В кінці кожного розділу повинен бути коротенький висновок.. Розділ іі. Класифікаційна парадигма української демонології

2.1. Образ чорта: семантика та походження

Найбільша за чисельністю група - чорти, назва походить від давньої назви волхва, який умів читати давні таємничі письмена які були записані рисками. Християнська релігія, борючись з давньою вірою, вклала у це слово нове значення, приписавши волхвам спілкування з нечистю. Подібна доля й у слова «біс» - назви знахаря, лікаря-шамана, який магічними рухами виганяв злих духів з тіла людини, звідси і «біситись», «біснуватись» та ін. Змішання тотемістичних, язичницьких і християнських вірувань створили далекий від язичницьких поглядів світ, населений фантастичними істотами. Так, наприклад, існує різниця між самими чортами, а також між чортом і бісом. За народними уявленнями, чорт - чорний, а біс - рябенький. [5, с.233]

Дохристиянських часів сягають вірування, пов’язані з нечистою силою, але уявлення про чорта як слугу диявола далеко не покривають надзвичайно широкого спектру образів нечисті. Звісно, це пов’язане з тим, що з перемогою християнських ідей прадавні божества не перестали існувати у народній свідомості; вони перейшли до категорії слуг сатани, а властивості цих міфологічних персонажів виявилися успадкованими рисами демонів.

За теорією Костомарова М.І., слов’янська міфологія мала дуалістичний характер бачення світу як арени боротьби духів добра з духами зла. Кожна з сторін мала втілитися у образі якогось конкретного божества, тому існувала протилежна світлій животворній істоті – похмура, смертоносна, зла (Чорнобог), звідкіль і походить назва “чорт”. За іншою версією, слово походить від давньої назви волхвів, які вміли читати язичницькі письмена, записані чертами (рисками). [5, с.240]

Як переказують апокрифи, чорт був уже перед створенням світу, коли панував загальний хаос, бог уносився понад водами. Тоді побачив його бог у піні, зацікавився ним, і, довідавшись, що він чорт, узяв з собою. За іншим варіантом, чорт сидів у скелі, де бог відкрив його, взяв до себе за найстаршого ангела. Світ почав творити вже разом з чортом.

“Задумав Бог сотворити цей світ, - і зібрав ангелів та і посилає їх дістати землі з дна морського . Одначе вони – відомо, дух – не могли дістати землі <...>. І пірнали вони, пірнали, але нічого не встигли зробити: ангел пірне, а вода і винесе його на поверхню. Уже вони готові були повірити у неможливість дістати насіння землі, як – звідки не візьмись – з’являється чорт.

— Здоров, боже! – говорить.

— Чого тобі треба? – питає господь.

— Хочеш, я дістану тобі землі?

— Добре, – говорить бог.

— А що мені за це?

— Дам тобі пекло.

— Згода, – сказав чорт і бухнувся у воду.

Довго не видно було злого духа. Ангели подумали, що він там і загинув, і говорять: “Туди йому і дорога!” Але він виплив і виніс насіння землі. Бог і посіяв землю. З того часу пекло залишилося за злим духом.” [15, с.21]

За іншою версією створення світу виглядало так: “Як задумав бог сотворити цей світ, то послав чорта на дно моря, щоб він виніс землі за нігтями. <...> Чорт і думає собі “Почекай – сотворю я світ в ім’я своє”.

З такою думкою чорт виніс землі з дна морського і насіяв по воді, говорячи: “Рости, земля, в ім’я моє” (бог велів сказати: рости, земля, в ім’я боже). Земля так і розсипалася по воді. З таким же успіхом намагавшись кілька раз створити землю в ім’я своє, чорт подумав: “Піду к богу – скажу, що земля не хоче рости в ім’я боже”. Постав перед господом і говорить:

— Не росте земля.

— Піди і скажи, як я велів, – говорить бог, – побачиш, що земля виросте.

Пішов чорт і думає: “Скажу, як бог велів, але вкраду трохи насіння, а після, побачивши, як земля буде рости в ім’я боже, посію в іншому місці і створю світ для себе. Тоді бог тут, а я там будемо богувати”. З цією метою він і сховав трохи землі у себе в роті.

Вийшовши з води, чорт посіяв землю, говорячи: “Рости, земля, в ім’я боже”. Земля і стала рости – аж кипить, так росте. Але росте вона на воді, росте і в роті е злого духа. Розперло чортові пащеку, ледь не вдавить. Чорт хотів виковиряти нігтями, але не встигав. І полетів він попід небесами. Літає чорт, а земля так і верне йому з рота. Вже цілі гори наблював, а земля все росте та росте. Бачить чорт, що непереливки, і взмоливсь до бога:

— Господи, помилуй!

Господь і поблагословив:

— Годі, земле, рости! – Земля і перестала рости, але осталася покритою горами, що чорт наблював. А бог сіяв землі рівнесенько.

Тому то тепер, де степ широкий, то божа земля, а де гори та яри.. то чортова земля.” [15, с. 23]

Самому чорту нудилося, одначе, тому він забажав мати товариство. Бог порадив йому вмочити палець у воді та стріпнути позад себе, внаслідок чого дістане товариша. Чорт умочив одначе, всю руку, та як почав нею тріпати, що наробилося стільки чортів, що з них постало дванадцять хорів (ось чому часто-густо старі сварять дітей за те, що вони після миття рук не користуються рушником, махають руками, розбризкуючи навколо воду, таким чином створюючи нову нечисть).

Окрім створення світу чорт втрутився і у створення людини: “Створивши землю, бог взявся за створення людини. І створив бог прекрасне тіло для людини, задумав створити людину досконалою. Створивши таке тіло, бог залишив його полежати деякий час, щоб воно зробилося здатним прийняти в себе душу, а сам відійшов.

Приходить чорт, дивиться, що створив бог, і бачить, що лежить людина прекрасна, чиста, – та і засмутився. Постоявши, сумний, подумавши, взяв та й обблював людину.

— Що се доброго ти наробив? – попрікає його бог.

— А що ж, – відповідає чорт. – Ти ж нащо сотворив його такого хорошого? Бувши таким, він би й не згадав, що я є на світі. А так – колись і мене згадає.

Бачить бог, що чорт напакостив, але робити нічого: що колись бог створить, того вже не перероблює. Але і залишити людину обблюваною господь не хотів, а тому взяв та і вивернув її обблюваним у середину. І тепер наше тіло навиворіт – що було всередині нас, тепер зверху, а що було зверху, то тепер всередині зі всім тим, що чорт наблював. І справді, що у нас всередині? Потрохи, кишки... і всілякі хвороби хіба не зсередини починаються? Все це внаслідок капостей чорта.” [15, с.25]

Далі за легендою, головний чорт надумав зрівнятися з Богом; і для цього наказав збудувати височенну башту. Чорти залізли на неї, звідтіля дивлячись на світ, нахваляючись своєю майстерністю (згадана легенда, без сумніву, є одним з варіантів переосмислення біблійного сюжету про створення Вавілонської башти та є своєрідним зразком оцінки похвальби або гонору як протибожої, тобто диявольської, прояви).

Але Бог розвалив башту, і чорти полетіли з неї на землю. Вони летіли до землі повних 40 діб. Коли Бог сказав “амінь” – де кожний з них був, там і залишився: у воді – водяник, у лісі – лісовик, у болоті – болотяник, на полі – польовик і т.д. Таким чином, усі духи, що на землі, взяли свій початок від чорта. Під впливом християнства почала затиратися різниця між поодинокими духами в залишках тих вірувань, які дійшли до наших часів.

Після падіння Сатана та біси (або демони чи чорти) всі свої сили віддали справам спокуси якомога більшої кількості людей; серед них, як свідчить Іоанн Кассіан, існує навіть деяка “спеціалізація”, тобто кожен з них займається розпаленням у людині того чи іншого гріховного бажання. Значно пізніше ця теза Кассіана, переплітаючись з існуючими серед народу забобонами, вилилася у повір’я щодо існування різних типів нечисті.

Ці повір’я дають змогу розробити класифікацію, критерієм котрої виступають спеціалізація або деякі характерні риси поведінки чи зовнішності нечисті: [2, с. 146]

1. Сатана – голова демонічного світу; відомий своєю чоловічою міццю (можливо, це ствердження має свої витоки в апокрифічних Бібліях, де досить часто зустрічається теза щодо фізичних стосунків Єви з Сатаною та іменування його засновником статевого акту), допомагає старим чоловікам спокушати молодих дівчат;

2. Люципер – варіант біблійного Люцифер – “син зірки”; прикований ланцюгом до скелі, може звільнитися тоді, коли люди забудуть Бога та давні звичаї;

3. Пекун – цар пекла, його помічники – Пекельники або Огнянці – здійснюють тортури над грішними душами;

4. Диявол – зліший і дужчий від багатьох чортів, любить самоту і пишнотілих жінок, яких спокушає;

5. Біс – звичайно живе у лісі, де сухі та покручені дерева; саме він штовхає людей на самогубство;

6. Дідько – лисий чорт; зазвичай живе з людиною. Вважається, що хазяїн, якому слугує Дідько, рано втрачає волосся, бо у нього на голові під капелюхом завжди сидить нечистий, тому, коли чоловік, вступаючи до оселі, не знімав капелюха, вважалося, що він має зносини з Дідьком;

7. Явида – чорт, що може зникати і з’являтися знову;

8. Антипко, Безп’ятко – чорт, якому дверима відбито п’яти, тому він кульгавий; люди, що мали таку фізичну ваду, викликали до себе навіть вороже ставлення;

9. Мамун – чорт, який паморочить розум людини, щоб завести у гибне місце; краде жінок;

10. Хапун – чорт, що хапає у нетрях дітей;

11. Убиясники – чорти, що бояться вовків, бо вони мають силу з’їсти їх;

12. Трістеник – чорт з хвостом, зубами і ратицями;

13. Щезник – чорт, що має здатність швидко щезати;

14. Кішасонька – дияволиця;

15. Чортова матір.

Крім найпоширенішої назви “чорт”, використовуються такі епітети: лихий дух, лукавий, нечистий, окаяник.

Найбільше зусиль нечисті використовують для того, щоб спокусити ченців – людей, що все своє життя присвятили служінню Богові. Особливо часто розповіді про це зустрічаються у “житійній” літературі.

Існує ще один (правда, згубний) засіб найняти собі на службу чорта: зробити те можна, заклавши йому свою душу. Думка про угоду з Сатаною, коли людина за ту чи іншу тимчасову насолоду віддає свою безсмертну душу, вперше виникла саме у Візантії. Вона походить з інтерпретації слів Ісаї: “Ми створили союз зі смертю. Ми підписали угоду з пеклом.” А вже потім поступово укорінилася у західноєвропейській та руській догматиці. [2, с.149]

Плодяться чорти, як і люди, хоча є й інші засоби розширити свій родовід: співжиттям з жінками або крадіжкою людських дітей. Така подія у житті чорта, як одруження, тісно переплетена з уявленнями про ще одну персону української демонології: про вихор.

Вихор – це різновид нечистого: вкритий шерстю чорний чоловік з крилами, великими кігтями та хвостом. Живота Вихор не має, і нутрощі його відкриті. Живе він в полі, постійно перелітаючи з місця на місце. Особливо рухливим Вихор стає перед бурею. Коли він здіймався, казали. що це сам нечистий справляє своє весілля.

Таким чином чорт має цілу сім’ю. У казках часто згадуються “бісів батько”, “чортова дочка” (звичайно дуже гарна та розумна дівчина), “чортова баба”, “чортова матір”: “Таке бабище сидить, що на неї й дивиться страшно: стільки на ній зморщок, як у циганки на спідниці зборок, носище такий довгий, що коли голову схилить, то в землю впинає. А той ніс із заліза: коли ним ударити, то гуде, як дзвін ”. [15, с.28]

Дитина, підмінена нечистою силою, має назву “одміна” або “одмінчук”. Впізнати її можна за мішкуватою будовою тіла, маленькою головою, великим черевом, тонкими ногами (одним словом, це діти, хворі на розм’якшення кісток, тобто на англійську хворобу).

Підмінені діти невгамовно кричали й погано розвивалися. Діти, прокляті батьками або нажиті від нечистої сили (таких називали напівбісами) також потрапляли до рук чортів і слугували їм.

Виступає чорт одночасно зооморфною і антропоморфною істотою. Його звірячу подобу видають хвіст, баранячі або козлячі роги, кігті, волохатість, собача морда або свиняче рило, курячі ноги або ратиці та крила кажана. Характерні риси – довгий ніс, палаючі очі, темна шкіра, густе чорне волосся. Досить часто чорт має фізичні вади. Він може бути лисим, гладким, кульгавим, горбатим або сліпим.

Іноді чорта уявляли у вигляді іноземця, вбраного у коротеньку куртку або фрак, вузенькі панталони, з кумедним капелюхом на голові та люлькою в зубах). Але таке трактування образу чорта у вигляді іноземця є досить пізнім нашаруванням (на нашу думку, часу реформ Петра Першого, тобто 18 століття), викликаним страхом перед усім новітнім та незрозумілим (саме такий образ чорта ми зустрічаємо в романі Михайла Булгакова "Майстер і Маргарита").

Чорт часто вдається до перевтілень, причому образи, що він їх приймає, досить різноманітні:

1. Подоба людини:

хлопчик – ним найчастіше перекидається Антипко Безп’ятько;

гарний парубок – спокусник;

панич, що заманює в ліс на загибель;

інколи він одягає шкіру померлого і у такому вигляді з’являється перед його рідними.

2. Тварина (чорний кінь, пес або ворон, цап, змій);

3. Неживий предмет.

Отже, до особливостей чорта належить здатність до перевтілення, вміння літати та надзвичайна сила. За характером чорт злий та сварливий. Щодо харчування, то нечистий досить-таки невибагливий. Найчастіше він їсть печених жаб, залізні боби, людей або гризе кістки померлих.

Щодо житла чорта фольклорна традиція має кілька варіантів. Звичайне місце проживання чорта – млин, глибоке провалля, напівзруйнована оселя, очерет (його він отримав у власність за створення воза) або хмара тощо. Чорт любить бувати у такому місці, де ніхто не сподівався б його зустріти: в самій людині. Він ускакує ротом і мучить, доки не доведе до смерті (тому раніше завжди, позіхаючи, хрестили собі рота). Інколи він живе у лісовій хижі, інколи у будинкові на дні моря або у затишному та багатому палаці.

Функції чорта досить широкі, а його діяльність вкрай різноманітна:

— він усіляко шкодить людям, приносячи їм збитки: “Старий чорт розсилав своїх синів, щоб людям шкоди наробити: тому фіру з сіном запалили, того набили, тому ще щось на збитки вчинили” ;

— псує молоко, розриває греблі, насилає хвороби;

— записує гріхи людей: “<...> в церкві правилася служба божа, а шайтан сидів на вікні і натягав волову шкіру зубами, бо вже не мав, де писати тих людей, що в церкві говорять та дрімають, як служба божа правиться ”;

— сварить людей між собою;

— зводить жінок, вступаючи з ними у статеві стосунки;

— скуповує душі: “Якщо хочеш продати душу, кликни його в північ, він і з’явиться, тільки прийме не кожного, а подивиться спочатку у своїх книгах. Якщо хтось з твого роду був у них, прийме, якщо ні, не прийме” ;

— один чорт завжди живе поряд з людиною (з лівого боку) і підбурює її на різні лихі вчинки (саме звідси походить український звичай спльовувати через ліве плече);

— стереже живлющу та цілющу воду, допомагає багатію ще більше багатіти;

— краде сонце, місяць і зірки (можливо, таким чином у народі пояснювали існування сонячних та місячних затемнень);

— знущається над людьми, катує їх;

— полює на людські душі, штовхаючи людей на різні прикрі вчинки (злість та пияцтво – “А люди горілку як зварили, то їм і нечистого для біди вже не треба. Вип’ють чарку, другу, та й пішло-поїхало – де лайка, а де бійка, ні честі тобі, ні поваги, ні святого слова. Церкву обійдуть, а корчму знайдуть”). [5, с.303]

Окрім того чорти працюють ковалями у кузнях та мірошниками у млинах.

Взагалі, образ чорта в українській демонології досить неоднозначний. Він виступає як негативна, зловорожа істота, але, поряд з цим, і як “культурний герой”. Так, саме він подарував людям:

— ковальство, вогонь, млин, віз;

— горілку: “Чорт виготував горілку з нехворощу, щоб той, хто її вип’є, втратив глузд і робив всіляку шкоду, чорта потішав.<...> Чорт почастував питвом апостола Петра, той заснув біля багаття, і на ньому загорівся одяг. Зиркнув святий на обгорілі поли, сплеснув у долоні й каже: - Будь ти, гаспидське пиття, горілкою” ;

— карти, скрипку (чортова скрипка грає сама по собі, доки не зупиниться – всі танцюють), дуду ;

— тютюн : “Давно-давно були такі мухи, що від них люди вмирали. І чорт вигадав тютюн. Як запалиш його, то муха до людини не наближається” .

З образом чорта також пов’язана і велика кількість народних вірувань відносно тварин та птахів.

Наприклад, галичани вірили, що чорт може прибирати подобу ворона і в такому вигляді з’являтися поміж людей. Саме тому ворон користувався недоброю славою, а його каркання над хатою вважали знаком близької смерті когось з членів сім’ї.

Сова здавна була уособленням темних зловісних сил. Вірили, що по ночах сова показує чортові гнізда інших птахів, тому вдень птахи переслідували її, аби помститися.

За деякими легендами, жаба була створена чортом, а тому виступала як уособлення нечистої сили. У зв’язку з цим, жаба здавна використовувалася у замовляннях, ворожіннях та інших магічних діях як приворотний або відворотний засіб.

Чорти самі не вмирають, є, одначе, таке зілля, що коли його відварити та відваром покропити чорта, то він спалиться. Деякі чорти бояться вовка (це так звані убиясники),бо вовк має силу з’їсти їх. Також чорта можна вбити, вдаривши однією рукою навідліть (але бити можна лише раз, бо від другого разу він оживе).

Смертельним для чорта є і постріл з пістоля, зарядженого хлібом.

Крім цього, для захисту від нечистих використовуються:

— слово Боже, згадування імені Христа, страх Божий, молитва, святі реліквії, хресне знамення;

— все свячене (хрест, накреслений свяченою крейдою; посвячений одяг та коса – нею треба обвести навколо себе коло; свячена вода; церковна утварь);

— магічне коло: ”Увійшов у церкву, окреслив себе колом і поробив хрести навколо того кола, посередині став і почав читати” ;

— нитки, напрядені у русальну п’ятницю:

— мовчанка – не відкликатися на їхню розмову. [5, с.309]

Бояться нечисті також чорного пса-первака, кукурікання когута, але найбільше – громових стріл святого Іллі, які, вдаривши чорта, вбивають його.