Компоненти процесу навчання: Цільовий компонент
Для правильної постановки мети в навчально-виховному процесі вищого закладу освіти необхідно враховувати і аналізувати умови, у яких може опинитися випускник після навчання і до яких він повинен бути підготовлений в процесі підготовки у вищій школі.
Діагностичність – це головна вимога при розробці мети і завдань навчально-виховного процесу. Для того, щоб сформулювати цілі та їх перевірити, потрібно прийняти умови їх вимірювання.
Рейтинг (англ. оцінка) – це числова величина, виражена за багатобальною шкалою, що характеризує успішність навчальної діяльності та рівень знань студентів протягом певного періоду навчання. Для зручності порівняння рейтинги часто розраховуються за 100-бальною шкалою.
Аналіз отриманих результатів дає змогу управляти процесом засвоєння знань.
Наявність у змісті навчальної дисципліни цілей (освітньої, виховної, розвивальної) свідчить про те, що в ній окрім освітньої, може бути і гуманістична парадигма освіти, мета якої – розвиток особистості студента. Такий підхід взаємопов'язаних цілей забезпечує безперервність, наступність навчального процесу і задовольняє вимоги реалізації освітньо-кваліфікаційних рівнів у вищій школі.
Мотиваційний компонент
В будь-якій країні система освіти спрямована на реалізацію основних завдань соціально-економічного, культурного розвитку суспільства. Щоб отримати фахівця, сучасна вища школа, зберігаючи накопичений досвід, повинна гнучко реагувати на запити суспільства, готувати людину до повноцінного життя з урахуванням нових соціально-економічних вимог. В сучасних педагогічних теоріях підкреслюється, що провідним є не викладання, а навчання, мотивація пізнавальної діяльності студента, і таке навчання в системі освіти називається особистісно-орієнтованим, воно відображає гуманістичний напрям у педагогіці.
В основу особистісно-орієнтованої педагогіки покладено принципи гуманістичного напряму, розроблені відомим психологом Роджерсом, який виділяв, перш за все, індивідуальні особливості особи:
індивід знаходиться в центрі постійно змінного середовища; в кожного індивіда власне сприйняття навколишньої дійсності, і цей внутрішній світ не може бути пізнаний ззовні;
людина має внутрішню потребу самовдосконалюватися і прагне самопізнання, самореалізації;
для розвитку і самовдосконалення особистості необхідне взаєморозуміння, якого можна досягти внаслідок взаємодії із зовнішнім середовищем, спілкування з іншими людьми;
зовнішня оцінка, яка досягається в результаті прямих або прихованих контактів, дуже істотна для людини, її самопізнання.
Педагогічне спілкування – це професійне спілкування, що спрямоване на створення сприятливого психологічного клімату, на стимулювання, мотивацію і оптимізацію навчальної діяльності в процесі навчання і виховання.
У процесі отримання вищої освіти активність особистості студента є найважливішою умовою досягнення мети в навчанні, особливо цілеспрямована активність, яка є рушійною силою і впливає на продуктивність навчання. Свідома розумна активність людини розвивається від простого до складного у вигляді руху по спіралі. При цьому реалізуються можливості, які відображають здібності одного рівня, і відкриваються нові можливості для розвитку здібностей більш високого рівня.
Термін «ноосфера» (грец. сфера розуму). Це поняття ввів у 1927 р. П’єр Тейєр Шарден.
К.К. Платонов рекомендує в процесі педагогічної діяльності формування умінь подати в кілька етапів:
первинні уміння (усвідомлення мети дії і пошук способів її виконання);
недостатньо уміла діяльність (знання про способи виконання дій);
окремі загальні уміння (декілька вузьких умінь, що використовуються в різних видах діяльності);
високо розвинуті уміння або навички (творче використовування умінь у діяльності з усвідомленням не тільки мети, але й мотивів і способів її досягнень);
майстерність (творче використовування різних умінь).
Формуючи уміння студентів в певній послідовності, викладач може створити умови для розкриття і реалізації активної життєвої позиції особистості кожного студента, що дозволить йому трансформувати отримані знання у світогляд і переконання, сформувати систему відносин до навколишнього світу, до самого себе.
Сучасні вимоги до навчання (як до процесу) припускають формування у випускників вищої школи таких знань, які розвивають здатність людини до інноваційної діяльності, тобто діяльності, яка ґрунтується на перетворенні знань у технічну або соціальну реальність, продукт, на перетворенні їх у товар або послугу. Тому в навчально-виховному процесі у вищій школі виникає необхідність створювати для студента не тільки поле вибору, алей залишати вибір за ним, тобто формувати самостійну особу. У цьому і є головна мета мотиваційного компонента.