже складних знаків – все це викликає труднощі при оволодінні цим шрифтом. Деванагарі використовується у мовах Північної Індії – хінді, маратхі і т.д., в санскриті.

Арабське письмо – складове, консонантне: букви позначають приголосні; різновиди букв позначаються крапкою – над і під буквою; голосні позначаються надрядковими і підрядковими прямими та зігнутими рисками; араби пишуть справа наліво, тому й перша буква складу виявляється справа.

Найдавніші складові знаки з’явилися на початку ІІІ тисячоліття до н.е. в Шумері (країна на території сучасного Іраку). Шумери створили клинопис, яку застосовували потім вавілоняни і ассірійці. Складовий знак виник із піктограми, і цьому сприяло те, що в шумерській мові багато односкладових слів. Так, наприклад, знак, який позначав слово зі значенням «стріла» (по-шумерськи «ті»), став позначати склад [ті].

У результаті еволюції піктограми, ідеограми та силлабограми виникає буква – знак вокально-звукового письма. Потреби суспільства викликали прагнення спростити написання букви та зробити процес письма більш швидким, що стало важливим моментом розвитку письма. Але не можна стверджувати, що історія письма – це лише історія символічних малюнків, знаків та накреслення букв, адже разом з цим це й історія становлення сучасних алфавітів, графіки та орфографії мов.

Мова і письмо з'явилися не вод¬ночас. Звукова мова виникла, можливо, 2 млн. років тому. Письму ж не більше 6—7 тис. років.

Цікаво відзначити, що найдавніші написи, які дійшли до нас, переважно пов'язані з господарською діяльністю людей (скільки зерна зібрано, скільки й кому його дано тощо).

Найперше виникло так зване предметне «письмо». Його, щоправда, й письмом назвати не можна, бо ним були:

а) природні предмети, які використовувалися для передаван¬ня повідомлень (зламана гілка, покладений певним чином камінь, подарована квітка). Реліктом давнього пред¬метного письма в Україні є звичай зустрічати гостей хлі-бом-сіллю, вручати небажаному женихові гарбуза тошо;

б) впорядкована система певних предметів: нанизані в певному порядку черепашки різного кольору (ірокезьке «письмо» вампум); різнокольорові шнурки з вузлами, нав'язані на паличку в певному порядку й по-різному переплетені (інкське «письмо» кіпу). Можливо, й переплетені торочки на скатерці, хустці — це теж залишки цього прадавнього «письма» наших предків;

в) зарубки на дереві, що використовувалися найчастіше для обліку днів, для складання боргових зобов'язань. Очевидно, згадувані в давніх книжках давньоруські «черти і різи» й були зарубками на дерев'яних паличках, дощечках, якими користувалися наші далекі предки для фіксації думок. Це вже можна вважати зачатками справжнього письма.

Греки, запозичивши у фінікійців їхнє консонантне пись¬мо, додали до нього букви на позначення голосних звуків. Для цього вони пристосували й деякі фінікійські знаки. Наприк¬лад, у фінікійській мові знак < позначав гортанний прорив¬ний звук, якого не було в грецькій мові; греки використали його для позначення голосного а (велика буква А). Так ви¬никло звуко-буквене письмо.

Грецьке класичне письмо з 24 букв (17 букв для позна¬чення приголосних і 7 — голосних) було запроваджене 403 р. До н. є. Греки стали писати зліва направо, а не навпаки, як це робили фінікійці. На основі західногрецького письма виник латинський алфавіт, а на основі східногрецького — слов'ян¬ський (кирилиця), вірменський, грузинський.

Латинський алфавіт покладено в основу понад 70 алфавітів світу (понад 30 європейських, 20 азіатських і близько 20 аф¬риканських).

Слов'янська азбука (кирилиця) виникла в ЇХ ст. (за одни¬ми даними, її створили болгарські проповідники Кирило й Мефодій 863 p., за іншими — її уклав учень Кирила Климент Охридський наприкінці ЇХ—на початку X ст.). Вона налічува¬ла 43 букви: 24 запозичені з грецького алфавіту, 3 — з дав¬ньоєврейського, решта — спеціально створені. Крім букв, по¬трібних для позначення слов'янських звуків, у цій азбуці були й зайві букви (омега, фіта, ксі, псі, іжиця), шо використову¬валися під час написання запозичених грецьких слів. Кирили¬ця лягла в основу болгарського, македонського, сербського, українського, російського, білоруського алфавітів.

Графіка — це сукупність усіх за¬собів певної писемності: букви, надрядкові знаки, позначення цифр, пунктуація, різні прийоми скорочення слів, пробіли між словами, відступи при абзацах, шрифтові виділення.

Ступінь досконалості графічної системи залежить від того, наскільки точно й однозначно вона в усій своїй сукупності може передавати звукову мову, її окремі елементи. Ідеальної графіки, зрозуміло, не існує: жодне звуко-буквене письмо не в змозі передати всіх відтінків природного звучання мови.

Сучасна українська графіка досить досконала: вона макси¬мально прилаштована до звукового складу мови; букви в ос¬новному відповідають фонемам (шо важливо для правильного сприймання написаного тексту); вони, за небагатьма винятка¬ми, однозначні. Щоправда, українська система пунктуації біль¬ше відтворює логічну структуру думки, ніж її інтонаційне оформлення.

АЛФАВІТ (грец. alphábetos, від назв перших двох букв грецького алфавіту – альфа і бета (новогрецька – віта); як азбука – від аз і буки, це сукупність графічних знаків – букв, прийнятих в даній писемності і розташованих в установленому порядку, або складовихписемностей знаків, розташованих в традиційно установленому порядку. Алфавіти виникли в кінці 2-го тисячоліття до н. е.. в найдавніших звукових системах письма – угаритських і фінікійської. Раніше, мабуть, існувала система перерахування єгипетських ієрогліфів.

Більшість сучасних буквених і деяких складових алфавітів походить від фінікійського алфавіту за посередництвом арамейської (єврейський, арабський аофавіт), грецького алфавіту (латинська, грузинський, вірменський, слов'яно-Кирилівський алфавіт) і ін

Більшість сучасних національних систем письма базується на алфавітах:

• латинською – системи письма всіх народів Америки та Австралії, більшості народів Європи і деяких країн Азії та Африки (наприклад, Туреччина, Індонезія);

• слов'яно-кирилівському-системи письма більшості народів колишнього СРСР (крім Литви, Латвії, Естонії, використовують латинський алфавіт, і Вірменії, Грузії, мають свої національні алфавіт), болгарське і сербське лист;

• арабською – системи письма всіх арабських країн, а також Ірану, Афганістану, Пакистану і китайської провінції Синьцзян;

• індійських складових, що застосовуються багатьма народностями Індії.

У переказах народів світу лист є даром богів. Наприклад, стародавні єгиптяни свої ієрогліфи – "мова богів" – приписували богові Анубіс, а за легендою фінікійців, алфавіт створив бог Таут. Євреї, з одного боку, говорять про своє алфавіті як про повідав їм ангелами мовою небесного і містичного символізму, а з іншого боку, відповідно до біблійної традиції, мистецтво письма для фіксації знань і приписів було в раю отримано Адамом від Бога. У халдейської легендою бог Еа наказав цареві Касісатре накреслити божественне вчення і принципи всіх наук на теракотових таблицях і захоронити їх до потопу в місті Сіппаре. Давньоарійської санскрітоязичние народи вважали, що їх алфавіт девангарі – дослівно, мова богів – був посланий їм з неба.

Виходячи з ідеї божественного походження алфавіту, всі культури спираються на використання символічного значення букв у їх графічному і фонетичному значеннях. У ряді алфавітів літера була представлена за принципом схожості з предметами і речами, у формі яких вгадується її обрис. Наприклад, ієрогліфом для N у древніх єгиптян, етрусків, пеласгів, аркадци і ряду народів Центральної Америки була змія.

В іншому випадку буквений символізм будується на основі космічних соответсвий, тобто буква виступає символом небесного прообразу земних реалій. Так, єгипетський лист символічно асоціюється з ідеєю творіння і колами асоціацій, що виходять із священного первопринципа. Піктографічне (у вигляді візуальних моделей) божественний принцип, першопричина творіння і сутність життя зображувалися царем птахів орлом, який також позначав розум. Дія передавалося у формі руки, а бездіяльність – до ламаної лінії, природа дії – у вигляді рота, що означало божественне слово.

У ряді символів ієрогліфічного алфавіту округла спіраль означає космічні сили в дії (модель Всесвіту), квадратна спіраль виступає знаком праці людини, творення. Своєю діяльністю людина трансформує грубу матерію, знак якої – неправильний трикутник, в організовану матерію – піраміду або правильний трикутник. Космічної та людської активністю управляє закон рівноваги, що виражається півколом, спираються на свій діаметр. Відносини між протилежними полюсами (наприклад, життя – смерть) представлені знаком, еквівалентним єврейському знаку "Мем", який позначає виникнення життя зі смерті. Цей безперервний потік утворює цикл життя, символічно зображуваний звивається змією.

Містична теорія форм, обумовлена прогресуючим зміною форм Місяця – від диска до тонкої нитки світла, – лежить в основі графіки єврейської та арабської алфавітів. До прикладу, 28 знаків арабського алфавіту трактованих арабськими містиками, як дихання Бога, через яке передається мову божественного слова, соответсвуют 28 "великим будинкам Місяця" в Зодіаку. У відповідності з цим, як і у євреїв, літери в арабському алфавіті мають цифрове позначення. Подібною семантикою і символікою володіє єврейський алфавіт, що має, як карти Таро, 22 знака. У каббалистической традиції 22 букви розділені на три основні групи: три "матері" – Алеф, Мем, Шин, – визначальні повітря воду і вогонь; сім "подвійних" букв (Бет, Гімел, Далет, Каф, Пхе, Реш, Тау), які називаються астральними і співвідносяться з відповідними планетами і сім'ю напрямками світла (північ, схід, захід, південь, верх, низ, центр); дванадцять простих букв, відповідних знакам Зодіаку. При цьому Каббала встановлює містичне і магічне значення кожної букви: букви від Алеф до Йода символізують ангельські міфи: від Каф до Цаді – представляють ряд ангельських чинів, які населяють різні сфери; а від Цаді до Тау – встановлюють відповідність зі світом елементів. Наприклад, 21-а – Шин – звернена до рослинного царства, а Тау пов'язана світом мінералів.

Грецький алфавіт, що містить 38 знаків – 24 літери плюс 11 двухгласних і 3 цифри, – являє собою поєднання духу і матерії і символізує універсальність і досконалість космосу. Символіка букв, що співвідноситься зі знаком Зодіаку, з символікою чисел і з рухом Сонця і Місяця, грає також значну роль у гностиків і в культі Митри. Система піфагорійців будувалася на звукових аналогіях: сім небесних сфер озвучують сім голосних, що співають гімн Богові. У ряді культурних систем кожна голосна співвідноситься також з певним кольором, а сім букв визначають сім напрямків простору – шість променів тривимірного хреста плюс центр.