21. Поняття та види тлумачення односторонніх правочинів та договорів

Тлумачення змісту правочину - це з'ясування автентичності волі і волевиявлення осіб, які вчинили правочин.

Правочин - це волевиявлення, тобто дія, яка відображає внутрішню волю особи. Якщо волевиявлення виражене нечітко, виникає необхідність тлумачення волі сторони правочину та з'ясування засад такого тлумачення.

До односторонніх правочинів належать видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди.

Тлумачення договору — це з'ясування справжнього наміру учасників договору і дійсного змісту його положень з метою якнайповнішої їх реалізації.

Серед причин, які певним чином сприяють виникненню суперечностей при розумінні окремих положень договорів, можемо назвати об’єктивні - зміна підходів до регулювання договірних відносин, а саме закріплення свободи договору і надання сторонам широких можливостей у самостійному формуванні умов договору, укладанні договорів, які прямо не передбачені в актах цивільного законодавства, договорів змішаних [1, с. 228], і суб’єктивні - недостатність відповідних юридичних знань у сторін, неуважність, граматичні помилки, неправильно розставлені розділові знаки, що іноді цілком змінює зміст тексту, вживання в договорі слів і словосполучень, що мають різні значення, застосування іноземних слів, значення яких не завжди відповідає передбачуваному учасниками договору змісту.

Правила ст.213 ЦК є загальними, стосуються усіх правочинів, як односторонніх, так і двохсторонніх чи багатосторонніх (договорів), визначають суб’єктів тлумачення змісту правочину та правила, за якими здійснюється тлумачення.

Засади тлумачення правочину встановлює ст.213 ЦК, яка визначає: 1) суб'єкти тлумачення правочину; 2) правила тлумачення правочину.

Суб'єктом тлумачення правочину є насамперед його сторона (сторони). Це цілком природно, оскільки саме сторони найкраще знають, якою була їх воля, що дійсно малося на увазі при укладенні правочину і що вони збиралися виразити через волевиявлення.

Для з'ясування змісту одностороннього правочину такого автентичного тлумачення, як правило, достатньо і спір у більшості випадків не виникає. Проте інші особи, інтереси яких порушує односторонній правочин, можуть звернутися до суду з позовом про захист своїх цивільних прав від порушень з боку особи, яка вчинила правочин, і дає викривлене його тлумачення, зловживаючи своїм суб'єктивним цивільним правом (ст.13 ЦК).

Оскільки чинний ЦК містить окремі норми (правила) щодо тлумачення змісту правочину (ст. 213 ЦК), умов договору (ст. 637 ЦК) та заповіту (ст. 1256 ЦК), слід встановити співвідношення між ними. З урахуванням поділу норм права на загальні та спеціальні в залежності від обсягу (сфери) їх дії, безперечно, норми (правила), що містяться в ст. 213 ЦК, є загальними, оскільки вони стосуються усіх правочинів, як односторонніх, так і двохсторонніх чи багатосторонніх (договорів). Ці загальні норми (правила) вирішують два принципових питання, а саме: хто може бути суб’єктом тлумачення змісту правочину; за якими правилами має здійснюватися тлумачення.

Ст. 213 ЦКУ від 16.01.2003 № 435-IV 

1. Зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами).  2. На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.  3. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.  Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.  4. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення. 

Ст. 637 ЦКУ від 16.01.2003 № 435-IV 

Тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу.  2. У разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови. 

Щодо тлумачення односторонніх правочинів, найбільш врегульованим є питання тлумачення заповітів, якому присвячена ст.1256 ЦК. Переважно потреба у тлумаченні виникає при виконанні секретних заповітів, щодо яких нотаріус не має можливості безпосередньо простежити за тим, щоб у їх тексті не було двозначності або незрозумілостей.

Згідно зі ст.1256 ЦК тлумачення заповіту має відбуватися після відкриття спадщини і здійснюватися спадкоємцями або судом у разі наявного між ними спору. Вважаємо, що вказана редакція даної статі є не зовсім вдалою, оскільки не закріплює способів оформлення результатів тлумачення заповіту спадкоємцями, не відображає особливостей тлумачення заповіту як одностороннього правочину та відсилає до тексту загальної норми (ст.213 ЦК) тільки при здійсненні тлумачення судом.

Тлумачення заповіту спадкоємцями може мати місце тоді, колиукладений заповіт не має суперечностей, позбавлений неточностей і не викликає жодних сумнівів щодо його змісту та волі спадкодавця. Такий стан гарантує відсутність спору між спадкоємцями, і кожен із них може здійснити правильне тлумачення.

У зворотному випадку, якщо є наявність спору між спадкоємцями, заповіт не може бути ними однозначно розтлумачений. Спір може виникнути внаслідок незрозумілого для спадкоємців змісту заповіту, якщо він має суперечливий характер, і таке інше. Нормою ст. 1256 Цивільного кодексу України передбачається подібний варіант і встановлюється правило поведінки для даного випадку. Частина 2 цієї статті має характер відсилання, і встановлює, що у разі виникнення спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до ст. 213 Цивільного кодексу України(тобто у порядку, загальному для всіх правочинів).

При цьому, суд має звернути обов’язкову увагу на загальноприйняте значення слів і термінів, а також використовувати однакове значення для всіх слів і понять. Якщо буквальне значення термінів і понять не дає можливості з’ясувати зміст окремих частин заповіту, то їх зміст визначається порівнянням певної частини заповіту з іншими його частинами, усім його змістом і дійсними намірами заповідача.

До видів тлумачення відносяться: тлумачення сторонами (для односторонніх – автентичне) і судове тлумачення.

(смотреть вопрос №20)

Отже розглянувши основні положення щодо тлумачення правочинів можемо дійти висновку, що їх поява в ЦК 2004 є цілком позитивним, своєчасним явищем, механізм тлумачення сконструйований з урахуванням надбань загальносвітової цивілістичної науки, але разом з тим данні норми потребують уточнення, конкретизації, розширення з метою врахування особливостей процесу тлумачення різних видів правочинів, як односторонніх так і двосторонніх.