 
        
        - •Тема 1: “Предмет та значення логіки”
- •1.Логіка як наука. Історичні етапи її розвитку.
- •2. Пізнання, як процес відображення об’єктивного світу свідомістю людини. Форми чуттєвого пізнання. Основні особливості мислення.
- •Пізнання
- •(Абстрактне мислення)
- •3. Поняття форми мислення. Основні форми мислення.
- •4. Поняття закону мислення. Основні логічні закони.
- •5. Мова логіки. Зв’язок мислення і мови. Природні і штучні мови. Мова логіки висловлень і предикатів.
- •6.Значення логіки в науковому пізнанні і
Тема 1: “Предмет та значення логіки”
- Логіка як наука. Історичні етапи її розвитку. 
- Пізнання, як процес відображення об’єктивного світу свідомістю людини. Форми чуттєвого пізнання. Основні особливості мислення. 
- Поняття форми мислення. Основні форми мислення. 
- Поняття закону мислення. Основні логічні закони. 
- Мова логіки. Зв’язок мислення і мови. Природні і штучні мови. Мова логіки висловлень і предикатів. 
- Значення логіки в науковому пізнанні і в практичній діяльності спеціаліста. 
1.Логіка як наука. Історичні етапи її розвитку.
Логіка – це наука про мислення. Термін “логіка” походить від грецького “logos”, що означає “розум”, “думка”, “слово”, ”закономірність”. Цей термін запровадив древньогрецький філософ, логік і математик Геракліт (бл. 544 – бл. 483 р.р. до н. е.) в розумінні сталої і загальної необхідності або закономірності світу.
Мислення є також предметом вивчення ряду інших наук – філософії, психології, фізіології вищої нервової діяльності людини, але на відміну від них, логіка вивчає мислення як засіб пізнання. Її предметом є закони і форми, прийоми та операції мислення, з допомогою яких людина пізнає навколишній світ. Логіка виникла в лоні філософії і зараз являє собою складну систему знань, яка включає дві відносно самостійні науки: формальну логіку та діалектичну логіку.
Формальна логіка вивчає закони вивідних знань, тобто знань, отриманих із раніше встановлених і перевірених істин, без звертання в кожному випадку до дослідів, а лише в результаті застосування законів і правил мислення. Формальна логіка складається з двох частин – традиційної і математичної.
Традиційна логіка – це перший ступінь логіки вивідних знань, це ніби арифметика логіки. Вона вивчає загальнолюдські закони логіки (протиріччя, виключеного третього, тотожності, достатньої підстави), без дотримання яких неможливе ніяке мислення – ні повсякденне, ні наукове. Вона вивчає форми мислення – поняття, судження та міркування.
Філософськими питаннями логіки, зокрема теорією вивідних знань, займались ще в VI-V ст. до н.е. давньоіндійські філософи. Ці питання вивчали також і античні філософи – Демокріт (460-370 р.р. до н.е.), Платон (бл.427- 347 р.р. до н.е.) та інші. І лише в IV ст до н.е. логіка відокремилась від філософії. Основоположником формальної логіки є великий древньогрецький філософ і логік, вчений-енциклопедист Арістотель (384-322 р.р. до н. е.). Своє логічне вчення він називав “аналітикою” і показав, що правильні міркування підпорядковані невеликій кількості незмінних законів, які не залежать від природи об’єктів, про які йде мова. Арістотель у своїх працях обґрунтував перші три основні закони логіки – протиріччя, виключеного третього і тотожності.
Лише в І ст. до н.е. учні та послідовники Арістотеля систематизували і видали його логічні твори під назвою “Organon” (знаряддя, інструмент мислення). “Organon” складався з таких праць: “Категорії”, “Про витлумачення”, “Перша аналітика”, “Друга аналітика”, “Топіка”, “Про софістичні міркування”.
Математична логіка – це другий ступінь вивідних знань, це вже ніби алгебра формальної логіки. Вона вивчає дію тих самих законів мислення, що й традиційна логіка, досліджує операції з тими самими формами думки та міркування, але йде далі по шляху абстрагування. Математична логіка застосовує математичні методи і спеціальний апарат символів та досліджує мислення з допомогою формалізованої мови (символів). А це відкриває дорогу до пізнання нових закономірностей мислення, з якими доводиться зустрічатися при розв’язуванні складних логічних конструкцій в математиці, кібернетиці та інших науках. Тому формальну логіку на сучасному етапі називають символічною.
Основоположником математичної логіки є Готфрід Вільгельм Лейбніц (1646-1716) – німецький філософ і логік, видатний математик, який відкрив четвертий закон формальної логіки – закон достатньої підстави. Розроблена ним логіка класів та числення висловлень в алгебраїчній формі лежать в основі сучасної математичної логіки. Він зробив одну з перших успішних спроб формалізації та арифметизації логічних операцій.
Формалізація – це виявлення структури думок і символічне позначення її, яке дозволяє замінити виведення певного змістовного судження виведенням формули, що його виражає. Процес формалізації розпочав ще Арістотель, який вивчав структуру суджень, міркувань, доведень і спростувань і описував їх за допомогою змінних.
Найбільшого розквіту дістала логіка в ІІ половині ХІХ ст. завдяки ірландському математику Джорджу Булю (1815-1854 р.р.), який запропонував формалізацію суджень і предикатів аналогічно до операцій над числами. Тому цей розділ логіки називають алгеброю висловлень або алгеброю Буля. ( Принагідно зазначимо, що молодша донька Дж. Буля – Етель Ліліан Войніч – відома письменниця, автор роману “Овод”.)
Отже, у своєму розвитку логіка пройшла два основні етапи – традиційний та сучасний. На першому етапі (IV ст. до н.е. – ІІ пол. ХІХ ст.) логіку називають традиційною, арістотелівською. На другому етапі (ІІ пол. ХІХ ст. – до нашого часу) логіку називають сучасною, символічною, математичною. Традиційну логіку називають ще класичною, оскільки вона охоплює логіку висловлень та логіку предикатів. Сучасна некласична логіка охоплює такі розділи: деонтичну логіку, епістемічну, алетичну , темпоральну, логіку дії, логіку імперативів.
