Предыстория восстания

Реформація не викликала лицарського повстання, але послугувала для нього прапором. З усіх членів лицарського стану більше за всіх вирізнявся у ті часи Франц фон Зіккінген. Карл V дуже поважав його здібності,користувався ним як кондотьєрому війні з Францієюй усіляко відзначав його. Національний рух проти католицизму не залишився чужим Зіккінгену,завдяки впливу його найближчого друга, Гуттена.Хоч усі розмови в діалогах, що останнійвкладає у вуста Зіккінгена, настільки належать йому,наскільки Сократу — слова у діалогах Платона, однак, багато поступків Зіккінгена показують, що його торкнувся реформаційний рух.

Поки Зіккінген користувався довірою імператора, він бувдалеким від намірів вжити чогось рішучого та сміливого; він розраховував, що йомувдасться досягнути багато чого одними порадами. Але післяневдалого походу до Франціїз найманим військомЗіккінген втратив прихильність імператора. Сподіватись можна було лише на власну силу.

Підготовка до активних дій

В серпні 1522року Зіккінген влаштував уЛандаузібрання імперських лицарів. Настрої на з’їзді були вкрай збудженими. Скаржились на пристрасті йповільність імперського правліннятаверховного суду, наутиски та образизбоку сусідніх князів та єпископів,на духовенство; багато хтобажав реформаціїіпротестував проти постанови вормського рейхстагу. Всіма, хто прибув було укладеносоюз і 13 серпня 1522 року підписано «братську угоду»; ті, хто не потрапив на з’їзд, могли написати свої імена на особливих аркушах, надісланих з цією метою усією імперією.

Мета угоди не зовсім зрозуміла. Вона прагнула, вочевидь, зробити лицарський стан незалежним від князів,звільнити його членів від усілякої сторонньої судової влади. Всі сварки між лицарями, що долучились до союзу, мали вирішуватисьлицарським третейським судом, без подальшої апеляції; скарги з боку інших станів на членів союзу могли бути подані лише лицарям;всі лицарі мали допомагати тому члену союзу, на якого нападав супротивник, незважаючи на пропозицію першого звернутись до третейського суду; навпаки, тому, хто відмовився від такого розв’язання справи, заборонялось надавати будь-яку допомогу. Виняток робився лише для княжих лицарів; їм було дозволено брати участь у суперечках між князями, містами тощо, але за умови щадити майно членів союзу й після завершення війни знову вступати до союзу і підкорятись його постановам.В союз допускались не тільки лицарі, але й князі, міста; одним лишень духовникам доступ туди було закрито.

Важко сказати напевне, проти кого саме було укладено цей союз;безсумнівно тільки, щовін був ворожо налаштований до духовенствай був не надто прихильним до князів. Вирішено булозбиратись щороку на загальні збори; відсутні члени мали підкорятись ухваленим рішенням.Союз було укладено на 6 років; для ведення справбуло обрано комітет із 12 лицарів, за числом областей;його головою призначили Зіккінгена. Він став виправляти укріплення своїх замків, постачати припаси. Це дало деяким історикам право припускати, що наступний похід Зіккінгена на Трір пов’язаний із ландауським з’їздом і що в договорі були таємні статті, невідомі нам. Інші, навпаки, думають, що трірський похід було здійснено за особистою ініціативою Зіккінгена, на власний страх та розсуд, и що неможна змішувати його плани з планами лицарів.

У будь-якому разі, воєнні приготування, розпочаті ще до формального укладення союзу, йшли дуже швидко. Пішли чутки, що Зіккінген, який все ще числився головнокомандувачем імператора, набирає військо за дорученням останнього, для війни з Францією. Зіккінген, звичайно, охоче підтримував ці чутки. Внаслідок цього, під його знаменашвидко зібралось велике військо. Він заявив, що йогопохід не має на меті збільшення власної могутності,авжитий проти ворогів Євангелія—єпископів та попів; він називав такожсвоє ополчення лицарями хреста проти ворогів Євангелія.

Похід Зіккінгена був спрямований проти трірського курфюрста та архієпископа, Ричарда фонГрейффенклау-Фольратс. Чому Зіккінген обрав саме його, легко пояснюється тим, що трірський курфюрстбув слабшим за інших, й притому Зіккінген, незважаючи на спорідненість із ним, був жорстоко ним ображений: на аугсбурзькомурейхстазі1518року ніхто не засуджував так різко Зіккінгена за здійснений ним похід наГессен.

Трірськийкурфюрстбувархієпископом, тобто духовним князем, таким ненависним для лицарства; «він сильніше за всіх, за людським розумінням, зачиняв браму слову Божому», як висловлювались про нього сучасники. Нарешті, Зіккінген сподівався, що курфюрста можна застати зненацька і що його власні піддані у великій кількості перейдуть на бік нападників, оскільки зазвичай у єпископських містах частина городян була проти духовного правління, а чисельність цієї партії мала ще посилитись завдяки реформації. Сусіди — думав Зіккінген, — не допоможуть трірському курфюрсту: пфальцький курфюрст перебував із Зіккінгеном у добрих стосунках й можна було очікувати, що він збереже, принаймні, нейтралітет; втручання хитрого Альбрехта Майнцького можна було не остерігатись, а кельнський архієпископГерман фон Відбув кабінетним вченим, що не втручався до мирських справ. Імператор був відсутнім, причому можна було бути впевненим, що він не захоче надавати допомогу прибічнику й агенту французького короля. Таким чином, вочевидь, все сприяло планові Зіккінгена, і він розраховував покінчити із Тріром раніше, ніж встигне прибути до нього на допомогу особистий ворог Зіккінгена, Філіп,ландграфгессенський

Упродовж місяця після смерті Зіккінгена всі його замки були завойовані й могутність лицаря, створена з такими зусиллями, була знищена. Перемога була повною, і князі широко нею скористались.ЧОГО ХОТІЛИ: Лицарі мріяли посилити владу імператора, зменшити могутність князів, що зростали, звести їх на ступінь рівних собі. Багато імператорів мали ту саму мету. Сам Карл V прагнув до примирення князів та возвеличення власноївлади, але виявився недалекоглядним: він не зрозумів значення Зіккінгенського походу, як не зрозумів і справиЛютера.

Підтримки з боку селян й міст, якої так жадав Ульріх фон Гуттен, Зіккінген не отримав: міста не мали довіри до лицарів, не вірили й самому Зіккінгену, оскільки він не раз їх грабував. Лицарська війна 1523 року булачисто становим рухом; хочасеред лицарів й виникла думка про єдність з іншими станами, але останнє було нездійсненним за тодішнього строю суспільства.Ідеал лицарівбув узятий зі старовинних пісень:могутній імператор, оточений рівними у правах васалами.

Лицарська війна було спробою феодальної реакції проти княжого монархізму, під новим гаслом. Вонапотягнула за собою політичну смерть одного з важливих станів феодальної держави,позбавила імператора значної підтримки,посилила владу князівйбагатьох відштовхнула від реформації.

Лицарська війна дала поштовх селянській війні,показала селянам наглядно,як можна досягати покращення своєї долі. Падіння лицарства позначилось і на способі ведення війн: якщо вже на початку XVI століття в Німеччиніколишні ополчення васалівзамінялись частково найманими військами, то після 1523 року цей процес пішов прискореним кроком.