76.Місце податків в економічному вченні а. Сміта і д. Рікардо.

Ставлення до оподаткування підприємницької діяльності науковців різних шкіл є неоднаковим. Засновником західної фінансової науки, включаючи податкову теорію, є англійський економіст А. Сміт (1723-1790). У своїх роботах А. Сміт виступав за формування такої системи оподаткування, яка би сприяла розвитку промисловості і торгівлі. Інший представник англійської класичної політекономії, послідовник А. Сміта Д. Рікардо (1772-1823), аргументував доцільність відміни або істотного скорочення податку на капітал. Він різко заперечував опосередковане оподаткування, оскільки такі податки обмежують споживання, збільшують витрати виробництва, заробітну плату, і, як наслідок, призводять до зменшення прибутку. Д. Рікардо, продовживши вчення А. Сміта, деталізував завдання державної податкової політики, яка, на його думку, має заохочувати нагромадження та розширення виробництва.

Послідовник А. Сміта, Д. Рікар-до підкреслював, що основна маса податків перекладається на при­буток капіталістів. Розглядаючи вплив податків на прибуток та ціни, перекладання податків, Д. Рікардо вважав несуттєвими конкретні їх форми. Д. Рікардо пи­сав: "Податки становлять ту час­тину продукту землі та праці краї­ни, яка надходить у розпоряджен­ня уряду: вони завжди сплачують­ся або з капіталу, або з доходу країни". Зважаючи на такі момен­ти, вчений вважав за необхідне звільнити капітал від податків, істотно їх скоротити. Особливо це стосувалося непрямих податків, які скорочують споживання, збільшують витрати виробництва, зменшують прибутки підприємств.

1. Піддані держави мусять брати участь у її підтримці відповідно до своєї платіжної спроможності, тобто пропорційно доходу, яким вони користуються під заступництвом держави.

2. Податок, який кожний платник платить, має бути чітко визначеним, а не довільним.

3. Податки повинні стягуватись у найвигідніший час і найвигіднішим способом для особи, що його сплачує.

4. Кожний податок має бути так побудований, щоб він брав із кишень населення якомога менше понад те, що він приносить до скарбниці держави.

77.Економічні погляди на принципи оподаткування Дж. С. Міля та А. Вагнера.

Досить детально розробив «податкову теорію послуг» англійський учений Джон Стюарт Мілль (1806—1873), згідно з якою кожна людина повинна віддати державі частину свого доходу за отримувану від неї підтримку. Тобто, сплачуючи податки, громадяни натомість отримують від держави безплатні блага та послуги. Дж. С. Мілль пов’язав податки з державними витратами, наголошуючи на суворій залежності між ними.

Таким чином, А.Вагнер поширив перелік засад оподаткування, відзначених А.Смітом, і додав до вказаних ним чотирьох правил (рівності, визначеності, зручності, дешевизни) ще чотири – загальності, недоторканості свободи платників, оптимальності у виборі джерел податку,  достатності і еластичності поступлень від податку.    Загальність оподаткування трактується А.Вагнером як рівність всіх перед податками, відсутність привілеїв для окремих осіб, класів в силу їх суспільного становища або інших причин. Відповідність обкладання з платіжною спроможністю передбачає, зокрема, застосування прогресивного оподаткування, т.б. стягнення податків за ставками, які збільшуються при збільшенні розмірів доходів. Намагаючись досягти відповідності обкладання із платіжною спроможністю громадян, держава не може задовольнитися лише пропорційністю податків доходам. Справедливість вимагає, що би разом із збільшенням доходів окремих осіб, не тільки збільшувалася сума податку, але і процентне співвідношення податку до доходів платника.