§ 50. Особливості тактики розслідування масових заворушень

Криміналістична характеристика масових заворушень. Обставини, які необхідно встановити

Демократична Україна неможлива без створення правової дер­жави, основою якої мають бути законність, правопорядок, забез­печення законних прав, свобод та інтересів. Різка зміна соціально-економічних факторів у суспільстві призводить до загальної неста­більності в державі, до вчинення масових заворушень. У сучасних умовах масові заворушення стали реальною загрозою для інтересів національної безпеки, територіальної цілісності, громадського по­рядку. Ці обставини зумовлюють необхідність дослідження кримі­налістичної характеристики масових заворушень, змісту їхніх головних структурних елементів. Тому важливим питанням є вдос­коналення методики розслідування масових заворушень і вироб­лення на відповідній інформаційній базі типових рекомендацій для успішного їх розкриття і розслідування.

Законодавство України про кримінальну відповідальність (ст. 294 КК України) визначає масові заворушення як організацію зазначених злочинних діянь, що «супроводжувалися насильством над особою, погромами, підпалами, знищенням майна, захоплен­ням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя, а також активна участь у масових заворушеннях». У процесі масових заворушень ті самі дії учасників можуть призводити до загибелі людей або до інших тяж­ких наслідків. Головний елемент криміналістичної характеристики масових заворушень — спосіб їх учинення. Аналіз масових завору­шень, що відбулися в Одесі, Караганді, Душанбе, Сумгаїті, Кірова-баді (Гянджа), Шамхорі, Оші, Баку, АРК, Києві, Маріуполі, дозво­лив виділити у своєрідну криміналістичну систему основні способи вчинення цього злочину. Складовими цієї системи є:

1. погроми натовпом з осіб певної національності квартир, бу­ динків, де проживають особи іншої національності;

2. захоплення натовпом за національними, політичними, релі­ гійними переконаннями будівель або споруд;

3. насильство натовпу над окремими особами чи групами осіб;

4. провокаційні підпали організаторами масових заворушень чужого майна;

5. застосування зброї або використання інших предметів як зброї учасниками натовпу, які чинили опір представникам влади;

366

6. масові заворушення натовпу вболівальників у процесі чи після спортивних змагань (наприклад, футбольних матчів);

7. опір учасників політичних акцій (зборів, мітингів, походів і демонстрацій) представникам влади (міліції) із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя;

8. масові заворушення засуджених в установі виконання пока­ рань.

Кожний з перелічених способів учинення масових заворушень має свої типові форми застосування зброї та інших предметів, які використовуються як зброя. Тобто, будь-яка відповідна типова форма має певні специфічні ознаки, може за деяких умов зміню­ватися, оскільки спосіб учинення масових заворушень — це зав­жди система дій, яка залежить від таких чинників, як: мотиви, міс­це, час, учасники натовпу, кількість натовпу. Крім того, спосіб учинення масових заворушень залежить від того, мають вони орга­нізований чи випадковий характер. Організовані масові завору­шення супроводжуються опором із застосуванням короткодульної вогнепальної зброї (револьверів, пістолетів, гвинтівкових утинків, утинків мисливських рушниць), холодної зброї або інших завчас­но підготовлених предметів (металеві прути, різні цепи, газові піс­толети і балончики). Організатори вчинення масових заворушень іноді тривалий час керують їх підготуванням. Вони не тільки зав­часно утворюють організовану групу, а й підготовляють велику кількість коротких металевих прутів, які в необхідний момент під­возять автомобілями до натовпу. Так, зокрема, було вчинено напе­редодні масових заворушень у Сумгаїті в лютому 1988 р.

При випадкових масових заворушеннях їх учасники використо­вують каміння, палиці, порожні або чимось наповнені пляшки тощо. Слід зауважити, що при організації масових заворушень, на­передодні їх учинення та в процесі протікання, можуть бути вико­ристані різні вибухові пристрої. Є три основні причини застосу­вання вибухових пристроїв при вчиненні зазначених діянь. Пер­ша — паралізувати рух транспорту, сприяти утворенню великих натовпів. Друга — вплинути на майбутніх учасників масових заво­рушень психологічно. Третя — умисно знищити або пошкодити чуже майно, заподіявши шкоду конкурентам. У процесі масових заворушень майже всі учасники використовують інші предмети як зброю. Учиняючи масові заворушення, учасники можуть завдава­ти фізичної, моральної й матеріальної шкоди. Така шкода є пере­важно комплексною. Масові заворушення можуть учинятися в денний, вечірній та нічний періоди доби. Можуть бути коротко­тривалими й довготривалими (можуть розпочатися в денний час доби, а закінчитися в нічний). Відомі випадки, коли масові завору­шення тривали декілька діб, наприклад, у Сумгаїті та Кіровабаді.

367

Масові заворушення можуть учинятися в різних місцях: селах, се­лищах, містах, в установах виконання покарань. Місце вчинення такого злочину визначається мотивами, часом, складом учасників, економічною та політичною ситуацією в державі. Так, у великому місті залежно від мотивів місцем учинення масових заворушень можуть бути: мікрорайони, що примикають до стадіонів, мікрора­йони, де проживають особи певної національності, центральні ву­лиці міста, сектори промислового виробництва тощо.

Спосіб і обставини вчинення масових заворушень залежать від соціально-психологічних характеристик особи їх організатора, учасника вчинення, натовпу. Указані соціально-психологічні ха­рактеристики необхідно класифікувати на два основних види: ін-дивідуально-передбачувані; натовпові.

Криміналістична система основних способів учинення масо­вих заворушень передбачає, що для дій кожного її складового елемента характерні свої особливості, у тому числі й типовий на­товп, який утворюється ситуативно-стихійно чи завчасно орга­нізовано. До складу активних учасників натовпів входять, як правило, особи чоловічої статі у віці від 16 до 40 років. Щодо со­ціальної належності, освіти, лідерства, то відповідні показники залежать від виду масових заворушень, способу їх учинення, місцевості, часу та інших особливостей. Формування натовпу і на засадах ситуативної стихійності, і на засадах завчасної органі­зованості здійснюється за особливими соціально-психологічни­ми законами.

У процесі досудового слідства кримінальних справ про масові заворушення, виходячи зі ст. 64 КПК України, необхідно встано­вити такі обставини:

1. які саме діяння вчинено учасниками натовпу: чи є в них ознаки масових заворушень і якщо так, то які конкретно;

2. місце і час учинення масових заворушень, обставини, за яких вони відбулися (проведення мітингу, демонстрації, страйку, спор­ тивних заходів тощо);

3. які інші злочини були вчинені в процесі масових заворушень;

4. який ступінь організованості масових заворушень, їх мотиви, наявність лідерів-виконавців;

5. хто є організатором масових заворушень та їх активні учасни­ ки, чи не притягалися вони раніше до адміністративної, кримі­ нальної відповідальності;

6. чи застосовувалися зброя або інші предмети як зброя;

7. винність обвинуваченого у вчиненні масових заворушень, мотиви і мета, форма його діянь;

8. хто є потерпілими, чи не спровокували вони самі підбурю­ вання людей до непокори, збудження в них негативного, ворожо-

368

го ставлення до громадського порядку, чи заподіяна шкода здо­ров'ю потерпілих і якщо так, то який ступінь тяжкості;

9) який характер і розмір шкоди, завданої масовими заворушен­ нями та іншими злочинами кожному потерпілому, а також розмі­ ри витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування по­ терпілих від злочинних діянь;

10. якої загальної шкоди завдано масовими заворушеннями;

11. які причини й умови сприяли вчиненню масових завору­ шень;

12. якщо учасники масових заворушень учиняли діяння специ­ фічним способом, то необхідно встановити криміналістичний ме­ ханізм відповідної специфіки, а також національний, соціальний, віковий, статевий склад натовпу і мотиви злочину;

13. якщо обвинувачений неповнолітній, то необхідно встано­ вити умови його життя, виховання, а також, хто є підбурювачем, який схилив неповнолітнього до вчинення масових заворушень тощо;

14. якщо в натовпі, що безчинствує, перебували психічно хворі особи, то необхідно додатково встановити їх кількість, вік, умови та місце проживання, причини появи в громадському місці, відпо­ відних організаторів;

15. шляхом проведення судово-плебсологічної експертизи вста­ новити причини й умови зібрання маси людей, її трансформації в натовп, що безчинствує (мотиви збудження). Події, що відбулися, є суспільними чи масовими заворушеннями (який їх вид і характер).

Особливості тактики початкових слідчих дій

Огляд місця події — масових заворушень потрібно провести не­гайно після їх учинення. Витрата зусиль на організаційно-управ-лінські проблеми та здійснення перевірки заяви або повідомлення про злочин завжди потребує певного часу. А тому необхідно вжити заходів до організації охорони місця вчинення масових завору­шень. Якщо масові заворушення є тривалими в часі, а місцем від­повідної події є значні площі місцевості, велика кількість квартир, різних будівель, які піддалися погромам, то у такому разі заходи охорони можуть належних результатів не дати. З цих причин при­пустимим є введення надзвичайного стану.

Застосування науково-технічних засобів (звуко-, кіно- і відео-запису) для фіксації обставин, перебігу і результатів проведення огляду місця події — масових заворушень сприяє його ефективнос­ті, оскільки апаратура, яка фіксує звук і зображення, фактично на відповідних носіях містить багатшу інформацію. Матеріали відео-, кінозапису, що зроблені в процесі огляду, необхідно додати до про-

369

токолу як такі, що пояснюють його зміст. Особливо переконливи­ми, цілком очевидними такі пояснення є тоді, коли під час масо­вих заворушень були знищені, пошкоджені, зруйновані примі­щення, магазини, житло, мости, інші об'єкти, засоби виробництва тощо.

При огляді місцевості як місця вчинення масових заворушень особливу увагу потрібно звертати на пошук матеріальних слідів злочину, що утворилися внаслідок ходу злочинних діянь і його ре­зультатів. Під час просування, наприклад, вулицею натовпу, що безчинствує, зазнає матеріальних змін навколишня обстановка. Джерелами слідів натовпу, що безчинствує, у ході масових завору­шень є не тільки механічний вплив його учасників, а й різні фізич­ні, хімічні процеси, що ними організовані. Тому матеріальні сліди діянь можуть свідчити про осіб, які їх учинили.

Якщо масові заворушення супроводжувалися погромами квар­тир у багатоповерхових будинках, зґвалтуванням потерпілих — їх мешканців, заподіянням їм тілесних ушкоджень, то при огляді та­ких квартир потерпілі заявляють суб'єктам криміналістичної діяльності про ознаки зовнішності окремих учасників натовпу. Але, як правило, такі особи невідомі потерпілим. Це підтверджує, наприклад, практика розслідування кримінальної справи про ма­сові заворушення в м. Сумгаїті. У процесі огляду квартир, де мали місце погроми та інші злочинні діяння, необхідно з'ясувати обста­вини їх учинення і характер та розмір завданої потерпілим шкоди.

Вивчення та узагальнення кримінальних справ, порушених за фактами вчинення масових заворушень у містах Сумгаїті, Кірова-баді свідчить про те, що в процесі огляду місцевості як місця вчи­нення натовпом злочинних діянь об'єктами огляду були предмети, що належали: державі (55%), потерпілим (34%), злочинцям (11%). Так, зокрема, серед предметів, що належали державі, переважно були: пересувні лави в парках, паркани, вітрини рундуків, зупин­ки громадського транспорту, автотранспорт тощо. Серед предме­тів, що належали потерпілим, переважав автотранспорт, а також одяг (на трупах), взуття, годинники, інші предмети. Об'єктами ог­ляду, що належали злочинцям, є різні предмети, які використову­валися ними як знаряддя вчинення злочину.

Вивчення кримінальних справ, порушених за фактами масових заворушень в містах Сумгаїті, Кіровабаді, дозволило зробити такий висновок: якщо масові заворушення супроводжувалися погромами квартир у багатоповерхових будинках, то учасники натовпу, що без­чинствував, пошкоджували такі квартири, а майно потерпілих зни­щували, псували або заволодівали ним. Тому об'єктами огляду були квартири, вхідні двері та двері кімнат, стіни між кімнатами, а також майно мешканців житла, шафи, столи, інші меблі, посуд, книги,

370

одяг тощо та фрагменти одягу злочинців, їхні недопалки, предмети, які використовувалися як зброя (металеві прути, кухонні сокири, каміння). Отже, у даному випадку огляд предметів — власності по­терпілих був складовою огляду місця події — приміщення, а примі­щення, у свою чергу,— складовою огляду місцевості.

Одяг потерпілих жінок, якщо вони були зґвалтовані, потрібно вилучати з метою виявлення на ньому слідів сперми злочинців, мікрочастинок їхнього одягу, різних речовин та різних пошко­джень. Інколи за оглянутим та вилученим одягом підозрюваних вдається встановити його належність певній особі. Потерпілі переважно не можуть впізнати учасників у натовпі, що безчин­ствував, за ознаками зовнішнього вигляду і прикметами цих осіб. Вони лише розповідають про обставини вчинення злочину та прикмети верхнього одягу злочинців. При вчиненні безчинств у приміщеннях (квартирах) учасники масових заворушень та потер­пілі перебувають на близькій відстані, і потерпілі чують розмови між злочинцями, як вони називають імена один одного, які слова вживають найчастіше. Можливе також, що на одяг потрапляють сліди крові, інші речовини біологічного чи штучного походження у вигляді мікрочастинок (зокрема з одягу). Доцільно одяг і потер­пілих, і підозрюваних відразу ж вилучати і проводити його огляд у лабораторних умовах з використанням криміналістичної техніки.

Затримання учасників масових заворушень є однією з невід­кладних слідчих дій в кримінальних справах відповідного виду зло­чинів. Затримання учасників масових заворушень фактично відбу­вається у двох формах, які мають кримінально-процесуальний ха­рактер. Перша форма — це затримання органом дізнання учасника масових заворушень як підозрюваного у вчиненні злочину відпо­відно до ст. 106 КПК України. Необхідність у такому затриманні виникає раптово, вона має невідкладний характер і тому фактично здійснюється до порушення кримінальної справи, хоч в Україні є загальновизнаним, що затримання підозрюваного є допустимим лише після порушення кримінальної справи. Однак практика під­тверджує, що затримання органом дізнання особи, підозрюваної у вчиненні злочинного діяння — масових заворушень, можливе лише за наявності такої підстави, коли цю особу застали (захопили) при вчиненні безчинств або безпосередньо після їх учинення. Такі за­тримання, враховуючи їх численність, а також недосвідченість пра­цівників міліції, оформлялися рапортами.

Інша форма затримання учасників масових заворушень — це затримання їх як підозрюваних у вчиненні відповідного злочину після порушення кримінальної справи, тобто в процесі її розсліду­вання. Це означає, що у справі має бути зібрано достатньо доказів про те, що особа підозрюється у вчиненні масових заворушень.

371

Рішення про затримання особи, підозрюваної у скоєнні масових заворушень, слідчий приймає самостійно відповідно до вимог ста­тей 115, 130 КПК України. Орган дізнання також зобов'язаний затримати особу, підозрювану у вчиненні масових заворушень, як­що йому дав таке доручення слідчий.

Затримання учасників масових заворушень може тривати та­кож не в порядку, регламентованому кримінально-процесуальною формою, а передбаченою адміністративно-правовою формою. Які б види затримання не застосовувалися до учасників масових заво­рушень, у процесуальних джерелах-рапортах, протоколах необхід­но вказувати конкретні, деталізовані анкетні дані учасників та оче­видців, а також обставини події. Одночасно необхідно вказувати, якою була поведінка особи під час її затримання. Важливою також є проблема використання тактики затримання до осіб, підозрюва­них у вчиненні масових заворушень. І це тому, що розслідування кримінальних справ, які порушені за фактом масових заворушень, мають свої особливості. По-перше, злочинні діяння вчинюються натовпом, що безчинствував,— масою людей. По-друге, учасники натовпу, що безчинствував, можуть мати зброю або інші предмети, які вони використовують як зброю. По-третє, масові заворушення переважно вчинюються стихійно, відбуваються рідко, і правоохо­ронні органи психологічно не підготовлені до виконання відповід­них повноважень.

Вибір тактики затримання залежить від цілої системи чинників. Інколи таке затримання взагалі застосовувати недоцільно. Це в то­му разі, коли неподалік від натовпу, який безчинствує, чинить опір працівникам влади — міліції, перебуває, зокрема, велика маса лю­дей. Затримання учасників натовпу, що безчинствував, може ви­кликати збудження у маси людей, вороже, негативне ставлення до правоохоронців. Аналогічна ситуація склалася, наприклад, 9 бе­резня 2001 р. в Києві при вчиненні злочинних діянь натовпом, що безчинствував, на вулиці Банковій. У таких випадках потрібно за­стосовувати відеозапис, щоб зафіксувати зовнішній вигляд і прик­мети учасників натовпу, що безчинствував, ужити інших опера­тивних заходів, щоб в подальшому затримати підозрюваних. У да­ному випадку реалізується принцип «завчасного підготування» до затримання підозрюваних — учасників масових заворушень. Таке завчасне підготування є специфічним саме для цього складу зло­чину — масових заворушень. Дотримання принципу «завчасного підготування» сприяє забезпеченню безпеки осіб, які затримува­тимуть підозрюваних — учасників масових заворушень, а також дозволить уникнути загибелі людей або інших тяжких наслідків — збройного конфлікту тощо.

Досить часто переважній більшості учасників масових завору-

372

шень вдається зникнути з місця події, а там залишаються лише по­терпілі, яким заподіяні тілесні ушкодження, та трупи постражда-лих. Потерпілі з тілесними ушкодженнями, що залишилися на місці події, можуть також бути учасниками масових заворушень. З цих причин необхідно вжити заходів щодо надання їм медичної допомоги та встановлення особи кожного з них. У разі госпіталіза­ції потерпілих необхідно забезпечити їх охорону, а потерпілих, які не потребують госпіталізації, потрібно супроводжувати до район­ного управління міліції.

Органи дізнання мають вжити заходів щодо розшуку зниклих учасників масових заворушень по «гарячих слідах». У разі їх роз­шуку вони мають бути затримані. В іншому ж випадку, у процесі досудового слідства кримінальної справи про масові заворушення, необхідно зібрати докази про винуватість зниклих осіб і оголосити їх розшук.

Практика підтверджує, що натовпи учасників масових завору­шень не тільки чинять опір працівникам влади — спеціальним під­розділам міліції, військовим із застосуванням зброї, інших пред­метів, використаних як зброя, а й активно проводять наступальні дії. Такі злочинні діяння можуть бути вчинені учасниками масових заворушень лише в умовах натовпу — маси людей. У таких випад­ках необхідно встановити обставини на місці події, кількість осіб у натовпі всього, а також кількість осіб, які формально, з цікавості знаходяться у натовпі. Затримувати підозрюваних — учасників ма­сових заворушень можна тільки в разі чисельної переваги право­охоронців. Після затримання підозрюваних — учасників масових заворушень відразу ж необхідно провести їх особистий обшук. Адже є достатні підстави вважати, що учасник масових завору­шень має заховану зброю, знаряддя вчинення злочинних діянь, а також речі, цінності, якими він заволодів під час погромів, та інші предмети і документи, що мають значення для встановлення істи­ни в кримінальній справі, порушеній за фактом масових завору­шень.

Особистий обшук учасника масових заворушень потрібно про­водити відокремлено від інших, вилучаючи всі предмети. Бажано такий обшук проводити у два етапи. Перший етап — попередній, на місці події або неподалік біля нього. І другий — основний, що в процесуальному значенні є додатковою слідчою дією, яку бажано провести в закритому приміщенні.

Учасниками масових заворушень є, як правило, особи психічно неврівноважені, нервово збуджені, тому в ході обшуку за ними не­обхідно спостерігати. Таке спостереження потрібно для того, щоб затримана й обшукувана особа не змогла вчинити напад на право­охоронців, які проводять її обшук. Напад на працівників право-

373

охоронних органів затримані й обшукувані особи — учасники ма­сових заворушень — учиняли в Кіровабаді та в інших містах. Обшу­кувані особи можуть зробити спробу викинути, позбутися тих предметів, які вони мали при собі захованими.

І потерпілі, і затримані підозрювані мають пройти судово-ме­дичне обстеження, бажано, щоб його провів судово-медичний експерт. Судово-медичне обстеження потрібне, щоб виявити і за­свідчити наявність на тілі потерпілих і підозрюваних — учасників масових заворушень — синців, подряпин, садна, переломів — слі­дів злочину. Судово-медичне обстеження підозрюваних — учасни­ків масових заворушень — потрібне для того, щоб виявити і засвід­чити наявність у них наркотичного чи алкогольного сп'яніння. Це є надзвичайно важливим тому, що таким чином можна здобути до­кази про причетність певних осіб до організації масових завору­шень. Так, розслідуванням кримінальної справи, порушеної за фактом масових заворушень у м. Сумгаїті, було встановлено, шо напередодні безчинств учасникам натовпів заінтересовані особи — організатори видавали спиртні напої. І стан сп'яніння, і сліди зло­чинів на тілі потерпілих, учасників масових заворушень можуть з часом зникнути, тому судово-медичне обстеження потрібно про­водити негайно.

Допити потерпілих і свідків у кримінальній справі, порушеній за фактом масових заворушень, за можливості необхідно проводити відразу ж після встановлення відповідної особи. Але визначення часових меж проведення допитів, їх тривалості залежить від систе­ми процесуальних і непроцесуальних факторів, у тому числі: опера­тивної обстановки в місті, районі, регіоні; особливої складності кримінальної справи; строків досудового слідства; кількості слід­чих слідчої бригади; особливостей загальної слідчої ситуації, яка склалася на початок допиту та інших. Практика засвідчує, що при масових заворушеннях потерпілими можуть бути представники різних національних, соціальних і вікових груп. Визначення мож­ливих типових груп потерпілих і свідків при масових заворушеннях залежить від різновиду останніх (політичний, кримінальний, змі­шаний), їх видів та стадій, організованості (організовані, спровоко­вані, комбіновані), місця і часу вчинення інших складових.

Так, при кримінальному різновиді масових заворушень потер­пілими можуть бути особи різних національних, соціальних і віко­вих груп, працівники правоохоронних органів, військовослужбов­ці. Суттєво впливає на визначення типу групи потерпілих і свідків вид, стадія, організованість масових заворушень. Наприклад, як­що масові заворушення є локальними, політичного різновиду, то особливих проблем із встановленням потерпілих свідків фактично не існує. Основне завдання допиту потерпілих і свідків полягає в

374

з'ясуванні всіх обставин, що підлягають доказуванню в кримі­нальній справі про злочин — масові заворушення, у тому числі встановленню вини конкретної особи.

Якщо учасники масових заворушень не затримані, то у такому разі особи можуть бути відомі й невідомі слідству. Коли учасники масових заворушень невідомі, необхідно акцентувати увагу в про­цесі допиту потерпілих і свідків на прикмети, які можна викорис­тати для встановлення і розшуку відповідних осіб. Виконати це не завжди можливо з різних причин. Тому доцільно хід масових заво­рушень завжди фіксувати оперативними можливостями, застосо­вуючи відеозапис, а в процесі розслідування кримінальної справи про злочин відповідні відеозаписи використовувати з метою пред'явлення осіб для впізнання, відповідно до вимог ст. 174 КПК

України.

Кого саме необхідно допитувати першим — потерпілих чи свід­ків Це залежить від криміналістичної характеристики масових за­ворушень, особливостей слідчої ситуації, інших чинників. Щодо впливу криміналістичної характеристики на визначення першо­черговості допиту зазначених учасників криміналістичної діяль­ності, то вона становить певну систему особливостей, характерних саме для масових заворушень. Це чітко підтверджується типовістю елементів криміналістичної характеристики масових заворушень: предметом злочинного посягання; способом учинення і прихо­вання злочину; обставинами, за яких готувався і учинявся цей злочин; особливістю залишення злочинцями слідів; особами зло­чинців і потерпілих. Зазначені елементи криміналістичної харак­теристики масових заворушень мають своєрідність, відмінну особ­ливість, що впливає на визначення першочерговості допиту. Це передусім несподіваність установлення: обставин, які відносять до події злочину (об'єкт і ознаки об'єктивної сторони); винуватості особи, що брала участь у вчиненні масових заворушень, їх мотивів; обставин, що впливають на ступінь тяжкості масових заворушень, характеризують особу кожного їх учасника.

Вплив слідчої ситуації на визначення першочерговості допиту потерпілих, свідків масових заворушень також є незаперечним. У процесі проведення початкових слідчих дій в кримінальній справі про масові заворушення обставини можуть раптово зміню­ватися. Тому слідчі мають враховувати відповідні умови. Ситуа-тивність як загальне положення криміналістичної тактики суттєво впливає на визначення порядку допиту учасників криміналістич­ної діяльності у кримінальній справі про масові заворушення. Допити потерпілих і свідків у кримінальній справі про масові заво­рушення є складними відповідальними слідчими діями. Тому бажано розробляти плани допитів потерпілих і свідків. Однак

і потерпілих, і свідків у кримінальній справі про масові заворушен­ня варто допитувати негайно.

Допит підозрюваного у кримінальній справі про масові завору­шення доцільно проводити відразу ж після застосування щодо нього заходу процесуального примусу — затримання. Масові заво­рушення — це порушення громадського порядку натовпом, що безчинствуює. У такому натовпі завжди є певна кількість осіб, де одні з них беруть активну участь у масових заворушеннях, інші — ні. Це означає, що затриманих підозрюваних у вчиненні масових заворушень може бути декілька. Невідкладний допит позбавить підозрюваних можливості виробити спільний напрям поведінки-захисту. Своєчасне і швидке проведення досудового слідства кри­мінальної справи про масові заворушення в сукупності з іншими умовами фактично не дає слідчому можливості ретельно підготу­ватися до допиту підозрюваних.

Практика підтверджує, що в ході таких допитів підозрюваних слідчі використовують інформацію матеріалів перевірки заяв, по­відомлень про масові заворушення до порушення кримінальної справи — пояснення від громадян, посадових осіб, витребувані до­кументи, рапорти працівників міліції. Якщо хід масових завору­шень зафіксовано на відеозапис, де зображена участь у вчиненні злочину допитуваного, підозрюваного, то у такому разі можна йо­го допитувати до потерпілих і свідків. Перший допит підозрювано­го щодо його участі в масових заворушеннях може мати різні зав­дання. Усе залежить від окремих елементів криміналістичної ха­рактеристики масових заворушень (особа підозрюваного, напрям проведення захисту) і кримінально-процесуальних елементів (об'єм і характер доказів).

Слідчому необхідно отримати від підозрюваного інформацію про події злочину, дії підозрюваного та інших учасників натовпу, що безчинствував. На перших допитах підозрювані можуть давати або не давати правдиві показання. Підозрювані, як правило, пам'ятають обставини вчинення масових заворушень, але вважа­ють, що не у власних інтересах говорити правду, тому перекручу­ють подію злочину, замовчують окремі обставини. Завдання слід­чого полягає не в тому, щоб підозрюваний визнав свою вину, а в тому, щоб отримати від нього правдиві показання.

Отже, у ході допиту підозрюваного у вчиненні масових завору­шень слідчий має використати систему тактичних прийомів і так­тичних комбінацій.

Відповідно до ст. 43-1 КПК України, підозрюваний має право мати захисника і побачення з ним до першого допиту. До допиту підозрюваного з участю захисника слідчому необхідно підготува­тися: мати чіткий перелік питань, які необхідно з'ясувати. Бажано

376

хід допиту підозрюваного з участю захисника зафіксувати на віде­озапис. По-перше, відеозапис результатів і перебігу допиту підо­зрюваного містить більш багату інформацію. По-друге, застосу­вання відеозапису впливає на захисника як фактор стримання, що якоюсь мірою дисциплінує його, зобов'язує дотримуватися мо­ральних і процесуальних форм. Бажано, щоб підозрюваний і за­хисник підписували відповіді на кожне запитання.

Слідчий має уважно слухати захисника, звертати увагу на його роздуми щодо тих чи інших обставин, що підлягають доказуванню в кримінальній справі, а згодом вживати всіх передбачених зако­ном заходів для всебічного, повного й об'єктивного їх досліджен­ня. Водночас, слідчий має бути обережний, щоб не повідомити за­хисникові інформації, яка не повинна бути йому відома до певно­го часу. У ході допиту підозрюваного слідчий має право відвести питання захисника, але зобов'язаний записати відведені запитан­ня до протоколу і зазначити в ньому відповідні причини.

Обшук необхідно проводити за місцем проживання, роботи підозрюваного у вчиненні масових заворушень, в офісах громад­ських організацій, партій, членом яких він був, а також в інших приміщеннях і місцях, коли є достатні підстави вважати, що там знаходяться знаряддя вчинення злочину, речі й цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети і документи, які мають значення для встановлення істини у справі чи забезпечення ци­вільного позову.

Узагальнення матеріалів кримінальних справ про масові заво­рушення дозволило зробити висновок, що в процесі досудового слідства цих справ достатніми підставами для проведення обшуку були відомості, що містилися в показаннях підозрюваних, обвину­вачених, свідків, потерпілих у протоколах слідчих дій. Належні ві­домості в 15% випадків були одержані в ході проведення оператив-но-розшукової діяльності.

Пошуку і вилученню в кримінальних справах про масові заво­рушення підлягають: вогнепальна і холодна зброя; інші предмети, які використовувалися як зброя (залізні прути, газові балончики і пістолети тощо); боєприпаси; вибухові пристрої та їх складові час­тини; наркотичні засоби і психотропні речовини, їх аналоги, пре­курсори; інші об'єкти, що доказують факт учинення масових заво­рушень. Пошуку і вилученню підлягають також об'єкти, що свід­чать про вчинення підозрюваними інших злочинів.

Особливу групу об'єктів пошуку і вилучення в ході обшуків у кримінальних справах про масові заворушення становлять ті з них, що є доказами фактів готування до цього злочину, замаху на його вчинення та організації: документи, листи, бухгалтерські й банківські документи про перерахування грошей тощо. Організа-

377

тори масових заворушень можуть влаштовувати схованки для збе­рігання перелічених об'єктів, наймати автотранспорт для їх спро­щеного, швидкого перевезення.

Подальші слідчі дії (допит обвинувачених)

Найтиповіші ситуації при допиті обвинувачених у вчиненні злочину, передбаченого ст. 294 КК України, мають три можливих варіанти.

Перший варіант, передбачає обставини, коли обвинувачений повністю або частково заперечує свою причетність до вчинення відповідного злочину або визнає свою вину і наполягає на тому, що він діяв у натовпі, що безчинствував, самостійно, «автономно». Тобто, обвинувачений пояснює, що в натовпі, що безчинствував, він нікого не знав, усі рішення щодо управління собою приймав одноособово, незалежно. Таке розуміння обвинуваченим зазначе­них обставин в основному є помилковим.

Бесіди з обвинуваченими, що притягалися до кримінальної від­повідальності за вчинення злочинів у ході масових заворушень в м. Сумгаїті, дозволили зробити висновок, що особа в натовпі, що безчинствував, завжди поводить себе з меншим почуттям особис­тої відповідальності за вчинюване, оскільки вона відчуває власну анонімність і підтримку більшої частини маси людей. Наприклад, у такій бесіді обвинувачений М. із здивуванням запитав, чому до кримінальної відповідальності притягають його Адже він поводив себе, як й інші, і навіть не передбачав можливих наслідків. Цим і пояснюється інквізиційна жорстокість, з якою були вчинені зло­чини під час масових заворушень у м. Сумгаїті.

Другий варіант типової ситуації при допиті обвинувачених охоплює майже аналогічну ситуацію. Обвинувачений повністю або частково заперечує свою причетність до участі у вчиненні ма­сових заворушень чи визнає свою вину, але стверджує той факт, що в натовпі, що безчинствував, перебували і діяли знайомі йому осо­би. В умовах масових заворушень натовп людей перетворюється на динамічну соціальну масу, активно діючі структурні елементи якої — це групи в основному з молоді, з малозабезпечених сімей, що об'єднуються за такими ознаками: за місцем проживання, ро­боти, за товариством, знайомством. Як правило, учасники цих груп перебувають у стані алкогольного чи наркотичного сп'янін­ня. Наприклад, активну участь у масових заворушеннях у м. Сум­гаїті брали особи, які діяли групами з так званих районів «Нахал-буду». Це специфічний мікрорайон, де в примітивно побудовано­му житлі, у бідності, антисанітарних умовах тисячами проживали переселенці із сільської місцевості.

378

Третій варіант типової ситуації при допиті обвинувачених най­складніший, оскільки ввібрав у себе умови, коли в натовпі, що безчинствував, діяли групи осіб; групи осіб за попередньою змо­вою; організовані групи; злочинні організації; найманці й запро­шені з інших міст, районів, областей і держав. Домінування еле­ментів третього варіанта залежить від різновиду масових завору­шень — національних, соціальних характеристик маси людей, які утворюють натовп, що безчинствує. Так, якщо масові заворушен­ня були стихійними і мали кримінальний різновид, то до натовпу, що безчинствує, входили переважно такі групи осіб: друзі, знайо­мі, родичі, колеги з місця роботи тощо. Якщо ж масові заворушен­ня мали політичний різновид і були організовані чи спровоковані, то переважно натовп, що безчинствував, складався з таких груп осіб: члени громадської організації, політичної партії, студенти, учні. Перелічені групи осіб можуть діяти також за попередньою змовою. Потрібно зазначити, що довести участь у масових завору­шеннях організованих груп, злочинних організацій надто складно, оскільки ці співучасники об'єднані «злочинними законами» та відповідними принципами.

Для кожного з трьох варіантів найбільш типової ситуації при допиті обвинувачених у вчиненні злочину, передбаченого ст. 294 КК України, є свої тактико-криміналістичні рекомендації щодо вибору і застосування тактичних прийомів. Найчастіше при допи­ті обвинувачених у вчиненні масових заворушень можливе виник­нення таких нетипових ситуацій:

1. провідну (важливу) роль у вчиненні масових заворушень ві­ діграли психічно хворі особи;

2. ватажкове значення в масових заворушеннях мав певний по­ літичний, націоналістичний, релігійний фанатизм;

3. взаємозв'язок подій обумовлений плебсологічною формулою: форма — натовп, що безчинствує, об'єкт посягання — узгоджений.

Перелік нетипових ситуацій при допиті обвинувачених у вчи­ненні масових заворушень не є завершеним, він передовсім зале­жить від різновиду цього злочину, природи його виникнення, ін­ших факторів.

Перший імовірний різновид нетипових ситуацій: коли допиту­ваний визнає або не визнає свою вину, але пояснює при цьому, що в натовпі окремими групами діяли психічно хворі особи, які слугу­вали «взірцем» поведінки для інших. Є значущим рівень активнос­ті осіб, які страждають на психічні розлади, у виникненні й про­тіканні масових заворушень. Ці особи слугують потужним збудни­ком суспільного двигуна масових заворушень.

Другий різновид нетипових ситуацій при допиті обвинувачених у вчиненні масових заворушень охоплює ознаку: керівне значення

379

в натовпах, що безчинствують, має певний політичний, націона­лістичний, релігійний фанатизм. Учасники натовпів жагуче відда­ні політичній, національній чи релігійній ідеї до напівгіпнотично-го стану, характерного для бузувірства.

Наступний, третій різновид нетипових ситуацій є факультатив­ним, оскільки моделюється слідчим за плебсологічною формулою: форма — натовп, що безчинствує, об'єкт посягання — узгоджений, на основі відомостей про події та явища, зафіксовані в показаннях обвинувачених. Факультативний різновид нетипової ситуації дає об'єктивну можливість висунути версію, що масові заворушення були організовані. Наприклад, при допиті обвинувачений М. за­явив, що в одному з мікрорайонів м. Кіровабада в грудні 1988 р. хаотично діяли натовпи, що безчинствували. Слідчий, допитуючи обвинуваченого, проаналізував інформацію щодо об'єктів пося­гання учасників натовпу, що безчинствував (це були квартири, де проживали сім'ї вірмен), і зрозумів, що серед учасників натовпу була особа, яка мала перелік відповідних адрес. Згодом на запи­тання слідчого обвинувачений пояснив: серед натовпу, що без­чинствував, дійсно була особа чоловічої статі, яка час від часу діставала з кишені записи і вказувала, куди саме його учасникам необхідно рухатися.

Нетиповість факультативного різновиду ситуації полягає в тому, що відповідно до загальновизнаних правил, у теорії кримінального права організація масових заворушень — це збудження у маси людей негативного ворожого ставлення до громадського порядку, підбу­рювання натовпу до діянь, зазначених у диспозиції ст. 294 КК Укра­їни. У даному ж випадку заінтересовані в цьому особи провели на­лежне підготування до масових заворушень. Факультативний різно­вид нетипової ситуації може мати видозмінені криміналістичні форми, тобто відхилення від загальних категорій.

У випадку найтиповіших ситуацій при допиті обвинувачених — учасників масових заворушень — потрібно використовувати звичай­ні тактичні прийоми: встановлення психологічного контакту, пред'явлення доказів, конкретизація показань, актуалізація (понов­лення в пам'яті сприйнятого), сприяння безпосередньому словес­ному відтворенню, викриття неправдивих показань та їх мотивів, виявлення помилок у показаннях, допит за окремими епізодами.

Важливим і доцільним при допиті обвинувачених, як і інших учасників криміналістичної діяльності, у процесі розслідування кримінальних справ про масові заворушення є застосовування ти­пових плебсотактичних комбінацій:

1) створення у допитуваного з допомогою спеціальних прийо­мів перебільшеного уявлення про відповідальність натовпу та ін­формованість слідчого;

380

2) створення у допитуваного перебільшеного уявлення про інформованість слідчого з допомогою спеціальних плебсологічних прийомів, а також тривалості допиту та спростування другорядних

фактів;

3) створення у допитуваного за допомогою спеціальних прийо­ мів перебільшеного уявлення про інформованість слідчого про те, що конкретні злочини в ході масових заворушень вчиняли особи, які страждають на психічні розлади, з подальшим описом їх зов­ нішності та пред'явленням до впізнання;

4) використання принципу «діяння вчиняв натовп» — як основ­ них питань у процесі допиту.

Надто важливо з'ясувати при допиті обвинуваченого ступінь організованості масових заворушень, наявність у кожному натов­пі, що безчинствує, лідера, його роль і значення. Адже лідерство є фактором, який «спрощує поведінку натовпу, що безчинствує», і феноменом, що часто претендує на самостійну частину складу злочину — масових заворушень.

Узагальнення кримінальних справ про масові заворушення в містах Сумгаїті, Кіровабаді дозволили встановити три види лідер­ства:

1. лід ери-демагоги;

2. лідери-«практики» — керівники натовпів, що безчинствують;

3. лідери-професіонали (поєднання якостей першого і другого

видів).

Було визначено також, що лідери встановлювалися або шляхом самопризначення, або — стихійного вибору. Кожний вид лідерства має певний ефект, який збуджує агресію груп і натовпів та транс­формує її в безчинства.

Допитуючи обвинуваченого, слідчий має знати, що лідери-де-магоги в основному є представниками інтелігенції, які, виступаю­чи перед населенням, відкрито чи завуальовано закликають його до зборів, демонстрацій, мітингів, походів, страйків, інших актів масових мирних протестів, а також до безчинств. Лідери-«практи-ки» — керівники організованих злочинних утворень.

Якщо кримінальна справа про масові заворушення є багатоепі­зодною і в багатьох з цих епізодів брав участь обвинувачений, то при його допиті слідчий має в показаннях зазначати хронологічну послідовність злочинних діянь. Бажано, щоб обвинувачений здійснив власноручний запис своїх показань, а також склав схему місця чи місцевості, де були вчинені масові заворушення. На схе­мі необхідно зазначити напрямки рухів натовпів, що безчинству­ють, об'єкти посягання тощо. У подальшому при додаткових допитах обвинуваченого доцільно, щоб він повторно склав відпо­відні схеми. Це дасть змогу зіставити їх, протиставити і знайти

381

протилежне, різне, а отже, виявити неправдиві показання. З цією метою слідчому необхідно також зіставляти схеми, складені різни­ми обвинуваченими.

Призначення експертиз

Розслідування масових заворушень у сучасних умовах зумов­лює важливість використання наукових, технічних та інших спеці­альних знань і навичок. Тільки на основі використання нових досягнень науки і техніки можливе встановлення істини в кримі­нальних справах про масові заворушення. Насамперед, це — завдя­ки належному збиранню, дослідженню і використанню відповід­ної інформації, яка в процесі розслідування кримінальної справи про масові заворушення буде визнана у встановленому законом порядку доказами. У процесі розслідування масових заворушень наукові, технічні та інші спеціальні знання і навички можна засто­совувати у двох основних формах, кожна з яких передбачає вико­ристання спеціалістів, тобто віддзеркалює відповідними способа­ми певний бік дійсності. Перша форма передбачає використання слідчим слідчої бригади спеціальних знань і навичок спеціалістів у процесі провадження окремих слідчих дій. Це стосується пошуку, фіксації й вилучення слідів цього злочину, а також злочинів, що вчинюються в ході масових заворушень.

Друга форма використання слідчим слідчої групи спеціальних знань і навичок спеціалістів — це призначення і проведення екс­пертиз. Тобто, на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини кримі­нальної справи про масові заворушення, експерт проводить до­слідження в ході судової експертизи. Відповідна діяльність здійс­нюється державними спеціалізованими установами, відомчими службами.

У кримінальних справах про масові заворушення, як правило, призначають такі експертизи: 1) судово-медичні; 2) судово-медич­ні речових доказів (судово-біологічні); 3) судово-фізико-технічні; 4) судово-психіатричні; 5) судово-психологічні; 6) комплексні психолого-психіатричні; 7) криміналістичні (плебсологічні).

Судово-медична експертиза обов'язково призначається для встановлення: причин смерті потерпілого; тяжкості й характеру ті­лесних ушкоджень; статевої зрілості потерпілої (у разі її зґвалту­вання в ході масових заворушень); віку підозрюваного, обвинува­ченого, якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальну відповідальність і про це немає відповідних докумен­тів та неможливо їх одержати.

Судово-медична експертиза речових доказів (судово-біологіч-

382

на) визначає належність слідів крові, слини, інших виділень люд­ського організму конкретній особі. Це дає змогу встановити факт перебування обвинуваченого на місці події. Можливість призна­чення судово-медичної експертизи речових доказів (судово-біоло­гічну) виникає в тому разі, коли на місці масових заворушень вда­ється виявити виділення людського організму, недопалки.

Судово-медико-криміналістична експертиза, як правило, ви­значає: чи могли бути заподіяні загиблим людям тілесні ушкод­ження, які спричинили їх смерть, інші тілесні ушкодження пев­ною зброєю або іншими предметами, які використовувалися як зброя, вибуховими пристроями.

Практика засвідчує, що характер вчинюваних обвинуваченим дій в ході масових заворушень дає підстави для роздумів щодо йо­го психічної повноцінності. Якщо в кримінальній справі про масо­ві заворушення є інформація про відхилення від нормального роз­витку обвинуваченого, слід призначити судово-психіатричну експертизу. Складність людської психіки зумовлює те, що судово-психіатричну експертизу завжди проводять не менше трьох екс-пертів-психіатрів. Проведення судово-психіатричної експертизи може бути амбулаторним і стаціонарним. Така експертиза в кримі­нальних справах про масові заворушення дає можливість встано­вити:

1. чи не перебувала особа в стані неосудності під час учинення суспільно небезпечного діяння в процесі масових заворушень;

2. чи не захворіла особа (організатор масових заворушень або учасник), яка безпосередньо вчиняла злочин (злочини), на психіч­ ну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними;

3. чи не була здатна особа під час учинення масових заворушень через наявний в неї психічний розлад повною мірою усвідомлюва­ ти свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.

Судово-психіатрична експертиза переважно передує судово-психологічній експертизі. Якщо завдання загальної психології — вивчення процесів становлення особистості, формування її харак­теру, здібностей, потреб, інтересів, мотивів поведінки, то обсяг предмета судово-психологічної експертизи, з одного боку, є кон­центрованим, системним фактором психічної діяльності людини, а з іншого — реально існуючим, досить точно визначеним. Вирі­шення психологічних питань, що виникають з практики розсліду­вання масових заворушень, має свої особливості, свою складну специфіку. Судово-психологічна експертиза у справах про масові заворушення досліджує:

1. чи є в особи елементи підвищеної сугестивності (навіюваності);

2. чи є в особи підвищена схильність до фантазування;

383

3. чи є в особи ознаки розумової відсталості, що не пов'язані з ду­ шевним захворюванням, і якщо так, то в чому вони проявляються;

4. чи є в особи ознаки розумової відсталості або інші психічні особливості, викликані перенесеними соматичними захворюван­ нями;

5. чи є в особи властивості, наявність яких могла зробити не­ можливим чи можливим неповністю керувати своїми діями;

6. чи не могла особа напередодні масових заворушень і на їх по­ чатку мати конфліктні переживання, що вплинули на її поведінку;

7. чи не перебувала особа в момент учинення масових завору­ шень в гіпнотичному стані;

8. чи могла особа, враховуючи її індивідуальні особливості, неправильно сприймати факти, що мають значення для кримі­ нальної справи про масові заворушення;

9. чи має особа індивідуальні особливості, що можуть впливати на об'єктивність її показань (підвищена схильність до фантазуван­ ня, сугестивності (навіюваності));

10) чи можливо припустити наявність будь-якої конфліктної ситуації, що могла послужити причиною виникнення натовпу, його агресивності, трансформації на такий, що безчинствує;

11) чи могла особа за наявності виявлених у неї психічних особ­ ливостей усвідомлювати істинне значення своїх дій в натовпі, що безчинствує, і керувати ними

У процесі розслідування кримінальних справ про масові заво­рушення постають питання про призначення комплексних психо-лого-психіатричних експертиз. Такі експертизи називають ще комісійними, виходячи з багатопредметності досліджуваних біо-лого-соціологічних, психолого-психіатричних проблем. Значу­щість проблематики обумовлює спільну, комплексну діяльність психологів і психіатрів. Дійсно, науково-експертне дослідження всіх видів розумових вад можливе в разі застосування і психологіч­них, і психіатричних знань. Предметом комплексної психолого-психіатричної експертизи є збірна група патологічних станів, що мають різновидне походження як біологічного, так і соціального характеру та відзначаються недорозвитком психіки. До конкурен­тного предмета психолого-психіатричної експертизи належать окремі види олігофренії (дебільність, імбецильність, ідіотія), пси­хофізичний інфантилізм.

У кримінальних справах про масові заворушення досить часто постають такі питання для комплексної психолого-психіатричної експертизи:

1. чи є в особи індивідуальні ознаки, які могли перешкодити їй керувати своїми діями в умовах натовпу, що безчинствує;

2. чи є в особи індивідуальні ознаки розумової діяльності, які

384

могли перешкоджати усвідомленню нею значення дій, що їй інк­римінуються;

3. чи перебував обвинувачений в момент учинення масових за­ ворушень у стані фізіологічного афекту (враховуючи індивідуаль­ но-психологічні особливості);

4. у зв'язку з тим, що особа страждає на психічне захворюван­ ня — олігофренію в ступені дебільності, психофізичний інфанти­ лізм тощо, чи могла вона керувати своїми діями в умовах натовпу, натовпу, що безчинствує.

Перелічені питання якоюсь мірою є типовими, але не є вичер­пними, оскільки до сфери комплексної психолого-психіатричної експертизи в кримінальних справах про масові заворушення по­трапляє широке коло проблем, які мають як соціальне, так і біоло­гічне походження. Тому зміст предмета дослідження комплексної психолого-психіатричної експертизи надто складний, чітко не окреслений.

Перед комплексною психолого-психіатричною експертизою в кримінальних справах про масові заворушення можуть бути постав­лені подібні та інші питання, що стосуються інших учасників кримі­налістичної діяльності — потерпілого, свідка. У такому разі шляхом комплексної психолого-психіатричної експертизи можна дослідити:

1. чи не сприйняла особа як галюцинацію певні події в натовпі (що безчинствував), і якщо так, то чи могли ці події виникнути по­ за впливом реально існуючого у відповідний момент об'єкта подразнення;

2. чи не зрозуміла особа помилково (як галюцинацію) певні по­ дії в натовпі (що безчинствував), що виникли поза впливом реаль­ но існуючого у відповідний момент об'єкта подразнення;

3. чи не є розповіді особи про події масових заворушень преце- дентними діями-реакцією, відповіддю організму* що базується на ґрунті чуттєвих образів.

385

У кримінальних справах про масові заворушення призначають­ся також криміналістичні експертизи. Отже, експертиза відповід­но до згаданого посилання — це процесуальна дія, сутність якої полягає в дослідженні експертом за дорученням слідчого речових доказів, інших матеріальних об'єктів з метою встановлення фак­тичних даних і обставин, що мають значення для правильного вирішення кримінальної справи про масові заворушення. У кри­мінальних справах про масові заворушення призначаються такі криміналістичні експертизи: вибухотехнічні, судово-балістичні, криміналістичне дослідження холодної зброї, пожежно-технічні, екологічні, судово-фармакологічні, криміналістична експертиза наркотичних засобів. Досить часто призначаються комплексні су­дово-медичні й судово-психіатричні експертизи.

13 5—12

На наступних етапах розслідування масових заворушень прова­дяться також такі слідчі дії: пред'явлення для впізнання, допит віч-на-віч, відтворення обстановки і обставин події. Тактика цих слід­чих дій має свою специфіку, тобто сукупність, систему особливос­тей, характерних саме для розслідування кримінальних справ про масові заворушення. Ми вважаємо, що існують критерії, які ви­значають фундаментальні основи (принципи) специфіки тактики слідчих дій на наступних етапах розслідування масових завору­шень. Такі процесуально-криміналістичні критерії (властивості) характеризуються ознаками:

1. принципи визначаються як найголовніші положення;

2. принципи завжди визначають головні криміналістично-пра­ вові погляди, що функціонують у державі;

3. принципи закріплені в нормах права;

4. порушення принципів є порушенням законності.

Отже, сукупність положень, що визначають тактику слідчих дій на наступних етапах розслідування масових заворушень,— це принципи, закріплені в нормах права, кримінального процесу та напрацюваннях науки криміналістики, які формують найважливі­ші аспекти і напрями діяльності слідчого, слідчої бригади щодо завдань і способів їх провадження, зумовлюють спрямованість і побудову. Усі ці принципи обумовлюються тісним взаємозв'язком і взаємозалежністю, утворюючи єдину систему. Вона охоплює діапазон різноаспектних складових: 1) законності; 2) своєчаснос­ті; 3) оперативності; 4) послідовності; 5) науковості; 6) безпосеред­ності; 7) об'єктивної істини; 8) публічності; 9) забезпечення всім особам, які беруть участь у кримінальній справі про масові завору­шення, права на захист їхніх законних інтересів; 10) тактичних прийомів; 11) тактичних комбінацій; 12) дослідження доказів.

Додатки

Закон України ПРО СУДОВУ ЕКСПЕРТИЗУ

Цей Закон визначає правові, організаційні і фінансові основи судо­во-експертної діяльності з метою забезпечення правосуддя України незалежною, кваліфікованою і об'єктивною експертизою, орієнтова­ною на максимальне використання досягнень науки і техніки.

;і РоздІЛІ І щ, >

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ _)|; .₈......

Стаття 1. Поняття судової експертизи . _;

Судова експертиза — це дослідження експертом на основі спе­ціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства.

(Стаття 1 із змінами, внесеними згідно з Законом № 1992-I від 09.09.2004)

Стаття 2. Законодавство України про судову експертизу

Законодавство України про судову експертизу складається із цього Закону, інших нормативно-правових актів.

Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого дана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачено законодавством України про судову експертизу, застосовуються правила міжнародного договору України.

(Стаття 2 в редакції Закону № 1992-I від 09.09.2004)

Стаття 3. Принципи судово-експертної діяльності

Судово-експертна діяльність здійснюється на принципах за­конності, незалежності, об'єктивності і повноти дослідження.

Стаття 4. Гарантії незалежності судового експерта та правиль­ності його висновку

Незалежність судового експерта та правильність його висновку забезпечуються:

процесуальним порядком призначення судового експерта;

забороною під загрозою передбаченої законом відповідальнос­ті втручатися будь-кому в проведення судової експертизи;

13*

7Й7

існуванням установ судових експертиз, незалежних від органів дізнання досудового та судового слідства;

(Абзац четвертий статті 4 із змінами, внесеними згідно з Зако­ном № 1992-Iвід 09.09.2004)

створенням необхідних умов для діяльності судового експерта, його матеріальним і соціальним забезпеченням;

кримінальною відповідальністю судового експерта за дачу сві­домо неправдивого висновку та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків;

можливістю призначення повторної судової експертизи;

присутністю учасників процесу в передбачених законом випад­ках під час проведення судової експертизи.

Стаття 5. Максимальне збереження об'єктів дослідження

Під час проведення судових експертиз об'єкти дослідження мо­жуть бути пошкоджені або витрачені лише у тій мірі, в якій це не­обхідно для дослідження.

Стаття 6. Забезпечення умов праці судового експерта за місце­знаходженням об'єктів дослідження

Якщо судову експертизу необхідно провести на місці події або за місцезнаходженням об'єкта дослідження, особа або орган, які її призначили, повинні забезпечити судовому експертові безпере­шкодний доступ до об'єкта дослідження і належні умови праці.

Стаття 7. Суб'єкти судово-експертної діяльності

Судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізо­вані установи, а також у випадках і на умовах, визначених цим За­коном, судові експерти, які не є працівниками зазначених установ.

До державних спеціалізованих установ належать:

науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства юстиції України;

науково-дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров'я України;

експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Мі­ністерства оборони України, Служби безпеки України та Держав­ної прикордонної служби України.

Виключно державними спеціалізованими установами здійс­нюється судово-експертна діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних екс­пертиз.

Для проведення деяких видів експертиз, які не здійснюються виключно державними спеціалізованими установами, за рішен-

388

ням особи або органу, що призначили судову експертизу, можуть залучатися крім судових експертів також інші фахівці з відповід­них галузей знань.

(Стаття 7 із змінами, внесеними згідно із Законом № 662-I від 03.04.2003 - набуває чинності з 01.08.2003 року; в редакції Закону № 1992-Iвід 09.09.2004)

Стаття 8. Науково-методичне та організаційно-управлінське г забезпечення судово-експертної діяльності

(Назва статті 8 в редакції Закону № 1992-ІУ від 09.09.2004)

Організація науково-методичного забезпечення судово-експертної діяльності та організаційно-управлінські засади діяль­ності державних спеціалізованих установ покладаються на мініс­терства та інші центральні органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать державні спеціалізовані установи, шо здійснюють судово-експертну діяльність.

(Частина перша статті 8 в редакції Закону № 1992-I від 09.09.2004)

Для розгляду найважливіших питань розвитку судової експер­тизи, що мають міжвідомчий характер, при Міністерстві юстиції України створюється Координаційна рада з проблем судової екс­пертизи, яка діє відповідно до Положення про неї, що затверджу­ється Кабінетом Міністрів України.

Методики проведення судових експертиз (крім судово-медич­них та судово-психіатричних) підлягають атестації та державній реєстрації в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів Ук­раїни.

(Статтю 8 доповнено частиною згідно з Законом № 1992-I від 09.09.2004)

Міністерство юстиції України забезпечує видання міжвідомчо­го науково-методичного збірника «Криміналістика та судова екс­пертиза».

Стаття 9. Державний Реєстр атестованих судових експертів

Атестовані відповідно до цього Закону судові експерти включа­ються до державного Реєстру атестованих судових експертів, ве­дення якого покладається на Міністерство юстиції України.

Особа або орган, які призначили судову експертизу, можуть до­ручити її проведення тим судовим експертам, яких внесено до дер­жавного Реєстру атестованих судових експертів, а у випадках, пе­редбачених частиною четвертою статті 7 цього Закону,— іншим фахівцям з відповідних галузей знань.

(Стаття 9 в редакції Закону № 1992-Iвід 09.09.2004)

389

Розділ II СУДОВИЙ ЕКСПЕРТ

Стаття 10. Особи, які можуть бути судовими експертами

Судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань.

(Частина перша статті 10 із змінами, внесеними згідно з Законом № 1992-ІУвід 09.09.2004)

Судовими експертами державних спеціалізованих установ мо­жуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-ква­ліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності.

(Частина друга статті 10 в редакції Закону № 1992-ІУ від 09.09.2004)

До проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залу­чатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфіка­ційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції Украї­ни, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому цим Законом.

(Статтю 10 доповнено частиною третьою згідно з Законом № 1992-ІУвід 09.09.2004)

Стаття 11. Особи, які не можуть бути судовими експертами

Не можуть залучатися до виконання обов'язків судового екс­перта особи, визнані у встановленому законом порядку недієздат­ними, а також особи, які мають судимість.

Інші обставини, що забороняють участь особи як експерта в су­дочинстві, передбачаються процесуальним законодавством.

Стаття 12. Обов'язки судового експерта

Незалежно від виду судочинства судовий експерт зобов'язаний:

1. провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єк­ тивний письмовий висновок;

2. на вимогу органу дізнання, слідчого, прокурора, судді, суду дати роз'яснення щодо даного ним висновку;

3. заявляти самовідвід за наявності передбачених законодав­ ством підстав, які виключають його участь у справі.

Інші обов'язки судового експерта передбачаються процесуаль­ним законодавством.

390

Стаття 13. Права судового експерта

Незалежно від виду судочинства судовий експерт має право:

1) ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються предмета судової експертизи, і подавати клопотання про надання додаткових матеріалів;

2) вказувати у висновку експерта на виявлені в ході проведення судової експертизи факти, які мають значення для справи і з при­ воду яких йому не були поставлені питання;

(Пункт 2 частини першої статті 13 із змінами, внесеними згідно з Законом № 1992-Iвід 09.09.2004)

3. з дозволу особи або органу, які призначили судову експер­ тизу, бути присутнім під час проведення слідчих чи судових дій і заявляти клопотання, що стосуються предмета судової експер­ тизи;

4. подавати скарги на дії особи, у провадженні якої перебуває справа, якщо ці дії порушують права судового експерта;

5. одержувати винагороду за проведення судової експертизи, якщо її виконання не є службовим завданням;

6. проводити на договірних засадах експертні дослідження з пи­ тань, що становлять інтерес для юридичних і фізичних осіб, з ура­ хуванням обмежень, передбачених законом.

(Частину першу статті 13 доповнено пунктом 6 згідно з Законом № 1992-ІУвід 09.09.2004)

Інші права судового експерта передбачаються процесуальним законодавством.

Стаття 14. Відповідальність судового експерта

Судовий експерт на підставах і в порядку, передбаченими зако­нодавством, може бути притягнутий до дисциплінарної, мате­ріальної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Розділ III

ФІНАНСОВЕ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СУДОВО-ЕКСПЕРТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

(Назва розділу III в редакції Закону № 1992-1 Увід 09.09.2004) Стаття 15. Фінансування судово-експертної діяльності

Проведення науково-дослідними установами судових експер­тиз наукових розробок з питань організації та проведення судо­вих експертиз фінансується за рахунок Державного бюджету Ук­раїни.

Проведення судових експертиз у кримінальних та адміністра-

391

тивних справах державними спеціалізованими установами здійснюється за рахунок коштів, які цільовим призначенням ви­діляються цим експертним установам з Державного бюджету Ук­раїни.

Проведення судових експертиз, обстежень і досліджень судово-медичними та судово-психіатричними установами здійснюється за рахунок коштів, які безпосередньо і цільовим призначенням ви­діляються цим експертним установам з державного чи місцевого бюджету.

Витрати на проведення судових експертиз науково-дослідни­ми установами Міністерства юстиції України та судово-медич­ними і судово-психіатричними установами Міністерства охоро­ни здоров'я України у цивільних і господарських справах відшкодовуються в порядку, передбаченому чинним законодав­ством.

Проведення інших експертних досліджень і обстежень держав­ними спеціалізованими установами здійснюється за рахунок за­мовника.

Державні спеціалізовані установи, а також фахівці, що не є пра­цівниками цих установ, зазначені у статті 7 цього Закону, викону­ють інші роботи на договірних засадах.

(Стаття 15 в редакції Закону № 1992-Iвід 09.09.2004)

Стаття 16. Атестація судового експерта

Метою атестації судового експерта є оцінка професійного рівня фахівців, які залучаються до проведення судових експертиз або бе­руть участь у розробках теоретичної та методичної бази судової експертизи. Залежно від спеціалізації їм присвоюється кваліфі­кація судового експерта з правом проведення певного виду екс­пертизи.

Метою атестації працівників державної спеціалізованої устано­ви, які залучаються до проведення судових експертиз та/або бе­руть участь у розробленні теоретичної та науково-методичної бази судової експертизи, є оцінка рівня їх спеціальних знань та відпо­відність займаній посаді.

Залежно від спеціалізації і рівня підготовки працівникам дер­жавної спеціалізованої установи присвоюються кваліфікація судо­вого експерта і кваліфікаційний клас.

Порядок проведення атестації та присвоєння чи позбавлення кваліфікаційних класів судового експерта визначається міністер­ствами та іншими центральними органами виконавчої влади, до сфери управління яких належать державні спеціалізовані устано­ви, що здійснюють судово-експертну діяльність.

(Стаття 16 в редакції Закону № 1992-I від 09.09.2004)

392

Стаття 17. Експертно-кваліфікаційні комісії

Для присвоєння та позбавлення кваліфікації судового екс­перта і кваліфікаційних класів створюються експертно-кваліфі­каційні комісії при міністерствах та інших центральних органах виконавчої влади, до сфери управління яких належать державні спеціалізовані установи, що здійснюють судово-експертну діяльність.

До складу експертно-кваліфікаційних комісій входять най­більш досвідчені фахівці та науковці, які мають кваліфікацію судо­вого експерта та стаж практичної роботи за спеціальністю не мен­ше п'яти років. Серед них має бути не менше двох фахівців тієї експертної спеціальності і того класу, з яких комісія проводить атестацію, присвоює кваліфікацію судового експерта або кваліфі­каційний клас, а також фахівець з процесуальних питань судової експертизи.

Порядок присвоєння кваліфікації судового експерта фахівцям чи позбавлення кваліфікації судового експерта фахівців, які не є працівниками державних спеціалізованих установ, визначається Міністерством юстиції України. З цією метою при Міністерстві юстиції України створюється Центральна експертно-кваліфіка­ційна комісія, яка діє відповідно до положення про неї, що затвер­джується Міністерством юстиції України.

Присвоєння кваліфікації судового експерта і кваліфікаційних класів судово-медичним і судово-психіатричним експертам та позбавлення кваліфікації судового експерта і кваліфікаційних кла­сів судово-медичних і судово-психіатричних експертів проводять­ся в порядку, що встановлюється Міністерством охорони здоров'я України.

(Стаття 17 в редакції Закону № 1992-Iвід 09.09.2004)

Стаття 18. Оплата праці та соціальний захист судових експертів

Питання оплати праці та умови соціального захисту судових експертів визначаються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.

На працівників державних спеціалізованих установ судових експертиз поширюються особливості матеріального та соціаль­но-побутового забезпечення, передбачені Законом України «Про державну службу», якщо інше не передбачено законами України.

(Частина друга статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1992-ІУвід 09.09.2004)

Стаття 19. Охорона державних спеціалізованих установ, що проводять судові експертизи

(Назва статті 19 в редакції Закону № 1992-I від 09.09.2004)

Охорона приміщень і територій установ судових експертиз Мі­ністерства юстиції України і Міністерства охорони здоров'я Укра­їни, а також режим тримання осіб, які перебувають під вартою і направлені на судово-психіатричну експертизу, забезпечуються Міністерством внутрішніх справ України за рахунок коштів, що виділяються йому на цю мету з державного бюджету.

Охорона експертних служб Міністерства внутрішніх справ Ук­раїни, Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України забезпечується цими ор­ганами.

(Частина друга статті 19 із змінами, внесеними згідно із За­коном № 662-ІУ від 03.04.2003 — набуває чинності з 01.08.2003 року)

Стаття 20. Інформаційне забезпечення

Підприємства, установи, організації незалежно від форми влас­ності зобов'язані надавати безоплатно інформацію, необхідну для проведення судових експертиз, державним спеціалізованим уста­новам, а також, за згодою, натурні зразки або каталоги своєї про­дукції, технічну документацію та іншу інформацію, необхідну для створення й оновлення методичної та нормативної бази судової експертизи. Державні спеціалізовані установи, судові експерти та залучені фахівці, що проводять судові експертизи, у разі отриман­ня інформації, що становить державну, комерційну чи іншу охоро-нювану законом таємницю, повинні забезпечити нерозголошення цих відомостей.

(Частина перша статті 20 в редакції Закону № 1992-I від 09.09.2004)

Державні спеціалізовані установи, що проводять судові експер­тизи, мають право одержувати від судів, органів дізнання і попе­реднього слідства знаряддя злочину та інші речові докази, щодо яких закінчено провадження у справах, для використання в екс­пертній і науковій діяльності.

(Частина друга статті 20 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1992-ІУвід 09.09.2004)

Стаття 21. Кадрове забезпечення

Підготовка фахівців для державних спеціалізованих установ, що проводять судові експертизи, здійснюється вищими навчаль­ними закладами; спеціалізація та підвищення кваліфікації прово­дяться на курсах та у спеціальних закладах відповідних міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Фахівці, які не є працівниками державних спеціалізованих установ і мають на меті здійснювати експертну діяльність, прохо­дять навчання з відповідної експертної спеціальності в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України з ураху­ванням обмежень, передбачених законом.

Для забезпечення належного професійного рівня фахівці, які не є працівниками державних спеціалізованих установ і отримали кваліфікацію судового експерта, крім тих, які мають науковий сту­пінь, один раз на три роки повинні пройти стажування в держав­них спеціалізованих установах Міністерства юстиції України від­повідно до спеціальності та підтвердити рівень своїх професійних знань.

Вивчення потреб у підготовці, спеціалізації та підвищенні ква­ліфікації експертів, а також розроблення пропозицій щодо задово­лення цих потреб здійснюються міністерствами та іншими цент­ральними органами виконавчої влади, до сфери управління яких належать державні спеціалізовані установи, що здійснюють судо­во-експертну діяльність.

(Стаття 21 в редакції Закону № 1992-ІУвід 09.09.2004)

Розділ I

МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО В ГАЛУЗІ СУДОВОЇ ЕКСПЕРТИЗИ

Стаття 22. Проведення судової експертизи за дорученням відпо­відного органу чи особи іншої держави

У разі проведення судової експертизи за дорученням відповід­ного органу чи особи іншої держави, з якою Україна має угоду про взаємну правову допомогу і співробітництво, застосовується зако­нодавство України, якщо інше не передбачено зазначеною угодою.

Оплата вартості судової експертизи здійснюється за домовле­ністю між замовником і виконавцем судової експертизи.

Стаття 23. Залучення фахівців з інших держав для спільного проведення судових експертиз

Керівники державних спеціалізованих установ, що проводять судові експертизи, у необхідних випадках мають право за згодою органу або особи, що призначили судову експертизу, включати до складу експертних комісій провідних фахівців інших держав. Такі спільні експертні комісії здійснюють судові експертизи за норма­ми процесуального законодавства України.

(Частина перша статті 23 із змінами, внесеними згідно із Зако­ном № 1992-I від 09.09.2004)

Плата іноземним фахівцям за участь у судовій експертизі та від­шкодування інших витрат, пов'язаних з її проведенням, здійсню­ється за домовленістю сторін.

Стаття 24. Міжнародне наукове співробітництво

Державні спеціалізовані установи, що виконують судові екс­пертизи, користуються правом встановлювати міжнародні наукові зв'язки з установами судових експертиз, криміналістики тощо ін­ших держав, проводити спільні наукові конференції, симпозіуми, семінари, обмінюватися стажистами, науковою інформацією і друкованими виданнями та здійснювати спільні видання в галузі судової експертизи і криміналістики.

(Стаття 24 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1992-ІУ від 09.09.2004)

Л. КРАВЧУК

Президент України

м. Київ, 25 лютого 1994 року № 4038-ХІІ