2. Обєкти суміжних прав

Об'єктом правової охорони являється безпосередньо виступ артиста-виконавця. По суті, виконавець є посередником між творцем та публікою, оскільки він передає вже сформульовану думку автора, доводить зміст твору до відома невизначеного кола осіб, тому його діяльність носить творчий характер та охороняється як окремий об'єкт інтелектуальної власності інститутом суміжних прав.

Відповідно до статті 449 Цивільного кодексу України та статті 35 Закону України «Про авторське право і суміжні права» об'єктами суміжних прав є:

• виконання літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів;

• фонограми;

• відеограми;

• програми (передачі) організацій мовлення.

Законом не визначено поняття виконання. Тому, враховуючи зміст терміну публічне виконання, який наведено у статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права», виконання можна визначити як подання ролі або танцю, спів, читання, декламування, диригування, гра на музичному інструменті у живому виконанні або за допомогою технічних засобів. Тобто, це звукове, візуальне, візуально-звукове подання літературного або художнього твору, у тому числі естрадних, циркових, лялькових номерів, фольклору тощо. Воно може сприйматися зором, слухом або одночасно зором і слухом.

Виконання охороняється як одноразовий акт виконання. Кожне нове виконання одного й того ж твору і тим же виконавцем створює новий об'єкт виконавського права.

Виконання може здійснювати лише фізична особа, воно завжди є «живим». Однак, виконання може опосередковуватися технічними засобами, за допомогою яких розширюється аудиторія глядачів. Завдяки цим технічним засобам публіка може перебувати не тільки в тому місці, в якому твір безпосередньо виконують, а й за його межами. Важливо лише, щоб твір сприймався публікою одночасно з його виконанням. Наприклад, пряма трансляція концерту або спектаклю по радіо чи телебаченню. Крім того, виконання може побачити або почути публіка за допомогою звукозапису чи відеозапису.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» фонограма – це звуко­запис на відповідному матеріальному носії (магнітній стрічці чи магнітному диску, грамофонній платівці, компакт-диску ющо) виконання або будь-яких звуків, крім звуків у формі запису, що входить до аудіовізуального твору. Фонограма є низхідним матеріалом для виготовлення її примірників (ко­пій).

Під фонограмою розуміють лише фіксацію виключно звуків, не включаючи аудіовізуальні зображення, кадри тощо.

Окремо взятий звук не може бути фонограмою. Фіксація - це запис певного набору звуків на будь-якому матеріальному носієві незалежно від його природи. Це може бути вініловий диск, компакт- диск, дискета, будь-який інший носій, навіть такий, який нині ще не створено.

Техніка відтворення виконань пройшла складний шлях розвитку від механічного запису у вигляді грамплатівок до аналогового запису на магнітних носіях (магнітні стрічки), а пізніше - до цифрового запису (компакт-диски, і т. д.). Вона дозволяє на порядок збільшити обсяг та якість запису. Від простої механічної фіксації «живих» виконань процес створення фонограми вийшов на інший якісний рівень. Його здійснюють в спеціально оснащених студіях за участі великого творчого колективу, до якого входять звукорежисер, звукооператор та інші працівники. Організовує цей процес виробник фонограми.

Від терміну «фонограма» необхідно відрізняти термін «примірник фонограми». Примірник фонограми - це копія фонограми на будь-якому матеріальному носієві, яка виконана безпосередньо чи опосередковано з фонограми і включає всі звуки чи частину звуків з цієї фонограми. Тому, аудіокасети, компакт-диски тощо вважають примірниками фонограми, навіть якщо в них увійшов не повністю запис, який зафіксовано на так званій мастер- касеті, мастер-диску.

Фонограма є комплексним об'єктом охорони, оскільки права виробника фонограми стосуються на звукозапису в цілому. Стосовно окремих елементів звукозапису виникають також інші права:

1. авторські права - права композитора на музику, права автора тексту музичного твору, права автора художнього оформлення;

2. суміжні права артистів-виконавців - співаків, музикантів тощо.

Право власності на будь-який примірник фонограми як на матеріальну річ (компакт-диск, аудіокасета, мастер-касета) існує окремо і не пов'язано із суміжними правами виробника фонограми. Купівля як така будь-якого примірника фонограми, включаючи мастер-касету, не означає придбання суміжних прав на фонограму.

Відеограмою є відеозапис на відповідному матеріа­льному носії (магнітній стрічці, магнітному диску, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких рухомих зображень (із звуковим супроводом чи без нього), крім зображень у вигляді запису, що входить до аудіовізуального твору. Відеограма є вихідним матеріалом для виготовлення її копій.

Іноді досить важко відрізнити відеограму як об'єкт суміжних прав та аудіовізуальний твір, що охороняється законодавством про авторське право. Тому у законодавствах деяких держав світу відеограма не є самостійним об'єктом правової охорони, а запису на відповідному матеріальному носієві рухомих зображень, що характеризується творчим підходом надається охорона авторським правом. Наразі різницею між аудіовізуальним твором (фільмом) і відеограмою є творчий характер фільму, що передбачає написання сценарію та музичного супроводу, творчий внесок оператора, режисера, художника-постановника, гру акторів тощо. Водночас, якщо здійснюється лише записування (фіксація) будь-якого рухомого зображення без творчого втручання в процес зйомки, без зміни послідовності зображення, тоді такий відеозапис визнається відеограмою (наприклад, відеозапис як такого спектаклю, концерту, показу мод, спортивного змагання, а також відеозапис природних явищ, діяльності людини, поводження тварин тощо).

Відповідно до Римської конвенції як об'єкти суміжних прав охороняються передачі організацій мовлення. Поняття «передача організації мовлення» у конвенції не міститься, є лише визначення, що «передачею в ефір є передача звуків і або звуків і зображень бездротовими засобами для приймання публікою». Але навряд чи можна його вважати визначенням терміну передача організації мовлення.

Законодавство України надає правову охорону програмі (передачі) організацій мовлення, однак їх визначення Цивільному кодексі України і Законі України «Про авторське право і суміжні права» відсутнє. Це ускладнює на сьогоднішній день регулювання відносин, пов'язаних із використанням як власне програм (передач) організацій мовлення, так і творів та виконань, які використовують при їх створенні.

Відповідно до Закону України «Про телебачення і радіомовлення» телерадіопрограма - сукупність телерадіопередач, що транслюються безпосередньо або в запису.