6. Велике переселеня народів (IV-VII ст.)

Велике переселення народів ― переміщення в ІV-VII ст. германських, слов'янських, сарматських та інші племен на територію Римської імперії, що розпочалось в Українському Причорномор'ї. Причиною В.п.н. стало прагнення воєнної знаті до захоплення нових земель і військової здобичі, швидкий приріст населення, який при екстенсивному характері ведення господарства збільшив потребу у нових пасовиськах і орних землях.

В.п.н. почалось поступовим пересуванням готів з Прибалтики в Українське Причорномор'я. Готські племена осіли в пониззі Дніпра (остготи) та між Дністром і Дунаєм (вестготи). В 375 р. гунни, розбивши племінний союз готів на чолі з Германаріхом, підкорили більшу частину остготів та інші племена. Восени 376 р. під тиском гуннів вестготи, перейшовши Дунай, оселились, з дозволу Риму, на території римської провінції Мезії (територія між Нижнім Дунаєм і Балканами). В 377 р. внаслідок постійних утисків римських чиновників вестготи підняли повстання, до якого приєднались раби і колони. 9 серпня 378 р. повсталі розгромили римську армію під Андріанополем. Лише в 382 р. імператору Феодосію вдалося придушити повстання.

На початку V ст. вестготи на чолі з Аларіхом І розпочали похід в Італію і 24 серпня 410 р. здобули Рим. Згодом вони захопили значну частину Галії, а пізніше і Іспанії, заснувавши на цих землях Тулузьке королівство (419-507 рр.). До середини V ст. германські племена (вандали, алемани, бургунди, франки, англи, сакси) заселили територію Західної Римської імперії і створили в кінці VI-VII ст. свої королівства. Гунни, які утворили величезну державу на чолі з Аттілою, намагалися захопити Галлію та Італію. Проте після поразки на Каталаунських полях (451 р.) та смерті Аттіли їхня держава розпалась. В 455 р. Рим зайняли і зруйнували вандали. В 476 р. вождь племені скирів Одоакр скинув останнього імператора Ромула Августа, і Римська імперія перестала існувати.

В VI-VII ст. почався завершальний етап В.п.н. В цей період племена антів, гепідів, болгарів, хорватів, сербів, аварів та інші вступили на територію Східної Римської імперії (Візантії). З 527 р. анти, склавини разом з гуннами здійснювали часті походи на Константинополь. В 577 р. слов'яни зайняли землі на території Фракії і Македонії, а на початку VII ст. Далмацію та Істрію. Наприкінці VII ст. слов'яни займали майже весь Балканський півострів і деякі області Малої Азії. В.п.н. стало однією з причин падіння рабовласницької Західної Римської імперії.

7. Перші слов'янські державні утворення

Історичний період розпочинається з часу масового розселення східних слов'ян з території своєї прабатьківщини, яка знаходилася у межиріччі Дніпра та Одеру, на північ (до Ладозького озера), південь (на Балканський півострів), захід (за р. Одер) і схід (до р. Оки).

У VI—VII ст. на історичну авансцену виходить Аварський каганат, який був грізним ворогом Візантії. Візантійські автори нерідко плутають авароїїв та слов'ян, оскільки останні були втягнуті в походи каганату. Тоді ж вперше фіксуються три слов'янські народи: венеди (венети) - верхів'я Вісли, склавини — межиріччя Дністра та Дунаю, анти — на північ від Чорного моря між Дніпром і Дністром. Антів ідентифікують з пеньківською археологічною культурою. Готський історик Йордан та візантійський імператор Маврикій залишили цікавий історичний матеріал про склавинів та антів.

Археологічні дані, підтверджуючи інформацію писемних джерел, засвідчують, що між V—VII ст. на території склавинів та антів формуються локальні культурні ареали, які поступово кристалізувалися у союзи місцевих слов'янських племен, їхні гіпотетичні назви відомі з руських літописів пізнішого часу: поляни - на Київщині й Канівщині, деревляни - на Київському Поліса й Східній Волині, уличі на південь від полян, у Південному Подніпров'ї і Побужжі, тиверці - у межиріччі Середнього Дністра й Пруту, дуліби - у верхів'ях Дністра та басейні Західного Бугу, хорвати - у карпатському регіоні, сіверяни - на Північному Лівобережжі Дніпра, вждовж Десни і Сейму. Степове ж Подніпров'я з лівого боку Дніпра заселяли впереміш алани, булгари і слов'яни, залежні від заснованого у VII ст. тюркськими народами Хозарського каганату.

Отже, відповідно до матеріалів археологічних досліджень у VІ-ІХ ст. розпочинається процес утворення і формування українського народу. Спершу в VI—VII ст. анти (пеньківська культура) та склавини (празька культура) розпочали колонізувати північні землі Балканського півострова. Анти вирушили на Балкани і в бік р. Ельба, склавини ж освоювали території між Дніпром, Дністром і Західним Бугом. На основі празької та частково пеньківської культур зародилася лука-райковецька культура, відома нам з руських літописів. її сформували племінні союзи древлян, бужан, волинян, уличів, тиверців, полян та сіверян.